Як український парламент готує країну до приєднання до Європейського Союзу

Багато з євроінтеграційних законодавчих актів, які були затверджені парламентом, ініційовані офісом президента та урядом. Незважаючи на амбітні цілі, деякі з цих рішень викликають суперечки.

У листопаді 2022 року, під час активної фази вторгнення Росії в Україну, Європейська комісія ухвалила рішення підтримати Київ, надавши дозвіл на початок переговорів щодо членства в Європейському Союзі.

Наступним етапом став саміт керівників ЄС, після чого, у 2024 році, розпочалися перемовини про приєднання.

Україна успішно пройшла важливу частину свого шляху до євроінтеграції, реалізувавши ряд необхідних вимог. Чимало ключових рішень у сфері євроінтеграції було ухвалено в умовах повномасштабного військового вторгнення.

Пік подання євроінтеграційних законопроєктів був у 2021 році, а остаточне голосування та їх підписання відбулося у 2023 році.

Серед ухвалених законів, що розроблялися у Раді, найбільше - від Комітету з питань правової політики та фінансів, а також екології, аграрного, правоохоронного й енергетичного комітетів. Саме тих, що стосуються виконання семи блоків реформ, необхідних для кандидатства України в ЄС: реформи Конституційного суду, продовження судової реформи, боротьби з корупцією, включно із призначенням керівника САП, боротьби з відмиванням коштів, втілення антиолігархічного закону, узгодження аудіовізуального законодавства з європейським, зміни законодавства про нацменшини.

Одночасно серед затверджених були законопроєкти, які охоплюють не тільки економічні питання, але й аспекти верховенства права, а також захисту прав і свобод. Серед них — відновлення вимоги щодо електронного декларування для державних службовців, правила доброчесного лобіювання, нове законодавство про медіа, зміни у процедурі відбору кандидатів на суддівські посади, а також розширення повноважень Антимонопольного комітету України.

Відповідно до слів Іванни Климпуш-Цинцадзе, голови комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції, український парламент повинен зосередити свої зусилля на підтримці плану Ukraine Facility. Цей план є ключовим елементом для реалізації програми фінансової підтримки України з боку Європейського Союзу до 2027 року. Окрім цього, існує ряд вимог від міжнародних партнерів і фінансових установ, які необхідно виконати для отримання наступних траншів макрофінансової допомоги Україні.

Реалізація Україною євроінтеграційних зобов'язань позитивно вплинула і на роботу українського парламенту, зокрема консолідації довкола відповідних законопроєктів.

Окрім цього, як зазначають депутати, стало більш очевидним усвідомлення важливості виконання правових зобов'язань України на міжнародній арені, оскільки це безпосередньо впливає на здатність держави протистояти агресії.

Підтримка законопроєктів, що сприяють євроінтеграції, під час голосувань демонструє майже одностайність серед усіх фракцій і груп. Вибір "утриматися" серед депутатів, як правило, зумовлений конструктивною критикою та зауваженнями, а не політичною належністю.

Колишні учасники проросійської ОПЗЖ, які колись ревно підтримували Митний союз, а тепер голосують за євроінтеграцію, точно не стали під прапори Євросоюзу.

Але вони тепер потрапили у загальне русло нової парламентської поведінки, яка виникла після повномасштабного вторгнення. Тож теперішні рішення у Раді не проходять без системної підтримки депутатських груп із колишньої ОПЗЖ.

Проте, не обійдеться без наших звичних "фінтів". Ми спостерігаємо за деякими маніпулятивними діями та рішеннями з боку влади, які вона презентує як "умови для вступу до ЄС".

Наприклад, закон про деолігархізацію, ухвалений у 2021 році і який також мотивувався потребою вступу до Європейського Союзу, є одним із таких випадків.

Заплановано створення реєстру олігархів. У липні 2023 року колишній секретар РНБО Олексій Данілов повідомив, що реєстр хоч і готовий, але досі не функціонує. Спікер Руслан Стефанчук наприкінці 2024 року пояснив, що це пов'язано з певною домовленістю з Європейською комісією. За його словами, реалізація закону буде відкладена до завершення війни, отже, реєстр запрацює тільки після закінчення конфлікту.

Народний депутат Олексій Гончаренко поділився деякими подробицями щодо затримки цього законопроекту. Як з'ясувалося, Венеційська комісія висловила критику щодо закону про деолігархізацію. Європейські партнери також висловили бажання призупинити його прийняття, і влада вирішила виконати це побажання.

