Радикальні популісти набирають силу та отримують помітне представництво в парламентах різних європейських країн. Які наслідки це може нести та чи є підстави для тривоги в Україні – дізнайтеся з матеріалу журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Змістова частина
Привид, що мандрує Європою, - це привид популізму. У багатьох європейських країнах ультраправі та ультраліві партії здобувають або значні відсотки голосів на виборах, або ж зовсім приходять до влади. Цю ситуацію варто враховувати. Однак, вона не є такою загрозливою, як може здаватися на перший погляд.
Ультраправа партія "Альтернатива для Німеччини" (АдН) зуміла закріпитися у Німеччині як одна з найвпливовіших опозиційних сил. Її рейтинг коливається в межах 18-20%, що дозволяє займати друге місце у соціологічних опитуваннях. Минулого року АдН здобула свою першу перемогу на місцевих виборах у землі Тюрінгія і продемонструвала також непогані результати на інших виборах. Вже кілька років партія перебуває під контролем "Федеральної служби захисту конституції" через підозри в екстремістських тенденціях.
В 2021 році служба класифікувала АдН у Тюрінгії як "безумовно правоекстремістську" організацію. Лідера партії в Тюрінгії Бйорна Гьоке визнали винним у використанні забороненого гасла штурмовиків СА Адольфа Гітлера. Також за рішенням німецького суду Гьоке можна справедливо називати "фашистом".
З іншого боку, ультралівий рух "Союз Сари Вагенкнехт" (ССВ), який отримав близько 6% голосів, експлуатує ліві ідеї соціальної справедливості та занепаду життєвого рівня. Ця політична сила виникла нещодавно внаслідок розколу серед колишніх членів німецької комуністичної партії, які залишили "Ліву" партію.
Лише чудом традиційним партіям вдається тримати АдН в політичній ізоляції. Основні партії Німеччини пообіцяли уникати коаліцій з праворадикалами. Чого не скажеш про ССВ. У листопаді минулого року ця партія вперше стала членом правлячої коаліції в тій же Тюрінгії.
Схожа ситуація спостерігається і у Франції. На парламентських виборах минулого року ультраправе "Національне об'єднання" отримало 20% мандатів, зайнявши друге місце. Колишня лідерка партії, яка залишилася одним з її ключових облич, Марін Ле Пен, наразі знаходиться під слідством через звинувачення у розкраданні коштів Європейського Союзу та незаконному фінансуванні партії. У 2014 році вона висловлювала підтримку терористичним угрупуванням "Л/ДНР", зазначаючи, що поділяє спільні цінності з Путіним та виступає за федералізацію України.
Водночас ультраліва "Нескорена Франція" здобула 12% місць. На вибори партія йшла блоком разом з іншими лівими партіями, тож де-факто зараз впливає на третину парламенту, хоча в лівому таборі вже дуже помітні ознаки розколу.
Лише політична акробатика президента Макрона, який одноосібно може призначати прем'єр-міністра, та мажоритарна двотурова виборча система Франції рятують країну від повного політичного хаосу. Хоча одного разу ліво- і праворадикали вже змогли скинути призначеного Макроном прем'єра.
Після виборів 2022 року в Італії була створена коаліція, до складу якої увійшли популістські партії "Брати Італії", "Ліга" та "Вперед, Італіє!". Джорджія Мелоні, яка очолює "Брати Італії" та виконує обов'язки прем'єр-міністра, раніше неодноразово висловлювала захоплення диктатором Беніто Муссоліні. Лідер "Ліги", Маттео Сальвіні, здобув популярність завдяки своїй жорсткій політиці щодо мігрантів, коли працював міністром внутрішніх справ та відганяв кораблі з біженцями від італійських берегів. Щодо покійного очільника "Вперед, Італіє!", Сільвіо Берлусконі, відомо, що він підтримував дружні стосунки з Володимиром Путіним протягом багатьох років.
Ультраправа "Австрійська Партія свободи" (АПС) 29 вересня здійснила історичний прорив, здобувши перемогу на національних парламентських виборах в Австрії з приблизно 29% голосів. Крім того, вперше в історії президент країни доручив цій партії сформувати коаліційний уряд.
