Я завжди уявляв свій кампус в KSE, адже є безліч можливостей для користі всіх. Головне — не бути скупим... - Милованов

Унікальне інтерв'ю, проведене агентством "Інтерфакс-Україна", з президентом Київської школи економіки Тимофієм Миловановим.

- Тимофію, вітаю вас та KSE з угодою щодо купівлі Гольф Клубу. Доволі часто бував біля нього, й мені здається, що це майже ідеальне місце для університетського кампусу з його демократичним духом і позитивна зміна для всього цього району на Оболоні. Тепер до питань. Ви повідомили, що загальний обсяг інвестицій у проєкт - $40 млн, з яких $18 млн пішло на купівлю безпосередньо Гольф Клубу. Як і коли плануєте витратити решту $22 млн?

На даний момент ми маємо в наявності 25 мільйонів доларів. Рішення ради директорів, ухвалене в листопаді минулого року, підтверджує наявність цього фінансування. Ми активно розглядаємо можливість придбання гуртожитку, можливо, на Оболоні. Хоча на набережній є кілька готелів, їхня ситуація ускладнена через санкції та інші проблеми. Тому пошук гуртожитку наразі є непростим завданням, оскільки ми не маємо чіткого уявлення про можливі варіанти. Однак ми продовжимо моніторити ринок. Що стосується решти коштів у 15 мільйонів доларів, ми плануємо залучити їх, шукаючи можливості як за кордоном, так і в Україні.

На що будуть спрямовані додаткові гроші? Близько $10 млн має піти на внутрішню реконструкцію, не зовнішню. Там треба все знести, поставити лабораторії, амфітеатри, мейкерспейси. Ми в MIT (Massachusetts Institute of Technology - ІФ-У) відправляли команду дивитися, що таке мейкерспейс: це де студент має доступ до всіх сучасних роботів, лазерів, станків з програмним управлінням - до всього, що завгодно, щоб за наявності ідеї він чи вона зробили прототип. Ба більше, ми хочемо це відкрити для студентів інших "вишів" - не тільки ВНЗ, не тільки інженерних. Там має стояти все обладнання - від проєкторів до аудиторій, має бути доступ до софтверу, який коштує грошей навіть для університетів.

Отже, оснащення самого кампусу сучасними та якісними освітніми засобами, подібними до тих, що використовуються у провідних університетах, вимагатиме інвестицій у розмірі 10 мільйонів доларів. Для порівняння, перша будівля KSE на Шпака, 3, обійшлася в 2,5 мільйона доларів, а ще 2,5 мільйона витратили на ремонтні роботи: облаштування укриттів, спальні капсули, бібліотечні стелажі, системи з AI для проведення змішаних лекцій, а також системи безпеки, пожежогасіння, сучасна вентиляція, батареї та генератори на випадок відключення електрики. Частина з цього вже є в Гольф Клубі, але він був спроектований для невеликої кількості людей, а не для тисяч студентів, які тут навчатимуться. Усі охочі можуть відвідати Київську школу економіки та побачити, як ми використовуємо приміщення: для кожного знайдеться щось корисне, і це, безумовно, потребує фінансових витрат. Кожен елемент, кожен квадратний метр був ретельно перероблений: тут є різноманітні кабінки, кімнати, коворкінги — все це потребує коштів.

Інша частина коштів буде спрямована на стипендії для студентів. Мало хто знає, що під час війни лише 45% студентів сплачують за навчання. Решта 55% отримують освіту безкоштовно – це діти військовослужбовців, ветерани, переселенці та талановиті особи, які не мають змоги оплатити навчання. Наша мета — зробити освіту доступною для всіх. Коли йдеться про приватні університети, багато людей помилково вважають, що це лише спосіб заробітку. Проте ми є неприбутковою організацією, яка інвестує гроші у розвиток особистостей. Ситуація така: російська імперія вкладає до $10 тис. у провідні університети (МФТІ, МГУ) і до $4 тис. у будь-якому університеті на одного студента - оплачуючи зарплати викладачам, стипендії студентам та забезпечуючи комфортні умови для навчання. А скільки інвестує Україна? - Лише $1,5 тис. у непровідному університеті, $2,5 тис. у провідному, $4-5 тис. в УКУ (Український католицький університет) і до $8 тис. в Київській школі економіки. Ми прагнемо підвищити цей показник до $10 тис.

