Журналіст і військовослужбовець Павло Казарін, який не раз піднімав питання мобілізації та ситуації в українському війську, зауважує, що нинішня влада не оцінює дії ухилянтів і не виявляє належної турботи про військових, прагнучи лише підвищити свої політичні рейтинги та ситуативну популярність. Внаслідок цього, військові почуваються другорядними, а рівень розподілу між ЗСУ та тилом лише зростає.
3 грудня у Львові 30-річний ухилянт скоїв вбивство військового з ТЦК, ветерана АТО Юрія Бондаренка.
30 жовтня в Одесі на ринку "7-й кілометр" група осіб перевернула мікроавтобус, яким користувалися військовослужбовці ТЦК. У цьому ж місяці були зафіксовані напади на ТЦК у Кривому Розі та Кременчуці.
Насправді, це стосується явища, яке з кожним місяцем стає все більш помітним.
Можна, звичайно, сказати, що все перелічене -- лише набір інцидентів. Що кожен із них пов'язаний із впливом російського ІПСО. Що зрив процесу мобілізації -- це головне завдання, яке розв'язує ворожа армія, і що зусилля росіян у цьому процесі виявилися ефективнішими за зустрічні зусилля українців. Але це буде лише частиною правди.
Все, що ми бачимо, є наслідком того, коли політики, які діють в умовах війни, намагаються дотримуватися принципів мирного життя.
Війна завжди виступає як своєрідний стрес-тест для суспільства, виявляючи його рівень єдності. Вона перевіряє готовність людей віддати особисте в ім'я спільного блага. Також це показує, яке співвідношення між активними громадянами та населенням в країні. Черги до військкоматів на початку конфлікту складалися переважно з тих, хто продемонстрував свою солідарність через готовність до дій.
Завдяки цим факторам чисельність армії швидко збільшилася втричі, а в перші роки конфлікту питання "ухилянтства" практично не обговорювалося в медіа. Однак, коли громадяни вирушили на фронт, стало очевидно, що з тими, хто залишився в тилу, ніхто з керівництва не має наміру працювати.
На завершення другого року війни мобілізовані та їхні сім'ї почали піднімати питання про терміни служби. Ухилянти стверджували, що вони підтримують "економічний фронт" і що їхня присутність у тилу є більш корисною. Президент та його команда намагалися ігнорувати цю ситуацію, внаслідок чого в армії виникло переконання, що влада ухиляється від непопулярних тем, орієнтуючись на майбутні вибори.
А далі ситуація лише розросталася, як снігова куля. Відповідальність за ігнорування мобілізації ніхто не посилив, і потенційні призовники все частіше викидали повістки в смітник. Територіальні центри комплектування в пошуках майбутніх солдатів були змушені відправляти патрулі на вулиці. А ухилянти та члени їхніх родин дедалі частіше почали нападати на військовослужбовців ТЦК.
Найбільш вражаючим у цій ситуації є повна безмовність найвищих державних діячів після кожного нападу на військових ТЦК. Президент не реагує на вбивства ветеранів. Міністерство внутрішніх справ не затримує тих, хто в Одесі перевертає автобус ТЦК. Служба безпеки України не проводить профілактичні бесіди з блогерами, які здобули сотні тисяч підписників завдяки антимобілізаційним висловлюванням.
Власне, вся структура влади не аналізує дії ухилянтів і не наголошує на потребі додаткового комплектування армії. У такій обстановці військовослужбовці починають відчувати себе непотрібними, і їхні підозри щодо того, що їхні інтереси можуть бути принесені в жертву політичним рейтингам і тимчасовій популярності, лише посилюються.
Кількість солдатів на службі зростає з кожним днем. Проте, якість новобранців значно погіршується. Президент заявляє, що діючі військовослужбовці будуть виконувати свої обов'язки "до перемоги". Уряд спрощує процеси бронювання та впроваджує цифрові методи оплати штрафів за порушення правил військового обліку. Все це створює враження, що питання укомплектування армії не є пріоритетом. Схоже, армійські центри комплектування залишилися наодинці з цією проблемою, а держава, здавалося б, відсторонена -- просто спостерігає за розвитком подій з безпечної відстані.
Усе це відбувається в умовах, коли основною проблемою для Сил оборони України є брак особового складу. Ця нестача сприяє прориву позицій російської армії. Тим часом, економіка Росії зазнає серйозних труднощів, і в Москви залишається дедалі менше фінансових ресурсів для ведення війни. Якщо українські захисники зможуть витримати ще рік, Кремль може бути змушений розглянути можливість замороження конфлікту.
Але замість того, щоб дати українській армії якісне поповнення на наступний рік війни -- офіційний Київ фактично відвертається від її головної проблеми.
Всі ініціативи, які виходять від депутатів, зосереджені виключно на посиленні відповідальності за службову злочинність, а не на боротьбі з ухилянтством. Натомість, замість збільшення фінансової підтримки військовослужбовців, кошти продовжують витрачати на популістські програми в тилових регіонах. В результаті військові відчувають себе недооціненими, а рівень відчуження між Збройними Силами України та цивільними громадянами лише наростає. Якщо метою України є деморалізація своєї армії, то в такій ситуації немає потреби в жодних змінах.
Усе це відбувається в той момент, коли найважливіший союзник України — Сполучені Штати — відвертається від неї. Москва тепер вільно може закидати українські позиції "гарматним м'ясом". Офіційний Київ зазнає тиску з вимогою погодитися на принизливі умови капітуляції. Збройні сили залишаються фактично єдиною основою держави, при цьому їхні інтереси ігноруються в ім’я примарної надії на можливість повторного обрання.
Якщо ви намагалися знайти приклад деструктивної поведінки, то це саме те.
Тиша високопосадовців стосовно питань мобілізації призводить до зниження символічного капіталу армії. Вона відчуває себе другорядною та непотрібною структурою, інтереси якої ігноруються в ім'я популярності на внутрішньому фронті. Армія отримує непропорційно великі обов'язки, але дуже мало прав. Політики ж не вживають жодних заходів, щоб змінити цю ситуацію.
У політичних прагненнях немає нічого негативного, якщо лише вони не стають новим полем битви, -- зазначає Казарін.
Нагадаємо, підполковник Максим Жорін, заступник командира 3-ї окремої штурмової бригади, підкреслює, що влада зосереджується на подоланні наслідків такого поширеного явища, як СЗЧ, замість того, щоб вирішувати його корінні причини.
Матеріали, представлені в розділі "Блоги", відображають індивідуальну точку зору автора і можуть не відповідати позиції редакції.
#Україна #Уряд України #Київ #Мобілізація #Українці #Президент України #Москва #Кремль (фортифікаційна споруда) #Збройні сили України #Росіяни #Одеса #Солдате! #Журналіст #Львів #Капітуляція (капітуляція) #Задній (військовий) #Суспільство #Військовослужбовці #Кременчук #Кривий Ріг #Друга світова війна #Оточення #Українська народна армія #Російська імперія #Війна на Донбасі #Мирний час #Гармата. #Міністерство внутрішніх справ (Україна) #Підполковник #Символ
