Україна – це відповідь, а не питання.

Промова Голови Національного банку України Андрія Пишного на відкритті ІХ Щорічної дослідницької конференції "Економічна та фінансова інтеграція в умовах глобальних викликів та фрагментації", що відбулася 19 червня 2025 року.

Шановні гості, колеги, друзі, пані та панове!

Це - особлива мить. Особлива не лише тому, що ми відкриваємо ІХ Щорічну дослідницьку конференцію, а й тому, що робимо це тут - у Києві. У місті, яке стало символом стійкості. У столиці європейської країни, яка вкотре зазнала смертоносної російської атаки і вкотре тримає удар. У моїй країні, яка не здалася і ніколи не здасться.

Тому я хочу розпочати з подяки всім нашим спікерам, які змогли особисто завітати до цієї зали сьогодні. Особливим привілеєм є приймати в Києві Президентку Європейського центрального банку пані Крістін Лагард, яка люб’язно погодилася зробити ключовий виступ. Варто зазначити, що цей візит має історичне значення, адже керівник Європейського центрального банку вперше приїжджає до незалежної України.

Ми, українці, здобули вміння розпізнавати справжню емпатію від поверхневого формалізму. Ми цінуємо готовність поділитися з нами одним простором – навіть якщо в ньому відчувається аромат диму, бути разом під одним небом – попри те, що з нього падають ракети.

Ваше прибуття та участь - це не лише вияв академічної підтримки. Це політичний жест. Це частка у формуванні нової європейської реальності, яку ми створюємо спільно.

Дозвольте мені ініціювати нашу наукову подорож у рамках цієї конференції з наступної ідеї: сьогодні ми існуємо в світі, який постійно переосмислює себе.

Геополітична фрагментація, деглобалізаційні тренди, технологічні розриви та виклики, кризи довіри, радикальний популізм і війни. Усе це створює відчуття не лише тривоги, але й хронічної невизначеності. Але перебуваючи в епіцентрі цієї невизначеності і спостерігаючи за процесом, я візьму на себе сміливість сформулювати перше повідомлення цієї промови.

Невизначеність перестала бути нерозв'язаною проблемою.

Вона поступово, але безповоротно трансформується. І дедалі частіше стає каталізатором рішень. Саме ці рішення змінюють бачення і саму архітектуру глобального порядку.

За останніх кілька років ми звикли говорити про невизначеність як про "нову норму". Проте час поглянути на неї інакше. Вона вже почала трансформуватися в розуміння пріоритетів. Змусила зосередити увагу на стратегічних висновках та створювати нові формфактори співпраці.

Це може видатися незвичним і навіть суперечливим, але одним із ключових формфакторів є інтеграція. Проте не в сенсі політичного документа, що залишився забутим, а як активний противага розколу.

Інтеграція не як банальний політичний символ, а як інструмент виживання й усвідомлене джерело сили в світі збурень.

Цікаво відзначити, що одним із проявів трансформації є зміна стилю спілкування керівників центробанків. Сьогодні до обережних і традиційних повідомлень додаються рішучі та сміливі заяви. Це стає все більш очевидним на міжнародних форумах і в публічних виступах: центробанкіри усвідомлюють свою владу та незалежність, беруть на себе відповідальність і підсилюють свої позиції.

Оборона та геополітичні питання, а також безпека й ризики, пов'язані з популізмом, стали актуальними темами для обговорення. Сьогодні, говорячи про ці аспекти разом із монетарними рішеннями, центральні банки залишаються в межах своїх повноважень. Проте їх діяльність суттєво впливає на умови, в яких ці повноваження реалізуються.

Але повернімося до інтеграції як джерела сили. Немає кращого прикладу трансформаційної сили інтеграції, ніж Україна. Ми не просто змінюємося в кожному структурному елементі нашої побудови та приєднуємося до нової архітектури Європи. Ми підштовхуємо Європу.

Україна - це не просто об'єкт інтеграційних процесів. Вона є важливим джерелом оновлення для Європейського Союзу. Я переконаний, що ми не стаємо стратегічними викликами для Європи. Навпаки, ми сприяємо їхньому зменшенню.

Ми є відповіддю, а не запитанням.