З 2022 року в Словаччині владарюють лівопопулістська партія SMER-SD ("Курс") та праворадикальна Словацька національна партія. Колишній лідер цієї партії Ян Слота робив провокаційні заяви, закликаючи "залити угорців бетоном" та оголосивши про можливий танковий похід словаків на Будапешт.
Мітинг "Альтернативи для Німеччини" в Тюрінгії, серпень 2024 року. На німецький прапор було додано "залізний хрест", який активно використовувався в епоху нацистської Німеччини (фото: Getty Images).
В Румунії на парламентських виборах наприкінці минулого року праворадикальні партії "Союз об'єднання румунів", "SOS Румунія" та "Партія молодих людей" на трьох отримали третину мандатів. А на виборах президентських у першому турі взагалі переміг незалежний ультраправий кандидат Келін Джорджеску. Щоправда, згодом результати виборів президента скасували через обґрунтовані підозри у втручанні Росії.
У Швеції спостерігається унікальна ситуація. Правопопулістська партія "Шведські демократи" у 2022 році офіційно не стала частиною коаліції. Проте її члени отримали важливі не міністерські посади в уряді, що дозволяє їм здійснювати повний контроль над його діяльністю, мати доступ до всієї інформації та блокувати будь-які рішення, які їм не до вподоби.
В Угорщині довгий час сильні позиції займала праворадикальна партія "Йоббік". Втім, протягом останніх років вона стала більш поміркованою. Натомість різко вправо у своїй риториці змістився багаторічний прем'єр-міністр країни Віктор Орбан.
Цей перелік можна розширювати безкінечно. Спільна риса всіх цих політичних партій полягає в їхній спробі підривати авторитет поміркованих сил, які протягом багатьох років домінували в європейській політиці. При цьому не має значення, яку саме риторику вони обирають – ультраправу чи ультраліву.
"Хоча це не є загальним правилом, в багатьох випадках ультраправі та радикальні ліві рухи поділяють спільну мету та спільного противника. Цим противником, в основному, є ліберальний мейнстрім, як вони його називають", - зазначив РБК-Україна асоційований професор європейських студій Тартуського університету (Естонія) Стефано Брагіролі.
Крім того, у сфері політології вже давно існує поняття "ефект підкови". Воно вказує на те, що крайні ліві та крайні праві насправді не є супротивниками, як вони зазвичай намагаються себе представляти.
"Дуже рідко вони офіційно працюють разом. Але все частіше вони говорять одне й те саме, діють по-різному, та у них однакові цілі, а головне, що у них однаковий електорат. Тож виборці, які сьогодні голосують за АдН у Німеччині, завтра можуть проголосувати за Вагенкнехт", - зазначив Брагіролі.
Продовжене зростання популярності правих і лівих радикальних рухів у Європі має кілька факторів. У довгостроковій перспективі, цей тренд почався ще з моменту закінчення "холодної війни", що підорвало довіру до традиційних політичних партій, які функціонували в умовах двополюсного світу. Як зазначив професор міжнародних відносин з Радбодського університету Неймеґена (Нідерланди) Бертьян Фербеек, це створило політичний вакуум, в якому нові рухи та партії змогли зайняти позиції, здобуваючи підтримку, стверджуючи, що традиційні політичні сили не здатні представляти інтереси громадян.
Наступним кроком стало підсилення впливу глобалізації та процесів європейської інтеграції. Популісти активно переконували населення, що вони стали жертвами цих змін, а традиційні політичні сили не приділяють достатньої уваги захисту інтересів "народу".
"Окрім цього, міграційні процеси (які частково асоціюються з глобалізаційними тенденціями) та уявна небезпека для громадян стали ключовими темами для численних популістських рухів і політичних партій," - зазначив Фербеек у своєму інтерв'ю.
Конференція правих популістських партій у Флоренції, Італія. Грудень 2023 р. (фото: Getty Images)
Загалом, невизначеність щодо майбутнього та постійна загроза втрати стабільності формують комфортний емоційний фон для популістських рухів.
"Люди бояться змін, люди бояться непевності, люди бояться того, що вони будуть втрачати частину свого добробуту та ідентичності через різні причини. І фактично на цьому будують свої наративи партії, які називають популістськими", - сказав РБК-Україна аналітик в Західному Інституті в Познані (Польща) Віктор Савінок.
На його думку, в даний момент популістські політичні сили пропагують два основних повідомлення.
