Схід України може перетворитися на "монгольську пустелю": експерт з демографії поділився інформацією про серйозну ситуацію в регіоні.

Експерт роз'яснив, чому існує непорозуміння щодо мільйонів українців, які перебувають за межами країни, а також яку частину з них охоплює окупація.

На третій рік війни демографічна ситуація в Україні продовжує погіршуватися. У західних ЗМІ пишуть про катастрофу з демографією в Україні. У публікаціях згадують, що 7 мільйонів українців виїхали за кордон, приблизно 5 мільйонів знаходяться під російською окупацією, тисячі гинуть на фронті, а сотні цивільних від ракетних ударів Росії.

Чи справді демографічна ситуація досягла критичних масштабів? Що відбувається з рівнем народжуваності та смертності, і як знайти вирішення цієї кризи? На ці питання відповів Олександр Гладун, заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАН України, в інтерв'ю для ТСН.ua.

Чи справді демографічна ситуація в Україні є настільки критичною?

- Ситуація в цілому дуже складна. Але є питання до тих чисел, які озвучуються в ЗМІ. Передусім, кількість наших громадян за кордоном - це виключно оцінка управління Верховного комісара ООН у справах біженців. За їх останніми даними - 6,9 мільйона наших громадян знаходяться за кордоном.

Але цю цифру ми вважаємо доволі завищеною, приблизно на 2 мільйони. Поясню чому. Ми порівнювали ці цифри з даними Державної прикордонної служби України. Вони не підтверджують цифру в 7 мільйонів, а вказують на значно менше число. Звісно, що у прикордонників може бути недооблік, особливо, якщо казати про перші тижні від початку війни у 2022 році, коли не встигали всіх оформлювати, але різниця у 2 мільйони - це дуже багато.

Цікаво, що ми вже маємо досвід взаємодії з представниками Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. У 2023 році ми проводили аналіз їхніх даних, і на той момент ООН озвучила цифру близько 8 мільйонів українців, які перебувають за кордоном. Ми висловили сумнів щодо цих показників, стверджуючи, що вони завищені. І всього через два місяці організація визнала нашу критику, зменшивши свою оцінку на 2 мільйони.

Де ж поділося 2 мільйони українців?

Суть справи полягає в тому, що співробітники Управління Верховного комісара ООН у справах біженців не здійснюють самостійний облік. Натомість, вони отримують інформацію від спеціалізованих органів кожної країни, які займаються прийомом і реєстрацією осіб, що вимушено мігрують.

Українцям, які втікають від війни, надано можливість вільно подорожувати країнами світу та Європи. Це може пояснити розбіжності в статистичних даних, оскільки існує ймовірність подвійного обліку. Люди можуть бути зареєстровані в одній країні, але вже переїхати в іншу та стати на облік там. Якщо з якихось причин інформацію про їхній виїзд із попередньої країни не оновлено, або цей процес затягується, це може призводити до плутанини у цифрах.

Крім того, цілком можливо, що частина наших громадян, які ще до початку війни нелегально працювали у Європі, зараз вирішили легалізуватися в країні перебування. Тобто це число 6,9 мільйона, як і всі числа зараз, потребують доволі критичної оцінки.

Чи можливо, щоб п’ять мільйонів українців залишалися під контролем російських військ?

- Що стосується окупованих територій, то зараз дуже важко оцінити кількість наших громадян на непідконтрольній Україні території. Більш-менш ми знаємо чисельність населення, яке перебуває в Криму. Це приблизно 2,4 мільйона громадян - АР Крим та місто Севастополь. Але це без військовослужбовців РФ, бо скільки їх там точно, нам не відомо.

На іншій непідконтрольній Україні території оцінити кількість мешканців достеменно, дуже складно. За нашими оцінками там проживає в межах 1,2 -2,5 мільйона людей. Але виникає питання: це населення громадяни України чи це ті, кого туди вже завезли росіяни?

Ми маємо усвідомлювати, що Росія наразі реалізує активну стратегію демографічного впливу на українські землі, шляхом переселення своїх громадян до окупованих міст. Як в такому випадку враховувати їх? Формально вони знаходяться на українській території, але водночас є громадянами Російської Федерації. До речі, після відновлення контролю над цими районами, їх доведеться повернути до Росії.

- Західні експерти наводять цифру, що на підконтрольній Україні території зараз мешкає 29 мільйонів людей. Чи відповідає дійсності ця цифра?

Отже, ми оцінюємо чисельність населення на контрольованій території приблизно в 29 мільйонів, з можливим відхиленням в межах 1 мільйона. У наших складних умовах така похибка є прийнятною. Ця цифра більш-менш відображає реальний стан справ. Якщо ж хтось стверджує, що населення становить 28 або 30 мільйонів, важко з цим сперечатися, адже у нас немає достовірних даних.

- Яким був 2024 для України, які демографічні тенденції спостерігаються? Які є підсумки ще одного року війни, що змінилося?

