Ринок праці під час війни: в місцях, де є вакансії, не вистачає кваліфікованих спеціалістів.

Ринок праці в Україні поступово набуває більшої "жіночої" орієнтації, однак рівень кваліфікації та навички кандидатів все частіше не відповідають вимогам роботодавців. Тим часом, виробничі потужності працюють на максимальних обертах, а рівень безробіття зменшується.

Український ринок праці переживає складні зміни, що призводять до парадоксальних ситуацій. Лише за короткий проміжок часу в країні різко знизився рівень безробіття, а показники використання виробничих потужностей досягли рекордних висот, що виглядає як позитивний сигнал. Проте, водночас, усі говорять про кризу та безвихідь. Як ці два протилежні явища можуть співіснувати?

Це відбувається на фоні збільшення виїзду українців за межі країни та проведення мобілізаційних заходів. Дослідження демонструють, що офіційний ринок праці в Україні набуває "жіночого" характеру і стає менш дружнім до осіб з вищою освітою. Водночас він залишає простір для інклюзії: спостерігається безпрецедентний попит на людей з інвалідністю, старше покоління та молодь.

УНІАН спільно з фахівцями проаналізував актуальну інформацію щодо безробіття в Україні та вивчив тенденції на ринку праці. Чи слід очікувати нових невдач, чи, можливо, нас чекають позитивні зміни?

Невідповідності та парадоксальні ситуації

У останні тижні з’являється все більше свіжих даних про ринок праці в Україні. Наприклад, Національний банк України у своєму звіті про інфляцію за квітень оприлюднив інформацію щодо завантаження виробничих потужностей у різних секторах, яке в деяких випадках досягло рекордних рівнів. Найголовніше - цей індикатор продовжує зростати, що свідчить про процес реіндустріалізації в країні.

Однак, незважаючи на загалом позитивні тенденції, ринок стикається з низкою загрозливих чинників, які суттєво "вимивають" кваліфіковані кадри. Першим з таких є безпрецедентна міграція. Національний банк, посилаючись на дані ООН, повідомляє, що впродовж першого кварталу 2025 року кількість українських мігрантів зросла більш ніж на 100 тисяч, досягнувши 6,9 мільйона осіб на середину березня 2025 року. На фоні інформаційної "депресії" українці знову почали виїжджати у більших обсягах, ніж повертатися, а підприємства знову перейшли до режиму економії, особливо в регіонах Сходу та Півдня.

Ще одним суттєвим аспектом є мобілізація, яка викликає значну втрату кваліфікованих спеціалістів. Це змушує працедавців шукати нових співробітників, часто менш підготовлених.

Підприємства намагаються надолужити свої втрати через залучення людей пенсійного віку, осіб з інвалідністю, молоді та ветеранів. Проте навички наявних кандидатів нерідко не відповідають потребам ринку, через що поглиблюється дефіцит робочої сили.

Цю проблему підприємці вважають основною перешкодою для бізнес-розвитку, яка нині має більшу вагу, ніж питання безпеки, зростання витрат на виробництво та перебої в електропостачанні.

За даними Державної служби зайнятості, сьогодні спостерігається суттєва нестача працівників у галузі транспорту, будівництва та переробної промисловості. Це також відповідає нашим власним спостереженням. Знайти кваліфікованого водія вантажівки або електрозварника виявилося складніше, ніж знайти фінансиста, - зазначає Олександр Чумак, президент Асоціації приватних роботодавців, в інтерв'ю для УНІАН. - Уряд активно реагує на цю проблему: запроваджені ваучери для перенавчання дорослих, а також функціонують курси перекваліфікації через центри зайнятості. Основним пріоритетом є навчання безробітних новим професіям, які дійсно затребувані на ринку праці, і робити це якомога швидше.

За його словами, бізнес також змінює свій вектор - вкладає кошти в автоматизацію, аби зменшити залежність від ручної праці, та наймає нетрадиційних кандидатів.

