Вибори в Чехії: зменшення постачань озброєння для України та зростання байдужості. Чи зможе "чеський Трамп" змінити курс країни на 180 градусів, щоб "краще розуміти" Кремль?

У Центральній Європі знову виникає питання перегляду політичного курсу – цього разу в Празі. Правий популіст Андрей Бабіш, відомий як "чеський Трамп", разом зі своєю партією ANO здобув перемогу на парламентських виборах, які відбулися 3-4 жовтня, використовуючи невдоволення виборців війною, зростанням цін та впливом Брюсселя. Цей вибір може перетворити Чехію на ще одну проблему для Європейського Союзу.

ANO значно випередила виборців, отримавши 35 відсотків. Для порівняння, правляча правоцентристська коаліція прем'єр-міністра Фіали мала близько 23 відсотків. Бабіш уже обіцяє скоротити підтримку України, оскаржити збільшення військових витрат НАТО та протистояти Брюсселю. Після оголошення результатів лідер ANO вже заявив, що Україна поки що не готова до вступу до ЄС. Іронія моменту в тому, що саме Чехія, котра прийняла найбільше українських біженців на душу населення в ЄС і була одним із флагманів підтримки Києва, тепер ризикує очолити табір "втомлених" від війни. Таким чином, Україна може втратити одного з найпослідовніших партнерів у питанні озброєнь, ЄС - ще один голос на користь санкцій, а НАТО - важливий місток між Балтією і Балканами.

На фоні падіння довіри до Брюсселя та економічного розчарування, чеське суспільство легко піймали на гачок риторики "навіщо допомагати Україні, якщо самим важко". Ця теза - проста, але політично руйнівна. Саме через неї Бабіш став символом нового європейського популізму: не настільки проросійського, як Орбан чи Фіцо, але достатнього, щоб розхитати спільну лінію Заходу. І якщо раніше Прага була прикладом, як маленька країна може впливати на велику війну, чого варта ініціатива щодо постачання снарядів для України, то тепер вона ризикує показати протилежне - як втома може вплинути на війну більше, ніж зброя.

Чехія за Бабіша не стане відверто та відкрито проросійською. Але вона точно стане байдужою, чого і прагне Кремль від Європи. І це гірше. Бо байдужість розкладає солідарність швидше, ніж будь-який ультиматум Путіна.

Про те, які наслідки для України та Європи матиме перемога партії ANO та її лідера - Андрея Бабіша - у матеріалі OBOZ.UA

Хто такий Бабіш?

Прем'єр-міністр Чехії Петр Фіала ще до виборів попереджав, що результати голосування визначать, чи залишиться країна частиною Заходу, чи ж буде орієнтуватися на Схід. Його слова виявилися вкрай влучними — Чехія опинилася на роздоріжжі. Популіст Андрей Бабіш вдало поєднав послання про соціальну відповідальність з антиелітарною риторикою та критикою підтримки України. Хоча його партія ANO не заявляє відкрито про проросійські симпатії, вона небезпечно балансувала між прагматизмом і намаганням угодити Кремлю, подібно до словацького прем'єра Фіцо.

Бабіш - це політик, який не вписується в звичні рамки. Як мільярдер, він перетворив свій бізнес на політичну силу, а політичну силу - на бізнес-ініціативу. Його компанія Agrofert має під контролем численні підприємства та медіа, створюючи замкнутий цикл впливу - від виробництва до інформаційного простору і політики. Він акцентує увагу не на ідеях, а на фінансах, не на принципах, а на "практичному підході". Його електорат складають люди, які втомилися від високих цін, конфліктів, Брюсселя та моралізаторських промов про "цінності". Саме ця втома стала його політичним активом.

Бабіш відкрито висловлює свою недовіру до Європейського Союзу: він критикує "бюрократію Брюсселя", виступає проти переходу на євро, ставить під сумнів "зелений курс" і маніпулює питанням "надмірної підтримки України". Його основне повідомлення просте - "чеські кошти повинні залишатися для чехів". За цією концепцією приховується ідеологія нового егоїзму, яку Москва лише підтримує. Паралелі з Дональдом Трампом очевидні: риторика проти еліт, самореклама, зневажливе ставлення до "старої політики", а також демонстративна грубість і безкомпромісність.

