ВИСТОЯТИ, НЕ ПІДДАВШИСЬ У СТРУМЕНІ НЕЛЕГКИХ ЧАСІВ

Злочини рашистських терористів набирають все більшої жорстокості. Пологові будинки, житлові райони, електричні підстанції, що отримують енергію від атомних електростанцій для великих міст… Виробництво Roshen… постійні погрози новими ударами… І на цьому фоні – агресивна тактика під час переговорів. Крок за кроком, нова темна ера насувається на світ.

Коли інститути, що базуються на цінностях, втрачають свою ефективність, а угоди, укладені в ім'я цих цінностей, не виконуються, міжнародні відносини повертаються до первісних умов. У таких ситуаціях вирішальним фактором стає військова потужність.

Сила має кілька вимірів:

- військовий шлях, коли можна розв’язати конфлікт за допомогою війни;

- економічна, коли рішення можна купити;

- дипломатична, коли за допомогою альянсів та вигідних угод, що ґрунтуються на взаємних інтересах, забезпечується захист власних інтересів і вирішення поставлених завдань;

- технологічна, коли передові рішення дозволяють досягати більшого меншими ресурсами;

- інформаційно-психологічна, коли є можливість впливати на свідомість та емоції...

Можна досліджувати сучасні теорії, вводячи нові виміри. Проте, незалежно від цього, вони завжди взаємопов'язані. Сили в кожному з вимірів підкріплюють один одного, тоді як вразливості можуть знижувати загальну стабільність.

Усі ці міркування виглядають логічно – з точки зору підходу. Однак держави, які мають здавалося б великий потенціал, часто залишаються позаду, або ж стають мішенню для більш спритних агресорів. Тим часом, багато "середняків" на початковому етапі перетворилися на справжніх лідерів.

Відмінність полягає в умінні керувати. Наявність ресурсів - це лише половина справи; важливо вміти ними ефективно оперувати. Необхідно мати візію та вміти помічати нові можливості. Дії мають бути зваженими. Найголовніше - орієнтувати всі ці зусилля на інтереси держави сьогодні і в майбутньому, а не піддаватися миттєвим спокусам швидкого збагачення або пошуку визнання.

Промова прем’єр-міністра Канади Марка Карні на Давосі виявилася своєрідним маніфестом для підходу, який він сам охарактеризував як "середній". До цієї категорії він відніс Канаду, а також України. Обидві країни є занадто великими, щоб просто існувати, не викликаючи інтересу загарбників, і водночас занадто малими, щоб самостійно нав’язувати свої умови.

У Карні маніфест вийшов цілком у дусі моєї улюбленої "протестантської етики і духу капіталізму" Макса Вебера. Працюй ударно - житимеш гарно. Канада подвоїла військовий бюджет, спрощує вкладення інвестицій, будує багатосторонні проекти співробітництва під досягнення конкретних цілей... Хто дбає, той має.

Хочемо вижити і перемогти - вертаємось до базових цінностей.

Цікаво, що Трамп більшу частину промови теж вихвалявся успіхами США. Хоч його країна - і без того лідер, однак велику увагу приділено базису (хоча, заради справедливості, економіка зростала і за "попередників", яких він традиційно поганив).

Володимир Зеленський змінив тон спілкування. Замість образ і повчань з боку Європи, він підкреслює: ми ведемо боротьбу, а ви, а ви...

Це викликало позитивні емоції у багатьох українців. Особливо, коли медіа почали змагатися у хвалебних відгуках: від "вождя" від Мосейчук до "воєнного та духовного лідера Європи", як зазначив Корчинський (так, і він знову з'явився; варто було б повідомити Зеленському, що залучення таких особистостей не віщує нічого доброго; запитайте про це Тимошенко чи Януковича...).

Проте у світі, що поєднує старе і нове, естетика позиції повинна бути ретельно продуманим елементом, а не основною метою. Вогняна промова, що кидає виклик, має своє місце, якщо вона входить до складу загальної стратегії. А сама стратегія — це обдумане управління ресурсами для досягнення певних цілей.

Метою було "збудити" Європу? Різка реакція фон дер Ляєн, яка нагадала про всю надану підтримку, а також обурення європейських політиків через невдячність і грубість Зеленського свідчать про те, що слів для активізації недостатньо.

Висловлюй свої думки, але й дій відповідно, як би сказав новий кумир Зеленського, Трамп. Адже яке ти маєш право обурюватися, коли щодня з’являються нові «шлюзи» (Watergate, який став символом політичних скандалів, дослівно означає «шлюз»; символічно, звичайно).

Не вскривши гнійників, не вичистивши погань у енергетиці, оборонці, безпеці, митниці, будівництві, ..., - які в біса повчання, яке лідерство в Європі?

Мусиш, як і Карні, мати можливість продемонструвати свої досягнення. Проте, здатен лише постійно вказувати на героїзм Армії, яка тримає фронт не завдяки, а всупереч всім труднощам; адже забезпечення викликає лише гіркі слова...