З чого ж складається ця сума? Перш за все, з рівня викладачів. Наприклад, викладач з Гарварду може вимагати зарплату в $500 тис., але готовий приїхати до нас і провести курс за $20 тис. через бажання підтримати Україну. Проте, це все одно значні кошти: знадобляться витрати на квитки, проживання, харчування та мінімальний гонорар. Нещодавно до нас завітав викладач, який працює редактором у The Washington Post, і ми виплатили йому $10 тис. разом із витратами на проживання та проїзд, але він повернув цю суму назад. Такі люди дійсно існують, але їх не так вже й багато.

Ця сума охоплює не лише технічне обладнання та літературу, а також доступ до знань, міжнародні обміни, подорожі, конференції та форуми. Наступні $10 млн будуть спрямовані на такі інвестиції. З цих $10 млн передбачено $3 млн на контракт з Olin College of Engineering, який наразі перебуває на стадії підписання. Цей коледж стане нашим sister institution. Olin є одним з провідних, бутикових інженерних навчальних закладів, який навіть MIT прагне придбати. Його спеціалізація, що акцентує увагу на інноваціях, дуже підходить для України. Методика навчання називається Project Based Engineering Teaching, де студентів навчають реалізації проектів, таких як створення дронів або роботів. Вони зосереджені на практичному навчанні, яке дозволяє швидко здобувати навички. Це резонує з нашими потребами. Ми провели тестування, і українські студенти виявили великий інтерес до цього підходу. Сьогоднішні молоді люди мають талант і прагнуть створити роботів, які принесуть користь Україні. Тому ми інвестуємо $3 млн в Olin College of Engineering, щоб їх викладачі приїжджали до нас, контролювали процес навчання, ділилися своїми знаннями та навчали наших викладачів, а також організовували обміни. Це серйозний підхід, який свідчить про наше прагнення до якісної інфраструктури, а не просто про мінімальні зусилля.

Ось так і накопичуються всі $40 мільйонів.

Коли перші учні матимуть можливість використовувати оновлений навчальний заклад?

У теоретичному плані все має бути готове в січні, але на практиці це може затягнутися, оскільки існує певний опір з боку орендарів. Ми не прагнемо конфліктів і готові дати їм час. Ми з повагою ставимося до тих, хто реалізував цей проєкт (Гольф Клубу), адже він справді якісний. Хоча комусь це може не подобатися, але творці вкладали в нього свою душу та любов. Будівля розташована неподалік Дніпра, а в підвалах на мінус другому рівні можна облаштувати укриття для всіх (це ще одна з причин нашого вибору). Тут немає вологи, а ізоляція на високому рівні. Ці укриття навіть сухіші, ніж в багатьох якісних приватних будинках, в яких я жив у США. Не знаю, скільки це коштувало, але впевнений, що сума була значно більшою, ніж наші витрати. Це, безумовно, наслідок війни, і нам справді пощастило – без неї ціни були б у рази вищими. Одна локація має свою цінність. А сама будівля насправді не 5 тисяч квадратних метрів і не 7 тисяч, як повідомляється в новинах, а 14,5 тисяч плюс 5 гектарів землі в оренді. Все це за $18 млн. Тож навіть якщо не враховувати землю та розташування біля Дніпра, це обійдеться в $1200 за квадратний метр! Спробуйте знайти квартиру в Києві за такі гроші — це справжня оптова ціна! Але наразі немає покупців. Якщо у людей буде $20 млн, вони швидше куплять готель в Індонезії, ніж інвестуватимуть в Україну.