По-перше, вони представляють "свіжі обличчя", які виступають проти застарілих політичних еліт.
Другий - критика демократичної системи як в принципі неспроможної до ефективних дій, адже кожне серйозне рішення потребує численних і тривалих узгоджень.
Водночас популісти грають на емоціях та простих рішеннях, які найлегше сприймають певні категорії виборців, які не завжди розуміють причинно-наслідкові зв'язки.
"Популісти, особливо ультраправі партії, представляють вражаюче швидкі рішення, які, насправді, приваблюють середньостатистичного європейця. Це своєрідна приманка, що діє лише в короткостроковій перспективі," - зазначила в інтерв'ю Вікторія Вдовиченко, співдиректорка програми "Майбутнє України" в Центрі геополітики Кембриджського університету (Велика Британія).
Окрім цього, популісти в переважній більшості випадків ефективно використовують соціальні мережі, що надають їм можливість взаємодіяти зі своєю аудиторією безпосередньо, обходячи традиційні засоби масової інформації.
За правими та лівими радикалами давно закріпилось прізвисько "друзі Путіна". Принаймні щодо частини партій, для цього дійсно було багато підстав. Задокументовано численні факти їх співробітництва з російськими посольствами, виділення кредитів у російських банках, поїздки депутатів-популістів у Росію, і зрештою прямої роботи окремих персон на російські спецслужби.
Основна ціль Росії на світовій арені полягає в дестабілізації політичної системи Європи та сприянні хаосу. При цьому Кремль залучає європейських радикалів для досягнення своїх короткострокових цілей.
До повномасштабного вторгнення Росія регулярно возила представників популістських партій в окуповані Крим та Донбас. Хоча переважно мова йшла про місцевих депутатів із невеличких містечок, такі візити мали показати, що захоплені території не перебувають в міжнародній ізоляції, і що нібито європейські політики визнають "відокремлення" Криму і Донбасу від України. Так само Росія використовувала своїх друзів як "спостерігачів", під час різноманітних "виборів" на окупованих територіях.
Зрештою, для просування російських інтересів у Європі вони теж використовувалися. Приміром, "Альтернатива для Німеччини" і зараз не приховує зв'язків з Росією. Члени партії кілька разів на запрошення РФ відвідували окупований Крим. А розслідування Spiegel показало, що у липні 2023 року парламентська фракція АдН за вказівкою Росії подала позов до Федерального конституційного суду з вимогою зупинити постачання Україні зброї.
Лідер італійської партії "Ліга" Маттео Сальвіні в Москві, 2017 р. (фото: Getty Images)
Для популістів Росія є однією з небагатьох світових держав, здатних надати їм свою підтримку.
З іншого боку, існує психологічний чинник. На прикладі "Національного об'єднання" у Франції це пояснила виданню викладач, науковий співробітник Університету "Ліон 3" імені Жана Мулена (Франція) Оксана Мітрофанова.
"Для депутатів "Національного об'єднання" був привабливим образ Європи, заснованої на християнських європейських цінностях. І президент Російської Федерації мав образ її міцного лідера", - сказала Мітрофанова.
Однак існує проблема: члени партії не усвідомлюють, що насправді являє собою авторитарний режим. Адже диктатура, зокрема, включає в себе обмеження свободи висловлювань та порушення прав людини.
В результаті повномасштабного вторгнення Росії в Україну, чимало популістських лідерів відкрито відмовилися від підтримки РФ. Наприклад, у березні 2022 року Маттео Сальвіні, керівник італійської партії "Ліга", публічно висловив свій осуд російської агресії та особисто критикував Володимира Путіна.
У цьому контексті варто звернути увагу на заяву угорських правих популістів з партії "Йоббік". Її лідер Мартон Дьондьоші у грудні 2022 року визнав, що вибір Росії в якості союзника в боротьбі "за права угорської меншини" в Україні був невірним кроком, і висловив свої вибачення.
"Я захищав їх, коли виступав проти України в той період. І, на жаль, мушу визнати, що робив це в тісній співпраці з Росією. Зараз я б уже не вчинив так. Не вирушив би до Донбасу, адже тепер усвідомлюю наслідки та приховані наміри Росії, коли вона надавала нам підтримку. Це було занадто. Я б ніколи не вчинив так тепер і щиро перепрошую за це", - зазначив політик в інтерв'ю "Європейській правді".