Без аналізу помилок, справжньої інтеграції всіх ресурсів та можливостей суспільства, а також відмови від "схем" і "двушок на Москву", навчання лише завдасть шкоди.

То що ж це було? Лише емоційний вибух для внутрішньої аудиторії, аби закрити очі на реальні причини, чому Україна опинилася неготовою до масових обстрілів і холодів – так само як і перед вторгненням, і ще раніше – перед пандемією?

Так, він "постійно замислюється над цим", як герой знаменитого жарту. Але чи це дійсно вся суть?

... зважаючи на динаміку подій, може бути інша мотивація в такої поведінки. Світова преса пише, що путін ще в Анкоріджі виставив здачу Донбасу своєю "невідкличною умовою". Он у Абу-Дабі його міньйони знову про це талдичать.

Для Трампа, а також інших його союзників, виникає складна ситуація: або примусити Путіна відмовитися від цієї претензії, або змусити Зеленського погодитися з нею.

Перше - складно: санкції, тиск, захоплення танкерів, збиття безпілотників, арешт активів, боротьба з гібридними вибриками кремля та його агентури, протидія популістам, щедро підгодовуваним путіним, тощо і тощо.

По-друге, це є несправедливо. Відомі світові ЗМІ зазначають, що такі дії суперечать конституції і не мають підтримки у більшості українського населення.

Проте, якщо світ починає відходити від своїх основоположних принципів, то "питання корінних народів не хвилюють шерифа", використовуючи терміни Мосейчук.

Отже, у світі Реальної Політики уникнути статусу жертви, навколо якого спільноти досягають примирення, можливо лише завдяки вкрай досконалій діяльності та тактичним маневрам. Це передбачає активну підтримку армії (через забезпечення зброєю, фінансами, технологіями та кадрами), а також захист та "стійкість" громад, разом із гнучкою зовнішньою політикою, до якої закликав Карні, а яку майстерно реалізовував Порошенко.

У цьому контексті нападати на європейських партнерів, особливо напередодні переговорів зі Сполученими Штатами та Росією, на які, незрозуміло чому, вирішили поїхати без участі Європи, є принаймні короткозорим кроком.

Проте й це може мати своє обґрунтування, хоч і з певним елементом конспірології.

Існує підозра, що певна частина осіб у найближчому оточенні Зеленського могла б відмовитися від Донбасу, аби мати можливість "продати" цю ситуацію країні і залишитися при владі. Принаймні, висловлювання деяких діячів, які брали участь у переговорах у Стамбулі в 2022 році, створюють таке враження. До речі, директиви Зеленського для цих переговорів досі не були оприлюднені...

Отже, владі доведеться знайти спосіб донести до українців, чому "зрада" може бути сприйнята як "перемога", і що альтернативи не існує. У такій ситуації відкриті образи на адресу Європи та підпорядкованість Трампу можуть виявитися частиною наративу, який спробують нав'язати суспільству.

Мовляв, одні союзники нас зрадили, інші не допомагали, ми бідні-нещасні, нема виходу... зате ми принесли мир.

Чи це можливо?

Полагаю, не в этот момент.

Оскільки на даний момент Росія вважає, що здатна на більше, переговори розпочалися з представників загального складу. Тим часом, російські військові здійснили новий масштабний удар... попереду нас чекає етап висування вимог до них...

... і до наступної зустрічі.

Проте в цій динаміці ключовим є напрямок дії рівнодіючих сил: чи спрямовані вони вгору, чи вниз. Якщо не займатися внутрішніми проблемами, цей рух неминуче призведе до спаду, що може загрожувати капітуляцією.

Цей варіант є неприйнятним для більшості українців. Тому єдиним виходом залишається примусити уряд до реформ. Для цього необхідно переглянути його пріоритети. Під пріоритетами розуміються завдання, а під завданнями — люди.

Коли світ знову занурюється у звичну "війну всіх проти всіх", де панують егоїстичні інтереси, цинічні вчинки та хаос, важливо почати встановлювати порядок з себе та свого оточення.

Пріоритети – це забезпечити своє існування, досягти перемоги та здобути успіх.

Цілі полягають у тому, щоб перетворитися на потужну та результативну націю, подолати корупційні перешкоди, сформувати численну та мотивовану армію, досягти прогресу в науковій сфері та розвинути економіку, зокрема в таких секторах, як інформаційні технології, робототехніка, оборонна промисловість та аграрний сектор. Крім того, важливо налагоджувати взаємовигідні партнерства, що зміцнюються завдяки спільним інтересам.

Завдання полягає в створенні системи управління, що відповідатиме зазначеним пріоритетам і завданням.

Саме цим, а не лише власними інтересами, повинна була б займатися влада. Поки не настав критичний момент.

Блог автора - матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.