Вибачення від Путіна: причини, чому Росія вирішила піти на компроміс з Азербайджаном, та можливі наслідки цього рішення.

Основні сподівання Баку були визначеними: визнання відповідальності, вибачення, відшкодування збитків та покарання причетних.

Зустріч між Ільхамом Алієвим та Владіміром Путіним, що відбулася 9 жовтня в Душанбе, виявилася не лише звичайним протокольним заходом, але й потужним інформаційним стимулом для провідних світових ЗМІ. Журналісти звернули увагу на те, що ця подія стала свідченням вимушеного визнання Москвою нових умов у відносинах з Азербайджаном.

Цей обмін думками, що відбувся після тривалого процесу серйозної деградації двосторонніх зв'язків, продемонстрував міжнародному співтовариству реальний "відступ Путіна". Це стало кроком, який ще нещодавно здавалося неможливим, і підтвердило різке зменшення ролі Росії на Південному Кавказі.

Кризова ситуація, яка спонукала до проведення цієї зустрічі, виникла через цілком визначену причину – аварію азербайджанського літака, що сталася минулого року внаслідок збиття російською системою протиповітряної оборони.

У відповідь на обґрунтовані вимоги Баку щодо адекватного розслідування інциденту зі збитим літаком, Росія ініціювала багатогранну кампанію проти азербайджанських інтересів. Це супроводжувалося жорстокими захопленнями представників азербайджанської діаспори з демонстративними вбивствами затриманих, спробами перешкодити експорту з Азербайджану та погрозами особистих нападів на президента Алієва.

Ці події сформували в азербайджанському суспільстві емоційний клімат, який навряд чи вдасться змінити найближчим часом.

Форма зустрічі в Душанбе виявилася надзвичайно показовою. Протокольні аспекти, на які азербайджанська сторона звертає особливу увагу, були ретельно опрацьовані до найменших деталей.

На відміну від попередніх зустрічей, коли Путін запрошував гостей до своєї резиденції, цього разу зустріч у Душанбе проходила в президентському палаці, в тій самій кімнаті, де учора приймав президента Росії.

Крім того, обидва керівники увійшли до приміщення одночасно, що є важливим аспектом протоколу, який вказує на рівноправність, а не на домінування однієї зі сторін.

Кожен елемент цієї зустрічі було заздалегідь обговорено помічниками президентів.

Сам Путін, починаючи розмову, відразу перейшов до теми катастрофи літака, що підкреслює її центральне значення у двосторонній кризі.

Основні сподівання Баку були визначеними: визнання відповідальності, вибачення, відшкодування збитків та покарання причетних..

Російській стороні, як відзначали експерти, було важливо згадати Україну як винуватицю катастрофи. У ході зустрічі українська тема прозвучала з вуст Путіна, що відповідало його прагненню прив'язати інцидент до загального гібридного контексту. Однак це не завадило йому врешті зробити низку критичних для Азербайджану поступок.

Визнання відповідальності. Президент Путін підтвердив, що інцидент став наслідком уламків ракети "Панцир", що detonувала на відстані 10 метрів.

Вибачення. Оголошено про відновлення процесу вибачення. Хоча в Баку та за його межами активно обговорювали способи висловлення вибачень (декому вона нагадувала турецьке kusurabakmayın - "не звертайте уваги на нашу недбалість"), фахівці підкреслили, що більшість очікувань азербайджанської сторони були враховані.

Винагорода та санкції. Путін оголосив, що "все буде виконано відповідно до встановлених норм у подібних випадках", додавши, що всі, хто має відношення до цього, понесуть відповідальність. Це вказує на те, що рішення вже було ухвалене.

Таким чином, Азербайджан, який протягом кризи витримав цей удар, вжив контрзаходів і показав, що від своєї позиції у відстоюванні національних інтересів відходити не буде, домігся проміжного результату та фіксації відповідальності.

Цікаво, що російські Z-канали відреагували на слова Путіна з неприхованим подивом та розчаруванням. За словами аналітиків, це яскраво свідчить про те, що Баку не отримав "прямих вибачень" у справжньому сенсі, а лише в формальному вигляді.

До речі, в Азербайджані уважно стежать за риторикою російських Z-пропагандистів.

"Задній хід" Москви є прямим наслідком стратегічної необхідності. Росія, занурена у війну в Україні, яка стає все більш збитковою для її економіки, втрачає здатність до ефективного маневру.