Мені цікаво розмірковувати про це, використовуючи висловлювання французького мислителя Альбера Камю: "У глибині зими я нарешті усвідомив, що всередині мене живе незламне літо". Так само, посеред шторму, який наразі переживає Європа, Україна має потенціал стати символом рішучості, енергії та нового початку.

Дозвольте мені запропонувати кілька тез, які, на мою думку, якнайкраще проілюструють сказане.

По-перше, інституційна здатність української держави протягом 1 212 днів повномасштабної війни залишається вражаючою.

Економіка вистояла і, попри глибокі рани і шрами, крок за кроком відновлюється. Фінансова система демонструє стійкість, зокрема завдяки спільним партнерським зусиллям та фінансовій підтримці. Банківський сектор - операційно стійкий, ліквідний та прибутковий. Інфляція - перманентний виклик, який живиться війною, але з яким ми знаємо, як працювати.

Водночас ми демонструємо керованість процесів, зберігаємо гнучкість і адаптивність політики, що дає змогу підтримувати довіру і макрофінансову стабільність та реалізовувати мандат за будь-яких умов.

Національний банк України - один із прикладів витривалості та трансформації. Ми не лише продовжуємо реформувати фінансовий сектор та зберігати незалежність, ми її посилюємо в умовах війни. Ми навчилися бачити цінність у незалежності центробанку як суспільного блага, що лежить в основі ефективності політики. Фраза "незалежність не ставиться під сумнів" повністю релевантна для України.

Ми розуміємо, що наші установи повинні відповідати європейським критеріям, аби Україна могла стати частиною колективного процесу прийняття рішень в Європейському Союзі. Інституційна стабільність є нашим ресурсом і майбутнім внеском у європейську стійкість.

Ми готові до цього, і, можливо, колись саме в Києві проводитиметься засідання Керівної ради Європейського центрального банку.

По-друге, розширення Європейського Союзу слід розглядати не як загрозу, а як джерело потужності.

Історія ЄС підтверджує, що попередні хвилі розширення об'єднання у 2004 та 2007 роках сприяли зростанню ВВП у розрахунку на одну особу в нових країнах-членах на 30% порівняно з альтернативним сценарієм без вступу. Водночас і в "старій Європі" доходи на особу зросли на 10% - саме завдяки ефекту масштабування спільного ринку. Про це прямо свідчать результати нещодавнього дослідження МВФ. Польща, яка вважалася ризиком, стала локомотивом зростання - сьогодні її ВВП у розрахунку на особу перевищує 80% від середнього по ЄС.

Це свідчить про те, що посилення інтеграції в Європейському Союзі стало вигідним для всіх без винятку. Нові держави-члени підвищили свій рівень життя, а "класична Європа" отримала суттєвий приріст завдяки розширенню спільного ринку.

Справді, процес вступу України до Європейського Союзу не є безкоштовним. Однак, за даними Європейського політичного центру, витрати на інтеграцію України складатимуть приблизно 0,07-0,09% від ВВП ЄС щорічно.

Ціна інтеграції може бути знижена, якщо спрямувати знерухомлені активи країни-агресора на фінансування відбудови України. Це не лише економічно доцільно, а й морально виправдано та юридично обумовлено. Той, хто зруйнував - має заплатити.

Коли фінансові можливості країн ЄС є обмеженими, цей метод дозволяє знизити навантаження на платників податків і разом з тим сприяє відновленню на міцних основах.

Третя теза: об'єднання - це передумова для зменшення геополітичних ризиків.

Досвід балтійських країн доводить - вступ до ЄС та НАТО знижує ризики, а не навпаки. Дані МВФ свідчать, що статус кандидата знижує суверенні премії на близько 200 базисних пунктів, адже ринки сприймають інтеграцію як фактор стабілізації.

Залучення України дасть змогу краще управляти цими ризиками і самому ЄС - через обмін досвідом, цифрову та енергетичну інтеграцію, використання наявного в країні потенціалу.

На військових активах України варто зупинитися окремо. Пропоную поглянути на них як на внесок у колективну обороноздатність ЄС. Потенційні витрати Європи можуть бути зменшені завдяки підтримці з боку українського оборонного ресурсу. Адже найбільш боєздатна армія Європи сьогодні - українська.