У нашій діяльності ми придбали будівлю на Шпака, 3 у 2019 році, а почати експлуатацію плануємо лише у 2021. Це може зайняти більше часу, ніж ми сподівалися. У Гольф Клубі є дві будівлі, з яких одна наразі вільна від орендарів. На цьому тижні ми розпочнемо демонтаж у цій будівлі, і, можливо, вона запрацює раніше, ніж інша. Саме тут ми плануємо створити мейкер-спейси, амфітеатри та провести інші значні перетворення. Крім того, ми прагнемо зберегти спортивну спадщину, адже це відповідає призначенню земельної ділянки. Усі наші дії будуть здійснені відповідно до законодавства, тому гольф залишиться. Деякі успішні бізнесмени вже зверталися до нас з ідеями щодо покращення проекту, тож, можливо, тут також є потенціал для розвитку. У майбутньому ми плануємо розширити призначення цієї земельної ділянки, щоб воно повністю відповідало потребам університету. Для цього ми офіційно подамо всі необхідні документи до Київради. Вважаю, що цей процес може тривати 5-7 років. Але іншого виходу в нас немає, адже ми – американська компанія. Місцеві девелопери, звісно, радять мені не зволікати і діяти, а потім вирішити всі питання. Але ми дотримуємося інших принципів, адже наша компанія має свої стандарти. Ми можемо лише оплатити послуги адвокатів з усіма необхідними юридичними процедурами через американський рахунок та розпочати цей процес разом з Київрадою. Ми усвідомлюємо, що ситуація там складна і корумпована, і не впевнені, чи зможемо все зробити чесно. Але ми готові боротися і працювати над цим.

Повертаючись до запитання, я все ж таки сподіваюся, що в січні ми запустимо перших студентів. А якісь публічні події, наприклад, форум урбаністів, ми вже плануємо на кінець травня. Це є парк, велике поле, тож якісь події можна робити вже зараз. Хтось кіберспорт пропонує відкрити, хтось ще щось... - прекрасна територія. Я, чесно кажучи, натхненний, бо завжди мріяв, щоб був у KSE був свій кампус, бо на кампусі стільки можна зробити для всіх. Треба просто не жлобитися, а люди самі все придумують і зроблять.

- Влітку 2024 року ви казали, що KSE за два роки збільшила кількість студентів втричі - до 700-750 та має намір найближчим часом довести її до 2-3 тис. Але однією з ключових перешкод була відсутність кампусу. Ця угода ліквідує це вузьке місце? Можливо навіть вона дозволить KSE зростати більшими темпами?

Так, ми вже розглядаємо майбутнє, але мушу зізнатися, що фінансів бракує. Якщо орієнтуватися на 5-7 тисяч, то для кожного студента потрібно близько 12-16 квадратних метрів, як це реалізовано в УКУ та "Могилянці", де на одного студента виділяється приблизно 16 кв. м...

- А є такий необхідний параметр?

Так, ми аналізували бенчмарки для площі від 10 до 16 квадратних метрів під час підготовки цієї угоди. Рада директорів висловила невдоволення щодо цього проєкту, оскільки вважала його занадто привабливим і дорогим. Вони наголошували на існуванні більш простих і економічних бізнес-центрів для оренди, які могли б стати кращою інвестицією в ринок. Проте, ми переконали їх у тому, що на сьогоднішній день у нас уже є 1100 студентів, які займають 4,5 тисячі квадратних метрів, тобто близько 4 квадратів на кожного студента. Ми організовуємо навчання у три зміни, частково орендуємо додаткові площі, що дозволяє нам виконувати ліцензійні вимоги, але нам все ще необхідно мати по 10-12 квадратних метрів на студента. Таким чином, якщо ми плануємо прийняти тисячу нових студентів, нам знадобиться 10 тисяч квадратів, а для двох тисяч – вже 20-30 тисяч квадратів. З урахуванням того, що ми придбали близько 15 тисяч квадратних метрів, плюс наявні 5 тисяч квадратів та орендовані площі в шести різних локаціях Києва, ми фактично готові забезпечити ці потреби для двох тисяч студентів.