Разом з тим, ціла низка популістських партій була налаштована антиросійськи і до 2022 року.
Для популістських рухів у Центрально-Східній та Північній Європі суттєвим фактором є історична спадщина та географічна близькість до Росії.
"Це Польща, яка протягом історії мала трагічний досвід відносин з Росією. Польські популісти втомилися від Росії. Те саме в скандинавських країнах: вони втомилися від геополітичних інтересів Росії протягом багатьох років", - сказав виданню Бертьян Фербеек.
"Шведські демократи" рішуче стоять на боці України. "Ми ще до початку повномасштабного вторгнення в 2022 році підтримували надання як військової, так і гуманітарної допомоги Україні. Ми зобов'язуємося продовжувати цю підтримку та розглядати можливості її розширення в майбутньому. Щодо санкцій проти Росії, ми виступаємо за їх посилення і вивчаємо нові варіанти для введення додаткових обмежень", - йдеться у відповіді партії "Шведські демократи" на запит РБК-Україна.
Щодо внутрішньої політики, позиції "Шведських демократів" залишилися практично незмінними.
"Основний аналіз негативного впливу міграційної політики останніх десятиліть на суспільство підтвердив наші висновки. Ми залишаємося вірними принципам соціальної держави, які передбачають підтримку тих, хто цього потребує, а також стимулювання промислового розвитку і економічного зростання. Звісно, процес розробки політики ніколи не закінчується, і ми завжди готові адаптуватися до нових викликів," - зазначили представники "Шведських демократів".
Схожа ситуація в країнах Балтії, Данії і Норвегії та Фінляндії. До слова, в останній спікер парламенту від Фінської партії (попередня назва "Справжні фінни") Юссі Халла-ахо, відомий тим, що замовив за донат напис на українському снаряді, а також виступав українською мовою з трибуни Верховної ради.
Дещо іншою є ситуація в Італії. Уряд країни на чолі з Джорджією Мелоні регулярно надає допомогу Україні. До певної міри, її саму навіть можна назвати одним з адвокатів Києва у Євросоюзі.
Володимир Зеленський та Джорджія Мелоні (фото: Getty Images)
"Позиція Мелоні проукраїнська, тому що це вигідно Італії. "Брати Італії" як політична партія не є проукраїнськими, хоча частина партії підтримує позицію прем'єр-міністра", - сказала РБК-Україна Вікторія Вдовиченко.
Згідно з думкою експертки, італійські компанії виявляють зацікавленість у виході на український ринок, зокрема в реалізації масштабних енергетичних інфраструктурних проектів та ініціативах у сфері морської безпеки. Крім того, важливими є також особисті зв'язки.
"Це результат роботи Володимира Зеленського. Він справді вразив її, можна сказати, в буквальному сенсі. Прем'єр-міністр Італії отримала задоволення від спілкування з Зеленським, і я можу з упевненістю стверджувати, що її ставлення до України кардинально змінилося з появою Зеленського на політичній арені. Проте не всі члени її партії слідують за своїм лідером," - зазначила Вдовиченко.
Партнери "Братів Італії" по коаліції, партії "Ліга" та "Вперед, Італія", прямо критикують Мелоні в контексті України, але ця критика стишена, на відміну від ще однієї популістської партії - "Руху 5 зірок", які зараз перебувають в опозиції.
В Нідерландах праві популісти із "Партії свободи" змушені враховувати антиросійський консенсус у суспільстві. Він склався після того, як Росія у 2014 році збила боїнг MH17. Партія Вілдерса у 2016 році на референдумі агітувала проти підписання угоди про асоціацію України з ЄС. Однак минулого року партія увійшла до коаліції, і пообіцяла надалі підтримувати Україну. Приклад Нідерландів якраз і показує, як популісти з часом можуть змінювати свою позицію.
Єдиної моделі як популісти змінюються, намагаючись прийти до влади, немає. Але можна виділити кілька трендів.
З одного боку, популісти невідворотно пом’якшують свої радикальні погляди, щоб залучити ширшу аудиторію виборців. Наприклад, це сталося в Італії, Франції та Нідерландах.