"Наприклад, багато підприємств охочіше беруть молодь без досвіду, навчаючи їх на місці, або наймають жінок на традиційно "чоловічі" посади водіїв, механіків тощо. Це зараз нормальна практика. Ми розуміємо, що в найближчі роки, особливо під час повоєнного відновлення, робочих рук бракуватиме ще більше - Мінекономіки прогнозує дефіцит у приблизно 4,5 мільйона працівників на десятиліття вперед. Тому діяти треба вже сьогодні", - наполягає пан Чумак.

НБУ у звіті називає цю ситуацію "дисбалансом", але очікує, що все з часом нормалізується. А одним з ключових факторів "нормалізації" там називають зростання заробітної плати, що, у свою чергу, впливатиме на ціни у країні.

"Незбалансованість між попитом та пропозицією кваліфікованих працівників на фоні відновлення економічної активності призведе до подальшого зростання зарплат у приватному секторі. Це, у свою чергу, матиме значний вплив на інфляцію в поточному році. Однак з часом цей ефект зменшиться в міру уповільнення темпів зростання зарплат на прогнозованому горизонті, оскільки дисбаланси на ринку праці поступово вирівнюватимуться," - зазначається у звіті Національного банку.

Цікаво, що ці дисбаланси змінюють ринок праці, роблячи його "жіночим", принаймні в рамках офіційної статистики.

Жінки активно змінюють правила гри на ринку праці.

Державна служба зайнятості України (ДСЗ) та Helvetas Swiss Intercooperation теж у травні оприлюднили своє дослідження ринку праці в Україні. І, згідно з їхніми даними, саме критерій розміру зарплатні був пріоритетним серед шукачів роботи, тоді як безпека хвилювала людей усе менше.

Це дослідження охоплювало виключно зареєстрованих безробітних, і в опитуванні взяли участь 68,8 тисяч людей, що становить 70% від загальної кількості офіційно непрацевлаштованих. Проте реальна чисельність безробітних у країні налічує мільйони. Тим не менш, офіційна статистика залишається суттєвим індикатором.

Відповідно до даних цього дослідження, частка жінок без роботи сягнула безпрецедентних 82% від загальної кількості офіційних безробітних. Також фіксується майже дзеркальна ситуація щодо кваліфікації безробітних у містах та на селі: у перших - найбільше безробітних з вищою освітою, а на селі - більше з професійно-технічною.

Раніше Державна служба зайнятості оприлюднила результати опитування серед роботодавців, які вказують на сфери з найбільшим попитом на жінок. У п'ятірці лідерів опинилися галузі, що традиційно вважаються "жіночими": переробна промисловість, освіта, охорона здоров'я, сільське господарство і торгівля (як оптова, так і роздрібна). Проте в розширеному списку з 15 найпопулярніших сфер з'явилися також такі категорії, як транспорт, складське господарство, поштові та кур'єрські послуги, будівництво, водопостачання та каналізація, а також державне управління і оборона, які зазвичай вважаються більш "чоловічими".

Олександр Чумак називає "жіночу" частку у 82% серед безробітних українців "вражаючою", навіть з урахуванням того, що мова лише про офіційно зареєстрованих осіб.

Це свідчить про суттєву гендерну нерівність на ринку праці. Причинами цього є війна та мобілізація. Багато чоловіків призовного віку наразі виконують військовий обов'язок або задіяні в оборонних заходах, що призводить до їх фізичного відсутності в цивільному секторі - зазначає експерт. - Додатково, багато чоловіків не реєструються як безробітні, щоб уникнути уваги ТЦК, адже за чинними нормами центри зайнятості передають інформацію про безробітних чоловіків до ТЦК.

Проте це не єдине свідчення ринку під час війни.

