Трамп прагне досягнути угоди, яка запобігла б тиску Росії на Україну, - заявив дипломат Брайза.

Метью Брайза, колишній радник держсекретаря США та екс-директор з питань Європи і Євразії в Раді національної безпеки США, поділився своїми думками про нову політику Сполучених Штатів щодо України в інтерв'ю з ведучим програми "Студія Захід" Антоном Борковським на каналі Еспресо.

Росія здійснила безпрецедентний крок, завдавши удар міжконтинентальною балістичною ракетою, здатною нести ядерні боєголовки. Це, безумовно, є частиною символічної геополітичної гри, в якій Путін надсилає чіткі та неприємні послання Заходу. Ми сподіваємося, що наші партнери в Євроатлантичній спільноті готові реагувати на можливі подальші ескалації, якщо Кремль вирішить йти цим шляхом.

Це справді серйозний сигнал від президента Путіна. З моєї точки зору, це черговий крок у його стратегії залякування, спрямований на створення страху перед ядерною зброєю чи загостренням ситуації з атомними електростанціями. Його мета - тиснути на Сполучені Штати та союзників НАТО в Європі, а також спробувати розколоти єдність між неядерними європейськими союзниками та США. Ця ціль стала ще очевиднішою після змін, внесених до російської ядерної доктрини. Зокрема, в одному з пунктів, здається в десятому, зазначено, що якщо неядерна країна-член НАТО буде втягнута в конфлікт із застосуванням ядерної зброї іншою державою, Росія розглядатиме таку країну як потенційну ціль для відповіді нарівні з ядерною державою. Така риторика явно спрямована на залякування європейських країн, хоча її ефективність сумнівна.

Подібні загрози вже звучали раніше. Наприклад, в ході Другої карабаської війни 2020 року Росія, підтримуючи Вірменію, випустила дві ракети "Іскандер" у напрямку Азербайджану. Ці ракети, здатні нести ядерні боєголовки, мали на меті надіслати певний сигнал Баку, можливо, з наміром примусити президента Алієва зупинити наступальні дії проти Вірменії.

Запуск балістичної ракети по Дніпру є яскравим сигналом, проте навряд чи це змінить стратегію України чи рішення США і Великої Британії, які схвалили використання дальнобійних ракет для ударів по російських позиціях у глибині території. Це, безперечно, лише елемент переговорної гри Путіна.

Він усвідомлює, що президент Трамп пообіцяв вжити заходів для завершення конфлікту. За наявними даними, Трамп вже зв'язався з Путіним, пропонуючи шукати рішення, яке могло б задовольнити президента Зеленського для досягнення миру. Однак нещодавній запуск ракети вказує на те, що Путін поки що не готовий до серйозних переговорів та конструктивних компрісів.

Кремль, схоже, має намір створити певну ескалаційну траєкторію найближчим часом, що збігається з інавгурацією президента Трампа. Це може дати новому президенту США можливість постати в образі лідера миру та взаєморозуміння. Проте ключовою проблемою залишаються амбіції Кремля. Я б просив вас вивчити можливі сценарії розвитку подій, адже є сигнали від осіб, близьких до адміністрації Трампа, і навіть його син висловлює думку, що адміністрація Байдена може втягнути світ у Третю світову війну, дозволяючи атаки на військові об'єкти на території Росії. Можливо, Трамп міг би бути зацікавлений у тому, щоб усю відповідальність покласти на попередню адміністрацію, після чого представити свій план мирного врегулювання та запобігання глобальному конфлікту.

Я не думаю, що висловлювання сина Дональда Трампа має якесь значення в цьому контексті, адже він, схоже, не розуміє принципів дипломатії, особливо тієї, що стосується ситуацій із такими високими геополітичними ставками. Тому я не став би надто перейматися цією заявою. Насправді, це лише спроба політизувати надзвичайно серйозну геостратегічну ситуацію.

Досвід свідчить, що під час перебування Дональда Трампа на президентській посаді його обіцянки в галузі зовнішньої політики часто адаптуються відповідно до нових обставин. Наприклад, протягом свого першого терміну він спочатку намагався уникати конфліктів з Росією та її лідером Володимиром Путіним. Проте, саме Трамп став першим президентом США, який дав зелене світло на постачання Україні протитанкових ракети Javelin. Цей крок відіграв вирішальну роль у стримуванні початкової хвилі російської агресії проти Києва в лютому 2022 року.

Критикувати адміністрацію Джо Байдена в цьому контексті недоречно. Якби його адміністрація раніше надала Україні танки, системи HIMARS, ATACMS, дала ракети з підвищеною дальністю та винищувачі F-16, наприклад, ще два роки тому, війна, можливо, вже завершилася б. Росія була б змушена укласти мир.