Політично він має спорідненість з Орбаном і Фіцо, проте його висловлювання не такі різкі. Бабіш нагадує Орбана, але з більш м'яким підходом; він не заперечує важливість НАТО, однак готовий вести переговори з будь-ким, аби знизити ціну на газ. Це може бути ще більш небезпечним, ніж відверта проросійська позиція, адже прагматизм без чітких цінностей завжди призводить до залежності.

Виборча стратегія Бабіша була побудована на трьох елементах - втома, страх і ностальгія. Втома від війни, страх перед майбутнім, ностальгія за часами стабільності, навіть якщо вона була ілюзією.

Чехія, подібно до багатьох інших країн Європи, стикається з економічними викликами. Зростання цін, незадоволення тарифами та потоки мігрантів - усе це Бабіш вправно використовує для критики уряду Фіали. Його основна думка звучить так: "Чому ми повинні платити за війну, що нас не стосується?" Це сигналізує про небезпечну тенденцію. Не тому, що Бабіш відкрито підтримує Москву, а через те, що він легітимізує її наратив - "не втручайтеся, думайте про власні інтереси". Коли популізм маскує цю позицію під виглядом соціальної турботи, вона виглядає більш привабливою і людяною.

"Чеські кошти для чеських громадян" - на перший погляд, це може здаватися безневинним висловлюванням, але в політичному контексті воно виявляється ударом по єдності Західних країн. Якщо додати до цього систематичну дезінформацію, отримаємо небезпечну комбінацію, яку Кремль поширює серед усіх європейських демократій, сприяючи успіху таких політиків, як Бабіш.

Тривожний погляд на коаліцію

Бабіш, ймовірно, не здобуде контролю над більшістю у 200-місному парламенті, що означає, що йому знадобиться підтримка для створення уряду. Всі основні політичні сили в країні відмовилися співпрацювати з Бабішем після виборів, залишаючи йому обмежені варіанти, зокрема можливість звернутися до більш радикальних рішень.

Його потенційними союзниками можуть стати правопопулістська партія "Автомобілісти за себе" та ультраправий, євроскептичний рух "Свобода та пряма демократія" (SPD). Така можливість викликала занепокоєння як серед аналітиків, так і серед політичних супротивників. По-перше, ANO, SPD та "Автомобілісти" є частиною ультраправої групи "Патріоти Європи" в Європейському парламенті, яка рішуче заперечує будь-які ініціативи на підтримку України. По-друге, лідер SPD, політик японсько-чеського походження Окамура, відкрито виступав проти надання будь-якої допомоги. Це, у свою чергу, означає, що Бабішу доведеться враховувати ці погляди у своїй зовнішній політиці, що не обіцяє нічого доброго для України.

Союз Орбан-Фіцо-Бабіш

Ідеологічно Бабіш не радикал. Але його прагматизм робить його зручним союзником для Орбана і Фіцо. Формується умовна "вісь спротиву" - Будапешт, Братислава, Прага. Усі троє апелюють до "національного інтересу", розмиваючи межу між нейтралітетом і байдужістю.

Орбан давно перетворив антиєвропейську риторику на політичний капітал, Фіцо зробив із неї основу свого повернення, а Бабіш іде тим самим шляхом. Разом вони можуть створити потужний центр впливу в Центральній Європі, який блокуватиме санкції, військові рішення ЄС і зміцнення співпраці з Україною. Для Москви це ідеальний сценарій -- створити "санітарний кордон байдужості" між Берліном і Варшавою. Плюс лише в одному - Бабіш не фанатик, а бухгалтер. І якщо завтра його баланс зміниться, він першим вийде з цієї гри.

Вплив на Україну: зменшення військових ресурсів, збільшення акценту на "миротворчість".