Отже, якщо ми плануємо розширити кількість студентів з двох-трьох тисяч до п'яти тисяч, нам знадобиться не тільки аналогічний кампус, але й зовсім інший підхід до фінансування. Ми вже вивчаємо можливості інших будівель – можливо, на північному напрямку чи в інших околицях. Проте це завжди викликає тривогу – розширення обсягу означає необхідність залучення більшого фінансування.

Щодо фандрейзингу та вашої ролі в цьому процесі, я ще окремо звернуся з питанням.

Отже, на даний момент ця угода є складовою частиною стратегії, затвердженої у 2022 році на початку війни. Вона передбачає, що KSE повинна зосередитися на інженерії, STEM-освіті, демократичних практиках та юриспруденції. Це є критично важливим для забезпечення демократичного та сильного майбутнього України, яка наразі опинилась у ситуації загрози виживання. Інженери, математики, юристи, психологи, урбаністи, історики — ми концентруємось на тих сферах, які є життєво важливими для нашої країни сьогодні. Цей план вже визначений, мені поставлено завдання зосередитися виключно на ньому, і ми уклали амбітну угоду: залучити фінансування, підвищити вплив, збільшити обсяги діяльності та кількість учасників KSE — мета полягає в розбудові команди та нарощуванні кількості студентів до 2-2,5 тисяч до 2027 року. Я активно працюю над досягненням цієї мети. Є шанси, що ми реалізуємо наші плани навіть раніше, до 2026 або навіть до 2025 року. Таким чином, цю "п'ятирічку", вибачте за аналогію, з 2022 до 2027 року ми можемо виконати за три роки. Зараз ми розпочинаємо розробку нового стратегічного плану та будемо спостерігати за реакцією донорів на наші ініціативи.

Ваші пропозиції стосовно викупу Київо-Могилянської академії (НАУКМА) викликали значний резонанс. Якою є актуальність цієї ідеї після укладення угоди щодо Гольф Клубу? Чи надсилала KSE офіційний запит до Міністерства освіти з цього питання?

- Уряд сміється над нами і запитує: "Що ви вигадали?" - але ніхто не хоче визнати, що Могилянка перебуває у стагнації. У чому ж проблема? Нещодавно я спілкувався з людьми, які займаються оборонними технологіями, і вони скаржилися на брак інженерів, а також на те, як намагалися внести зміни в державу. Я підкреслив, що в державі неможливо провести справжні реформи, адже для створення якісної інженерної освіти в сучасних умовах потрібно спершу мати можливість звільняти всіх безвідповідальних працівників, які "отруюють" атмосферу і деморалізують колектив. Отже, перше, що потрібно зробити, - це позбутися всіх ледарів. Але в державному університеті це буде справжнім випробуванням, адже існують профспілки, закони, захист, суди, плюс безліч інших складнощів, таких як впливові особи, тиск з боку міністерства та політиків...

По-друге, ви повинні мати можливість обирати будь-кого і в будь-який час. Ви повинні мати можливість запропонувати людині з меншими статусом і академічними досягненнями зарплату, яка в 5 або 10 разів перевищує оклад професора, якщо вона вам потрібна. І знову, побажаю вам удачі, адже в державному університеті це призведе до заяви, розслідування, політичних дебатів і викликів на бесіду.

Вам слід адаптувати свої програми та зміст відповідно до вимог ринку: вчора були актуальні одні дрони, а сьогодні вже інші, чи, наприклад, вчора - лазерні технології, а вже через кілька днів - радіоелектроніка. І знову бажаю вам удачі, якщо ви працюєте під контролем держави.

