Визнання Криму російським президентом Трампом може призвести до непередбачуваних наслідків і стати важливим кроком у загостренні обстановки в Європі та по всьому світу. Думка Єльченка в інтерв'ю.

Сьогодні США, Україна та Європа представляють різні підходи до вирішення війни. Українці та європейці відмовляються прийняти основні пункти плану президента США Дональда Трампа, зокрема юридичне визнання анексії Криму Росією. Незважаючи на те, що Трамп, здавалося, мав позитивну зустріч з Володимиром Зеленським у Римі та навіть трохи критикував російського лідера Володимира Путіна, США не відмовилися від тих аспектів своєї пропозиції, які викликають сильне заперечення.

Європа та Україна вважають, що винагорода російської агресії значно збільшить ймовірність нового нападу Путіна на як на саму Україну, так і на решту Європи. Адміністрація Трампа бачить ситуацію інакше. Її головна турбота - налагодження повноцінної співпраці США з Росією. За даними ЗМІ, американський лідер вважає, що Україна "просто не має вибору", окрім як погодитися на його пропозиції. Паралельно американський президент погрожує вийти з процесу мирного врегулювання війни в Україні вже наступного тижня, якщо не буде досягнуто угоди.

У ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA своїми поглядами на можливий розвиток ситуації щодо мирного вирішення конфлікту в Україні, а також на очікування від Дональда Трампа у цьому контексті, поділився Володимир Єльченко, колишній надзвичайний і повноважний посол України в США та експредставник України при ООН.

Цей тиждень є надзвичайно важливим для врегулювання конфлікту в Україні, зазначив держсекретар США Марко Рубіо. Він відповів на питання про те, скільки часу США готові чекати на досягнення мирної угоди між Росією та Україною. Щодо можливого виходу США з переговорів у разі відсутності домовленості, це питання, за його словами, доцільно ставити "через два тижні", як вже говорив Дональд Трамп. Як ви вважаєте, чи дійсно ми перебуваємо на критичному етапі для старту переговорного процесу?

- Мені здається, що нічого особливого за ці два тижні не відбудеться. Ми вже чуємо не вперше про певні "крайні терміни": раніше 24 години, потім 60 днів, потім був Великдень. Зараз ми вже маємо 100 днів президентства Трампа. Тепер чергові два тижні. Це все свідчить про те, що ніякої впевненості у жодного учасника цих процесів немає. Все це відбувається тому, що абсолютно непередбачувана поведінка Путіна, а точніше зовсім передбачувана. Він не погоджується на будь-які умови, які не відповідають тому, що він казав раніше, а це фактично повна капітуляція України. І на це, звичайно, ані сама Україна, ані наші найближчі союзники ніколи не погодяться.

Інша річ, що незважаючи на всі ці загрози покинути переговори, Трамп не зможе цього зробити, оскільки вже глибоко залучений у ці так звані мирні ініціативи. Йому необхідно демонструвати своїм виборцям та союзникам у США якісь конкретні результати. Принаймні, якщо не виконання цих мирних планів, то хоча б прогрес у напрямку до них. І, безумовно, це повинно включати в себе встановлення режиму припинення вогню.

Виглядає на те, що ми трохи загубилися в термінах. Під "ми" я маю на увазі не лише українців, а всіх учасників цих процесів. Такі поняття, як "мирні пропозиції", "мирний план", "припинення вогню", "перемир'я", "сталий", "справедливий мир" - вже стали практично взаємозамінними. Здається, що багато хто почав забувати, що будь-який мирний процес має проходити через кілька визначених етапів.

Як я вже зазначав, перший і найважливіший крок – це встановлення режиму припинення вогню. На жаль, Путін не готовий до цього. Україна неодноразово висловлювала свою готовність, але після цього все знову обертається навколо якихось умовних перемир'їв, як наприклад, у Чорному морі, або ж оголошення про зупинку атак на електричні об'єкти, хоча насправді ці удари продовжуються. І в цьому контексті ми бачимо безцеремонні російські обстріли, як ракетами, так і безпілотниками, по цивільній інфраструктурі України. Це аж ніяк не свідчить про те, що Путін хоч трохи наблизився до реалізації своїх обіцянок, зокрема, що Росія готова і завжди була готова до переговорів з Україною.