Анти-ейджизм

Серед різноманітних критеріїв, кваліфікація та вік кандидатів мають особливе значення. Згідно з даними Державної служби зайнятості, в Україні найбільша частка безробітних зафіксована серед "професіоналів" (29,4%) та "фахівців" (22,4%). Натомість представників "найпростіших професій" та "сільськогосподарських професій" є найменше – лише 1,4% і 1,1% відповідно. Щодо вікових груп, найбільше безробітних перебувають у віковому діапазоні 36-54 роки, тоді як молодь віком 18-25 років становить лише 6,4% від загальної кількості.

Однак, як пояснює нам Олександр Чумак, такий низький відсоток безробіття серед молоді не відображає реальної картини, бо це лише офіційний показник.

"По-перше, значна частина молоді або продовжує навчання, або виїхала за кордон після початку повномасштабної війни. По-друге, молоді чоловіки призовного віку так само мобілізовані або уникають офіційної реєстрації з тих самих причин, що й старші. По-третє, молодь загалом більш гнучка - хтось перейшов на фриланс чи неформальну зайнятість, хтось опановує нові навички онлайн, замість того, щоб стояти на облік у службі зайнятості", - каже фахівець й додає, що на біржу праці йдуть передусім люди "з сім'єю та обов'язками", а не молодь.

Він вважає, що фактичні дані щодо ринку праці виявляться значно менш вражаючими, оскільки багато людей не реєструються через низькі виплати або відчуття безглуздості.

"Згідно з думкою президента Асоціації приватних роботодавців, закони воєнного часу призвели до зменшення максимальної тривалості виплат по безробіттю. Як наслідок, реальний стан справ у сфері безробіття є більш комплексним і різноманітним за віком і статтю, ніж це відображає офіційна статистика зареєстрованих безробітних."

Василь Воскобойник, керівник "Офісу міграційної політики", висловлює думку, що вікові, кваліфікаційні та інші "дисбаланси" на ринку праці є чинниками, які, навпаки, створюють нові перспективи.

В Україні спостерігається структурний дисбаланс між вимогами економіки та наявними трудовими ресурсами. Є надмірна кількість людей з вищою освітою, особливо жінок, які втратили свої робочі місця в галузях, що зазнали значних втрат через війну. Водночас існує гостра потреба в працівниках у прикладних, технічних та інфраструктурних сферах, - зазначає експерт з міграційних питань для УНІАН. - Така ситуація з безробіттям вказує на серйозну невідповідність між підготовкою кадрів та реальними потребами ринку праці. Це наслідок десятиліть нехтування профорієнтацією, переоцінки значення вищої освіти та відсутності стимулів для мобільності серед населення.

Проте, згідно з інформацією від Державної служби зайнятості та Helvetas Swiss Intercooperation, лише 23,1% зареєстрованих осіб без роботи готові змінити свою професію, тоді як 29,6% навіть не думають про таку можливість. Основні причини їхньої відмови полягають у впевненості, що "це не вирішить проблеми (44,4%)", а також у складності процесу перенавчання (32,2%).

"Порівняння структури потреб роботодавців із пріоритетами навчання безробітних свідчить про їхню структурну невідповідність. Безробітні здебільшого прагнуть підвищувати наявний рівень освіти, в той час як потреби роботодавців зосереджені переважно у сфері робітничих професій, що вимагає швидкої перекваліфікації", - роблять закономірний висновок автори дослідження.

Василь Воскобойник, проте, стверджує, що перенавчання є найважливішою потребою сучасності. Загалом "рецепт порятунку" для економіки в умовах війни має наступний вигляд:

"Проте необхідно вжити заходів терміново, інакше ми ризикуємо втратити ще сотні тисяч спеціалістів, здатних сприяти розвитку нашої країни, якщо лише їм нададуть відповідні умови," - зазначає експерт.

Василь Воскобойник зазначає, що досі відсутня ефективна програма, яка могла б спрямувати ці процеси на користь держави. Навіть внутрішньо переміщені особи не проявляють великого бажання до перенавчання та розширення своїх горизонтів.