А в приватному університеті ви це можете зробити. Тому або ми міняємо регуляторку в країні і виписуємо її правильно, або ми даємо можливість приватному ринку це зробити. І моя позиція щодо Могилянки була, що єдиний механізм її врятувати - це зробити її приватною під нормальним лідерством. Але це не тільки регуляторка - потрібна ще сильна команда управлінців, така, як в KSE. Зі слабкою командою управлінців неможливо було б по угоді з Гольф Клубом провести комплаєнс з трьома командами юристів та в США, структурувати угоду, підписати 45 документів, а потім все це відремонтувати за пів року - рік.

Я цю команду збирав по одній людині 9-10 років. Так само, як "Нова пошта" збирала управлінську команду, чи "Розетка" та Ajax збирали свої управлінські команди. Таких команд на ринку немає. Є, наприклад, Семенова (в.о. президентки Київського авіаційного інституту Ксенія Семенова - ІФ-У) з дуже гарною командою, але їм зв'язали руки. Не спеціально. І навіть намагаються допомогти розв'язати. Однак вони сидять в державі і без ресурсу.

Отже, у вас мають бути розв'язані руки, сильна управлінська команда, сильна професорська команда і ще й ресурс. Тож моя пропозиція не про те, що Могилянка погана. Просто там немає цих чотирьох елементів. Сильна управлінська команда - це не питання Квіта (президента НАУКМА Сергія Квіта - ІФ-У) чи конкретного проректора. Це питання 10, 20, 30 людей. У мене фандрейзингом займаються американці, які працюють на американську зарплату. За нашими поняттями, в них зарплати зашкалюють, але вони працюють і дають результат.

Наша команда гарує по всьому світу. Вчора колеги зустрічалися в Осло з норвежцями. Наш ректор Тимофій Брік в Парижі. Наталя Шаповал (керівниця KSE Institute - ІФ-У) вчора зустрічалася з президентом Рочестерського технологічного інституту в Штатах. Вакру (професорка Гарварду та віцепрезидентка зі стратегічної взаємодії KSE Олександра Вакру - ІФ-У) полетіла теж сьогодні кудись.

Дозвольте розповісти невеличкий анекдот, хоча, можливо, це й не зовсім доречно. Нещодавно українські чиновники відвідали Південно-Африканську Республіку. Під час їхнього візиту до них підійшла одна людина і зазначила: "Знаєте, ми співпрацюємо з Київською школою економіки і проводимо дослідження щодо продовольчої безпеки в ПАР". Я був приємно здивований, адже й сам не був про це в курсі.

Минулого тижня до нас завітав міністр розвитку Швеції Бенджамін Дуса, який повідомив про спільний запуск Шведського центру європейського майбутнього з бюджетом у $2,5 млн. Після отримання брифінгу я дізнався, що у нас вже є сім проєктів у співпраці з університетами Швеції! Я спочатку очікував лише один або два проєкти, а їх виявилось аж сім! Це свідчить про те, що наша робота приносить плоди.

Сьогодні такий світ, що там не ідея важлива, і навіть не культура. А той, хто діє, той і перемагає. Щоб перемагати швидко, треба діяти. І адаптуватися, і інновації впроваджувати.

Отже, я вважаю, що для багатьох українських університетів важливо почати активні дії. Проте їх стримують регуляторні обмеження, нестача ресурсів та фактично покарання за помилки в управлінні, тоді як досягнення і успіхи не отримують належного визнання.

В KSE зовсім інша система мотивацій у команди і в мене. У нас є наглядова рада. Тільки перші два роки в KSE, коли я там бунтарив, вони мене намагалися зупинити, а потім змирилися, відпустили і підтримують. Я вчора говорив з наглядовою радою, що виходимо публічно (з новиною про купівлю Гольф Клубу), може бути атака. Вони: "Гаразд, йди - хіба вперше. Але якщо проблеми якісь - приходь". Тобто мене хвалять і нас підтримують за перемоги, а за ризики - стають горою і підтримують.