Раніше він стверджував, що Володимир Зеленський не має можливості вести переговори, оскільки його легітимність під питанням. Вони, мовляв, не знають, з ким в Україні взагалі можна спілкуватися. Наразі, здається, Росія готова до діалогу "без жодних попередніх умов", але одночасно висуває безліч своїх "умов", які стосуються усунення "первинних причин". Вся ця плутанина свідчить про те, що Путін просто виграє час і насправді не має інтересу до припинення вогню, навіть на початковому етапі. Причина цього очевидна — він відчуває свою військову перевагу. Росія продовжує наступальні дії, і, як йому здається, затягування часу йде на користь російській стороні. Але насправді економіка Росії, якщо ще не перебуває в глибокій кризі, то вже близька до цього. Фінансисти та економісти підтверджують це. Все більше помітно, що Росія не здатна безкінечно підтримувати свій військовий потенціал, необхідний для продовження наступу.

Щодо дій американської адміністрації, варто зазначити, що мирний план Трампа досі залишається невідомим. Його ініціативи та пропозиції, хоча й спрямовані на досягнення припинення вогню, не представляють собою стратегічного бачення, яке необхідне для стабільного миру в Україні. Це включає в себе не лише гарантії безпеки, а й присутність збройних сил, які зможуть їх забезпечити, а також створення механізмів для реалізації угоди про припинення вогню. Проте, залишається незрозумілим, чий мандат матимуть ці сили: чи це буде рішення Ради Безпеки ООН, чи окремих держав. Також, на жаль, європейські партнери демонструють пасивність. ЄС провів безліч самітів, але конкретних результатів не досягнуто. Питання компенсації збитків Україні, використання заморожених активів Росії та покарання за воєнні злочини залишаються невирішеними. На мою думку, найближчі два тижні навряд чи принесуть значні зміни, але можуть стати важливими для розуміння подальших дій США в цьому процесі. Трамп, можливо, спробує продемонструвати певні результати своїм виборцям, але якщо Кремль не проявить готовності до компромісу, процес може застрягти.

Яким чином, на вашу думку, Трамп та його команда планують продовжувати свою діяльність у цьому напрямку? Адже, з одного боку, після зустрічі з Володимиром Зеленським риторика президента США щодо дій Путіна стала більш критичною. Проте, з іншого боку, держсекретар США Марко Рубіо заявляє, що ніякі санкції вводитися не будуть, і ми прагнемо досягти угоди з Росією, очікуючи на відповідь.

Важко передбачити, які кроки зробить Трамп і його команда в майбутньому. Проте я все ще сподіваюся, що колись американський лідер усвідомить, що Путін — це не та особа, з якою можна вести переговори. Трамп мав не один шанс це зрозуміти, але, на жаль, це поки що не змінило його ставлення до російського президента. Я вірю, що настане момент, коли йому це набридне, і тоді можливі два шляхи розвитку ситуації.

Перший варіант - Трамп повністю виходить або самоусувається від переговорного процесу. Він не буде мати жодного стосунку до війни в Україні, а США переналаштуються на інші пріоритети: є Близький Схід, Тайвань, китайське питання та інше. Другий варіант - Трамп спробує все-таки виконати свої обіцянки і впровадити болючі санкції проти Росії, хоча б це. Також може бути різке збільшення постачання зброї Україні. Однак наразі не видно жодних конкретних дій у цьому напрямі. Рубіо, наприклад, неодноразово заявляв про можливість вторинних санкцій, а деякі законопроєкти вже внесені до Конгресу. Але щодо військової допомоги Україні - щодо цього питання у чинній адміністрації мовчать.

