Ювілей технологічного буму: хроніка найбільшого шахрайства 90-х років.

Історія про те, як віра в технологічний прогрес поступилася місцем звичайній жадібності та відчуттю втрачених шансів.

Рівно 25 років тому розпочалася одна з найзначніших фінансових криз в історії технологій - відома як "дотком-бульбашка". У 90-х роках інтернет-компанії швидко набирали обертів, відкриваючи нові горизонти для бізнесу. Проте, більшість з них не здобували реального прибутку. Їхня вартість була заснована лише на популярності та переконанні в тому, що технології зможуть кардинально змінити світ.

Вже сформувалося нове покоління, яке практично не має уявлення про фірми, що колись виконували роль аналогів Google або Facebook. Щоб не обмежуватися лише переказом історій численних стартапів, які спершу досягали вражаючих успіхів, а потім зникали з поля зору, ЕП вирішила представити правдиву історію вигаданої компанії DotNext.

DotNext - це узагальнений образ тих компаній, які в середині 90-х швидко залучали інвестиції, виходили на біржу, але після 2000 року багато хто з них збанкрутував і зник із ринку.

Засновник компанії, Марк Кемпбелл, втілює образ типової фігури підприємця епохи доткомів: інженер з амбіціями, талановитий промоутер своїх ідей, але з недоліками в управлінні. Він залишався відданим своїй місії до останнього, навіть коли навколишня реальність вказувала на інше. Його партнери, Сара Дойл та Річард Лоуренс, представляють собою осіб, які активно сприяли бурхливому зростанню фінансової бульбашки того часу.

Всі події, дані та статистика, які не мають відношення до DotNext, були перевірені та достовірні.

Марку Кемпбеллу 54 роки, він приїхав до Києва, щоб прочитати курс кризового менеджменту для одного з приватних університетів. Його кар'єра - це набір найрізноманітніших амплуа: керівник компанії з капіталізацією у 2 млрд дол., один з перших інвесторів в Google й Snapchat та навіть позаштатний експерт з інновацій в адміністрації Барака Обами.

Протягом останнього десятиліття він виступає в ролі традиційного голови – є членом кількох наглядових рад. Щоб додати різноманітності до свого життя, Кемпбелл щороку проводить авторський курс в університетах Центрально-Східної Європи. У 2025 році він отримав запрошення з України.

На початку березня ЕП мала зустріч із Кемпбеллом в кав'ярні поблизу Софійського собору. Серед молодих людей, які дискутують про новинки альтернативної кави та новини з-за океану, його поява зовсім не нагадує про статус американського мільйонера. Він відкритий, усміхнений і може без упину говорити про найрізноманітніші теми: від американсько-українських відносин до впливу штучного інтелекту на освіту.

Проте, мета нашої бесіди має інший характер. Ми прагнемо дізнатися про молодість Кемпбелла та історію компанії DotNext, яка стала одним із найяскравіших символів епохи доткомів. Схоже, що за понад два десятиліття Кемпбелл зміг упоратися з усіма емоціями, пов'язаними з його першим значним досягненням, яке водночас стало й невдачею.

Однак його історія про одну з найзначніших криз у світі технологій все ж залишається вельми захоплюючою.

На початку 90-х років минулого століття комп'ютери лише починали входити в повсякденне життя американських домівок. Їхня затребуваність зросла настільки, що вже 1994 року близько третини сімей у США володіла власним персональним комп'ютером.

Однак їх застосування було кардинально іншим, ніж у сучасності. Первісні комп'ютери в основному використовувалися для виконання робочих завдань, навчання або розваг, а не для безперервного серфінгу в мережі. Справа в тому, що всесвітня павутина тільки починала розвиватися, і на ній просто не було чим зайнятися. На початку 1992 року в інтернет-просторі налічувалося всього близько 30 веб-сайтів.

У родині Кемпбеллів перший комп'ютер з'явився ще в 1983 році, коли 12-річний Марк самостійно його зібрав. Уже до 16 років він освоїв програмування на Pascal і C, що зробило вибір його професійного шляху цілком зрозумілим. Виростаючи в сім'ї, де батько був професором комп'ютерних наук, а мати — вчителькою, у 1989 році Марк вирішив вступити до Стенфордського університету, щоб слідувати у батькових стопах та поглиблювати свої знання в галузі комп'ютерних наук.