Обговорювати результати 2024 року наразі передчасно, оскільки у нас ще немає всіх необхідних даних. Державна служба статистики, відповідальна за моніторинг демографічних змін та оцінку чисельності населення на рівні областей, районів і громад, ще не оприлюднила цю інформацію.

Ми спираємося на статистику Міністерства юстиції, що стосується кількості зареєстрованих народжень і смертей. На даний момент повні дані за 2024 рік ще не представлені, а доступна лише інформація за перші шість місяців минулого року.

Якщо звернути увагу на ці дані, можна зробити висновок, що демографічна ситуація в Україні зазнала ще більших негативних змін. Однак потрібно врахувати важливий аспект, пов'язаний із порівнянням територій. Справа в тому, що Міністерство юстиції фіксує демографічні події, такі як народження і смерті, лише на підконтрольних територіях, які постійно змінюються. У 2021 році ситуація була однією, у 2022 — зовсім іншою, а 2023 та 2024 роки також принесли суттєві трансформації. Оскільки йдеться про різні регіони, досягти точного порівняння стає досить складно.

Аналізуючи статистичні показники першого півріччя, можна стверджувати, що в Україні рівень смертності суттєво перевищує народжуваність. Це призводить до зменшення чисельності населення як внаслідок природних причин, так і через міграційний відплив. Однак, інформація від прикордонників за весь 2024 рік поки що залишається відсутньою.

Проте, можна очікувати, що в Україні населення в 2024 році зменшиться на 700-800 тисяч осіб, а можливо, і більше. Однак точні показники стануть відомі лише після отримання інформації від усіх відповідних міністерств, служб та організацій.

- Яким зараз є орієнтовний рівень народжуваності та смертності в Україні?

- Тут поки можу сказати не в абсолютних числах, а в порівнянні кількості народжень та смертей.

У 2019 році в Україні на 100 новонароджених припадало 188 випадків смерті. У 2021 році, який відзначався високою смертністю внаслідок пандемії COVID-19, цей показник зріс до 263 померлих на 100 новонароджених. У 2022 році кількість смертей на 100 народжень залишилася на тому ж рівні – 263. Проте у 2023 році спостерігалося незначне зростання до 265 випадків. Якщо ж розглянути перше півріччя 2024 року, то дані свідчать про подальше збільшення: на 100 народжень вже припадало 286 смертей, що свідчить про суттєвий ріст.

Безумовно, нам слід дочекатися річних статистичних даних для отримання точніших показників, але ситуація викликає занепокоєння. Щоб уникнути зменшення чисельності населення через природні фактори, необхідно, щоб на кожні 100 народжень припадало 100 смертей. Лише тоді населення залишиться стабільним. Однак наразі ми спостерігаємо, що рівень смертності в 2,8 разу перевищує народжуваність.

Це свідчить про те, що в порівнянні з 2022 і 2023 роками спостерігається зростання кількості смертей та зниження рівня народжуваності. Можливо, люди вирішили відкласти народження дітей до завершення війни.

До речі, ріст смертності у цьому співвідношенні вказує на те, що тривають запеклі бої на фронті, люди гинуть під час повітряних атак ворога. Також дуже сильно на здоров'я громадян впливають постійні стреси, неможливість отримати своєчасно медичну допомогу, загострення хронічних та психологічних захворювань. На жаль, подібна ситуація характерна для періоду війни у будь-якій країні.

Чи почала ефективно діяти ухвалена Стратегія демографічного розвитку України на період до 2040 року? Які фактори та в якій час можуть сприяти її реалізації?

- Стратегія була затверджена у вересні минулого року. А у листопаді розпорядженням Кабміну був ухвалений план заходів з реалізації цієї Стратегії на 2024-2027 роки. Цікаво, що у пункті №2 цього розпорядження написано: "виконання плану заходів за рахунок і в межах видатків, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, а також за рахунок міжнародної технічної допомоги, інших джерел фінансування, не заборонених законодавством".

Отже, реалізація цього плану не передбачає окремого фінансування, що означає, що всі заходи виконуватимуться в межах звичайних робочих процесів. Тому навряд чи слід сподіватися на значну ефективність від його реалізації. Потрібно, щоб існували чіткі програми, і для кожного їхнього елемента повинно бути передбачене фінансування, лише тоді можна говорити про ефективність втілення Стратегії.

Зазначимо, що у 2006 році ми створили план демографічного розвитку на десятиріччя, проте більшість його положень залишилися без фінансування, що призвело до низької ефективності реалізації. Важливо усвідомлювати, що без цільового державного фінансування певних ініціатив, стратегія залишиться лише на папері та у словесних обговореннях.

Експерти дедалі частіше висловлюють занепокоєння, що схід України може стати величезною "монгольською пусткою" через дії російських військових, які знищують наші міста й села. Чи справді існує така небезпека?

На це запитання я відповім, спираючись на Стратегію демографічного розвитку. Під час розробки цієї Стратегії в її проєкті, який подавався на затвердження до Кабінету Міністрів, четвертою метою було зазначено вирішення питань розміщення населення. Це передбачало розвиток ринку праці, відновлення територій, а також визначення зон, де доцільно здійснювати розселення громадян, а де — ні, а також аспекти господарської діяльності та інші важливі питання. Однак після затвердження Кабінетом Міністрів цей пункт зазнав значних змін, і в ньому залишили тільки "розвиток ринку праці".

