"Необхідно перейти від емоційної політики до дієвої."

Відсутність ефективних стратегій робить українсько-американські відносини ризикованими, - зазначає фінансовий експерт Олексій КУЩ.

28 лютого в Овальному кабінеті відбулася напружена дискусія між президентом США Дональдом Трампом і президентом України Володимиром Зеленським під час пресконференції. Лідери країн планували укласти угоду щодо надр, але Зеленський врешті-решт вирішив покинути Білий дім раніше запланованого часу. Яка ж доля чекає на цю угоду тепер?

Ця угода стане символом геополітичного впливу США в Україні. Від неї розпочнуться нові етапи відносин. Якщо зв’язки між сторонами залишаться напруженими тривалий час, інтерес до угоди може зникнути. У такому випадку, ймовірно, аналогічну угоду укладуть Україна та Європейський Союз, що дозволить йому також закріпити свій геополітичний статус у регіоні.

Подібні угоди можуть бути укладені з країнами, які наразі не є в нашому полі зору. Коли наші еліти вступають у конфлікти з американцями, часто згадують про Пекін. Це давня практика використовувати протиріччя між великими державами. Також можливо, що ми будемо шукати співпрацю з Туреччиною та Великою Британією. Не виключено, що згодом Польща стане для нас потужним союзником, адже ми поступово втрачаємо свої позиції.

Угода про надра - це серйозна історія?

- Так. В Україні є версії, що Трамп хоче задовольнити амбіції своїх виборців, а насправді йому байдуже до цих природних ресурсів. Я так не думаю.

По-перше, Трампу не варто намагатися завоювати прихильність виборців, адже вибори вже відбулися.

По-друге, ця угода ілюструє зміщення в американській політиці в бік матеріальних аспектів. Демократи раніше дотримувалися більш ідеологічного підходу, пов'язаного з ліберальними принципами та створенням ліберального міжнародного співтовариства. А під час президенства Трампа республіканці перетворили державу на технократичну структуру, зменшуючи значення ідеології, але акцентуючи увагу на матеріальних ресурсах.

Перехід до технократії може означати трансформацію політико-економічної системи США.

Техностейт - це інноваційна форма технократичного капіталізму, в якій політична влада зосереджується у великих технологічних компаніях. Основні інтереси цих корпорацій полягають у контролі над ресурсами, ринками збуту та технологічними розробками. Той, хто створить найефективнішу модель, той і здобуде перемогу у глобальній битві XXI століття. Сьогодні США та Китай паралельно розвивають свої власні техностейти.

У Плані перемоги Володимира Зеленського вказано на природні ресурси України, вартість яких оцінюється у "трильйони доларів". Яка мета цього згадування?

Вважаю, що наші політики сподівалися, що республіканці в США не зможуть здобути повну перемогу, або ж на пост президента переможе Камала Гарріс. Це їхній план А. План В полягає в тому, щоб перетворити Трампа на Байдена, створивши умови, за яких він міг би слідувати шляхом Байдена. Це намагалися зробити, апелюючи до емоцій, але психотип Трампа не дозволяє йому стати на цей шлях.

Отже, брак ефективних стратегій А і В робить взаємини з США ризикованими для України. Тепер у поспіху намагаються розробити якийсь варіант плану С.

Чи можемо стверджувати, що зараз завершується ера численних меморандумів, і Україні починають висувати чіткі вимоги?

- Ключова відмінність демократів від республіканців полягає в тому, що перші перебували у своєрідній "доктрині Брежнєва", тільки замість комуністичного інтернаціоналу був ліберальний. Будь-яка країна могла сказати, що будує модель ліберального трансгуманізму, провадить трансгендерну політику, й туди одразу йшли гранти, кредити, представників місцевої еліти брали на навчання у США.

Під час президентства Трампа США не будуть покривати витрати за ваше перебування в їхній ідеологічній системі. Трамп не переймається питаннями ідеології, тепер ви зобов'язані компенсувати США за можливість бути поряд. Це стосується як продажу товарів на престижному американському ринку, так і забезпечення ядерної безпеки та військових механізмів захисту з боку США.

Трамп стверджує, що забезпечення безпеки має високу ціну. Саме тому адміністрація Білого дому розпочала програму, в рамках якої своїм партнерам по НАТО видають "фінансові інструкції".

Що привезти з України?

Вони також замислюються: "Що? Грошей не вистачає". Вирішили скористатися природними ресурсами. Це не про цінності, а про бізнес, який вимірюється в тоннах, кубометрах або доларах.