На початку 90-х років Стенфорд лише починав перетворюватися на один із ключових осередків технологічної індустрії США. Перемістившись сюди з невеликого містечка Остін, Кемпбелл відразу ж відчув, як це середовище впливає на нього.

Без усвідомлення цього, Кемпбелл протягом своїх навчальних років стає невід'ємною частиною громади, про яку через кілька років говоритимуть як про засновників найуспішніших технологічних підприємств США.

Ключовим етапом у його житті стало стажування в компанії Apple під час завершальних років навчання в університеті. Поринувши у світ Джобса та Возняка, він остаточно усвідомив, що технології та інновації визначатимуть майбутнє.

Але що конкретно потрібно роботи 22-річний Кемпбелл поки не знав. "Після університету я влаштувався в Netscape, але швидко зрозумів, що робота звичайного інженера - не для мене. Мене не полишала думка, що справжнього результату можна досягти лише у власному бізнесі", - пригадує Кемпбелл.

На той момент Netscape Communications була на піку популярності. Її браузер, Netscape Navigator, утримував 80% ринку. Тобто 8 користувачів із 10 мали на своєму комп'ютері саме цей браузер.

Netscape Navigator став одним із ключових аспектів, що сприяли виникненню та зростанню компаній, чия бізнес-модель повністю залежить від онлайн-діяльності. Проте справжній вибух інновацій стався 5 липня 1995 року, коли фінансовий аналітик Джеф Безос офіційно заснував компанію, що спеціалізувалася на продажу книг через інтернет, - Amazon.

У тому ж році програміст П'єр Омідьяр заснував AuctionWeb - платформу для онлайн-аукціонів, яка згодом перетворилася на eBay. Спочатку він сприймав це як експеримент, але, коли першим проданим товаром став несправний лазерний указник, Омідьяр усвідомив, що створив не лише захоплення, а й щось значно більше.

Amazon і eBay зростали вражаючими темпами, щоквартально збільшуючи свою аудиторію. Їхній успіх слугував чітким сигналом для всіх, хто мав знання в сфері технологій: інтернет перетворився на платформу для ведення бізнесу, фактично ставши новим ринком з безмежними перспективами.

Між 1995 і 2000 роками з'являються сотні інтернет-компаній. У той час здавалося, що додавання ".com" у назву автоматично гарантує успіх. Нові бізнеси охоплювали найрізноманітніші сфери: електронну комерцію (eBay, Pets.com), медіа (Yahoo, Salon.com), соціальні мережі (TheGlobe.com, GeoCities) та навіть доставку (Webvan, Kozmo.com).

У 1997 році Кемпбелл, вражений бурхливим зростанням інтернет-торгівлі, заснував DotNext — онлайн-маркетплейс, що мав кардинально змінити уявлення про покупки. Його ідея була простою, проте революційною: DotNext не займався безпосереднім продажем товарів, а лише слугував платформою для з'єднання продавців і покупців. Продавці реєструвалися та розміщували свої товари, в той час як покупці мали змогу знаходити їх і робити покупки. Компанія отримувала комісію з кожної угоди.

На фоні загального піднесення компанія стрімко здобувала популярність. Успішний початок DotNext викликав інтерес інвесторів, які вже тоді були готові інвестувати в будь-який проект, пов'язаний з інтернет-технологіями.

"З технічної сторони створити DotNext не було особливо важко. Ще перед запуском ми змогли залучити перші інвестиції від приватних інвесторів, яким сподобалась наша ідея. Тоді вже всі знали про eBay чи Amazon, тому було достатньо просто пояснити, що наша компанія буде працювати за аналогічною моделлю", - пригадує Кемпбелл.

Бум доткомів відзначався яскравою особливістю, яка була притаманна практично всім новим інтернет-компаніям — це амбіція швидко досягти величі. Цю концепцію вперше виразив Джефф Безос, який порівняв інтернет-комерцію з золотою лихоманкою, підкреслюючи важливість захоплення найбільш вигідних "ділянок" ринку.

Для власників компаній у сфері доткомів основним пріоритетом стало підкорення ринку та збільшення обсягів продажів, тоді як прибуток опинився на другому плані. Фірми активно інвестували в маркетингові кампанії та рекламні стратегії, які зміцнювали їхню позицію на ринку, а також впроваджували системи знижок і програми лояльності, щоб залучити нових клієнтів.