Незалежно від заяв сина Дональда Трампа, реальність полягає в тому, що і Україна, і Росія наразі намагаються завдати одна одній максимальної шкоди. Це відбувається з розрахунком на те, що президент Трамп, якщо знову обійме посаду, спробує підштовхнути обидві сторони до укладення угоди про припинення вогню.

На які кроки готова була б піти чинна адміністрація Байдена? Бо ж до інавгурації Трампа є час, тому можуть бути ухвалені серйозні рішення щодо використання того чи іншого озброєння або збільшена номенклатура видів зброї, яку постачають Україні. Адміністрація Байдена зацікавлена у зміцненні України, коли політичну естафету перебере на себе адміністрація новообраного президента. Тобто Байден був би зацікавлений, щоб завершити свою каденцію на високій ноті допомоги Україні, щоб Трамп не зміг різко, в разі чогось, опустити все до низу та "прикрутити кран".

Адміністрація Байдена, без сумніву, прагне використати максимальний обсяг коштів, затверджених Конгресом США, на підтримку України до моменту вступу Дональда Трампа на посаду. Лише за останній тиждень Україні було передано ще 1,6 мільярда доларів у вигляді військової допомоги. Пріоритетом на сьогодні є забезпечення того, щоб якомога більша частина виділених коштів була витрачена ефективно та своєчасно, аби зміцнити українські позиції.

Щодо додаткової військово-технічної підтримки, основним запитом України залишається розширення діапазону дії американських ракетних систем, зокрема ATACMS та інших систем, які запускаються з HIMARS. Однак адміністрація Байдена, ймовірно, утримуватиметься від подальших рішень у цьому напрямку.

В даний момент фокусування уваги зосереджене на запобіганні можливій спільній агресії Росії та Північної Кореї, яка, за інформацією, планується проти українських сил у Курській області.

Затверджений адміністрацією діапазон використання ATACMS вважається адекватним для нинішніх вимог України в цій ситуації. Я був би вражений, якби адміністрація Байдена вирішила активізувати подальше загострення, надаючи Україні можливість здійснювати все більш глибокі удари по російській території.

Адміністрація Байдена послідовно дотримується обережної стратегії, обмежуючи надання нових видів озброєнь, про які просить Україна, та регулюючи сферу їх застосування, щоб мінімізувати ризик подальшого загострення конфлікту. Наразі не очікується, що дальність ураження американських ракет буде збільшена. Проте визначити точну позицію у Білому домі, Ситуаційній кімнаті, Пентагоні чи інших центрах ухвалення рішень у Вашингтоні складно, оскільки ситуація може змінюватися відповідно до нових реалій.

Обмеження України у важливій військовій продукції свідчить про певні сигнали. Є офіційний порядок денний, який лежить на дипломатичному столі, а також порядок денний, що намагаються просувати неофіційні емісари. Для нас все буде звучати позитивно, хоча ті чи інші персонажі можуть висловлюватися щодо зниження рівня допомоги Україні, щоб потім внаслідок страждань, які зазнає український народ, позиція України стала більш поступливою. Маю таке побоювання, що таке на нас може чекати, повторюсь, це один зі сценаріїв, реалізації якого не хотілося б.

Звичайно. Я часто думаю про своїх колишніх співробітників і приятелів, які тепер працюють у Білому домі і стикаються з необхідністю приймати складні та важливі рішення. Уявляю, якою непростою і напруженою є їхня ситуація.

На мою думку, адміністрація Байдена проявила недостатню оперативність у забезпеченні України необхідними озброєннями для досягнення успіху.

Складається враження, що їхня відданість ідеї досягнення перемоги України в цій війні ніколи не була беззастережною. Більш того, відсутність чіткого розуміння того, що саме слід вважати "перемогою", виглядає як суттєва прорахунок.

Однак зручно критикувати, коли ти перебуваєш у комфортних умовах і не несеш тягаря державних обов'язків. Обіймаючи відповідальну посаду, навіть найменша ймовірність застосування Росією ядерної зброї перетворюється на реальний ризик, що значно ускладнює ухвалення рішень про надання Україні повної підтримки.

За даними американських розвідувальних агентств та урядових установ, приблизно півтора року тому ймовірність того, що Путін серйозно обмірковує застосування тактичної ядерної зброї на фронті, становила близько п'ятдесяти відсотків.

Я повністю згоден з вами, пане Борковський, стосовно небезпек, пов’язаних з недостатньою підтримкою України. У разі, якщо Україні не вдасться здобути вирішальну військову перемогу, вона може стати більш вразливою до маніпуляцій та тиску з боку Росії, що становитиме серйозну загрозу. Якщо це станеться, постає важливе питання: де зупиниться Путін? Чи продовжить він захоплювати нові території України? Або ж почне загрожувати країнам НАТО, таким як Естонія, Латвія, Литва чи Польща?

