В Росії існують економічні та кадрові труднощі, але Путін налаштований на військові дії, зазначає політолог Морозов.

Олександр Морозов, політичний експерт, публіцист, викладач Карлового університету в Празі в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі "Еспресо" розповів про перспективи переговорів з РФ та провал саміт БРІКС

Ми спостерігаємо ряд ознак, які свідчать про те, що Путін у нинішніх умовах, включаючи його психоемоційний стан і ресурсні можливості, готовий до сценаріїв тривалої війни. Звісно, важливими залишаються питання ескалації конфлікту та готовності російського суспільства використовувати своїх громадян як військову силу. Проте, в будь-якому випадку, Путін подає чіткий сигнал.

Цілком ймовірно, що це може бути лише блеф або спроба показати свою стійкість. Проте на Заході помічають російську готовність і, на мій погляд, вживають певні заходи. Ці дії можуть бути як невоєнними, так і військовими. Якими ж тепер виглядають військово-політичні плани Кремля?

Перший аспект: так, Путін, який ще до початку війни заявляв, що "на міру і смерть красна", фактично демонструє свою готовність йти до кінця. Це свідчить про те, що навіть у разі погіршення економічної ситуації в Росії, Кремль не планує зупинятися у своїх військових діях. Нещодавно це стало очевидним: президент Сербії Вучич провів півтори години у бесіді з Путіним. Після цієї розмови він зазначив, що питання про мир не викликало інтересу у російського лідера. Вучич намагався дізнатися, чи готовий Путін перейти до іншої стратегії, але отримав відмову.

Усі кремлівські спікери в один голос повторюють те саме, що Путін сказав у червні 2024 року на колегії МЗС, коли він сформулював чотири умови закінчення війни, - нема жодної нової в цьому сенсі інтенції. Постійно говорячи про те, що коли б зараз прийшов президент Трамп у Білий дім, виникне якась нова динаміка. Але говорити про це зараз неможливо впевнено. Це не лише рана, ба більше, те, що ми прочитали зараз із виступів республіканських стратегів, що займаються стратегічним плануванням у республіканців,

Ось ці молоді республіканці, які з’явилися нещодавно, дійсно формулюють свою стратегію, яка суттєво відрізняється від підходу Байдена. Проте, те, що вони висловлюють, зовсім не схоже на твердження самого Трампа, який в рамках своєї передвиборчої кампанії стверджує, що зможе покласти край війні всього за добу.

Ні, вони висловлюють абсолютно іншу думку: пропонують відмовитися від стратегії Байдена, яка передбачає активну боротьбу за демократію у всьому світі, і зосередитися на ключових пріоритетах. Однак водночас вони підкреслюють, що в контексті протистояння путінізму потрібно суттєво посилити санкції та створити для Кремля атмосферу більшої невизначеності з боку американської політики тощо.

Так, можливо, і багато хто так вважає, що не вийде розвитку, якщо Трамп опиниться в Білому домі. Те, про що вони кажуть, - це непростий сценарій. Але поза тим тут немає якоїсь суттєвої зміни, яка змусила б усіх насторожитися й говорити, що ось зараз трапиться якась зрада з боку Сполучених Штатів, розвалиться глобальний альянс підтримки України - ні, слідів цього ми не бачимо.

Кремлівські кола, включно з Путіним та його найближчими радниками, безумовно, ознайомлюються з тим численним контентом, який наразі активно поширюється європейськими аналітиками щодо ситуації в російській економіці та її потенціалу.

Кремль наразі стикається з низкою очевидних проблем, які він, в цілому, визнає. Це труднощі, пов’язані з інфляцією, підвищенням процентних ставок центрального банку та нестачею робочої сили, яка необхідна для ведення війни. Відзначається також кадровий дефіцит у різних галузях, зокрема у військово-промисловому комплексі. Наприклад, на нещодавньому засіданні Державної думи Чемізов відкрито заявив про негативний вплив підвищення ставок центробанку на цю сферу.

Тобто це все є, але доводиться готуватися, і говорити, і думати про тривалу війну далі, тому що політичний намір Путіна чітко ним заявлений. І ми бачимо, що його найближче оточення підтримує цю логіку довгої, нескінченної, виснажливої війни.

