Води у світі меншає, а конфліктів навколо неї -- більшає: від Африки до Азії країни вже борються за річки, дамби й доступ до джерел. Як ці війни можуть вплинути на глобальну безпеку та Україну, проти якої РФ вже теж використовує водну зброю - читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Основное:
Молодий вербовий ліс, що виріс на місці водосховища неподалік від Херсона, вже досяг висоти трьох метрів. Лише два роки минуло з моменту, коли російські військові знищили Каховську ГЕС, і ця катастрофа, найбільша з аналогічних подій у Європі з часів Другої світової війни, кардинально змінила ландшафт і економічну ситуацію в долині Дніпра, а також поставила під загрозу водопостачання багатьох українських міст.
Ця трагедія ще раз підтвердила, що Росія готова на будь-які кроки для реалізації своїх агресивних намірів щодо України. Це також слугує важливим уроком. Для багатьох українців вода сприймається як безкоштовний ресурс, якого завжди вдосталь, але навіть у помірному кліматі України існування без неї стає практично неможливим.
Водночас водні питання України мають безпосередній вплив на Африку та Близький Схід. Зрошувальні системи Каховського водосховища раніше забезпечували водою приблизно 584 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь. У 2021 році на цих землях було вирощено 4 мільйони тонн зернових і олійних культур, більша частина яких йшла на експорт. Однак після підриву Каховської ГЕС іригаційні можливості фактично зникли, тому врожайність тепер цілком залежить від кількості опадів.
Варто пам'ятати, що Росія та Білорусь мають контроль над джерелами Дніпра, що теоретично дає їм можливість спробувати обмежити його витік або ж забруднити. Наприклад, у серпні минулого року російське підприємство скинуло величезні обсяги амонійного азоту, фосфатів і марганцю у притоку Дніпра — Сейм.
Наслідки підриву Каховської ГЕС (фото: Getty Images)
Такі виклики постають не лише перед Україною. По всьому світу існує безліч річкових басейнів, які перебувають під контролем кількох країн. У цих умовах часто виникає спокуса привласнити ресурси, які мали б дістатися іншим. Зі збільшенням посух, викликаних змінами клімату, подібні ситуації стають все більш частими. Водні ресурси стають дефіцитом, тоді як потреби в них зростають — як для потреб населення, так і для сільського господарства, а також для виробництва електроенергії. Отже, "водні конфлікти" вже давно перетворилися з наукової фантастики на реальність, з якою стикається світ.
4 травня Індія перекрила шлюзи дамби Багліхар на річці Чинаб. Це одразу призвело до зниження рівня води нижче за течією - місцеві жителі вперше за багато років отримали змогу пройтися по руслу річки, а дехто навіть шукав монети та прикраси на оголеному дні.
Лише через три дні після закриття шлюзів ядерні держави Індія та Пакистан розпочали обстріли військових цілей. Хоча до використання ядерних боєголовок справа не дійшла, зіткнення мали значні масштаби. Початкова причина конфлікту була пов'язана з терористичним актом, але Індія, закривши шлюзи, швидко скористалася своїм стратегічним козирем — водна проблема є критично важливою для Пакистану.
Чинаб — це притока Інду, однієї з найбільших річок на планеті. Її витоки розташовані в Індії, проте основна частина течії проходить через територію Пакистану. У цій країні ситуацію сприймають надзвичайно серйозно. Незважаючи на деякі непорозуміння з назвами, для Індії Інд є менш значущим. Натомість для Пакистану ця ріка є життєво важливою, адже без неї існування держави могло б бути під загрозою.
У басейні річки Інду проживає приблизно 90% населення країни, що перевищує 170 мільйонів осіб. Ця водна система забезпечує зрошення майже 90% сільськогосподарських угідь, де зайнята третина населення. Додатково, гідроелектростанції на Інді виробляють близько 20% загального обсягу електроенергії.
"Обговорюючи Китай, Індію та Пакистан, варто зазначити, що основним аспектом є надмірна щільність населення. У цих країнах проблеми з доступом до чистої води, а також питання санітарії та гігієни викликають підвищену увагу до розподілу водних ресурсів і контролю за їх використанням в верхніх частинах річок," - підкреслив Леонід Бицюра, завідувач кафедри екології та охорони здоров'я Західноукраїнського національного університету та член Міжнародної водної асоціації, в інтерв'ю РБК-Україна.