Олексій Гончаренко висловив думку, що в рамках цього законопроєкту процес деолігархізації буде реалізовуватися у ручному режимі. Основна роль у цьому належить РНБО, члени якої призначаються президентом, що фактично призводить до можливості накладення "чорної мітки" на тих чи інших осіб. Це створює ризик використання таких механізмів у політичних іграх або навіть шантажу з боку впливових бізнесменів. Він також зауважив, що проблема не стільки в наявності багатих людей, скільки в їхній здатності використовувати політичні важелі для впливу на державні рішення задля власних інтересів. Таким чином, чинні інструменти, закладені в цьому законі, не зможуть ефективно вирішити цю проблему.

Отже, ще один аргумент на користь того, що нам потрібно рухатися до стандартів цивілізованого світу, де зовсім інші правила гри та інструменти її ведення.

І ще одна гірка пігулка, котру вже називають таємницею української незалежності. Так виходить, що на шляху до ЄС знищуються сільські громади і дедалі більше землі переходить у руки великого бізнесу. Тоді як вимога євроспільноти - саме розвивати, а не ліквідувати малий і середній бізнес.

І те, що зараз відбувається з українською землею, за яку українці платять кров'ю, -- велика "державна таємниця". Вочевидь тому, що її всі роки незалежності дуже добре оберігають ті, хто має з української землі ренту.

Наші аграрії постійно заявляють, що їх поступово витісняють на користь великих підприємств.

Наприклад, Іван Томич, один із розробників земельної реформи, який обіймав посади голови Союзу українського селянства, очолював комітет Верховної Ради 4-го скликання з аграрної політики та земельних відносин, а також був ексголовою Асоціації фермерів і приватних землевласників України (АФЗУ), вважає, що державна стратегія є помилковою. Він також вказує на істотні противоріччя між процесами децентралізації та монополізацією сільських територій.

"Без зміни в державній аграрній стратегії будь-які кадрові зміни залишаються лише порожнім формалізмом. Ще з 90-х років минулого століття Асоціація фермерів та приватних землевласників України чітко підкреслювала: аграрна політика нашої країни повинна базуватися на розвитку фермерського господарства. Проте такої політики в Україні ніколи не існувало і досі не існує, - зазначив Іван Томич. - Мали місце лише окремі, не системні та короткочасні спроби просуватися в цьому напрямку."

Отже, на початку війни в Україні сформувався величезний аграрний гігант, який становить загрозу для сільських територій та національної демократії. Мова йде про агрохолдинги, які домінують в Україні та ряді країн, що не належать до Європи.

"Сьогодні понад 70% найцінніших чорноземів планети опиняються під контролем міжнародних корпорацій, - зазначає голова Союзу українських селян. - Навіть у Бразилії, де спостерігається критична ситуація, немає такої концентрації земель у руках компаній, які належать одному бізнес-середовищу, як в Україні. Це веде до безвихідної ситуації, покинуті села, зростання безробіття та втрату останнього національного ресурсу."

Звісно, ми чітко усвідомлюємо, що ЄС - не панацея від усіх проблем в Україні. З іншого боку, як пересвідчилось чимало українців, у ЄС часто якість сервісів та публічних послуг знаходиться на нижчому, ніж в Україні рівні.

Наприклад, в Україні легше звернутися до сімейного лікаря. Адміністративні послуги, зокрема електронні, організовані більш ефективно завдяки платформі "Дія". Більшість населених пунктів отримують замовлення товарів протягом 24 годин.

В Україні процес відкриття банківського рахунку може бути завершено всього за кілька хвилин через інтернет, тоді як у багатьох країнах Європейського Союзу цей процес займає значно більше часу, оскільки вимагає запису на прийом до банку та підготовки ряду документів.

Існує безліч аналогічних прикладів, які можуть бути наведені. Тому, впроваджуючи законодавство ЄС, необхідно забезпечити, щоб якісні стандарти в різних сферах суспільного життя та бізнесу залишалися на належному рівні і не зазнали погіршення.

У цілому ми є незвичайним прикладом. Адже жодна з держав-членів ЄС не переживала повномасштабну агресію, виконуючи умови Євросоюзу, і не стикалася з подібними викликами.

Отже, надзвичайно важливо, щоб український парламент, реагуючи на запити європейських партнерів, зберіг і не знищив наші внутрішні досягнення.