Як ви вважаєте, наприклад, про залучення ландскнехтів з Північної Кореї? З одного боку, це можна інтерпретувати як вияв відчаю в мобілізаційній стратегії Путіна. Він, здається, не готовий ризикувати і братися за свої основні цілі - Москву та Санкт-Петербург, і не вдається до загальної мобілізації.

З іншого боку, це є свідченням того, що Путін готовий іти на геополітичний ризик. Він обтяжив свою агресивну війну ще одним злочином - геополітичним злочином: він зімкнувся з Північною Кореєю в певній осі. І розмови політологів, і оцінки політиків тепер мають підтвердження на рівні укладеного пакту.

Звісно, я розумію. Мені здається, що сам по собі мобілізаційний ресурс тут не є найважливішим аспектом, а важливіше те, що залучаються військові з Північної Кореї. На мою думку, Путін ніби асиметрично реагує на ситуацію в Курській області, хоч це й звучить парадоксально. Можна провести таку метафору: у відповідь на те, що українські сили зайняли частину Курської області і утримують близько 600 квадратних кілометрів, Путін міг би розглянути можливість вторгнення до Естонії для подальшої ескалації конфлікту.

Але він вдався до аналогічного насправді кроку, показуючи всьому Заходу, що він ламає стару концепцію відносин із КНДР, усю свою минулу участь у санкціях проти КНДР і переходить до повномасштабної співпраці, даючи цим зрозуміти, що далі Іран теж може опинитися в такому становищі.

Москва уклала угоду про стратегічне співробітництво з Пхеньяном, і вчора Пєсков прокоментував цю ситуацію. Він зазначив, що нікого не повинно це турбувати, оскільки це є внутрішньою справою Росії, і те, як вона реалізує цю угоду, є цілком законним і обґрунтованим.

Звісно, це все не так, але Кремль це так подає. Далі він обіцяє - цього не сталося на саміті БРІКС, але це обіцяно, - що буде підписана така сама угода з Іраном, і тоді Кремль зможе пред'явити на своїй території ще й іранських командос, сказавши, що вони там у них на військових навчаннях, це тренування, вони опановують техніку якусь. І при цьому Кремль говоритиме, що, так, ніяких немає обмежень, вони можуть брати участь із боку Кремля у воєнних діях проти України.

Так, це ескалація, це, безсумнівно, такий демонстративний крок Путіна, спрямований на те, щоб показати: немає ніяких мирних переговорів, ніякого перемир'я, не треба морочити собі голову перемир'ям, наші наміри ось такі, ми будемо далі створювати проблеми, зокрема й для міжнародної безпеки, буквально наочно конструюючи цю вісь: Росія - КНДР - Іран.

Це, безумовно, абсурд. Проте саме такою є нинішня очевидна логіка Кремля.

Пару років тому ми - я кажу загалом про західну цивілізацію - увійшли в принципово новий світ. І нічого дивного, що чергові макабричні моменти до нього постійно долучаються, для того щоб картина загального апокаліпсису стала ще виразнішою.

І ось - великий шабаш у Казані. Зрозуміло, що багато учасників могли б учинити, як зробив бразильський президент Лула, - послизнутися в душі й не прибути. Чи захворіти ковідом, - але ж ні, прибули всі, включно з Гутеррешем.

Є три аспекти цієї ситуації. Один із них полягає в тому, що медійна складова виглядала вражаюче, і, безперечно, Кремль, Путін та його помічник з міжнародних питань Ушаков, який відповідав за організацію, всі, без сумніву, задоволені. Можливо, вони отримають нагороди за успішне проведення цього саміту. Проте важливо пам’ятати, що це лише поверхневий, медійний аспект події.

А якщо подивитися на політичну й міжнародну складову цього форуму на рівні дипломатії, то там усе складніше. До саміту БРІКС кремлівські медіа якнайактивніше розповідали населенню, що проведення цього саміту - це формування такого собі політичного альянсу Глобального Півдня, що це зніме з Росії реальні наслідки санкцій, станеться розширення торгових коридорів і так далі.

Як тільки ситуація наблизилася до верхівки, стало очевидно, що російські ЗМІ отримали вказівку зменшити напругу у всьому цьому. Яка причина?