Довго стримувати воду Індія не могла б - у неї для цього немає водосховищ - тож після зменшення напруги шлюзи відкрили. Проте договір про розподіл вод Інду так і не поновлено. Тож Індія більше не обмежена його умовами, що потенційно дозволяє їй будувати нові дамби. Або щонайменше використовувати воду для шантажу та погроз Пакистану. Так, міністр внутрішніх справ країни Аміт Шах заявив про плани перенаправити воду через спеціально побудований канал у внутрішні райони Індії.
Це не перший випадок, коли водні ресурси стають джерелом суперечностей між Індією та Пакистаном. У 1960 році країни підписали угоду, що регламентує розподіл вод басейну річки Інд. Відповідно до цієї угоди, Індія та Пакистан отримали по три притоки. Проте з часом Індія неодноразово ігнорувала ці домовленості.
"Припинення дії Водного договору Інду стало дещо шокуючою подією, оскільки він проіснував приблизно 65 років у досить напруженій обстановці. Договір був чимось на зразок моделі співпраці у сфері водних ресурсів у нестабільних та напружених умовах. Хоча документ мав деякі слабкі сторони, він був достатньо міцним і надійним, щоб витримати тривалу політичну напруженість і навіть війни між Індією та Пакистаном. Тож ця унікальна домовленість зараз ставиться під сумнів", - сказав РБК-Україна науковий співробітник Інституту Клінгендаль (Нідерланди) Тобіас фон Лоссов.
Частина пакистанської ракети (зображення: Getty Images)
За іронією долі, сама Індія залежить від Китаю, так само як Пакистан від неї. Мова йде про північний схід країни, через який протікає річка Брахмапутра. Вона бере свій початок у Тибеті, який є частиною Китаю. Відповідно, Китай, який сам має проблеми з прісною водою, побудував 10 дамб на Брахмапутрі і ще 18 - будує. Все це означає подальше зменшення кількості води, яку отримує Індія.
Хоча вода зазвичай не є єдиною причиною конфліктів, вона часто відіграє значну роль у їх виникненні. При цьому кількість таких ситуацій постійно збільшується.
Сучасна людська цивілізація в основі своїй зародилася біля великих річок – Нілу в Єгипті, Тигру та Євфрату в Шумері, Хуанхе в Китаї, а також Інду в Південній Азії. Хоча протягом тисячоліть країни зазнали змін, ці ріки залишаються важливими для життя людей, які живуть на їхніх берегах. І так, як і в давнину, боротьба за їх води триває й досі.
Єгипет тривалий час диктував сусідам, Ефіопії та Судану умови щодо розподілу нільської води - бо мав набагато потужніші економіку та армію. Проте у 2011 році країна поринула в політичний хаос. В ході революції від влади усунули багаторічного президента Хосні Мубарака, а нова влада, замість зовнішньої політики, зосередилась на внутрішніх проблемах та боротьбі з політичними опонентами.
Ефіопія, розташована вище за течією Нілу, вирішила скористатися цією ситуацією. Уряд країни оголосив про реалізацію проекту найбільшої гідроелектростанції та дамби в Африці. Назва "Дамба Великого Відродження" має своє значення. Ефіопія стикається з серйозними проблемами через брак електрики, що негативно впливає як на побут населення, так і на промисловий сектор, стримуючи таким чином економічний прогрес країни.
Запущена у 2022 році ГЕС Хідасе на Нілі і справді покращила становище країни, вдвічі збільшивши виробництво електроенергії. Її запланована потужність складає 5 тис. МВт. Для порівняння, весь каскад українських ГЕС на Дніпрі до 2022 року виробляв у півтора раза менше.
Чоловік допомагає дитині нести ємність з водою. Рафах, Сектор Газа (фото: Getty Images)
"Леонід Бицюра підкреслив, що якщо країни управляють певними суверенними територіями та зонами свого впливу, і через глобальні механізми можуть впливати на об'єднання держав, то екологічні питання, зокрема проблеми з водою, не визнають кордонів."