"Цей факт свідчить про значну соціальну інерцію. Люди не готові адаптуватися, навіть коли зміни вимагає сама реальність. У містах спостерігається надмірна кількість освітніх фахівців і нестача технічного персоналу, тоді як у селах існує брак будь-яких кваліфікованих спеціалістів. Низька мобільність безробітних залишається однією з основних перешкод для врегулювання ринку праці", - зазначає фахівець з питань міграції.

На питання "Що з цим робити?" пан Воскобойник дає дві поради.

"По-перше, державна стратегія повинна активізувати внутрішню міграцію шляхом забезпечення доступного житла, створення програм релокації та надання пільг для започаткування бізнесу в малих громадах. По-друге, необхідна масштабна кампанія з профорієнтації, яка демонструє реальні можливості технічної освіти та працевлаштування в сільській місцевості. У тих регіонах, де люди відчувають безвихідь, часто бракує інформації або підтримки для здійснення перших кроків", - підкреслює він.

Олександр Чумак, у свою чергу, зазначає дисбаланси таким чином.

"Інженери, економісти та менеджери опинилися без роботи, тоді як двірники, вантажники та трактористи майже не відчули труднощів. На мою думку, це вказує на серйозний дисбаланс між попитом і пропозицією на ринку праці. Нині робітничі професії суттєво бракують — їх буквально розкуповують, тому більшість спеціалістів не стоять на обліку в центрі зайнятості. Тим часом люди з вищою освітою часто залишилися без роботи через закриття бізнесу, релокацію компаній або знищення виробництв, і не можуть знайти відповідну вакансію. Вони не поспішають переходити на роботу в менш кваліфіковані сфери, в результаті чого затримуються у статусі безробітних", — зазначає представник приватного сектора.

Він також наводить перелік порад для виправлення ситуації, у якому перенавчання також йде першим пунктом:

Як видно, мігранти викликають інтерес як у дослідників, так і у роботодавців. А що думають з цього приводу самі іноземці?

"Українська мрія" вже готова прийняти мігрантів.

Україна, зі слів пана Воскобойника, може бути привабливою для громадян Центральної Азії, Південного Кавказу та Південно-Східної Азії, де рівень зарплат нижчий, а умови працевлаштування - складніші. Також наша держава може зацікавити трудових мігрантів, які працювали в ЄС, але втратили роботу через скорочення, чи біженців із країн, охоплених конфліктами, для яких навіть умовна стабільність в Україні - вже краща перспектива.

Проте він зазначає, що на міжнародному ринку праці Україна "зараз не здатна конкурувати".

"Зі зрозумілих причин - війна, інфраструктурні ризики, правова невизначеність. Проте це не означає, що залучення іноземних працівників неможливе. Ми можемо бути цікаві працівникам з країн із нижчим рівнем життя чи обмеженими можливостями легального працевлаштування, - каже експерт у коментарі УНІАН. - Але для цього необхідна нова міграційна стратегія, орієнтована на залучення трудових ресурсів з інших країн".

Частину проблем можна вирішити і без іноземців - за рахунок внутрішньої міграції та тих, кого раніше брати на роботу не хотіли. Принаймні, так вважають у Мінсоцполітики.

"Основні категорії включають внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю, досвідчених кандидатів у віці 50-55 років і старше, а також студентів, пенсіонерів і ветеранів", - зазначила перша заступниця міністра соціальної політики Дарія Марчак, описуючи кадровий резерв.

Згідно з інформацією, наданою пані Марчак, з моменту початку повномасштабної агресії чисельність працездатного населення зменшилася на 25%. Водночас, рівень народжуваності впав до історично низької позначки — всього 0,9 дитини на жінку, у той час як для стабільного відновлення населення необхідно щонайменше 2,2 дитини. У зв'язку з цим, залишається сподіватися на міграційні процеси (особливо внутрішні) та на використання останніх резервів трудових ресурсів.

Поки Міністерство соціальної політики відзначає наявність кризи, деякі експерти стверджують, що безробіття поступово зменшується.

Безробіття практично подолане.