Врешті-решт, онлайн-комерція зацікавила інвесторів та аналітиків з Уолл-стріт. Хоча вони могли не мати глибокого розуміння нових технологій, вражаюче зростання доткомів та їхня популярність зробили ці підприємства бажаними для вкладень.

У серпні 1995 року Netscape Communications провела надзвичайно успішне IPO всього через 16 місяців після заснування. Її акції планувалось продавати по 14 дол. за штуку, але в останній момент стартову ціну подвоїли до 28 дол.

У вересні 1998 року публічною компанією стала eBay. У перший день після IPO її акції зросли з 18 дол. до 53 дол. Подібна історія трапилася і з Webvan: у листопаді 1999 року компанія залучила 375 млн дол. під час первинного розміщення акцій. Попри те, що її оцінили в 4,8 млрд дол., на той момент річний дохід становив лише 395 тис. дол., а збиток перевищував 50 млн дол.

Чим частіше в медіа почали з'являтися подібні наративи, тим більше людей виявляли бажання не лише заснувати аналогічний бізнес, а й вкласти в нього свої кошти. На кінець 90-х років еволюція традиційних доткомів виглядала ось так.

З'являється стартап, що володіє лише мінімально життєздатним продуктом (MVP) та ідеєю для онлайн-заробітку, і його засновники отримують початкові венчурні інвестиції. Компанія розширює команду, запускає рекламні кампанії та залучає нових користувачів. Після кількох раундів фінансування керівництво приймає рішення про вихід на фондовий ринок. Після вдалого первинного публічного розміщення акцій (IPO) вартість акцій і капіталізація компанії зростають, незважаючи на те, що вона мала тільки сайт та кілька тисяч користувачів, а її прибутки були або мізерними, або взагалі відсутніми.

Її зростання забезпечують хайп в медіа, необґрунтовані прогнози аналітиків і масове скуповування акції дрібними інвесторами. Але в компанії навіть ніхто й не намагається думати над тим, що почати реально заробляти.

DotNext Кемпбелл отримала свої перші значні інвестиції в 1998 році, залучивши 10 мільйонів доларів від Benchmark Capital. Компанія обіцяла "перемогти Walmart" і перевести роздрібну торгівлю в повністю цифровий формат. Проте, подібно до інших доткомів, вона була "беззбитковою" лише на папері, оскільки оцінювала свій успіх не через прибуток, а через зростання трафіку та кількість угод.

У 1999 році компанія DotNext залучила 150 мільйонів доларів у другому раунді інвестицій, а вже в січні наступного року вона вийшла на біржу, отримавши оцінку в 2,5 мільярда доларів у перший день торгів.

Подібних компаній було сотні. Тільки у 1999 році відбулося 457 первинних публічних розміщень акцій, більшість з яких були пов'язані з інтернет-компаніями. Втім тільки маленька частка з них проіснувала більше трьох років.

На порозі тисячоліть інтерес до інтернет-компаній досяг неймовірного рівня. Здавалося б, інвестиції можна було отримати для будь-якої ідеї, що мала хоч найменший зв'язок з онлайн-бізнесом.

Цьому сприяла економічна ситуація в США: на початку 90-х ФРС знизила ставку з 9,8% до 3%, безробіття впало нижче 4%, а венчурні інвестиції зросли. Економіка США тоді стабільно розвивалася: ВВП країни щороку зростав у середньому на 3%, що позитивно впливало на рівень доходів населення.

Американці щодня бачили по телебаченню, що економіка зростає, а фондовий ринок демонструє рекордні показники. Паралельно вони читали новини про IPO eBay, Amazon, Netscape, чиї акції зростали шаленими темпами. І таких компаній ставало дедалі більше.

На тлі традиційних способів інвестування, таких як депозити, нерухомість чи золото, фондовий ринок здавався безальтернативним фаворитом. Ба більше, ніхто не звертав уваги на базові фінансові показники, зокрема на співвідношення ціни акцій до прибутку компанії. Більшість стартапів витрачали більше, ніж заробляли. Вони переконували, що головне - це трафік, кількість кліків і обсяги продажів, а прибутки прийдуть згодом.

