викладач Київської Могилянської Бізнес-Школи
Українські громадські діячі, підприємці, політики й дослідники, що приїхали на конференцію з відновлення України до Риму, демонструють дві різні позиції, між якими глибокий розкол.
Деякі вважають, що необхідно відкрито комунікувати з Заходом, з урядами, міжнародними організаціями, інвесторами та іншими, щодо наших викликів і невдач у реформах. Це, на їхню думку, єдиний шлях, щоб змусити українську владу звернути увагу на ці питання та реалізувати зміни. Оскільки влада не здатна почути голос суспільства, вони мають почути думки західних партнерів. Без вирішення цих нагальних проблем досягти перемоги буде неможливо.
Отже, необхідно відверто обговорювати проблеми корупції, недоліки у забезпеченні верховенства права, а також незаконний тиск на підприємства. Фактично, ці особи закликають міжнародних партнерів чинити тиск на українську владу та утримувати фінансову допомогу, якщо не будуть виконані рішучі та, що важливо, давно обіцяні заходи у цих сферах.
Другі вважають, що треба передусім забезпечити Україні надходження необхідної суми грошей, бо інакше Україна просто впаде. А будь-які розмови про корупцію та невиконані обіцянки безумовно призведуть до скорочення допомоги, та ще й посилюють позиції наших недругів супротив наших симпатиків серед західного й міжнародного істеблішменту, та ще й дають поживу російській пропаганді. Якщо економіка й фронт не витримають, все буде марно.
Перші звинувачують других (частіше негласно, але й публічно) в прислужуванні владі, може, навіть, із власним інтересом. Другі звинувачують перших у нехтуванні суспільним інтересом, у власних амбіціях та схильності говорити замість робити. Обидві сторони звинувачують одна одну в тому, що опоненти живуть в ілюзорному світі й не бажають дивитися правді в очі.
Безсумнівно, багато людей у Римі намагаються знайти компроміс. Вони просять фінансову допомогу, одночасно піднімаючи питання про існуючі проблеми. Мета – щоб партнери підтримали Україну в її зусиллях, тиснучи на уряд, але щоб тиск був помірним, адже інакше ситуація може погіршитися; а гроші мають бути надані в повному обсязі. Теоретично таке підходить, але на практиці все залежить від уміння делегатів донести до співрозмовників дві суперечливі ідеї одночасно і переконати, що вони можуть співіснувати. Проте співрозмовники не наївні, мають досвід і достатньо інформації, щоб зрозуміти суть. Це своєрідна гра в дипломатичній шизофренії.
Це всього лише один із багатьох аспектів складної проблеми "висловлюватися чи залишатися мовчазним".
Схожа дискусія виникла стосовно можливості критикувати українську владу за невдачі в мобілізації. Одна сторона стверджує, що така критика недопустима, оскільки вона може підривати мобілізаційні зусилля, деморалізувати населення, слугувати на користь російській пропаганді та загрожувати цілісності країни. У той же час, інша сторона акцентує на необхідності критики, вважаючи, що ситуація вже настільки серйозна, що без термінових змін існування країни опиниться під загрозою. Вони вважають, що приведення справ до ладу можливе лише за умови відкритого обговорення проблем, адже інакше їх просто залишать без уваги. Одні закликають до мовчання, стверджуючи, що це грає на руку ворогу, тоді як інші вважають, що замовчування - це теж шлях до послаблення опору.
Існує безліч актуальних тем, і однією з них є місцеве самоврядування. Коли ви обговорюєте питання корупції на місцевому рівні, ви фактично надаєте можливість центральній владі остаточно усунути місцевих лідерів, зосередити всі повноваження та корупційні схеми в своїх руках, що може призвести до невдачі країни. Ігноруючи корупцію в системі місцевого самоврядування, ви, по суті, стаєте на захист тих, хто займається корупційними діями, і сприяєте їхньому впливу, що може загрожувати країні.
Основною причиною, що викликала всі ці суперечки, безперечно, є те, що в стабільній країні в звичайний час уряд або виконує свої обов'язки, або зазнає поразки на виборах. Якщо війна і вибори не можуть відбутися, а влада ухиляється від вирішення актуальних проблем, ми опиняємося в безвихідній ситуації, своєрідному замкненому колі. Ми живемо в демократичному суспільстві з авторитарним керівництвом, яке неможливо змінити – така ситуація є недієздатною.
Чи зможемо знайти вирішення цієї проблеми?
Кожен має знайти свій шлях у цій ситуації. Наприклад, багато людей вважають, що під час війни необхідно впроваджувати авторитарні методи управління, адже інакше важко буде витримати. Кожне питання контролюється спеціально призначеними особами, і на це немає можливості впливати ззовні. Якщо відповідальні особи захочуть почути думку інших, вони звернуться за нею. Якщо ж цього не станеться, краще займатися своїми справами, бо інакше можна лише нашкодити. Ідеї демократії, зворотного зв'язку та активного громадянського суспільства вважаються недоречними в умовах війни. (Це не жарт, а реальне висловлювання з учорашньої дискусії щодо мобілізаційних викликів.)
На щастя, в нашій країні ситуація інша. Ми витримали виклики, оскільки є демократією активних громадян, а не авторитарним режимом покірних підданих. Усі зміни відбуваються завдяки тим, хто діє самостійно, не чекаючи запрошення, і ставить під тиск тих, хто не хоче брати на себе відповідальність, і просто ігнорує проблеми.
Ми змогли вистояти завдяки всім тим аспектам, які контрастують з авторитарним підходом: завдяки горизонтальній взаємодії, порушенню традиційних ієрархій і норм, швидким децентралізованим інноваціям і незалежним економічним акторам, відкритим дискусіям щодо актуальних проблем, процесам децентралізації та розвитку місцевого самоврядування, а також багаторівневій народній дипломатії. Якби все відбувалося "по правилам", лінія фронту вже могла б проходити по Збручу.
Якби великій авторитарній країні протистояла маленька авторитарна країна, в чому могла би тоді полягати надія на перемогу?
Надія на перемогу криється в протилежному — у збереженні та розвитку демократії, горизонтальних структур, інновацій, децентралізації та всього, що є антитезою авторитаризму. Це єдиний шлях подолати значно більшу і сильнішу силу. Давид не зміг би здолати Голіафа в бою з мечами.
Мій вибір базується не лише на цінностях, а на прагматичному усвідомленні джерел нашої сили. Важливо не мовчати, а висловлювати свої думки. Піднімати питання, які не завжди звучать на порядку денному. Здійснювати необхідні дії, навіть якщо вони не підтримуються чиновниками. Відверто обговорювати такі проблеми, як мобілізація, корупція та управлінські питання. Спілкуватися з західними партнерами чесно, обговорюючи спільні кроки для вирішення актуальних проблем. Не миритися з авторитаризмом у жодному його прояві.
Це єдиний маршрут до тріумфу.
#Економіка #Україна #Мобілізація #Інвестор #Бізнес #Демократія #Західний світ #Децентралізація #Корупція #Стратегія #Українська мова #Суспільство #Учитель #Авторитаризм #Верховенство права #Стародавній Рим #Державна пропаганда в Російській Федерації #Спільнота талантів #Меч. #Міжнародна організація #Шизофренія #Збруч #Статут