Перепрошую, але це вже зовсім інша тема. Одне – це обговорювати комплекс заходів, пов'язаних із переселенням населення, а зовсім інше – зосереджуватися лише на одному аспекті, який іменується "ринком праці". Тому, на мою думку, проєкт Стратегії був більш вдалим, ніж його остаточний варіант.

Однак, незалежно від обставин, ми зобов'язані знайти рішення щодо розміщення населення та відновлення зруйнованих населених пунктів. Для цього необхідно здійснити комплексну роботу, що повинна бути інтегрована в стратегію економічного розвитку країни після завершення конфлікту. Нам потрібно визначити, які галузі промисловості ми плануємо відновлювати, зокрема ті, що розташовані на сході та півдні України. Потрібно ухвалити рішення щодо того, чи слід повністю відновлювати, наприклад, видобуток вугілля, або ж зосередитися на відродженні металургійної галузі, а також в яких обсягах це буде доцільно. Важливо також визначити місця для розміщення цих виробництв. Відповідно до цих рішень ми зможемо відновити конкретні міста чи населені пункти, а також створити необхідну соціальну, транспортну та іншу інфраструктуру.

- Що потрібно для відновлення зруйнованих регіонів?

- Дуже багато міст та населених пунктів зруйновано ворогом. Я сумніваюсь, що ця територія перетвориться на "монгольську пустку", багато ВПО вже зараз заявляють, що хотіли б повернутися у місця свого попереднього проживання, але для них виникає величезна проблема з житлом.

Я сумніваюсь, що ці території, спотворені ворогом, зможуть швидко відновитися та стати густонаселеними в післявоєнний період. Перед війною в цих регіонах спостерігалася урбанізація, і кількість людей, які проживали в селах, поступово зменшувалася. Також зайнятість у сільському господарстві знижувалася через підвищення продуктивності праці. Отже, з одного боку ми маємо об'єктивний процес, а з іншого - наслідки військових дій.

Після завершення війни необхідно здійснити перепис населення, щоб отримати точні дані про кількість жителів регіону, зокрема щодо статево-вікової структури, рівня освіти та інших важливих аспектів. Важливо також більш активно співпрацювати з внутрішньо переміщеними особами, з'ясовуючи їхні наміри щодо повернення на попередні місця проживання.

Якщо говорити про економічні аспекти, то в умовах браку робочої сили важливо заохочувати людей до переселення в регіони, що потребують робочої сили. Країна повинна бути упорядкованою та доглянутою. Неприпустимо, щоб значні площі території України залишалися неприглядними та пустими — це свідчить про неефективну політику розселення населення. Питань існує безліч, і більшість з них стане актуальною після завершення війни, хоча вже сьогодні варто почати над ними працювати.

- У Міністерстві національної єдності України хочуть повертати українців додому, обіцяють чоловікам бронювання та роботу на підприємствах ВПК. Як ви оцінюєте таку ініціативу і чи спрацює вона?

З чисто абстрактної точки зору, я підтримую цю концепцію – важливо повертати наших громадян з-за кордону, щоб вони могли працювати в Україні. Саме ця ідея є для мене прийнятною. Однак, коли справа доходить до її впровадження, я сумніваюся, що це призведе до бажаного результату.

Суть проблеми полягає в тому, що наші співгромадяни не довіряють державним інститутам, а особливо їхнім обіцянкам. Питання повернення українців, в першу чергу, торкається чоловіків, які виїхали за кордон, рятуючи себе від призову. Якщо вони вже зробили такий крок, то у мене виникають сумніви, що вони повернуться в Україну лише через обіцянки про бронювання від мобілізації.

Можливо, окремі особи й зможуть повернутися, але не слід очікувати на масове повернення. Ми знаємо, як іноді діють представники ТЦК, хоча я не вважаю, що це є стійкою тенденцією. Проте, якщо ТЦК вчинить щось неправильно, медіа моментально це підхоплять. Це, в свою чергу, формує додаткову недовіру до подібних ініціатив щодо повернення.

Тому я вважаю, що реакція людей на це буде досить стриманою. Вони можуть залишатися настороженими, адже після прийняття на нову посаду їх все ще можуть призвати до армії. Якщо ж особа намагалася уникнути цього, то навіщо їй повертатися в цю ситуацію? Крім того, статистика свідчить про те, що в деяких країнах вже чимало українців працездатного віку знайшли роботу, і уряди цих держав активно їх у цьому підтримують. Тож є суттєві сумніви в ефективності пропозиції Мінєдності, хоча сама ідея безумовно заслуговує на обговорення.

Раніше ТСН.ua повідомляв про скорочення населення України на 400 тисяч осіб за півроку: вчені пояснюють цю ситуацію, пов'язуючи її з мобілізаційними заходами та важкими зимовими умовами.