Останні дані про загальний рівень безробіття (не лише офіційний) у травні оприлюднили Центр економічної стратегії та агенція Info Sapiens. Згідно з результатами дослідження "Трекер економіки України під час війни", показник безробіття в Україні знизився до 12,1%. В даний час в країні налічується "13 мільйонів економічно активних громадян і 10 мільйонів неактивних, серед яких найбільшу частку займають пенсіонери". Для порівняння, у лютому цього року рівень безробіття становив 16,8%, а в травні 2022 року він досягав рекордних 30,7%.

У своєму інфляційному звіті Національний банк також відзначає ці тенденції, прогнозуючи зниження реального рівня безробіття до 10,9% наприкінці 2025 року, порівняно з 13,1% на кінець 2024 року.

Втім Олександр Чумак з АПР пояснює, що зниження безробіття є наслідком згаданих вище дисбалансів, а не розвитку промисловості. А найбільше вони відчутні у прифронтових регіонах. Зокрема, у Харківській області.

Харків — місто, що знаходиться на передовій, і ситуація на ринку праці тут має свої особливості. З одного боку, багато людей залишили місто, що призвело до майже однакової кількості вакансій і претендентів. З іншого боку, підприємства, які залишилися або повернулися, стикаються з браком кваліфікованих працівників, — зазначає Олександр Чумак. — Найбільша нестача відчувається у робітничих спеціальностях. За інформацією обласного центру зайнятості, особливо потрібні токарі, слюсарі, водії та фрезерувальники. Також існує потреба в працівниках транспортної сфери (водії громадського та вантажного транспорту) та в будівництві, оскільки місто активно відновлюється після обстрілів.

На його думку, існує особливий попит на висококваліфікованих трактористів і машиністів, які здатні працювати з сучасною технікою у сфері агрономії та комунальних послуг.

"Ми навіть ініціювали освітні програми для жінок, щоб вони могли здобути навички у традиційно "чоловічих" професіях та заповнити існуючі вакансії. Окрім того, в деокупованих територіях Харківщини існує потреба у спеціалістах для місцевих органів влади - спостерігається брак державних реєстраторів та юристів для територіальних громад, оскільки багато працівників залишили свої посади. Це означає, що дефіцит кадрів торкнувся й певних специфічних галузей," - зазначає пан Чумак.

На думку фахівця, щоб зблизити бажання бізнесу та шукачів роботи, безробітним варто "реалістично оцінити ринок".

"Можливо, варто розглянути можливість тимчасового працевлаштування на тих позиціях, де спостерігається попит, щоб отримати цінний досвід. Це може бути кращим рішенням, ніж тривале очікування на ідеальну роботу. Водночас, роботодавцям у прифронтових зонах слід максимально зосередитися на безпеці та стабільності для своїх працівників: організувати укриття, бути гнучкими у графіку роботи, а також, можливо, пропонувати житло для тих, хто переїжджає на нове місце роботи", - зазначає Олександр Чумак.

На його думку, уряд також починає впроваджувати різноманітні заохочення, такі як виплати компаніям за найм внутрішньо переміщених людей і гранти на відкриття нових робочих місць.

Зрештою, лише об'єднавши зусилля держави, роботодавців та самих працівників, ми зможемо вирішити проблему дисбалансу. Я рекомендую зосередитися на програмах підтримки зайнятості в тих галузях, де спостерігається найбільший дефіцит кадрів. Це включає фінансові стимули та гарантії безпеки для працівників. Такий підхід допоможе знизити рівень безробіття та прискорити процес економічного відновлення, - зазначає експерт.

Попри динаміку, яка на перший погляд покращується на тлі реіндустріалізації, криза з працевлаштуванням в Україні дійсно є. І вкрай серйозна. Але є ще певні кадрові резерви, які можна "масштабувати" за рахунок перенавчання та завдяки внутрішній міграції. Але для цього потрібні стимули від влади, гнучкість від роботодавців та готовність до змін з боку самих працівників, над чим йде робота.