Підсумую. Моя позиція по Могилянці така: для того, щоб врятувати її унікальну культуру, закладу потрібні ресурси і гнучкість. І це означає, що їм треба сильне лідерство. Можна прийняти закон і передати в управління нашій фундації, наприклад, - не треба нічого приватизувати. Ми б управляли, при чому на рівні менеджменту, а не лізли б на рівень академічної незалежності.

- Однак все ж таки бажано мати закон?

Так, інакше всі бюрократи постійно затягуватимуть справи в судах.

Повертаючись до теми інвестиції в розмірі $8 тисяч у студента, чи правильно я розумію, що на даний момент усі ці кошти є приватними? Чи було б вам цікаво, щоб частина цих коштів надходила від держави, чи ви вважаєте, що умови в такому випадку не виправдають себе?

Слід відзначити зусилля держави, зокрема міністра освіти і науки Оксена Лісового та віце-прем'єра з інновацій Михайла Федорова. Вони запровадили грантову програму "гроші ходять за студентом". Серед установ, які стали лідерами в отриманні цих грантів, вирізняються Київська школа економіки та Український католицький університет. Хоча ці гранти не покривають усі витрати на освіту, ми все ж раді їх наявності.

Співфінансування є перспективною концепцією, яка також знаходить своє застосування в медицині: держава забезпечує певну частину фінансування, а індивідууми або грантодавці мають можливість внести додаткові кошти. Це, безсумнівно, позитивний крок. Хоча ми б хотіли бачити більше фінансових ресурсів, наразі ситуація є прийнятною. Я усвідомлюю, що у держави обмежені фінансові можливості, і постає питання соціальної справедливості, адже її основна функція полягає у забезпеченні освіти середньої якості для всіх. Але що насправді потрібно державі? Забезпечити найкращими знаннями лідерів, провідних інженерів та талановитих математиків. Проте реалізувати це політично вкрай складно.

- До війни існував проєкт створення Президентського університету на ВДНГ. Було підписано указ, створили держпідприємство. Чи можливий цей або інший проєкт державно-приватного партнерства?

- Так, там 7 млрд грн мало бути фінансування, якісь шалені сотні мільйонів доларів. У нас немає такого фінансування. Звісно, якщо б держава таке зробила, це було б добре. Але я не думаю, що це реалістично зараз під час війни. В тих напрямках якраз працюють приватні фундації. Погляньте на Америку: найсильніші університети - саме приватні, тому що держава обмежена. У держави зараз всі гроші йдуть на соціальну підтримку, війну, армію. Я б хотів, щоб було інакше, однак розумію реалії. Це добре, що нам пощастило, що нашим потом і довірою ми побудували можливість якогось фінансування. Але хто ж гарантує, що воно завжди буде чи завтра не зупиниться.

- Питання на цю тему. Я від дуже багатьох експертів, яких поважаю та яким довіряю, чув, що мало хто в Україні може зрівнятися з Тимофієм Миловановим у залученні донорських грошей. Але чи не занадто ризикована така стратегія? Наскільки проєкт неприбуткового приватного університету KSE може сам себе забезпечувати в Україні, якщо завтра вам доведеться зайнятися чимось іншим?

Безперечно, це питання залишається актуальним. У своїх стратегічних аналізах консультанти постійно підкреслюють, що така діяльність не може бути справою тільки однієї особи.

Я дуже багато вкладав за час війни, щоб це перейшло з one-man-show на management-team-show. Тепер відомий ректор KSE Тимофій Брік, відома (керівниця KSE Institute, віцепрезидентка з політичних досліджень Київської школи економіки) Наталя Шаповал, є (директорка KSE Foundation) Світлана Денисенко, CEO Михайло Шнайдер, операційний директор Роман Басалига, віцепрезидентка з глобального розвитку Олександра Вакру з Гарварду, віцепрезидент з Institutional Advancement Хортон Бібі Сентер - він колишній президент американської фундації "Євразія", яка нас заснувала. Є також очільниця бізнес-школи Валентина Сахно, відомі викладачі Антон Лягуша, Антон Дробович, Володимир Кулік, є математики сильні Марія Власенко та Георгій Шевченко, Ігор Сердюк. Тобто ми створюємо спільноту і допомагаємо бути більш публічними, ніж вони були б самі по собі.