Таким чином, дії Ефіопії могли негативно вплинути на сусідні країни, які залежать від Нілу. Для Єгипту ця річка є практично єдиним джерелом питної води. Щоб ефіопська гідроелектростанція функціонувала, потрібно створити величезний водосховище об'ємом 74 кубічних кілометри. Очікувалося, що в процесі його наповнення води з Нілу до Єгипту буде надходити менше. Проте, ситуацію врятувала нестабільність погодних умов. Під час заповнення резервуару Ефіопія зазнала кілька сезонів інтенсивних дощів і повеней, що, в свою чергу, допомогло компенсувати дефіцит води для Єгипту.
Однак у Єгипті тривалий час не сподівалися на випадковість і наполягали на поступовому заповненні резервуару - протягом десятиліття. Водночас Ефіопія терміново потребує електричної енергії. Зараз конфлікт перебуває в замороженому стані, але його відновлення залишається можливим, зазначила в коментарі для РБК-Україна кандидатка політичних наук, аналітикиня Фундації Global Ukraine Марта Олійник-Дьомочко.
"Хоча в даному регіоні не відбувається відкритих бойових дій, існує значна дипломатична напруга, яка, в свою чергу, створює нестабільність в усьому окрузі. Усі події, що мають місце в зоні Африканського рогу та Східної Африки, особливо коли до них причетні Єгипет і Ефіопія, або коли інтереси обох сторін так чи інакше переплітаються, завжди супроводжуються конфліктом через дамбу", - зазначила експертка.
За її словами, водне питання є частиною інших протиріч, адже обидві країни є регіональними лідерами і ведуть боротьбу за вплив, але розуміють можливі наслідки загострення.
"Вони не прагнуть до явної ескалації, адже це не є вигідним для жодної зі сторін. У випадку відкритого збройного конфлікту втрати виявляться значно більшими, ніж при наявності 'замороженого конфлікту', - підкреслила Олійник-Дьомочко."
Однак не завжди вдається уникнути суттєвих наслідків при подоланні водних суперечностей.
Ріки Тигр та Євфрат мають величезне значення для кількох держав. Туреччина займає їх верхню частину, тоді як середня течія проходить через Сирію, а нижня — через Ірак. Для Сирії та Іраку ці водні артерії є настільки ж критично важливими, як річка Інд для Пакистану. Проте саме на території Туреччини формується близько двох третин водяного ресурсу Тигру та Євфрату. У порівнянні з Індією та Пакистаном, ситуація тут є більш складною.
"Досі не існує комплексної угоди або домовленості щодо розподілу водних ресурсів на рівні всього басейну. Переговори завжди проходили в умовах, що змінюються, і, як правило, відбувалися у відповідь на надзвичайні ситуації. Ірак, в основному, звертається до Туреччини з проханнями про поступки", - зазначив Тобіас фон Лоссов у коментарі для РБК-Україна.
У 1974 році сталося одразу кілька значних подій. По-перше, за підтримки СРСР Сирія збудувала греблю Табка, яка забезпечила формування великого водосховища, що відразу почали заповнювати. По-друге, Туреччина, розташована вище за течією, також приступила до наповнення свого водосховища Кебан, зведеного нещодавно. І, нарешті, в регіоні розпочалася нова черга посухи.
В результаті, обсяг води для Іраку зменшився на третину, що стало справжнім лихом для країни. Спочатку Ірак звернувся за допомогою до Ліги арабських держав, але Сирія, посилаючись на власні проблеми з постачанням води з Туреччини, відмовилася підтримати іракську позицію. У відповідь на це Ірак зосередив свої військові сили на кордоні з Сирією і навіть почав погрожувати бомбардуванням дамби.
Знижений рівень води в річці Євфрат, 2023 рік (джерело: Getty Images)
Лише в останній момент вдалося подолати кризу завдяки посередництву Саудівської Аравії та СРСР. Сирія терміново збільшила витік води з греблі і погодилася передавати 60% потоку Євфрату до Іраку. У 1987 році Туреччина, Сирія та Ірак підписали угоду, за якою Туреччина зобов'язалася підтримувати стабільний рівень стоку Євфрату на кордоні з Сирією.
Проте ситуація постійно змінюється. У 1980-х роках Туреччина розпочала масштабний проект з облаштування регіону Південно-Східної Анатолії. Він передбачає будівництво 22 дамб, 19 ГЕС та 25 зрошувальних систем. Він поступово реалізується досі і в поєднанні із засухами постійно створює проблеми для сусідів Туреччини.