Європа стане більш потужною і здатною до оборони разом з Україною. Без України вона втрачає в своїй силі.

Цю тему обговорюють не лише військові експерти, а й економісти та представники центральних банків. Варто згадати нещодавню промову Голови центрального банку Фінляндії Оллі Ренна, який зазначив: "Підтримка України та посилення оборонних можливостей Європи мають ключове значення для безпеки всього континенту".

Війна відкрила очі на те, що безпека - це не просто витрати, а безцінне благо для суспільства. Це є необхідною умовою для сталого розвитку. Важко знайти кращі слова, ніж ті, що виголосила пані Лагард під час своєї промови в Берліні: "Європа повинна створити міцну та надійну геополітичну основу, залишаючися вірною принципам відкритої торгівлі та посилюючи свої безпекові можливості".

Пані Лагард підкреслює важливість спільних зусиль для зміцнення військово-оборонної спроможності, враховуючи обставини, що сприяють підвищенню глобального впливу євро.

Дозволю собі розвинути цю ідею: досягнення цієї мети стає малозрозумілим без об’єднання з найпотужнішою військовою силою в Європі - українськими збройними силами.

Четверте - країнам Європи не потрібно остерігатися конкуренції з українськими підприємствами. Скоріше, цю конкуренцію слід підтримувати.

"Європейському Союзу необхідно переглянути свої внутрішні регуляції, зокрема актуалізувати конкуренцію як важливий фактор для підвищення ефективності та інновацій", - зазначається у звіті Маріо Драґі.

Замість цього розподіл ринку, регуляторні обмеження та недостатня конкуренція гальмують розвиток європейського бізнесу. Це ускладнює формування європейських "лідерів", які могли б змагатися на світовій арені.

"Щоб Європа змогла досягти вищої автономії та посилити свій вплив, необхідно здійснити справжній прорив у розвитку внутрішнього ринку. Це передбачає подальше укріплення конкуренції в таких сферах, як цифрові технології, енергетика, фінансові послуги та оборона." Ця думка вже була висловлена в одному з ключових звітів Енріко Летти.

Ці висновки вже очевидні. Вони безпосередньо суперечать тривогам деяких держав ЄС щодо конкуренції з українськими виробниками. Насправді, така конкуренція може стати можливістю для ЄС зміцнити свою економіку, підвищити ефективність і наблизитися до своїх стратегічних цілей. Це є важливим кроком на шляху до стратегічної автономії Європейського Союзу.

Скажу більше. Українські бізнеси, що сформувалися в умовах війни та жорсткої адаптації - це релевантні приклади для якісного оновлення підходів у ЄС. Вони стимулюватимуть старі економіки переосмислювати питання ефективності, швидкості і гнучкості. Це теж передумова для розвитку.

Також варто зазначити, що структура експорту України має значну комплементарність з Європейським Союзом.

У аграрному секторі мова йде про корми та зернові культури, а не про вино, сири чи оливкову олію.

У галузі машинобудування це деталі для європейських автомобілів, а в майбутньому - продукція військової техніки, яка наразі займає провідні позиції в інноваційному розвитку.

У сфері ІТ - це високоякісні послуги, які зроблять європейські компанії конкурентнішими на глобальному ринку.

Уроки попередніх хвиль розширення свідчать, що адаптація через перехідні періоди та інші інструменти працює. То чи варто об'єднаній Європі боятися виробників з України?

І ще одне важливе питання - це продовольча безпека. Один із ключових чинників цінової стабільності (зокрема з 2021 року в ЄС). Український аграрний потенціал може стати страховкою для Європи в умовах кліматичних шоків та геополітичних блокад.

Конкуренція - це те, чого потребує ЄС, щоб стати ефективнішим. Україна - каталізатор цього процесу.

П'ята теза: вступ України до Європейського Союзу не викличе новий сплеск міграційних процесів.

Міграційні потоки стали надзвичайно актуальною темою для Європи в даний час і викликають багато політичних дискусій.

Ринок праці в Україні дійсно може поставити під загрозу європейський. Однак українські мігранти, особливо ті, хто вимушено покинув свою країну, вже активно інтегруються в економіку ЄС навіть до офіційного вступу України в Європейський Союз. Їхній внесок у валовий внутрішній продукт і соціальні системи є значним.