Це освітній та науковий рух, спрямований на розвиток. Хоча я є одним із його лідерів, моєю метою є виховання нових лідерів серед студентів і дорослих членів команди. Я присвячую значну частину свого часу розвитку людей, і це не лише моя ініціатива. В цьому році ми вже витратили близько 150 тисяч доларів на поїздки наших керівників до провідних університетів.

За цим постає фінансова задача. У нас накопичені ресурси на 10 років операційних витрат, якщо раптом все злетить та заморозиться. Тобто якщо станеться зі мною щось, зростання, можливо, такого не буде, але 10 років ми стабільні.

Ми хочемо наростити ще ендаумент, щоб ми могли існувати. Для цього вже $100 млн чи $500 млн потрібно. Я ще не можу такі гроші збирати. Наразі я 20-30 мільйонів в рік збираю, однак не факт, що я й надалі зможу стільки збирати. Зараз "на ривку" ми намагаємося показати, що робимо щось важливе для України, і нам топові люди світу дають гроші. Я запитував їх: "Чому ви це робите?" Тому що ми показуємо продукт, показуємо зростання, тому що ми несемо західні цінності та їх захищаємо. І не на папері, а підтверджуємо своїми діями.

Таким чином, моя історія справді унікальна, оскільки поєднує в собі досвід роботи в уряді (як позитивний, так і негативний) та в бізнесі в Україні 90-х, про що мало хто знає. Це важливий аспект мого шляху. Я також маю досвід роботи в банківській сфері, а також в освіті в Сполучених Штатах, зокрема в університетах Ліги Плюща. Крім того, чотири роки я працював професором у Німеччині, де займався публікаціями. Уся ця різноманітна діяльність дозволяє мені створювати інноваційні продукти та налагоджувати зв’язки з мільярдерами, які підтримують наш проект. Це має велике значення і викликає позитивний відгук у людей. Якщо зі мною трапиться щось непередбачене (нещасний випадок, смерть чи будь-яка інша причина), це, безумовно, стане серйозною втратою для KSE. Проте, завдяки війні, ми змогли сформувати сильну управлінську команду, яка готова взяти на себе лідерство і продовжити рух вперед. Звісно, знадобиться деякий час для налагодження нових зв’язків з мільярдерами, але, наприклад, Наталя Шаповал нещодавно вже зустрічалася з технологічним мільярдером, тож вона та Брік уже мають певну впізнаваність.

Чи існує у KSE запланований рівень частки власних надходжень?

Ми не отримуємо близько $5-10 млн щорічно на покриття операційних витрат університету та інституту. Значний удар завдав нам USAID, де раніше отримували кілька мільйонів доларів щороку. Вважаю, що в результаті вже підписаних контрактів ми втратили близько $15 млн. Це важко, але ми вистоїмо.

KSE вже став значним актором не тільки в освіті, але й у сфері економічної та загальної політики. Я переконаний, що подальший розвиток університету викликатиме не лише позитивні відгуки, а й опір з різних джерел – свіжі приклади з США це підтверджують. Яким чином ви плануєте знаходити баланс у цій ситуації?

Так, дійсно. Гарвард, як ви бачите, вирішив підтримати Трампа. Ніхто інший не наважився, а ось Гарвард зробив цей крок. Незалежність — це важливо. Проте в Україні багато хто плутає поняття незалежності, вважаючи, що це просто відсутність фінансової підтримки з боку певних джерел. Насправді ж незалежність полягає в наявності ресурсів і фінансів, які дозволяють відмовитися від зовнішньої допомоги. Гарвард є незалежним, бо, незважаючи на втрату $2 млрд від держави, має $50 млрд ендаумента. І навіть якщо вони витратять $30-40 млрд з цих коштів, їм все одно вистачить, щоб пережити і Трампа, і наступних президентів.