На мою думку, стратегічною помилкою Трампа було те, що вони почали вірити, що можна змінити позицію Путіна за допомогою слів і обіцянок. Насправді, як багато хто з експертів і політиків зазначає, треба було спочатку показати силу - впровадити нові санкції, збільшити поставки зброї Україні, закрити небо над Україною або навіть ввести обмежену кількість військових консультантів. Лише після цього можна було б вести переговори з Путіним. Тому що Путін і його оточення не розуміють іншої мови, окрім сили. Ця помилка дала російському керівництву можливість вважати, що вони можуть продовжувати свою політику агресії, не боячись серйозних наслідків від США.

Якою мірою Трамп чинить тиск і шантажує Україну, наполягаючи на реалізації своїх пропозицій, про які повідомляли ЗМІ, і з якими українська влада не може погодитися?

На мою думку, американці вже повинні були усвідомити, що політика тиску на Україну не принесе бажаних результатів. Справа тут не тільки в особистості Зеленського, а в тому, що в Україні існує єдина позиція. Сьогодні уявити собі будь-які рішення, які могли б включати визнання російського контролю над Кримом або окупованими територіями України, просто неможливо. Такі дії призведуть до того, що людина, яка на це погодиться, втратить свою владу за лічені хвилини. Громадська думка в Україні має величезну силу, і, можливо, це не зовсім зрозуміло росіянам, адже в них не було нормальних виборів, і вони не знають, що таке справжня суспільна думка. Українці ніколи не погодяться на це. Можливо, будуть розроблені тимчасові рішення, які не матимуть юридичної сили, а в ході яких триватимуть переговори щодо майбутнього статусу. Але думка, що українці зможуть погодитися на умови капітуляції, як сподівається Трамп, не має жодних шансів на реалізацію.

Якщо уявити, що ситуація для України в цьому контексті розвиватиметься в несприятливому напрямку, які наслідки може мати кримський прецедент для Європи та світу в цілому? Адже силова зміна кордонів, незалежно від їхнього характеру, відбудеться вперше в Європі в такому обсязі після Другої світової війни.

Такий крок остаточно зруйнує й без того ослаблену систему міжнародних норм і глобального порядку, на яких базується безпека в Європі та світі. Це, безумовно, призведе до непередбачуваних наслідків, які можуть в кінцевому підсумку спричинити Третю світову війну. Адже існує Китай і безліч інших країн по всьому світу, які з нетерпінням чекають на подібний прецедент, щоб скористатися ним у своїх інтересах. Існує чимало держав, які мають схожі спірні ситуації зі своїми сусідами, де території були захоплені під час попередніх конфліктів. Тайвань — це лише видима частина айсберга. Подібні ситуації можна знайти на африканському континенті, в Південно-Китайському морі, в територіальних суперечках між багатьма країнами Південно-Східної Азії і в інших регіонах. Не можна оминути й складну ситуацію на Балканах, зокрема, у Косово.

Визнання Криму американцями – це лише частина проблеми. Як би це не звучало драматично, навіть якщо США завтра оголосили б про визнання Криму частиною Росії, це насправді не змінить ситуацію. Головне питання полягає в тому, чи визнає Україна, що Крим є не її територією, а частиною Росії. На сьогоднішній день це абсолютно неможливо.

Є кілька ілюстрацій. Наприклад, Сполучені Штати визнали Голанські висоти частиною Ізраїлю під час першого терміну президентства Трампа в 2018 році. Проте ці території залишаються частиною Сирії. І що ж змінилося? Абсолютно нічого. Інший випадок — визнання США Західної Сахари як частини Марокко. Це рішення призвело лише до загострення відносин між Штатами та Алжиром. Більшість африканських країн вважають Західну Сахару незалежною територією, що перебуває під окупацією Марокко. Можна навести ще безліч прикладів. Щодо Косово: усвідомте, що визнання незалежності цієї території кількома країнами Європейського Союзу нічого не змінило. Сербія продовжує не визнавати Косово як щось інше, аніж частину своєї території. Ситуація з Кримом аналогічна.

