The Atlantic повідомляє, що Дональд Трамп дуже хоче укласти з РФ "мирну угоду" по Україні вже у найближчі тижні. Ключовими датами інсайдери видання називають 3 листопада (вибори у Конгрес США), 18-19 листопада (можлива зустріч Трампа, Путіна і Сі на саміті АТЕС у Шеньчжені) та 14-15 грудня (саміт G20 у Маямі, де будуть всі ті ж учасники).
Загалом же "дедлайн" Білого дому по цій схемі - 3 січня наступного року, коли на роботу вийде нове скликання конгресменів, у якому республіканці ймовірно втратять як мінімум одну палату, а адміністрація Трампа порине у хаосі розслідувань та судів. Втім, це лише "дедлайни" "короля", і це не означає, що ми маємо їм слідувати.
Усі ці дати яскраво демонструють підхід американського президента, починаючи з моменту його виборчої кампанії. Адже його стратегія була зрозумілою, амбітною, проте вкрай нереалістичною.
Основною метою всіх його зусиль було ослаблення Китаю з метою укладення значної "угоди" про розподіл світу на сфери впливу, яка, як очікується, буде готова до січня.
Від самого початку свого президентства Трамп прагнув забезпечити контроль над якомога більшою кількістю країн, природних ресурсів та торгових шляхів, щоб перешкодити їхньому переходу під вплив Китаю. Він змушував деякі країни укладати нерівноправні угоди через торгові конфлікти і вплив на політичні еліти (як, наприклад, у випадку з Європейським Союзом та Канадою). Інші держави отримували підтримку через фінансові можливості (зокрема, африканські військові уряди та латинські режими, до яких можна віднести і Венесуелу, де Мадуро зрадив своїх соратників). Крім того, на деякі країни тиснув навіть через військові дії (як це сталося в Ємені та Ірані).
Звичайно, спроби підкупити Росію мають важливе значення, адже від того, на чий бік стане Кремль зі своїми ресурсами та торговельними маршрутами, зокрема в Арктиці, залежатиме, яка країна буде домінувати в наступному столітті - Сполучені Штати чи Китай. Хоча Путін вважає себе "значним" гравцем, для США та КНР Росія перетворилася на потенційного "клієнта", за контроль над яким триває серйозна конкуренція. На жаль, ця конкуренція полягає в наданні вигідних пропозицій.
Які результати отримав Трамп за всі ці спроби протягом останніх двох років? На жаль, жодного. Навіть досягнення в Венесуелі не принесли суттєвих вигод, оскільки ця країна потребує значно більших інвестицій для відновлення своєї нафтової інфраструктури, ніж може забезпечити прибуток.
Таким чином, Трамп опинився у найуразливішій ситуації. Замість того, щоб мати можливість керувати хаосом, де він міг би тягнути за собою безліч своїх "маріонеток", він зіткнувся з безладом, ставши його жертвою. Його вплив незначно зріс, зате популярність помітно впала. Тепер він сподівається на "друга Путіна", просячи допомоги в питаннях, що стосуються Ірану, відносин з Китаєм і навіть майбутніх виборів у США. У його "ідеальному" світі ціни на добрива та дизель мали б знизитися, але цього не станеться.
За що, звісно ж, Путін вимагає "плату" - Україну та розділення впливу на Європу. Втім, вимагає не вперше - і кожен раз з однаковим результатом, бо Трамп просто не здатен "віддати" те, чого не контролює. Тому й на останній зустрічі з американськими "перемовниками" Путін був сумним та кволим - бо Трамп захотів "спочатку гроші, а потім стільці", і Путін відчув себе надуреним (не вперше).
Проте постає питання: чому Кремль так намагається догодити Білу домі, якщо Росія, за їхніми словами, "завойовує нові горизонти" та "досягає успіхів", а "санкції лише зміцнюють"? Адже насправді ситуація зовсім не така, і "не всюди" відбувається прогрес.
Попри шалені ціни на нафту, "відключення" українськими дронами половини російської нафтопереробки, удари по складах, дата-центрах роблять "болотну" економіку вкрай вразливою та слабкою. РФ тепер живе майже без ліквідних резервів - "від заплати до зарплати", виключно за рахунок високих цін на нафту. А що як вони раптом підуть вниз?
РФ слабшає, але Україна отримує все більшу перевагу в усіх напрямах на фронті й у російському тилу, що зменшує спроможність Кремля щодо досягнення своїх цілей військовим шляхом. Мова не лише про операцію ЗСУ "Вівальді", але й про масштабування українських мідлстрайків та діпстрайків. Перші б'ють російську логістику на фронті, а другі - по воєнних об'єктах. Для Кремля це вкрай болюче, адже ніхто їм зброю у достатній кількості не надає.
Ось свіжий приклад - у 2026 році РФ втратила більше бомбардувальників Су-34, ніж виробила. Шість або за іншими даними вісім таких літаків було втрачено на цей час, а поставлено двома партіями лише чотири штуки за рік. І в переважній більшості втрачені вони були прямо на аеродромах від наших діпстрайків.