"Класичним є підхід: якщо ультраправі просто хочуть приходити до влади, для цього вони хамелонно маскують певні меседжі, які вигідні для того, щоб отримати більшу кількість місць. А потім видозмінюються у зв'язку з цим, щоб "хайповий підхід" зберігався", - пояснила Вдовиченко.
Фербеек вважає, що зниження радикальності спостерігається в тих країнах, де кілька популістських партій конкурують за однакову виборчу базу. Це змушує їх диференціюватися від інших популістських утворень, що в свою чергу спонукає деякі з них рухатися в бік більш центричних позицій, а інші — ставати ще більш радикальними.
Наприклад, розглянемо ситуацію в Італії, де партія Мелоні зменшила свою радикальність, тоді як "Ліга" стала більш радикальною. У 2023 році це також спостерігалося в Нідерландах, коли "Партія свободи" заявила про намір зайняти більш помірковану позицію щодо Європи та ісламу (принаймні, в публічних заявах), в той час як "Форум за демократію" виявився більш радикальним, - зазначає експерт.
В Україні Оксана Мітрофанова зазначила, що в Франції процес зменшення радикальності "Національного об'єднання" триває вже досить довго і не є результатом лише минулого року. Партія вже відмовилася від планів на вихід Франції з Європейського Союзу, а також відмовилася від ідеї покинути зону євро.
І що важливо, відбулася трансформація щодо НАТО. Якщо за Марін ле Пен партія висловлювалася за вихід Франції з інтегрованих військових структур альянсу, то за умов повномасштабної війни у Європі новий лідер партії Жордан Барделла заявив, що вихід не на часі.
"Національне об'єднання" прагне змінити свій імідж і стати традиційною правою політичною силою, - зазначила Мітрофанова в інтерв'ю. - Якщо їм це вдасться, у партії з'являться шанси на досягнення влади. Однак нинішній образ крайньої сили викликає побоювання у французької консервативної спільноти. Проте передбачити цю еволюцію досить складно."
За її словами, партія не має виразної програми у сфері зовнішньої політики, оскільки основну увагу приділяє внутрішнім справам. Проте це може змінитися у міру наближення президентських виборів. Важливо зазначити, що в Франції саме президент несе відповідальність за зовнішньополітичні рішення країни.
"Звісно, вони враховують реакцію громадськості. Наприклад, французи не надто схвально сприймали пропозицію відправити своїх військових до України. Водночас, суспільство з великою підтримкою зустріло українських біженців, і цьому 'Національне об'єднання' мусило приділити увагу", - зазначила експертка.
В цьому контексті для популістів головний виклик - як знайти баланс між залученням нових виборців та збереженням старого, радикального електорату. І тут багато чого залежить від місця у правлячій коаліції, яке займають популістські партії. "Головні партії" більше схильні зміщуватися до поміркованості, а їх молодші партнери - ставати радикальнішими.
"У випадку з Мелоні ви - головна партія, і ви фактично керуєте урядом. Якщо ви очолюєте уряд, ви можете отримати певну свободу. Якщо ви стаєте молодшим партнером, то ризик полягає в тому, що вам доведеться піти на компроміс із основною партією. І якщо компромісів буде надто багато, ви можете втратити своїх виборців. Бо ваші виборці мобілізовані вашим радикалізмом", - пояcнив виданню Стефано Брагіролі.
Це справедливо і для партій, які перебувають в опозиції, але не самі, а в блоці з іншими. До прикладу - позиція французьких ультралівих щодо України. Загалом їм властиве негативне ставлення до США.
За словами Мітрофанової, Меланшон, лідер партії "Нескорена Франція", вважає НАТО агресором. Він стверджує, що розширення НАТО створює загрозу для Росії. Саме тому на початку конфлікту він висловлював думку про важливість нейтрального статусу України.
Спочатку Меланшон виступав проти більшості заходів, спрямованих на підтримку України. Його партія "Нескорена Франція" проголосувала проти угоди про безпеку з Францією, тоді як "Національне об'єднання" утрималося від голосування. Проте на минулорічних парламентських виборах "Нескорена Франція" об'єдналася з іншими лівими силами в рамках "Новий народний фронт" (ННФ). Оскільки соціалісти та представники екологічних партій чітко та однозначно підтримують Україну, Меланшон вирішив пом'якшити свою риторику щодо цього питання, підкреслюючи спільну позицію ННФ у наданні військової допомоги Україні.