Бабіш і його політична сила ANO відкрито не підтримують Росію, але їхні позиції значно більше схиляються на її користь, ніж на користь України. Він уже висловив намір зменшити допомогу Україні і не раз критикував ініціативу Праги щодо постачання боєприпасів, яка забезпечує українських захисників мільйонами снарядів. Бабіш навіть пообіцяв скасувати цю програму, пропонуючи НАТО реалізувати подібні схем, що може призвести до затримок у постачаннях, особливо якщо інші союзники не компенсують нестачу оперативно. Його висловлення "досить витрат на чужу війну" вже стало популярним гаслом для тих, хто шукає політичний вихід із конфлікту, не ставлячи під сумнів перемогу. Такі заяви не лише зменшують підтримку Києва, але й сприяють формуванню нової норми - байдужості до агресії, що маскується під "турботу про власних громадян".

Перемога Бабіша може змістити баланс терезів Центральної Європи з Брюсселя та спрямувати європейські настрої щодо України. Сусідня Словаччина схиляється до Москви, тоді як Австрія має темні зв'язки з Росією, а Угорщина найбільше симпатизувала Кремлю, протягом років війни.

Дипломатично Чехія може перейти до "пасивної стадії": зменшення ініціатив в рамках ЄС, ослаблення тиску на Росію та втрата рішучості у санкційній політиці. Замість чіткої позиції на перший план виходитимуть більш м'які формулювання, такі як "мир через переговори". Це є класичним підходом Кремля, який завжди пропонує вести переговори після кожної агресії. Виникають серйозні ризики: зменшення військової підтримки, послаблення санкційного тиску та демобілізація громадської думки. Найгіршим розвитком подій стане інформаційна капітуляція, коли в чеських медіа почнуть лунати все більше думок про "безглуздість війни" та "корупційні проблеми в Україні".

Чи може Чехія стати новою Словаччиною? Які аспекти можуть знизити потенційні ризики?

Словацький підхід до підтримки України виглядає для Праги досить реалістичним. Першим кроком може стати "аналіз пріоритетів", за яким можуть слідувати "перерви у військовій допомозі", а згодом - "зміщення акцентів у бік дипломатії". Це все вже звучить досить знайомо.

Так, сьогодні Чехія - активний союзник України, але якщо парламент і уряд опиняться під контролем ANO, баланс може швидко зникнути. У Чехії може з'явитися подвійна зовнішня політика: формально проєвропейська, фактично - ізольована. Для НАТО це теж тест. Чехія відігравала важливу роль у проєкті постачання боєприпасів для України. Якщо ініціатива "перейде" під альянс, то формально все залишиться на місці, але політична енергія зникне. І тоді Прага, яка ще рік тому виступала за "твердий фронт", стане країною "тихого нейтралітету".

У той же час, на відміну від Словаччини, де Фіцо зміг призначити на пост президента свого давнього партнера Петера Пеллігріні, який підтримує його політику, в Чехії не слід очікувати на таку ж підтримку від чинного президента Петра Павла. Його позиція безумовно проєвропейська та проукраїнська. Як колишній генерал НАТО, він вже заявив, що не буде призначати міністрів, які мають сумніви щодо членства Чехії в ЄС чи НАТО. Це хоч і формальний крок, але важливий механізм, що запобігає різким змінам у зовнішньому курсі країни.

Наслідки для Європи: нова тріщина в єдності

Перемога Бабіша може відкрити нову популістську еру в Центральній Європі. Це стосується не лише Чехії — це знак для всіх, хто втомився від складних рішень і шукає простих відповідей. Європейський Союз отримає ще одну державу, готову блокувати рішення щодо міграції, кліматичних питань, оборони та санкцій. Кількість "малих Орбанів" у Союзі буде зростати, що стане головним кошмаром для Брюсселя: фрагментація, вето, нескінченні компроміси. Якщо Прага почне діяти за власними правилами, європейська архітектура безпеки може зазнати серйозних потрясінь зсередини.

Солідарність Європи з Україною може зазнати ослаблення. Коли хоча б одна країна-член ЄС стає на заваді ухваленню рішень, досягнення консенсусу стає надзвичайно складним. Якщо ж Чехія, яка до цього часу була одним з провідних прихильників підтримки Києва, раптом вирішить "взяти паузу", це може спровокувати психологічний ефект доміно.