У результаті частка активів американських домогосподарств, вкладених у фондовий ринок, стрімко зростала.

У другій половині 90-х років обстановка навколо фінансування дотком-компаній ставала все більш схожою на фінансову піраміду. Аналітики з Wall Street, усвідомлюючи, що бізнес-моделі багатьох компаній є нерентабельними, продовжували радити інвесторам вкласти кошти в них. Попит на такі акції зростав, що, відповідно, підвищувало їхню вартість.

Серед аналітиків виділявся Річард Лоуренс, який інвестував у DotNext, передбачаючи її зростання та успішний дебют на фондовому ринку. Хоча він усвідомлював, що компанія стикається з суттєвими труднощами в отриманні прибутку, яскрава медійна кампанія закрила йому очі на ці проблеми.

У неформальній бесіді з Лоуренсом і Кемпбеллом він наполягав на тому, що "інтернет трансформує все" і що доходи прийдуть згодом. Тим часом підприємство витрачає майже всі залучені фінансові ресурси на рекламу та операційні витрати.

Щоб досягти своїх цілей, DotNext залучила до команди маркетолога Сару Дойл. Її мета полягала у збільшенні кількості реєстрацій на платформі та посиленні впізнаваності бренду. Компанія не скупилася на витрати на маркетинг. Здавалося, що управління в компанії здійснюють саме маркетологи та фахівці з PR, а не оперативні директори.

В якийсь час вартість акцій перестала мати значення – вона просто невпинно підвищувалася. Лоуренс продовжував інвестувати все більше коштів, сподіваючись на безмежний ріст. Сара помічала, що витрати виходять з-під контролю, але загальний підйом емоцій заважав їй усвідомити це.

"Ми інвестували значні суми в рекламні кампанії, навіть запустили рекламу під час Супербоулу. Окрім цього, організовували корпоративні вечірки, куди запрошували відомих голлівудських зірок, створюючи справжнє видовищне шоу. Ідея щодо вечірок прийшла не від мене, я її підглянув у Pets.com," - згадує Кемпбелл.

10 березня 2000 року технологічний індекс Nasdaq досяг рекордної позначки в 5048 пунктів. Проте, всього через десять днів ринок почав демонструвати ознаки падіння. На перший погляд, це виглядало як звичайна корекція, але з часом стало очевидно, що інвестори втратили віру в доткоми. Тепер вони почали цікавитися реальними прибутками компаній, яких, на жаль, не було.

Квітень 2000 року став символом економічної тривоги. Акції таких гігантів, як Amazon, Yahoo та eBay, які ще нещодавно виглядали непохитними, почали різко падати, втрачаючи десятки відсотків своєї вартості. Менші компанії зникали ще швидше: інвестори поспіхом позбувалися всього, що містило суфікс ".com" у своїй назві. Pets.com, eToys, Webvan, theGlobe.com - ці підприємства існували завдяки зовнішнім вливанням фінансів, а їхні бізнес-моделі базувалися на обіцянках про яскраве майбутнє.

Причиною різкого падіння фондового ринку стала загальна економічна ситуація в США. Зростання інфляції змусило ФРС підвищити облікову ставку з 4,8% до 6% протягом року. Хоча це зростання не виглядало критичним, воно мало значний вплив на економіку, адже до цього низькі ставки стимулювали споживчі витрати.

Американці активно користувалися кредитами, витрачаючи кошти перевищуючи свої доходи. Обсяг споживчих позик зріс з 800 мільярдів доларів у 1991 році до 1,7 трильйона доларів у 2000-му. Також суттєво зросли іпотечні та корпоративні кредити, що зробило економіку більш чутливою до змін процентних ставок.

Зростання вартості кредитів зробило інвестиції в ризиковані активи менш привабливими, що викликало відтік капіталу з фондового ринку. Це особливо негативно вплинуло на дотком-компанії, які мали нестійкі фінансові показники та залежали від венчурного фінансування. Інвестори почали виводити свої кошти, і фондовий ринок швидко втратив довіру до технологічного сегменту, що призвело до краху багатьох фірм.

Кемпбелл до останнього намагався переконати ринок у життєздатності своєї компанії, але грошей не залишилося. Лоуренс втратив сотні мільйонів, а Сара опинилася серед звільнених, кількість яких тоді становила 200 тисяч осіб.