Якою стане пенсійна реформа в Україні - Що очікувати на пенсії

Основні питання реформи: звідки отримати ресурси для внесків і в які інвестиційні інструменти їх вкладати, щоб уникнути збільшення державного боргу.

Україна все ще функціонує за "радянською" схемою пенсійного забезпечення: єдиний соціальний внесок (ЄСВ), що сплачується з зарплат, направляється до загального фонду та миттєво розподіляється серед нинішніх пенсіонерів. Індивідуальні накопичення для кожного громадянина не формуються, а дефіцит Пенсійного фонду компенсується за рахунок державного бюджету.

Ця модель функціонувала в часи, коли число платників податків суттєво перевищувало кількість отримувачів. Нині ситуація змінилась: старіння населення, міграційні процеси після 2022 року та значний тіньовий сектор негативно впливають на баланс між доходами та витратами.

Довідка: Станом на І квартал 2025-го пенсію отримують понад 10,3 млн громадян, і надходжень ЄСВ не вистачає.

Докладніше про це у нашому матеріалі з посиланням на РБК-Україна.

Раніше ми ділилися порадами щодо дій в ситуації, коли Пенсійний фонд України зменшує розмір виплат.

Накопичувальний рівень пропонує інший підхід: частина заробленого автоматично надходить на персональний пенсійний рахунок і інвестується. За десятиліття сума працює "відсоток на відсоток", а в пенсії стає другою "ногою" поряд із солідарною виплатою. Гроші прив'язані до людини та можуть бути успадковані -- на відміну від внесків у спільний фонд, які "розчиняються" у поточних виплатах.

Зверніть увагу: солідарна модель залишається в силі – вона гарантує мінімальний дохід тим, хто не зможе забезпечити себе власними заощадженнями. Накопичувальний рівень являє собою додаткову виплату, спрямовану на збереження реальної вартості накоплень.

Дилема №1 -- звідки брати внески. Варіанти два: підвищити податкове навантаження (ЄСВ або новий збір) чи "відщепити" частину чинного ЄСВ на персональні рахунки.

Перший шлях ризикує роздути "тінь". Другий -- збільшить дефіцит Пенсійного фонду, який доведеться латати бюджетом, кредитами або зовнішньою допомогою.

Варто зазначити, що навіть у разі успішного запуску системи, її вплив проявиться лише через деякий час. Для того щоб накопичити значний капітал, знадобиться принаймні 10-15 років. Таким чином, нинішні пенсії продовжуватимуть здебільшого фінансуватися за рахунок солідарної системи.

Дилема №2 – де розміщувати фінансові ресурси. В умовах нестабільності на фондовому ринку, облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) виглядають як надійний варіант: вони стабільні та прогнозовані, проте не сприяють економічному розвитку. Якщо значні обсяги капіталу масово інвестуватимуться в ОВДП, це може призвести до того, що майбутній бюджет опиниться у борговій залежності від пенсійної системи, особливо в умовах зниження надходжень до солідарної системи.

Тому уряд прагне знайти оптимальне співвідношення: поєднання державних цінних паперів для забезпечення стабільності з розширенням інфраструктури для довгострокових інвестицій.

Добровільний третій рівень уже працює. Недержавні фонди інвестують у депозити, ОВДП, а також інші інструменти -- від нерухомості до іноземних активів (із чинними регуляторними обмеженнями). Їхня роль може зрости: приватні керуючі здатні диверсифікувати портфель, підвищуючи дохідність без надмірного ризику. Водночас потрібні чіткі правила, нагляд і прозорість, аби захистити вкладників.

Деякі економісти рекомендують вдосконалити солідарну систему, запровадивши "умовно накопичувальні" рахунки та особисті кабінети з прогнозуванням пенсійних виплат. Інші ж вважають, що без справжнього накопичення не виникне тривалий капітал та повноцінний інвестиційний ринок.

Сьогодні Україна має унікальну можливість залучити фінансові та експертні ресурси від партнерів для підтримки свого перехідного етапу. Це дозволить сформувати незалежну інвестиційну стратегію та впровадити стандарти управління активами, орієнтуючись на кращі практики розвинених пенсійних систем.