Це виступ українського посла у Великій Британії Валерія Залужного на заході New Statesman's Politics Live. Переклад виконано In Factum.
Дорогі колеги! Вдячний за запрошення. Для мене є великою честю бути присутнім сьогодні та обговорювати політичні цілі війни.
Я вже багато сказав про природу війни, про те, як вона змінюється й розвивається. Але військові дії самі по собі не можна вважати головним інструментом війни. Чи, можливо, й можна -- але лише в окремих випадках. Про це ми ще поговоримо. Ця думка дедалі частіше приходила мені наприкінці 2023 року, коли ми з командою підбивали підсумки військових дій.
Тоді ми остаточно переконалися: військові операції залежать не лише від західної підтримки, а й від багатьох інших факторів -- зокрема, від спроможності та готовності людей до війни (що проявляється, зокрема, в рівні мобілізації) та від здатності економіки задовольняти потреби армії. Лише повне розуміння цих елементів дозволяло планувати операції на певний період.
В пам’яті спливають академічні уроки. Коли Клаузевіц стверджує, що війна є продовженням політики іншими засобами, він натякає на те, що стратегія не може бути виправданою без чіткого визначення цілей. Ці цілі повинні бути невід’ємною частиною політичної мети конфлікту. Політична мета надає відповіді на всі ключові запитання. На думку Клаузевіца, війна складається з "тріади": народу, збройних сил та уряду. Найбільш вразливою складовою цієї тріади є саме народ, коли мова йде про підтримку воєнних дій. Без підтримки суспільства досягти успіху у війні практично неможливо.
Звертаючись до ідей Клаузевіца, можна відзначити, що фундамент його теорії полягає в тому, що війни, зазвичай, ведуться не стільки з військових міркувань, скільки з політичних. Основною рушійною силою є не стільки фізична потужність, скільки ідеологічні переконання. Ще одна класична істина в сфері військової теорії звучить так: "Справжня та системна боротьба за інтереси можлива лише за умови чітко окреслених цілей".
Це перший крок до розуміння мотивів Росії. Її політична стратегія зосереджена на Україні, її суверенітеті, незалежності та всьому тому потенціалі, який може стати воротами до Європи. Вигравши від слабкості колективного Заходу та міжнародних структур, російське керівництво визначило чітку мету. Ця мета ніколи не полягала у вирішенні територіальних конфліктів або захисті прав російськомовних громадян України. Донецьк і Луганськ не представляють інтересу для Росії самі по собі — лише як джерело мобілізаційних ресурсів.
Виникає природне запитання: яка ж політична мета війни? Чому навіть найефективніша військова стратегія, що має вплив на економіку, виявляється недостатньою? Все зводиться до основних принципів вивчення війни: "Головне завдання вищого військового керівництва полягає в знищенні сил супротивника. Мета війни — встановлення миру, що відповідає політичним цілям держави". Отже, військові зосереджуються лише на фізичному знищенні противника, тоді як шлях до тривалого і безпечного миру залежить виключно від політичних рішень.
Отже, війна не є самоціллю і не обмежується лише військовими діями. Вона проводиться з метою досягнення миру на прийнятних умовах. Коли політик визначає політичні цілі війни, необхідно враховувати обставини на військовому, соціальному та економічному рівнях. Перевага в цих сферах забезпечує більш сприятливі умови для мирних переговорів. Тому важливо не лише захищати ці фронти, а й завдавати цілеспрямованих ударів по всіх елементах ворожої системи. Це особливо актуально в умовах війни на виснаження. Треба завжди тримати це в пам'яті.
Тому, пояснюючи політичну мету війни, необхідно ставити завдання й об'єднувати керівництво на політичному, економічному та військовому фронтах. У військовій теорії існує лише два типи стратегій досягнення політичної мети війни: стратегія знищення та стратегія виснаження. Людство нічого іншого не вигадало.
Саме через призму цих двох підходів ми можемо аналізувати нашу війну. І, що є надзвичайно важливим, необхідно визначити оптимальну стратегію для наших дій, спираючись на чітко сформульовану політичну мету.
Ось як виглядала ситуація наприкінці 2021 року. Ми значно відставали від ворога за кількістю зброї, техніки, боєприпасів та особового складу. На відміну від росіян, наш арсенал сучасної зброї був дуже обмежений. Росія обрала тактику знищення, зосередившись виключно на військових цілях та діючи в межах своїх обмежених можливостей. Їхній план передбачав захоплення Києва та удари по інших напрямках — і все це в стислі терміни. Україна, під ударом ворога, який переважав нас за економічними, демографічними та військовими показниками, змогла вистояти. Це стало можливим завдяки героїзму українців, інновациям і паритету, який ми здобули завдяки підтримці союзників. Звичайно, така реакція повинна була стати частиною нашої політичної стратегії. Героїзм українців став шляхом до Перемоги та основою для сильної позиції на політичному фронті.