Я впевнений, що Путіна слід зупинити. Однак, я також усвідомлюю обережність адміністрації Байдена, хоча вважаю, що вона є надмірною. Їхня обережність у забезпеченні України необхідною підтримкою може обернутися значними втратами в майбутньому.

Щодо президента Трампа, сподіваюся, що незважаючи на його явну прихильність до Путіна, він зосередиться на своєму головному пріоритеті — досягненні угоди. Трамп усвідомлює, що надто суворі умови для України не будуть прийняті ані президентом Зеленським, ані українським населенням, тому така угода не матиме шансів на успіх. Я вважаю, що Трамп, імовірно, буде шукати компроміс, який не дозволить Україні опинитися в уразливому становищі перед потенційним тиском з боку Росії.

Які ваші думки щодо майбутньої адміністрації нового американського президента Дональда Трампа? З одного боку, існує очікування, що будь-яка нова адміністрація може бути менш ефективною за попередню. З іншого боку, ми спостерігаємо за незвичними особистостями, деякі з яких не мають достатньої кваліфікації, але всі вони в значній мірі лояльні до Трампа. А ті, хто не підтримує його, прагнуть створити новий світовий порядок, як, наприклад, Ілон Маск. Якими вам здаються перспективи нової адміністрації і яким може бути Трамп у своїй другій каденції?

Чи можемо ми бути впевненими в своїх судженнях? Особисто я не можу не висловити своє занепокоєння з приводу призначення міністра оборони, який, на мою думку, не володіє необхідною кваліфікацією для такої відповідальної ролі. Хоча він має досвід служби у збройних силах США, він ніколи не обіймав керівні посади в масштабних організаціях. Міністерство оборони США є однією з найбільших інституцій у світі, з 2,8 мільйонами співробітників і бюджетом у сотні мільярдів доларів. Очолювати таку величезну структуру — це серйозний управлінський виклик, і, на жаль, Піт Хегсет вочевидь не має необхідного досвіду. Йому бракує навичок стратегічного та геостратегічного мислення, а також глибокого розуміння взаємозв'язку між політикою, безпекою і економікою — це основоположні компетенції для цієї посади.

Ситуація з Тулсі Габбард, яку розглядають на посаду директора Національної розвідки, є доволі подібною. Вона взагалі не має досвіду в сфері розвідки. Більш того, її попередні зв'язки та погляди на таких лідерів, як Башар Асад, Владімір Путін і Сі Цзіньпін, викликають значні занепокоєння. Габбард часто повторює тези, які звучать в Кремлі, і, здавалося б, сприймає їх за правду; це, м'яко кажучи, можна вважати поведінкою, що служить інтересам Росії.

Відверто кажучи, я не впевнений, що ці двоє зможуть проявити себе як справжні лідери на своїх позиціях. Зважаючи на їхній недостатній досвід, навряд чи вони зможуть внести значний вклад у процес прийняття рішень, і, врешті-решт, основні рішення залишаться в руках президента Трампа.

Залишається відкритим питання, наскільки кар'єрні професіонали, які фактично забезпечують функціонування будь-якого уряду, включно з урядом США, матимуть можливість повноцінно виконувати свої обов'язки. Чи будуть їхній досвід і знання належно оцінені та використані, чи, навпаки, їхню експертизу проігнорують? Наразі це залишається невідомим.

Нова адміністрація Трампа має значно коротший термін інституційної пам'яті, ніж диктаторські режими. Якщо Трамп дійсно має намір реалізувати певний план, який дозволить стримати російського лідера, це потребує, щоб Путін був готовий прийняти його пропозиції. Однак у Путіна існує свій власний, цілком зрозумілий, план — нарощування військових сил та готовність використовувати міжконтинентальні балістичні ракети проти України. Отже, ми маємо справу з концепцією, що базується на ідеях, і з жорсткою реальністю нашого світу, в якому ми всі нині живемо.

Згідно з одним із найпоширеніших висловів у сфері геополітики, безпекового аналізу та військових дій, будь-яка стратегія війни є ефективною лише до першого зіткнення з противником. Це означає, що навіть якщо президент Трамп та його радники мають чітко окреслений план для тиску на Путіна або Зеленського, цей план, ймовірно, зазнає змін, як тільки почнеться його реалізація, і обидві сторони відреагують на ситуацію.

Згідно з інформацією, Президент Трамп підготував велику кількість указів — приблизно 130, що охоплюють сфери економіки, управління державою та міжнародних відносин. Ці дії він має намір реалізувати в перші дні свого повернення до влади. Але це лише стартовий етап.