Звісно, тут паралелі можуть бути не зовсім доцільними, адже кожна ситуація має свої унікальні особливості та історичний контекст. Проте, якщо розглядати основи міжнародного права, то всі ці випадки мають спільну природу. Іншими словами, поки країна, територію якої намагаються відокремити, не визнає цього, юридично нічого не зміниться. Однак, варто підкреслити, що ми поступово наближаємося до повної дезінтеграції міжнародного правопорядку та системи безпеки як в Європі, так і у світі загалом. Ми спостерігаємо бездіяльність Ради Безпеки ООН, а також безсилля ОБСЄ та багатьох інших організацій, які були створені після Другої світової війни для підтримки і зміцнення цього порядку. На сьогоднішній день ця система вже не виконує своїх функцій. Визнання США Криму може стати одним із вирішальних моментів, що призведе до подальшого загострення цих процесів, які можуть мати непередбачувані та незворотні наслідки.

- Щодо позиції Європи. На сьогодні ЄС доніс до Штатів позицію, що вони не визнають територію Криму як російську й не підтримують потенційні кроки американців щодо цього. З іншого боку, є заява президента Польщі Дуди, який каже, що Україні треба буде погодитися на втрату територій, на великі поступки. Президент Фінляндії Александер Стубб також припускає, що Україні доведеться піти на територіальні поступки, які "відображають ситуацію на полі бою." Європейці можуть тримати удар від Трампа, чи до певної міри й досить скоро ми матимемо не поодинокі ось такі заяви, а кардинально іншу їхню позицію?

На мою думку, Європа поки що утримує свої позиції, хоча й там є свої "троянські коні", як, наприклад, Угорщина та Словаччина. Проте, загалом, європейська позиція залишається досить стабільною і явно підтримує Україну. Тому наразі я не спостерігаю очевидних ознак, які б свідчили про швидкі зміни в цій позиції. Можливо, подібні висловлювання, про які ви згадали, роблять з метою заспокоїти Трампа та виграти час.

- Згідно з даними опитування New York Times та Siena College, 56% американців не підтримують підхід Дональда Трампа щодо завершення війни в Україні. Серед політичного істеблішменту також зростає невдоволення тим, як саме Трамп веде справи щодо врегулювання війни в Україні. Так, лідер демократів у Сенаті Чак Шумер засудив дії президента США щодо російсько-української війни, заявивши, що США ризикують своїми європейськими альянсами та роблять країну "слабкою" перед зовнішніми ворогами. Мовляв, це надсилає сигнал кожному диктатору в Китаї, Північній Кореї, Ірані, що якщо "ви встанете й будете залякувати Трампа, ви досягнете свого". Вже й деякі республіканці також починають негативно ставитися до такого підходу Трампа. Сенатор Чак Ґраслі попередив, що Путін "грає з Америкою у пацана", і закликав президента впровадили санкції проти Росії. Наскільки така позиція американських громадян, частини істеблішменту може вплинути на Трампа й загалом на його позицію? Чи для нього це не має значення?

На мою думку, це дійсно має значення. У політичному контексті США громадська думка відіграє важливу роль. Згадані вами цифри свідчать про те, що середній американець підтримує Україну. І це, безумовно, заслуговує на увагу. Хоча, можливо, сам Трамп не ознайомлюється з цими опитуваннями, навколо нього є радники, які ретельно їх аналізують. Існує також Рада національної безпеки США, чия основна задача полягає в дослідженні та оцінці таких питань. Уся ця інформація потрапляє до Трампа. Можливо, він поки що не звернув на це увагу, але цей момент настане. Особливо враховуючи, що перші 100 днів його президентства — це критично важливий період, коли новому президенту почнуть ставити не лише приємні, а й складні питання. Суспільство, медіа, Конгрес та звичайні громадяни неодмінно запитають про це. Так, безумовно, внутрішні проблеми, такі як економіка та митні тарифи, мають першочергове значення, проте цю тему також не слід ігнорувати.

Я вже не кажу про те, що у Трампа рейтинг, здається, 42 відсотки - це найменший рейтинг на кінець 100 днів президентства серед багатьох десятків колишніх президентів США...