Експрезидент США Джо Байден практикував риторику відкритих дверей НАТО без вступу, Дональд Трамп прямо говорить, що Україна не вступить в Альянс. Київ прагне гарантій безпеки. Як бути?

Байден застосовував тактику прозорих дверей. Україна нагадує дитину, що безуспішно намагається пройти через такі двері в аеропорту. Трамп же говорить прямо, його слова позбавлені евфемізмів і натяків. Це своєрідний технократичний підхід. У певному сенсі, для України це може виявитися навіть вигідним. Ми перестанемо покладатися на обіцянки, станемо зрілішими, раціональнішими й стратегічнішими. Або ж ми збудуємо власний технократизм, або програємо у цій глобальній боротьбі, як це сталося з країнами, які не змогли подолати феодалізм і перейти до капіталізму.

Яким чином Україні уникнути тієї ж долі, що спіткала Річ Посполиту чи Молдавську державу, коли їх знищили абсолютистські монархії? Ми не є міжнародним гравцем, а державою, що змушена адаптуватися до світових трендів.

- Ми справді не світова фігура, але це треба осягнути на всіх щаблях суспільства. Багато українців думає, що ми - в центрі всесвіту. Ключове - це осягнення себе, як колись Фінляндія осягнула свою позицію у світі. І перестати просувати фантастичні ідеї, що ми "щит для Європи, форпост". Це калька польських міфів ХІХ століття. Нам треба перестати вірити в міф, що ми з населенням 25 чи 27 мільйонів людей, де незабаром понад половину буде пенсійного віку, можемо бути європейським муром.

Необхідно переходити від активістського управління до експертно-мерітократичного підходу. Зараз ми маємо систему активістської демократії, в якій групи активістів самостійно визначають, хто має право на остаточне слово. Це стосується таких сфер, як боротьба з корупцією, економічна та культурна політика. Нам потрібні професійні експертні команди, які не лише вказуватимуть на корупціонерів чи чесних громадян, а й створюватимуть обґрунтовані моделі для нашого розвитку. Проте реалізувати це завдання буде нелегко.

Чому це так?

Ми вирішили відмовитися від створення власних управлінських інститутів і передали ці функції зовнішнім структурам. На певному етапі це виглядало вигідним. Проте згодом країна почала втрачати свою незалежність у розвитку. Для мене символом цього стало закриття Національної академії державного управління. Це був крок до формування власних еліт. Звісно, були обґрунтовані критики щодо якості освіти в академії. Але навіть якщо форма була недосконалою, це не означає, що сама ідея була помилковою. Важливо вирощувати власну еліту, свою шляхту.

Чому Україні так важко визнати свою вразливість, якщо всі цифри свідчать про сумні реалії?

- Бо в нашій свідомості геополітичне середньовіччя. Цим пояснюється й популярність месіанських ідей і ухвалення політичних рішень, які призводять до трагічних наслідків. Може, ще відчуття реальної небезпеки створює так форму захисту. Тоді люди безкінечно розповідають про розвал Росії, парад на Красній площі. Тому ми так сильно відрізняємося від, скажімо, Фінляндії. У нас радше афективна політика. Це часом призводить до сплеску результатів, світ дивується, як можна таке зробити, але потім іде відкат до реальності. І тоді ми бачимо, що населення було 52 мільйони, а тепер 27 - найбільше скорочення в Європі. Економіка роками бовтається між 180 мільярдів доларів до 200 мільярдів ВВП. Інфраструктуру зруйновано.

А як щодо Фінляндії?

- У них ефективна політика. Вони раціонально використовують ресурси і внутрішні сили. Завдають ударів тільки в рамках наявних можливостей. Можуть вчасно зупинитися, коли втрати перевищують межі припустимого. Можуть формувати політику довгої волі. У нас же фінський сценарій багато років був синонімом образи. Але Фінляндія - це розвинута економіка, член ЄС, а недавно долучилася до НАТО. Так, пізніше, ніж могла б у разі форсування цих подій, але ми ж не знаємо, чим це форсування для Фінляндії закінчилося б у 1950-х чи 1970-х. Тому для нас важливо зробити перехід від афективної політики до ефективної.

Які кроки можуть вжити Україні і які варіанти розвитку вона має?

- Є кілька варіантів. Перший: вибудовувати свій техностейт, як це робить Туреччина, її ВВП перевершив трильйон доларів. Це складна економіка, високий рівень доданої вартості, низький рівень сировинних та аграрних секторів у структурі економіки. Ми можемо досягти ВВП у трильйон доларів, але не за 5 і не 10 років, а за три-чотири політичні цикли - 20 років.