Відповідно до нещодавно опублікованого дослідження Управління Верховного комісара ООН у справах біженців чистий внесок українців у ВВП Польщі в 2024 році сягнув 2,7%, а рівень зайнятості підвищився з 61% до 67%.

Додам до цього також, що українські мігранти в багатьох країнах ЄС вже сплатили до бюджетів країн-реципієнтів більше податків, ніж отримали допомоги. Якщо масштабувати цей приклад, то вступ України до ЄС за рахунок збільшення масштабів економіки об'єднання створить додатковий бюджетний простір.

Наша спільна мета полягає в забезпеченні умов для циркуляційної мобільності, повернення українців на батьківщину та стабілізації ситуації. При цьому вступ України до Європейського Союзу не є спусковим механізмом для міграційних процесів, а скоріше засобом для їх збалансування.

Досвід країн Балтії і Польщі продемонстрував: 25-30% мігрантів повертаються упродовж п'яти-семи років після стабілізації.

На завершення, шостий аспект - активна взаємодія у сфері фінансових регуляцій з боку Європейського Союзу сприятиме підвищенню переваг для розвитку всього фінансового сектору в Європі.

Україна володіє великим потенціалом для розширення фінансових послуг та капітального ринку. Однак, існуючий рівень фінансової глибини залишається досить низьким. З одного боку, це створює значні можливості для зосередження заощаджень, розвитку страхових та пенсійних систем, а також залучення інвестиційного капіталу. З іншого боку, фінансовий сектор є критично важливим для стабільного відновлення країни, забезпечення фінансування оборонних потреб і реалізації довгострокових проектів.

Ми констатуємо, фінансовий сектор України - гнучкий, інноваційний, прибутковий та клієнтоорієнтований. Учасники ринку не лише вміють реагувати на потреби клієнтів, але й навчилися долати безпрецедентні виклики та адаптуватися. Збільшення європейської присутності та, відповідно, знайомство з українською практикою - це імпульс для вдосконалення фінансових сервісів у самому ЄС.

Безсумнівно, інтеграція не передбачає автоматичного впровадження всіх норм "надбання співтовариства" (acquis communautaire). Комплексне впровадження законодавства Європейського Союзу становить серйозну проблему для держави-кандидата, а в нашій ситуації це особливо актуально.

Це - як наздогнати ціль, яка не лише продовжує рухатися вперед, але й часто змінює темп руху, напрям та часом і кінцевий пункт.

Регуляторне середовище в Європейському Союзі зазнає змін, і ми терміново потребуємо прогресу в цьому напрямку. Цей прогрес має бути взаємовигідним. Як зазначив Маріо Драґі у своєму звіті: "Європі необхідна не лише регуляція, а й дерегуляція для підвищення конкурентоспроможності". Україна є ідеальним прикладом, де ми можемо досягти взаємної вигоди.

Регулювання - не догматизм, а смартархітектура, яка має калібруватися смартрегуляціями. Достатній мінімум там, де це необхідно, усвідомленість кожного рішення. Це саме те, до чого тяжіє Європа сьогодні, і те, чого прагне Україна.

Це - новий простір для спільних дій.

Дозвольте мені завершити свій виступ цитатою Жана Моне, який з великим ентузіазмом підтримував ідею об'єднаної Європи в політичному, військовому та економічному планах. Він зазначив: "Європа формуватиметься на основі криз, і її суть полягатиме в рішеннях, ухвалених під час цих криз".

Сьогодні настав момент для прийняття важливих рішень. Інтеграція України є одним із них.

Інтеграція України – це не просто акт благодійності, а стратегічний аспект.

Це не компроміс. Це укріплення.

Ми не шукаємо жодних особливих переваг. З вдячністю та пошаною ми прагнемо до всебічного співробітництва.

Ми не просимо змінити існуючі правила. Натомість, ми підтверджуємо нашу готовність дотримуватися їх і наголошуємо на тому, що ці правила повинні сприяти стійкості, розвитку, силі, гідності та цінностям Європи.

Це те, до чого ми прагнемо і що вже є частиною нашого життя. І справді, зараз настав час, коли історія набирає обертів.

І той, хто готовий діяти, - не зникає, а визначає майбутнє.

Україна — це ствердження, а не питання.