Це все теж робить залежним Путіна від Трампа. Адже якщо надії на перемогу на полі бою немає, то залишається лише просити "друга Трампа" про допомогу, віддавати сім'ї Трампа "останнє" за лобізм - зокрема активи "Лукойла" та "Північні потоки" як головні "козирі" впливу у Європі.
Трамп готовий забрати все, навіть не маючи нічого для обміну, оскільки не має впливу на Україну та Європу.
Втім, це не означає що тиск на нас буде слабким. І мова не лише про дипломатію. США буквально допомагають Кремлю - ЗСУ змогли вирівняти фронт та перейти подекуди у контрнаступ саме завдяки винищенню російської воєнної логістики мідлстрайками. Які керуються через Starlink та Starshield, які США спочатку взагалі вимкнули, а після шквалу критики та втрати ще "шматочка" рейтингів - просто вповільнили.
Відключення або обмеження швидкості пересування цих терміналів, одночасно з масованим залученням техніки з боку ЗС РФ не може бути співпадінням.
Протягом лише одного дня 20 жовтня Російська Федерація втратила 11 танків і 16 бойових броньованих машин - такого давно не спостерігалося. Цю техніку варто було заздалегідь накопичити у необхідній кількості та доставити на фронт, враховуючи цей "тиждень уповільнення" для мідлстрайків. Яка ж цікава збіг, чи не так?
Наразі Сполучені Штати, здавалося б, поновили доступ України до Starlink, проте цей інцидент створив ризикований прецедент.
Кремль відчуває терміновість, оскільки невдача з Трампом підвищує ризик нової мобілізації, до якої вже підготовлена вся необхідна інфраструктура. У російському керівництві усвідомлюють, що це може остаточно підірвати цивільну економіку і повернути країну до стану, схожого на СРСР 2.0 у 1991 році. Путін не має можливості просто зупинитися та вийти з України, оскільки це призведе до краху його режиму. Таким чином, Кремль опинився в дуже складній ситуації. Путін знаходиться у найслабшій позиції, а його сподівання, подібно до сподівань Трампа, залежать від двох країн, з якими вони прагнуть укласти "угоду" — України та Китаю.
Що нам слід робити, усвідомлюючи всю цю ситуацію? Те, що вже робиться, - це залишатися активними як у тилу, так і на передовій, завдаючи ударів по найбільш уразливих точках Росії. Варто також підтримувати зв'язок з американським суспільством, яке слугує важливим бар'єром проти авторитарних тенденцій Трампа, а також шукати порозуміння з Китаєм та країнами "Глобального Півдня". До 2024 року ми активно працювали над різними "платформами миру", але після приходу Трампа до влади, на жаль, багато з цих зусиль були згорнуті (і це було б неправильно).
Так, Трамп бере до уваги виключно думку власного виборця. Але й ця аудиторія не дуже тяжіє до принизливих угод з Путіним чи Сі.
Від моменту, коли українські чиновники та президент почали спілкуватися безпосередньо з американською аудиторією через прореспубліканських блогерів та телевізійні канали, американська влада почала виправдовуватися. Вони поступово зменшували свої вимоги та намагалися перекласти відповідальність один на одного щодо питання обмеження Starlink.
Останнє питання, яке заслуговує уваги, стосується військових технологій. Якщо з'ясується, що Маск дійсно обмежував їх використання в ручному режимі без офіційного дозволу Пентагону, його можуть очікувати нові розслідування, особливо якщо демократи отримають більшість хоча б в одній палаті Конгресу, що може призвести до серйозних правових наслідків, включаючи можливе ув'язнення. Якщо ж у нього був офіційний дозвіл, то питання будуть розглядатися в контексті справи Хегсета з Трампом. Це підніме багато інших питань, пов'язаних із діями Трампа, які часто приймаються не в рамках закону, а за принципами "понятій".
Отже, українські та проукраїнські інфлюенсери мають залишатися на екранах американського телебачення до мідтермів та протягом двох місяців після них. Це "період можливостей" не лише для Трампа, а й для нас, адже саме зараз американці будуть особливо уважно до нас ставитися.
Ще один вектор - КНР та "Глобальний Південь". Так, китайці нам не друзі. Але всі ці "танці з бубнами" Трампа спрямовані саме проти Пекіну, якого наразі все влаштовує - він нікуди не поспішає. Проте змова за спиною Сі в Кремля та Білого дому, яка посилює США, рятує рейтинги незручного Трампа та зменшує залежність РФ від КНР - це зовсім не в інтересах китайців. А це вже простір для маневру з боку України та ЄС.
Симптоматично, що в 2026 році китайський посол в Україні Ма Шенкунь раптово активізував свою діяльність. Це може свідчити про наміри КНР щодо поглиблення співпраці. Чим більше ми будемо залучені на Близькому Сході та в Африці — регіонах, де Китай має значний вплив — тим більше можливостей для ведення переговорів з китайською стороною та країнами "Глобального Півдня" ми отримаємо.
Дедлайни Трампа це не лише ознака збільшення тиску на нас - це й ознака вразливості Тарампа та Путіна. Чим ми повинні скористатися. Не варто надто зациклюватися на заявах диктаторів та лякливих "інсайдах" - варто самим їх створювати, наближаючи чергове TACO.
#