Є й інші тренди. "Альтернатива для Німеччини" з роками стає тільки радикальнішою. Вона була створена як партія професорів економіки, які говорили, що не треба вирішувати проблеми Європи за рахунок Німеччини. У 2015 році відбулася міграційна криза, і ця партія взялася за антиміграційну риторику. Це досі одна з коронних тем партії.
Лідерка "Альтернативи для Німеччини" Аліс Вайдель (фото: Getty Images)
"Вони тепер переконані, що їм варто стати партією, яка орієнтується на певну нішу, і зараз активно працюють у цьому напрямку, зокрема в Східній Німеччині. Завдяки цьому АдН прагне стати більш привабливою для можливих коаліцій. І вони поступово досягають цієї мети, здобуваючи перемоги на виборах у східних регіонах," - зазначив Віктор Савінок.
На думку Брагіролі, зміни в поведінці популістських рухів, які можуть проявлятися у формі більшої радикальності або, навпаки, поміркованості, визначаються специфікою політичної ситуації в кожній країні. Це обумовлено тим, яка стратегія виявляється для них найбільш ефективною.
"Якщо ви погоджуєтеся на надмірну кількість компромісів, це може призвести до втрати підтримки виборців. Однак, якщо ви зовсім відмовляєтеся від компромісів, вам буде важко знайти союзників для коаліції," - підсумував Стефоно Брагіролі.
Європейські популісти можуть отримати новий імпульс у разі перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США. Його висловлювання під час кампанії знайшли відгук у багатьох правих політиків Європи. Багато з них зберегли зв'язки з ним ще з його першого терміну на посаді. Серед них - Віктор Орбан, який ще до виборів відвідував Трампа у його резиденції та відкрито демонстрував йому свою підтримку, на відміну від інших європейських лідерів.
Орбан прагне виступити посередником між Сполученими Штатами, Україною та Росією, однак результати його зусиль викликають певні сумніви. Трамп віддає перевагу прямому спілкуванню з Зеленським і Путіним. Окрім того, в Будапешті були здивовані тим, що США продовжують вимагати від Угорщини та інших європейських країн НАТО підвищення витрат на оборону.
Джорджія Мелоні має тривалі стосунки з Дональдом Трампом. Ще до того, як вона стала прем'єр-міністром Італії, вона брала участь у консервативних конференціях у США. Після того, як Трамп був переобраний, обидва політики вже мали кілька зустрічей. Важливо зазначити, що вона стала єдиним європейським лідером, який відвідав інавгурацію Трампа.
На більш неформальному рівні європейські популісти почали отримувати підтримку від Ілона Маска, мільярдера, близького до Трампа, та власника соціальної мережі Х. Зокрема, на фоні дострокових парламентських виборів у Німеччині він почав відкрито висловлювати підтримку "Альтернативі для Німеччини" та критикувати чинну владу країни. Тим часом у Великій Британії Маск підтримує правопопулістську партію "Реформувати Сполучене королівство" (Reform UK).
Залишається відкритим питання: чи погоджені такі дії з Трампом. І який саме ефект дасть відкрита підтримка популістів з-за океану. Втім, загальний тренд на боротьбу з "лівацьким ухилом", який з першого дня на посаді задав Трамп (згортання "зелених" ініціатив, консервативні заходи в гендерній політиці тощо), напевне надасть імпульсу і європейським правопопулістам. Щонайменше, вони мають можливість без перешкод користуватися платформою Х для поширення своїх наративів.
Дональд Трамп та Віктор Орбан (зображення: Getty Images)
"Сьогодні соціальні мережі виконують політичну роль, подібну до тієї, яку вони відігравали в світі моди протягом останніх 20-30 років. Вони фактично стирають кордони. Події, що відбуваються в Польщі, можуть обговорюватись у Великобританії, а те, що нині відбувається в США, має значний вплив і відгук на події у нашій країні," - зазначив у своїй заяві Стефано Брагіролі.
За його словами, багато правих партій спостерігали за Трампом, аби запозичити досвід. Тож до певної міри може йти мова про формування свого роду популістського "правого інтернаціоналу".