А ще - конфлікти з Брюсселем. Бабіш має давню історію суперечок із Єврокомісією через субсидії та конфлікт інтересів. І якщо він повернеться у владу, то це означатиме чергове протистояння Праги з європейськими інституціями. А будь-який розкол усередині ЄС - це завжди плюс для Москви.

Як Росія може отримати вигоду

Москва не очікує від Бабіша відкритих заяв про "дружбу". Для неї важливо, щоб Чехія почала говорити про "мир", а не про підтримку України. Російська пропаганда вже тривалий час вивчає чеське суспільство через TikTok, анонімні канали в Telegram, фальшивих експертів і "економічні доводи". Основна ідея полягає в тому, що "війна є занадто дорогою для Європи". У цьому контексті партія ANO виступає ідеальним каналом для передачі цих меседжів: без прямої співпраці, але з вагомим політичним впливом. Російська дезінформація в Чехії не ґрунтується на фейках, а на втомлених людях. Їм не потрібно доводити, що Україна "погана"; достатньо лише заставити повірити, що "все важко".

За оцінками чеських аналітиків, щомісяця в інформаційному полі циркулює до 5 тисяч проросійських матеріалів. Їхня мета - не перемогти, а розмити межі між правдою і брехнею. Якщо новий уряд зменшить фінансування програм боротьби з дезінформацією, російські медіа-мережі отримає прямий простір для впливу. І тоді Чехія - ще вчора центр підтримки України - ризикує перетворитися на полігон для "гібридних тестів" Кремля. Втім, чеське громадянське суспільство не здається. Саме активність журналістів, аналітиків і ветеранів, які пройшли український фронт, стримує остаточний дрейф. Поки що.

Кремль здатен застосувати різні стратегії впливу:

Енергетичний сектор: у разі, якщо уряд ANO виступить проти "зеленого курсу", Росія отримає шанс просунути концепцію повернення до "доступних енергоресурсів".

Економічні наслідки: Бабіш - мільярдер з суперечливою репутацією щодо використання європейських фондів. Для Москви це створює можливості для непрямих угод і тіньових схем.

Угорський сценарій, в якому бізнес і політика стають частиною одного цілого, може повторитися і в Празі. Якщо партія ANO буде шукати кошти для виконання своїх соціальних зобов'язань, російські інвестиції можуть знову з'явитися.

План Кремля реалізується поступово і полягає в створенні у Європейському Союзі "осі скептиків": Орбан у Будапешті, Фіцо у Братиславі та Бабіш у Празі. Ці три держави мають потенціал блокувати будь-які рішення, що стосуються України або санкцій. Навіть одна з них здатна паралізувати функціонування ЄС, а три — це вже чітка політична стратегія. Кремль сприймає цю ситуацію як довгострокову інвестицію в стомлену Європу, де побоювання рецесії переважають страх перед Путіним.

Допомога Україні опинилася під загрозою, як і ситуація українців у Чехії.

Бабіш зіграв на економічних проблемах і темі мігрантів. І тут, на жаль, можемо отримати історію, подібну до польської: коли новообраний президент Навроцький почав скорочувати допомогу українцям. Є ризик, що Чехія піде цим шляхом. Із позитивного - партія "Досить" до парламенту не пройшла, а СПД втратила позиції - замість двадцяти депутатів має лише п'ятнадцять. Це важливий сигнал, у тому числі для самого Андрея Бабіша: проросійські сили в Чехії не користуються популярністю. А ці рухи були не просто антиєвропейськими - вони активно просували російські наративи. За партію "Досить" російські пропагандисти, як повідомляють, працювали буквально "квадратно-гніздовим методом", заливаючи соціальні мережі величезними інформаційними ресурсами. Ці партії відкрито виступали проти ЄС і НАТО - фактично з антиконституційними гаслами - таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив директор центру прикладних досліджень "Пента" Олександр Леонов.