Окрім цього, Москва вступила в етап формування нової регіональної ситуації, що включає мир між Азербайджаном та Вірменією, нормалізацію відносин між Вірменією та Туреччиною, відкриття транспортних маршрутів, а також ослаблення та потенційний крах Ірану, все це відбувається в умовах значних труднощів.

Від початку року відсутній діалог на найвищому рівні з Азербайджаном. Регіональні ЗМІ активно обговорюють кризові та неконструктивні стосунки з урядом Вірменії.

У випадку, коли спостерігаються виразні та активні неформальні взаємозв'язки, водночас відзначається брак відкритого політичного спілкування з Грузією.

Росія усвідомила, що їй не вдається перешкоджати мирним зусиллям між Вірменією та Азербайджаном, які є виключно двосторонніми, тому вона змушена шукати спосіб, як втрутитися в ситуацію в цьому регіоні.

Баку і Єреван не дають РФ жодного шансу виступити на чиємусь боці, оскільки ефективно переводять конфлікт в конструктивне русло.

Тепер Російська Федерація змушена формувати свої стосунки з Азербайджаном, ґрунтуючись на принципах взаємності.

Як зазначають у Баку, це свідчить про намір підтримувати лише формалізований дипломатичний діалог, зменшивши емоційний аспект до мінімуму. Також планується припинити контакти на рівні президентських адміністрацій, щоб виключити з переговорного процесу Сергія Кірієнка — першого заступника адміністрації президента РФ, який нещодавно почав опікуватися не тільки внутрішньою політикою, а й питаннями пострадянського простору.

Однак прагнення Москви до "пом'якшення" стосунків з Баку обумовлене не лише усвідомленням втрати контролю над цим регіоном.

Іншим важливим для Путіна проєктом є просування транспортного коридору Північ-Південь, з тим щоб вийти з залежності від ненадійних балтійських і чорноморських проток.

Росія має намір якомога швидше отримати доступ до іранських портів у Перській затоці та Аравійському морі. Щоб реалізувати цей план, Москві доводиться налагоджувати співпрацю з Азербайджаном, навіть якщо це суперечить її імперським амбіціям.

Цікаво, чи може будівництво залізниць в цьому коридорі слугувати показником підготовки до військових дій у Балтійському регіоні, так само як раніше зведення "Північних потоків" стало каталізатором агресії проти України?

Виникає питання: чи означає це формальне "примирення" Путіна та Алієва подолання всіх перешкод для співпраці РФ та Азербайджану? Скоріш за все, ні. Хоча б тому, що за місяці конфлікту суспільні настрої в Азербайджані змістилися явно не на користь РФ. І це неможливо ані ігнорувати, ані швидко змінити.

У Баку вже чітко висловили свою позицію щодо відновлення роботи важливих для Кремля пропагандистських організацій, таких як "Россотрудничество" та агентство "Спутник". Здається, що й кількість акредитованих журналістів у цій ситуації буде збалансованою між обома країнами.

Азербайджан та РФ пропорційно випускатимуть під домашній арешт затриманих, хоча і тут можливі варіанти. Серед затриманих азербайджанською поліцією є декілька старших офіцерів російських спецслужб, які працювали під журналістським прикриттям.

Одночасно Азербайджан буде продовжувати працювати над зниженням залежності від РФ, особливо у сфері трудової міграції (сотні тисяч або навіть два мільйони людей, долею яких Москва намагалася маніпулювати).

Ще одним важливим та довгостроковим фактором, що зменшує вплив Росії, є зростання суб'єктності Організації тюркських держав (ОТД).

Азербайджан, беручи на себе керівництво в ОТД, активно підтримує ініціативи, пов'язані з військовою співпрацею та забезпеченням безпеки в рамках цієї організації. Це включає в себе формалізацію зустрічей міністрів оборони, проведення спільних навчань та відкриття інформаційних центрів.

Збільшення обсягів ОТД об客ективно свідчить про зменшення впливу Росії на економічні та політичні процеси в країнах Центральної Азії.

ОТД сприймається в Москві, Пекіні та Тегерані як можливий "британський/західний проєкт", що має на меті послабити єдність між цими трьома впливовими центрами.

Проте Азербайджан та інші члени ОТД намагаються демонструвати свою суб'єктність, надсилаючи сигнали, що ця структура не є інструментом поза регіональних сил.

Отже, ситуація з літаком не лише не стримала зовнішню політику Баку, а й сприяла прискоренню створення незалежної позиції, в якій Азербайджан виступає як самостійний гравець, налагоджуючи зв’язки з Москвою виключно за принципом взаємної вигоди та національних інтересів, водночас зміцнюючи регіональні тюркські безпекові структури.