У Гарварда існують свої виклики – внутрішні та організаційні. Там також стверджують, що це вже не той Гарвард, який відомий з минулого, так само як і про Могилянку чи KSE. У академічному середовищі існує певна тенденція – люди стають більш консервативними. Проте з цим потрібно боротися. Лідерство має величезне значення. Це одночасно потужний організаційний та стратегічний керівник і науковець. У мене є ця наукова складова – досвід роботи в міністерствах, виконання завдань тощо, що забезпечує унікальне поєднання навичок. Такі спеціалісти на ринку праці зустрічаються досить рідко.

Як ми гарантуємо автономію? Ми надаємо академічну свободу: не втручаємось у висловлювання наших викладачів, дослідників чи Інституту КСЕ. Вони мають можливість діяти на свій розсуд. Від них ми очікуємо результатів, які матимуть значний вплив і відповідатимуть високим стандартам якості.

Наприклад, Financial Times цьогоріч процитували KSE Institute вже 40 разів, тобто кожен третій день, а, наприклад, топові think tank світу, як Brookings Institution чи Chatham House, 80 разів чи 100 разів. Ми порівнюємо з іншими think tank України, яких цитують раз чи двічі на квартал, робимо висновок, що вони працюють добре, потрібні ринку і у них є аудиторія. Тобто ми дивимося на вплив. Якщо вони його не роблять, ми починаємо тиснути на них. Тобто у них є OKR (Objectives and Key Results) - інколи прямі, інколи суб'єктивні. Ми зараз впроваджуємо на всю управлінську команду нову гібридну систему OKR, але філософія схожа: Management by objectives і OKR. Головне, щоб вони робили те, що потрібно суспільству, що потрібно для розбудови України. А ми це якось вимірюємо, суб'єктивно і об'єктивно, і тим, хто успішний, даємо ресурси, тому що донори на це реагують. Але в суть не втручаємося - от баланс у нас так і вибудовується.

Щодо фінансів, всі повинні забезпечувати їх заробіток в процесі діяльності. Єдине виключення, можливо, становить університет, адже студенти та бакалаври не здатні заробляти гроші.

Наприкінці хотілося б додати: незалежно від наших обговорень, завжди знайдеться той, хто вважатиме, що ці $18 млн краще витратити на дрони, фронтові потреби або ще на щось. Я розумію, що ці кошти не можуть бути використані в інших цілях, адже донори надають їх саме для освітніх цілей. Проте я все ж прошу вас пояснити: чому важливо інвестувати в освіту під час війни?

Оскільки компанії в сфері оборонних технологій вже залучили всіх наявних інженерів, ситуація виглядає досить складною. Якщо ви поспілкуєтеся з будь-якою компанією в цій галузі, зрозумієте, що бракує кваліфікованих спеціалістів, і нових фахівців потрібно навчати з нуля. Для забезпечення безпеки військових необхідні роботи, а для їхнього створення — інженери. У випадку оголошення перемир'я, Пентагон та норвезькі компанії можуть легко забрати цих спеціалістів. Україні потрібно формувати нові покоління інженерів, адже підготовка до потенційних конфліктів є вкрай важливою. Ми запустили програму професійно-технічної освіти, яка дозволяє через три місяці навчання стати операторами ЧПУ. Верстати готові, але не вистачає людей, які могли б ними ефективно управляти.

Сьогодні ми анонсуємо старт програми бакалаврату з інженерії, яка стане основою для підготовки висококваліфікованих інженерів через чотири роки, а через вісім – спеціалістів з практичним досвідом. У разі виникнення нових викликів, ми вже матимемо потужну інженерну базу для захисту нашого населення. Наші магістратури також відповідають актуальним вимогам: ми готуємо фахівців у сферах безпілотних літальних апаратів, нано- та мікроелектроніки. Таким чином, інвестиція в $20 млн – це інвестиція в тих людей, які стануть двигуном цих змін.