При цьому, ні Сирія, ні Ірак не мають достатньо сил, аби протидіяти Туреччині. Ірак з 2003 року був де-факто окупований США, потім ледь не третину країни захопила терористична "Ісламська держава", і навіть зараз країна не до кінця подолала політичний хаос. В Сирії з 2011 року тривала громадянська війна, вона страждала від тієї ж "Ісламської держави" і повертається до мирного життя тільки зараз.
Згідно з інформацією від World Weather Attribution, посухи в регіоні басейну Євфрату, які колись виникали лише раз на 250 років, тепер спостерігаються вже раз на 10 років. Особливо критичною стала ситуація в період 2020-2021 років. Рівень води в річці зменшився на 73% у порівнянні з 1975 роком, що призвело до втрати 40% врожаю пшениці через нестачу води для зрошення.
Іракське міністерство водних ресурсів попередило, що за поточних тенденцій ріка може повністю висохнути до 2040 року. На початку 2025 року Туреччина та Ірак підписали нову угоду щодо водних ресурсів, але поки що невідомо, наскільки вона зможе покращити ситуацію. Тим часом, проблеми лише загострюються. Згідно з даними UNEP, Ірак є найбільш вразливою країною в регіоні Близького Сходу та Північної Африки до змін клімату.
У більшості ситуацій уряди держав прагнуть діяти обдумано, усвідомлюючи потенційні наслідки своїх рішень.
"Ми стикаємося з численними водними викликами, які посилюються протягом останніх десятиліть, однак війни між державами через воду не відбувалися. Вода може впливати на загальні двосторонні відносини і бути одним із чинників, що сприяють конфліктам, але ніколи не була основним каталізатором чи причиною війн у сучасній історії", - підкреслив Тобіас фон Лоссов.
В міжнародному праві існує концепція водних басейнів, яка передбачає, що управління річками відбувається в рамках їхніх водозборів і з урахуванням інтересів усіх задіяних сторін.
Однак, є ситуації, коли уряди просто безсилі. Надто там, де держава є слабкою і не має монополії на насильство.
У 2006 році північно-східні області Сирії зазнали серйозної довготривалої посухи. Протягом п'яти років водний рівень у річці Євфрат ледве досягав половини своїх звичних показників.
В деяких районах країни було втрачено три чверті урожаю пшениці, а худоби загинуло до 85% - і майже 20% населення Сирії залишились без роботи.
Уряд Башара Асада опинився в непростій ситуації. Коли ресурси води були достатніми, влада активно заохочувала вирощування пшениці, яке вимагало значного зрошення. Проте з початком посухи країна не змогла запропонувати жодних альтернатив. Соціальна підтримка надавалася в обмеженій кількості і лише найбіднішим верствам населення. Як наслідок, близько 1,5 мільйона людей залишили сільські місцевості та переїхали до великих міст. І не дивно, що там вони не зустріли особливого прийому. Більше того, їхній наплив створив додаткову соціальну напругу, оскільки вони почали змагатися за робочі місця з місцевими жителями.
Ця ситуація тривала до 2011 року, коли на Близькому Сході почалися масові антиурядові виступи. Хоча присутність великої кількості безпритульних у Сирії не була основним фактором заворушень, населення вже давно втомилося від тривалої влади родини Асадів. Однак "водні" біженці лише ускладнили існуючу кризу. В результаті країна занурилася у тривалу громадянську війну.
Лише в минулому році режим Асада зазнав краху, і Сирія поступово починає відновлюватися до звичного життя. Серед численних викликів, що постануть у найближчі роки, питання водопостачання стане одним із найважливіших.
Ще одна драма розгортається у ці дні за тисячі кілометрів від Сирії. Озеро Чад колись було одним із найбільших в Африці. Розташоване на кордоні Нігерії, Нігеру, Республіки Чад та Камеруну, воно було перш за все джерелом питної води для місцевих кочівників-скотарів.
Протягом останніх ста років площа цього озера скоротилася вражаюче – з 26 тисяч квадратних кілометрів до лише 1,5 тисячі. Подібні зміни спостерігалися й раніше, коли кочівники мігрували на південь, а з поверненням води поверталися назад. Однак тепер ситуація є кардинальною.