Для позицій ультралівих вплив Трампа та Маска не такий очевидний. Обох цих політиків точно не можна назвати прихильниками лівих ідей, але вони, атакуючи мейнстрімні політсили, мимоволі і опосередковано допомагають і лівим популістам.
Незалежно від особистого ставлення до популістських рухів, їх зростаючий вплив на політичну арену Європи є безперечним фактом. Існують два підходи: можна їх ігнорувати або ж вести діалог, як це роблять з традиційними політичними партіями. У цьому контексті варто зазначити, що вже є позитивні приклади співпраці. Зокрема, Україна налагодила контакти з деякими з цих партій через міжпарламентське співробітництво – між відповідними комітетами Верховної Ради та комітетами інших країн, а також у рамках Європейського парламенту.
"Україна представляє свою боротьбу з Росією як протистояння демократії та автократії. Коли цей наратив набув популярності, Захід демонстрував свої ліберально-демократичні принципи. Тому я вважаю, що було б корисно підтримувати цей підхід. Однак одночасно слід показати, що Росія не є такою традиційною християнською країною, якою вона намагається здаватися", - вважає Брагіролі.
Проте, це може бути ефективним лише стосовно деякої групи популістів, які мають порівняно слабкі зв’язки з Росією. Щодо інших важливо вести практичну дискусію.
"Вести подібну дискусію з такими партіями, як АдН, 'Національне об'єднання' у Франції або Австрійська партія свободи, було б значно важче, оскільки ці політичні сили мають тісні зв'язки з Кремлем. Передусім, слід намагатися донести до них, що у разі поразки України та перемоги Росії, вони також понесуть свої втрати", - зазначає експерт.
Проте, не всім це може підійти. Визнаним та задокументованим агентам Росії немає місця на волі – їм призначено лише в’язницю.
***
Популісти в Європі є відображенням певних сегментів суспільства, в яких вони діють. Вони експлуатують проблеми, які традиційні політичні еліти не можуть вирішити протягом багатьох років: економічний застій, питання міграції та, зрештою, брак чіткої візії майбутнього Європи.
Для розв'язання актуальних проблем популісти пропонують радикальні рішення, на які традиційний істеблішмент не готовий або не бажає йти з різних причин. У певних ситуаціях такий підхід може бути виправданим — якщо популістські лідери, зіткнувшись з реальністю, обирають конструктивний шлях. У такому випадку вони стають "свіжою кров'ю", яка здатна зміцнити ту чи іншу країну.
Проте існує чимало випадків, коли радикальні групи обирають курс "політики заради політики", безперервно використовують невдоволення громадян і не прагнуть до реального вирішення існуючих проблем.
Росія, а тепер і Сполучені Штати, поряд з іншими міжнародними акторами, намагаються використати популістські рухи для своїх цілей. Тим часом самі популісти також прагнуть отримати вигоду від взаємодії з "впливовими особами світу". Результати таких взаємин варіюються в залежності від світогляду та етичних стандартів політичних лідерів. Це, в свою чергу, впливає на наслідки співпраці. Україні варто враховувати ці нюанси. За правильного підходу зміни в політичному середовищі Європи можуть принести Києву більше переваг, ніж проблем.
#НАТО #Дональд Трамп #Європейський Союз #Європа #Росія #Мандат (політика) #Україна #Президент (державна посада) #РБК-Україна #Київ #Володимир Зеленський #Популізм #Європейський парламент #Сполучене Королівство #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Німеччина #Володимир Путін #Коаліція #Прем'єр-міністр #Угорщина #Познань #Нідерланди #Суспільство #Риторика #Геополітика #Угорці #Компроміс #Парламент #Альтернатива для Німеччини #Тюрінгія #Ультраліва політика #Ультраправа політика #Нацистська Німеччина #Консерватизм #Крим #Італія #Франція #Румунія #Getty Images #Напрямок - соціал-демократія #Адольф Гітлер #Віктор Орбан #Будапешт #Права політика #Донецький вугільний басейн #Класичний радикалізм #Федеральна служба безпеки #Донецька Народна Республіка #Словацька національна партія #Марін Ле Пен #Ліва політика #Електорат #Кембриджський університет #Національний мітинг #Шведські демократи #Маттео Сальвіні #"Йоббік #Австрійська партія свободи #Беніто Муссоліні #Сільвіо Берлусконі #Forza Italia #Флоренція