Альтернативний підхід: приєднатися до іншого технологічного простору. Це не стосується політики, а більше інвестицій та економіки. Важливо інтегруватися в його геополітичне середовище. Однак проблема полягає в тому, що Європа не слідує цим шляхом, а швидше стає схожою на антикварний магазин, подібно до світу Дікенса, переходячи до моделі сервісної економіки.

Не варто щільно інтегруватися з невеликими технологічними країнами, такими як Туреччина, оскільки їхній економічний простір не є достатньо великим для широкої співпраці. Натомість, слід зосередитися на партнерстві з великими технологічними державами, які можуть забезпечити нам місце в глобальних ланцюгах доданої вартості. Такими країнами є США та Китай.

Якщо ні перший варіант, ні другий не будуть досягнуті, то в нас лишаєтся третій крок - остаточне перетворення на сировинну економіку. Це відбуватиметься з поступовим зменшенням усіх основних параметрів: інфраструктура, енергетика, кількість населення.

Повернення українців стане можливим лише в рамках перших двох моделей. Сировинна модель не забезпечить значну кількість робочих місць та високі заробітки. Повернення не має сенсу, якщо Україна експортує лише залізну руду, металобрухт, соняшникову олію та кукурудзу.

Якщо не вжити жодних дій, чи стане третя модель нашим основним шляхом у майбутнє?

Отже, модель власного технічного розвитку вимагає від еліт значних зусиль. Важливо мати сильного лідера, подібного до Пак Чон Хі в Південній Кореї, який відомий своїми успішними реформами, що дозволили економіці країни стати однією з найпотужніших у світі. Це також запобігло повторенню долі Південного В'єтнаму, незважаючи на жорсткі політичні репресії.

Друга модель потребує сильної дипломатії, і це не залежить прямо від нас. Захочуть нас бачити великі країни у своїх проєктах - будемо там. Але можуть і не захотіти. Тут потрібне вміння маневрувати й бути надійним довгостроковим партнером.

У другій моделі Помаранчева та Революція гідності, "електоральна революція" 2019 року чи будь-яка інша революція не вітається?

- Будь-які революції тоді небажані. Країна має забезпечити стабільність і спадковість рішень протягом 20 років щонайменше.

Яка модель дає вищі гарантії безпеки?

- У нас багато людей не розуміє, що коли в Україні відбулася деіндустріалізація, то в такому тренді не можна побудувати ВПК світового рівня. ВПК потребує сотень і навіть тисяч суміжників та контрагентів із цивільних галузей економіки й підприємств подвійного призначення. ВПК - це завжди вишенька на торті всього виробництва, як це є в Туреччині, Південній Кореї чи Ізраїлі. У цій моделі можемо виробляти власні зразки зброї. Свій потужний ВПК - це і є гарантія безпеки.

На друге місце я поставив би інвестиційну інтеграцію у великі техностейти, які матимуть в Україні свої інтереси. Щоб ця модель захищала, треба бути важливим - як Тайвань для США. Тайвань - важливий виробник мікрочипів. Тобто в нас у країні має випускатися щось важливе. Якщо ж цього немає, то треба робити мікс участі різних країн, як зробили Азербайджан чи Казахстан. Вони у свої енергетичні проєкти залучають, зокрема, турецькі, американські, китайські, британські, французькі компанії. Так вони диверсифікують і залежності, і гарантії безпеки.

У 2022 році ми зіткнулися з проблемою: Глобальний Південь, зокрема Індія та Китай, не підтримали ізоляцію Російської Федерації. Вони вирішили створити альтернативний коридор для РФ, що дозволило їй витримати накладені санкції. Якби Китай інвестував в Україну, агресія Росії могла б отримати зовсім іншу реакцію, і позиція Пекіна була б значно рішучішою.

Цікаво зазначити, що аншлюс Білорусі до Росії не відбувається, зокрема через те, що в цій країні розташовані не лише виробництва, а й китайські логістичні та транспортні маршрути до Європи. Москва остерігається дратувати Пекін.

Третя модель - сировинна. Вона фактично не захищена перед зовнішньою агресією. Така країна може мати ефективну політику у вигляді активного нейтралітету, як Монголія чи Туркменістан. Це працює на тонкій межі, доки є компроміс між великими гравцями. Лише в рамках такого нейтралітету сировинній країні можна якось захищати свої інтереси.