Оскільки Китай і Індія напередодні саміту підкреслювали та наполягали на цьому перед Путіним, вони вимагали, аби усі висловлювання про нібито створення альтернативного альянсу були виключені з обговорення на форумі.

Так воно й було, і прем'єр-міністр Індії Моді, який був усього один день на форумі, негайно зробив про це додаткову публічну заяву: ні-ні, БРІКС не є жодним антизахідним союзом і нічого подібного там не формується і не буде формуватися; безумовно, всередині БРІКС є країни й режими, які зацікавлені в тому, щоб якийсь антизахідний союз формувався, але не вони є ядром цього. Це один важливий момент.

Другий важливий момент полягає в тому, що видно добре за коментарями начебто найближчих економічних радників Путіна: нічого не просунулося до того, що Кремль хотів, - ні створення якоїсь там спільної валюти БРІКС (це взагалі нереальна, неможлива ідея), ні створення якоїсь переконливої платформи для взаємних розрахунків, на що Кремль розраховує. Банк БРІКС як відмовлявся інвестувати в російську економіку, так і продовжує далі, тому що навіть БРІКС не хоче цього робити, щоб не підпасти під вторинні санкції.

У цьому контексті фактичний вплив БРІКС не є таким значним, як може здатися з візуальних образів зустрічей лідерів, які туди приїхали.

До цього треба додати, що це все неймовірно нагадує пізньорадянський період, коли країни тодішнього так званого третього світу залюбки в Кремлі брали гроші, оскільки - і це всі, хто приїхав туди, прекрасно відчувають, - Путін у слабкому становищі.

Путін підранений і він має купувати лояльність - це всі чудово відчувають. Тому що Кремль, його люди безперервно, цілими днями, день і ніч, 24 години на добу шукають можливості обходу санкцій. І в цьому плані вони готові давати свої товари, які вони постачають на експорт, дешевше, вони змушені зважати на цінову стелю на нафту, на нові витрати. Це всі прекрасно розуміють і, звісно, хочуть на цьому поживитися, так було завжди.

Безумовно, не варто плекати ілюзії. Ясно, що для численних держав отримання фінансових позик має велике значення, і вони сподіваються на кредити з Кремля, які, можливо, не доведеться повертати.

Ось що відбувається в контексті БРІКС. На мою думку, з наближенням кінця року, коли головування перейде до Бразилії, Росія опиниться в кардинально новій ситуації в рамках цієї організації, оскільки не буде виконувати функцію головуючої країни.

А що Сі Цзіньпін міг сказати Путіну? Свого часу в мене особисто були сподівання, що в певний момент після початку повномасштабного вторгнення і кривавої війни Сі Цзіньпін подзвонить Путіну, чи вони зустрінуться за якимось чаєм з малиновим варенням, і Сі Цзіньпін запитає: Володю, а ти довго збираєшся ще воювати? Бо це їм стає в принципі витратно.

На сьогоднішній день Китай виступає як вигодонабувач. Проте, дії путінського режиму також мають наслідки для іміджу Китаю, що не завжди є вигідним для Пекіна.

На мій погляд, воно так і відбувається: не тільки очільник Китаю, а й практично всі лідери великих економік, та й європейських теж, досі через інші канали часом запитують. Річ у тім, що є така ілюзія - що хтось може натиснути на Путіна або якось обґрунтувати йому необхідність припинення війни. Ні, у світовій дипломатії зараз так не може бути. Зараз усі його запитують насправді: яка ваша позиція, можливо, ви хочете припинити це - тоді ми готові допомогти.

Дійсно, якщо б Путін думав про можливість завершення війни, можна було б уявити ситуацію, де п’ять або шість великих держав, серед яких Китай і Індія, могли б виступити в ролі посередників. Одна країна-учасниця переговорів виглядала б недостатньо сильною, в той час як альянс з кількох країн міг би стати більш ефективним. Вони пропонують йому свої варіанти, всі отримують від нього однакові відповіді, що цілі спеціальної військової операції, як це називається в Москві, ще не досягнуті, але він впевнений, що вони будуть реалізовані. Ось і все.