Отже, повернімося до військової теорії. Вона підкреслює, що якщо стратегія знищення не приносить бажаних результатів, її слід замінити на стратегію виснаження для досягнення тих же політичних цілей.
Це абсолютно не скасовує остаточні цілі. Сьогодні в це переконаний весь світ, а не лише ми. У 2023 році Росія переорієнтувала свою економіку на військові потреби, активізувала пропаганду, змінила законодавство, створила стратегічні запаси та втягнула нас у війну на виснаження. До кінця 2023 року ця стратегія була вдосконалена до досконалості. Події 2024 року, а особливо 2025 року, незважаючи на незначні успіхи на фронті, показують, наскільки результативною вона є для Росії у досягненні своїх політичних цілей.
Військові експерти стверджують: щоб перемогти слабкого противника, достатньо знищити його збройні сили. Проте протистояти потужній державі виключно за допомогою методів знищення без виснаження ресурсів неможливо. Вони також зауважують: "Війна на знищення переважно ведеться за рахунок резервів, накопичених у мирний час. Велика нація може вести війну на виснаження лише за умови активної роботи своєї промисловості під час конфлікту. Військова промисловість розвивається винятково завдяки військовим контрактам".
"Підготовка до війни на виснаження повинна акцентуватися на всебічному, збалансованому розвитку та вдосконаленні економіки, адже нестійка економіка, безсумнівно, не витримає жорстких випробувань виснаження."
Слід пам'ятати, що стратегія виснаження є не лише поетапним планом для досягнення кінцевої військової мети, але й схемою для створення матеріальної переваги, яка зрештою унеможливить успішну боротьбу супротивника. Однак війна на виснаження також розгортається на політичному рівні. Як я вже зазначав, ключовим аспектом є народ і його здатність чинити опір через активну мобілізацію. Шлях до політичного краху може бути дуже швидким, якщо інтерес до мобілізації почне згасати.
Щодо військових операцій у контексті стратегії виснаження, їхня роль є суттєвою для досягнення політичних амбіцій, проте вони не слугують основним або остаточним етапом. Інакше кажучи, сьогоднішні військові дії супротивника повинні призводити до соціального тиску, а також до втрат у живій силі та фінансових ресурсах.
Останнє, що варто зазначити про стратегію виснаження, — це її ключовий момент. Коли нація вичерпана економічно і соціально, супротивник здійснює свій остаточний наступ.
Тому майбутні загрози та ризики показують нам: визначення чіткої політичної мети -- це не лише завдання для збройних сил, а й орієнтир для політичної підготовки до війни, яка охоплює економіку, внутрішню та зовнішню політику. Аналіз майбутнього війни має формувати єдину мету, яка об'єднує військовий, політичний та економічний фронти.
Визначаючи політичні цілі війни, слід враховувати, що війна не завжди призводить до однозначної перемоги однієї сторони та поразки іншої. Хоча приклад Другої світової війни демонструє таку ситуацію, це, в основному, є винятком. Багато конфліктів в історії закінчувалися шкодою для обох учасників, або ж кожна зі сторін вважала себе переможцем, або існували й інші результати.
Отже, коли ми обговорюємо тему перемоги, варто зазначити, що це, по суті, означає крах російської імперії, тоді як поразка вважається повною окупацією України, що призведе до її дезінтеграції. Усе інше стане просто продовженням конфлікту.
Ми, українці, безсумнівно, прагнемо до остаточної перемоги, що означає розпад російської імперії. Проте важливо пам’ятати, що конфлікт може також продовжуватися на політичному та економічному рівнях.
Ще один критично важливий аспект у формуванні політичних цілей сьогодні – це гарантії безпеки. Звичайно, до них можна віднести членство України в НАТО, розміщення ядерної зброї на нашій території або ж наявність потужної армії, здатної протистояти агресії з боку Росії. Однак у даний момент це питання не є актуальним. Через технологічну та доктринальну відсутність готовності з боку будь-якої країни НАТО, а також інших держав (за винятком Росії, України та Китаю) дану тему наразі не можна обговорювати.
Тому сформулювати політичну мету війни -- найскладніше випробування для мислення політика. Тут можливі найбільші помилки.
Однак основною політичною метою України повинно стати усунення можливості Росії завдавати ударів по Україні на тривалий і прогнозований термін. Методи та засоби такої агресії постійно еволюціонують і продовжуватимуть змінюватися, проте всі вони матимуть на меті досягнення однієї й тієї ж політичної цілі.
#НАТО #Європа #Росія #Економіка #Боєприпаси #Україна #Київ #Мобілізація #Українці #Китай (регіон) #Луганськ #Сполучене Королівство #Політик #Західна Європа #Російська мова #Стратегія #Політика #Ворожий комбатант #Ідеологія #Людство #Військові #Російська імперія #Мирний час #Сили військового резерву #Військові дії #Донецьк #Війна на виснаження #Військова стратегія #Герой #Військова наука