На думку експерта, варто врахувати, що у Бабіша значні бізнес-інтереси, у тому числі в Європі. Він напряму залежить від європейських дотацій, зокрема аграрних. І цей фактор створює потужний важіль впливу на нього. Аргумент "Росія дасть більше грошей" тут не працює: санкції роблять будь-які контакти токсичними, а для власника великого бізнесу це ризики не лише фінансові, а й кримінальні. Уже є прецеденти, коли європейські бізнесмени отримували реальні строки за порушення санкцій проти Росії. Тож Бабішу це нецікаво.

"Ще одним важливим аспектом є те, що президент Чехії може відмовитися підтримувати коаліцію, якщо в її складі виявляться антиєвропейські сили. Питання безпеки залишається на порядку денному. Саме цю тему може використовувати президент Чехії, підкреслюючи необхідність військової допомоги Україні. Не слід забувати й про історичний контекст - травму 1968 року, радянську окупацію, пам'ять про яку досі жива в чеському суспільстві. Це також стримує будь-які симпатії до Москви", - зазначає Олександр Леонов.

На його думку, у партії Бабіша багато розумних, поміркованих людей. ANO колись стартувала як ліберальна партія, і хоч нині робить реверанси вправо, у її рядах залишається значна кількість ліберально налаштованих політиків. Це може стати внутрішнім стримуючим фактором - не дати Бабішу перейти межу у співпраці з крайніми правими чи антиєвропейськими силами.

Щодо України, експерт Леонов вважає, що найбільш уразливим аспектом може стати "снарядна ініціатива". Проте існує можливість знайти компроміс: наприклад, НАТО може офіційно взяти на себе координацію, тоді як Чехія залишиться в ролі адміністратора або логістичного центру. Після виборів Бабіш змінив свою риторику, зазначивши, що питання постачання снарядів має регулюватися в рамках НАТО, а Чехія діятиме згідно з узгодженими рішеннями. Це свідчить про те, що він намагається знайти спосіб "зберегти обличчя". Таким чином, підтримка триває, але без політичних ризиків для Бабіша.

Ще один негатив - соціальна підтримка українців у Чехії справді може постраждати - і суттєво. Це головна небезпека. Проте, попри все, Чехія навряд чи зробить різкий "угорський" розворот. Пам'ять про радянську окупацію, усвідомлення російської загрози й позиція президента стануть запобіжниками. Безпекова тема там ще довго залишатиметься у центрі уваги. Його партія загалом нагадує партії "трампійського типу" - популізм, бізнесовий прагматизм, гасла "проти системи". І тут багато залежатиме від позиції самого Дональда Трампа та США. Якщо Вашингтон збереже підтримку України, Бабіш навряд чи ризикне йти проти течії.

Щоб краще зрозуміти ситуацію, звернемо увагу на приклад Словаччини. Хоча уряд офіційно стверджує, що не бажає підтримувати Україну, він активно укладає військові контракти для своїх виробництв. Прем'єр-міністр Фіцо є яскравим прикладом цинічного прагматизму: він може демонструвати дружні стосунки з Москвою, але в питаннях вигоди діє цілком раціонально. Аналогічна ситуація спостерігається й у Чехії. Хоча країна може формально зменшувати обсяги допомоги, вона залишиться вигодонабувачем військових контрактів, які включають ремонт, збірку техніки та підготовку кадрів. Більше того, Європейський Союз виділяє близько 800 мільярдів євро на розвиток оборонно-промислового комплексу, а країни НАТО зобов'язані підвищити свої оборонні витрати до 5% від ВВП, включаючи допомогу Україні. Це означає, що Бабішу доведеться зробити вибір: або підтримувати Україну в рамках цих програм, або покривати витрати з державного бюджету, що негативно вплине на економіку. Таким чином, раціональні міркування можуть взяти верх. Все буде залежати від складу коаліції. Якщо там опиниться СПД, і президент не зможе цьому завадити, політика може стати більш контроверсійною. У разі ж іншого формату коаліції, ми можемо спостерігати курс, який буде ближчим до центристських позицій, - зазначив Олександр Леонов.