На цьому місці Сі Цзіньпін може лише, далі посміхаючись, відійти: як знаєш, мовляв, ти сам обираєш свій сценарій і можеш у ньому діяти. Безумовно, Китай зазнає втрат. Щойно ми бачили обговорення того, що Росія будуватиме впродовж найближчих двох, навіть трьох років новий відтинок залізниці, щоб, обминувши навіть Грузію, вийти до затоки в напрямку Ірану. Тому що в цей бік залишилося тільки три транспортних коридори, два в Грузії - Le Monde щойно написало гарну статтю про це. Для Китаю все це перенесення транспортних шляхів, обминувши Росію, - через країни Центральної Азії, північний морський шлях, де Путін призначив тепер Патрушева командувати всією Арктикою й усім морським флотом. Але очевидно, що північний морський шлях не так розвивається, як міг би. Китай втрачає, так, але не тисне за жодних обставин, він виходитиме зі своєї традиційної політики, виступаючи за мир, деескалацію, підтримуючи ідею деескалації. Але чинити тиск на Кремль він не буде.

Які перспективи так званого плану, чи планів, Трампа? Адже Трамп - це не сам по собі Трамп, Трамп - це навіть не сам по собі якийсь там конклав реднеків, республіканців. Це ще плюс Ілон Маск і так далі, Тобто така вибухонебезпечна суміш, яка взагалі може, і радше всього це є в планах, змінити не просто геополітику, а загалом глобальне управління у світі - є такі відчуття. І українську війну вони використовують, звісно, у своїх тактичних, а може, і не тактичних цілях.

Оскільки триває період виборчої кампанії, ми спостерігаємо сплеск екзотичних і нестандартних новин, зокрема щодо взаємодії Ілона Маска з Кремлем та його особистих контактів із Путіним, а також багатьох інших тем.

Проте, я все ж вважаю, що для стратегічного аналізу необхідно врахувати три ключові фактори. Перший: сили, що підтримують Трампа в його прагненні повернутися до Білого дому, є дуже різноманітними. На перший погляд може здаватися, що Трамп отримує підтримку лише від ізоляціоністськи налаштованої сільської більшості з песимістичним світоглядом. Однак це не зовсім так. Серед тих, хто підтримує Трампа, є також республіканці, особливо нове покоління, які активно шукають нові підходи для ХХІ століття, і їхні ініціативи можуть виявитися досить перспективними.

Також усередині цієї трампівської підтримки є лібертаріанці, нові інвестори, які, на мій погляд, відчули смак великих швидких грошей усередині цієї нової цифрової, технологічної цивілізації. Як Маск, але він не один такий, їх там багато, вони мають свій погляд на ХХІ століття і хочуть його реалізувати через Трампа.

А є ще, дійсно, Америка Іржавого поясу зі своїми очікуваннями від Трампа. Це все такий складний вузол. Але стосовно нас, тобто тих, хто мешкає в Центральній Європі, стосовно України, я гадаю, буде проста схема. Нам у Центральній Європі загалом байдуже, хто буде в Білому домі, тому що дипломатія, і українська дипломатія також, буде працювати з новою адміністрацією, вона буде шукати там способи забезпечити собі підтримку і вона знайде там ті двері, безумовно і за Трампа теж, серед республіканців, які будуть підтримувати Україну. Тобто зараз постане питання, де Маккейн у новій адміністрації, - і він там знайдеться. Тобто сенатор Маккейн є, безумовно, символом республіканської взаємодії та підтримки демократизації в країнах Центральної та Східної Європи. Тому це один бік.

З іншого боку, безперечно, що Трамп викликатиме труднощі для Європи, для окремих країн та Європейського Союзу. У цьому немає сумнівів, і Берлін з Парижем вже готові до цього сценарію. Варто зазначити, що Європа підготувалася до можливості, що з приходом Трампа виникнуть певні суперечності, і їй доведеться збільшити свій внесок у підтримку України. Я впевнений, що так і станеться, і в мене немає жодних сумнівів у цьому. Я не вважаю, що Франція, Німеччина, Чехія, Польща та всі країни Північної Європи, під впливом Трампа, відмовляться від підтримки України або погодяться з думкою, що ця країна повинна щось втратити — зовсім ні.