Ополченці народності Йола на півночі Нігерії (фото: Getty Images)
На південь від Чаду розташована Нігерія, яка страждає від значного перенаселення. За останні сто років чисельність населення країни збільшилася більш ніж у десять разів і тепер перевищує 220 мільйонів людей. У зв'язку з цим кочівникам стало важко знайти вільні території, і вони починають шукати їх силовими методами.
Кількість конфліктів наближається до сотні. Вони, як правило, мають локальний характер і не вимагають втручання держави, хоча центральна влада робить спроби підтримати фермерів в межах своїх можливостей.
"Але більша проблема для озера Чад - це тероризм. Оскільки є терористичні угруповання, філія "Ісламської держави" і організація "Боко Харам". Вони вдало використовують ці проблеми для того, щоб рекрутувати собі нових найманців і терористів. І поки не буде викорінена оця основа - конфлікт буде доволі складно вирішити", - підкреслила в коментарі виданню Марта Олійник-Дьомочко.
На сьогоднішній день, згідно з інформацією ООН, приблизно 50% світового населення стикається з серйозним дефіцитом води хоча б протягом частини року.
"Ці конфлікти стають дедалі помітнішими та актуальнішими, оскільки водна ситуація на всій планеті змінюється, а не лише в річкових басейнах. Ми зіткнемося з великою кількістю численних водних проблем - це тенденція, яка продовжиться та призведе до дедалі більшої ескалації водних конфліктів". - підкреслив Тобіас фон Лоссов.
Ситуації, коли посухи викликають переселення цілих народів, можуть ставати дедалі більш поширеними. У розвинених країнах уряди мають певні можливості для впливу на цю проблему, тоді як на Глобальному Півдні часто бракує ресурсів, а також існують труднощі, пов'язані з корупцією.
Жінка підтримує дівчину, даючи їй воду після того, як вони перетнули кордон між Сирією та Туреччиною. (фото: Getty images)
В зоні ризику, перш за все, Центральна Азія, Північна Африка та Близький Схід. Для України водні проблеми не такі далекі, як могло б здатися - витоки Дніпра знаходяться в Росії та Білорусі.
"Очевидно, що російська сторона ще не усвідомила, що це може стати джерелом вразливості в контексті української ситуації. Адже Україна займає абсолютне аутсайдерське становище в питанні водних ресурсів - наша залежність від річки Дніпро становить до 50% у використанні води," - заявив Леонід Бицюра в коментарі для РБК-Україна.
На думку фон Лоссова, навіть Росії слід звертати увагу на наслідки своїх можливих дій стосовно Дніпра. Однак, водночас, в окремих ситуаціях росіяни застосовують воду як засіб впливу.
"Звичайно, Каховська гребля стала об'єктом уваги в новинах. Це подія, яка отримала широкий розголос і активно обговорювалася. Проте й Київська гребля також зазнала ракетного обстрілу в перший день, але українська протиповітряна оборона успішно його відбила. Таким чином, питання водопостачання стало актуальним. Крім того, воду використовували як зброю в Маріуполі, коли місто залишилося без води під час облоги", - зазначив фон Лоссов.
Отже, в цьому контексті Україні слід активно працювати над розробкою надійних правових механізмів, що стосуються водних ресурсів у сфері міжнародного права.
Та головне - нарешті усвідомити, що вода як ресурс навіть для України є вкрай цінним і разом з тим обмеженим. На тлі змін клімату важко спрогнозувати, якою буде ситуація із водою протягом найближчих десятиліть. Чи побачимо ми опустелення та масові міграції з посушливих регіонів на північ, чи нові конфлікти за перерозподіл все ще наявних вод - сценарії можуть бути різні. Та як показує практика, навіть найбільш неймовірні з них не варто відкидати.
#Башар Асад #Електрична енергія #Росія #Економіка #Україна #РБК-Україна #Китай (регіон) #Радянський Союз #Організація Об'єднаних Націй #Туреччина #Індія #Близький Схід #Північна Африка #Білорусь #Азія #Дніпро #Єгипет #Getty Images #Ірак #Африка #Катастрофа #Посуха #Сирія #Пакистан #Річка Інд #Зрошення #Каховська ГЕС #Дамба. #Південна Азія #Гідроелектростанція #Ефіопія #Хосні Мубарак #Нігерія #Басейн річки #Тибет #Ніл #Шлюз (водна навігація) #Річка Ченаб #Євфрат #Тигр. #Водосховище #Річка #Шумер