Щодо його дипломатичної стратегії стосовно Києва і Москви, можна очікувати, що актуальні плани зазнають змін у міру того, як розпочнуться справжні переговори.

Мій особистий досвід у сфері переговорів, зокрема в контексті конфлікту між Азербайджаном і Вірменією, а також у спробах знайти рішення для Грузії щодо Абхазії та Південної Осетії за участю Москви, підтверджує це. На початку кожна сторона має свої плани, але реальність часто вносить свої зміни.

Те, що вселяє певну надію, — це переконання, що Дональд Трамп прагне зберегти свій образ успішного укладача угод. Він усвідомлює, що якщо запропонувати Україні угоду, що не відповідатиме інтересам її народу, це лише затягне війну. Сподіваюся, його радники нагадують йому про історичні уроки України та традиції партизанського опору, який може стати для противника дорогою за ціну на багато років вперед. Якщо Україна опиниться в безвихідній або дуже складній ситуації, боротьба навряд чи припиниться.

Як можна охарактеризувати нинішню ситуацію на папері? Необхідно знайти спільні точки, які, принаймні, не можуть бути обговорені у публічному просторі. Існує російський ультиматум, позиція демократичної Євроатлантичної спільноти та позиція України. Яким чином можна узгодити ці різні підходи до питання переговорів? І яким чином можна задокументувати гарантії безпеки для України?

Ми не можемо з упевненістю стверджувати. Це питання виникає під час перемовин. Ми пам’ятаємо про амбітні, але абсолютно нереалістичні цілі, які висував президент Путін до лютого 2022 року. Наприклад, він вимагав, щоб НАТО вивело свої війська зі Східної Європи, де вони були розгорнуті після першої агресії Росії проти України у 2014 році. Він навіть пропонував деяким країнам повністю вийти з Альянсу. Такі радикальні й неприйнятні вимоги були рішуче відкинуті як Україною, так і НАТО. В результаті, Путін втягнув Росію у руйнівну та надзвичайно витратну війну — стратегічну помилку, що відкинула його країну на десятиліття назад. Це призвело до загибелі сотень тисяч російських солдатів, не кажучи вже про величезні втрати серед українців і масштабні руйнування.

Якщо Путін продовжуватиме висувати неприйнятні вимоги, війна не лише не закінчиться, а й може затягнутися ще більше. Незважаючи на слова президента Дональда Трампа, я впевнений, що Україна залишиться в боротьбі, якщо умови будь-якої угоди будуть для неї неприйнятними. Ви абсолютно праві: гарантії безпеки для України є надзвичайно важливими. Без цих гарантій будь-яке перемир'я може лише дати Путіну можливість відновити сили російської армії та підготуватися до нової агресії. Для досягнення стабільної безпеки необхідно розгорнути миротворчий контингент. Проте найнадійнішою гарантією залишатиметься членство України в НАТО. Водночас відповідні лідери, такі як Олаф Шольц і Джо Байден, поки не готові підтримати цей крок, що ускладнює прогнозування термінів його реалізації.

Невідомо, якою буде позиція Дональда Трампа щодо можливого вступу України до НАТО. З огляду на його попередні висловлювання, в яких він охарактеризував Альянс як "архаїзм", його погляди після повернення до влади можуть бути досить непередбачуваними.

Деякі східні члени НАТО, зокрема Естонія, висловлюють думку, що в разі, якщо Альянс не зможе діяти спільно, окремі країни-члени можуть взяти на себе ініціативу та розгорнути свої війська в ролі миротворців. Це здається цілком реалістичним варіантом. Натомість ідея участі китайських миротворців видається малоймовірною, оскільки важко уявити, що Україна погодиться на таку пропозицію. У будь-якому разі, остаточне рішення залишатиметься за Україною.

Я не вірю, що Трамп змусить Україну погодитися на недостатні гарантії безпеки. Найімовірніше, він розуміє, що це лише відкладе проблему, гарантуючи відновлення війни в майбутньому.

В даний момент Трамп приділяє більше уваги внутрішнім проблемам, зокрема впливу Ілона Маска, а також конфліктам навколо важливих призначень, зокрема посади генерального прокурора, затвердження якого в Сенаті США обіцяє бути складним і напруженим.

На даний момент остаточний план Трампа залишається під завісою таємниці. Ймовірно, цей план повинен бути прийнятним для українського населення. Хоча він, напевно, буде ускладненим і не зовсім відповідатиме сподіванням України, навряд чи він також зможе задовольнити всі вимоги Путіна. Незважаючи на відсутність конкретних подробиць, очевидно, що надійні гарантії безпеки є ключовими для встановлення тривалого миру.