Фонд державного майна готується до однієї з найбільших хвиль приватизації за останні роки. У планах — виставлення на продаж кількох стратегічних підприємств, а також активізація процесу реалізації конфіскованих російських активів.
В інтерв'ю РБК-Україна голова ФДМУ Дмитро Наталуха розповів про підготовку до ключових аукціонів, перспективи продажу Ocean Plaza, інтерес міжнародних інвесторів та своє бачення майбутнього державної власності в Україні.
Масштабна приватизація: жовтень з чотирма торгами
- Наскільки реалістичний графік великої приватизації 2026 року з огляду на попередні зриви аукціонів?
План з приватизаційних надходжень на цей рік виконано на 63%. Міністерство фінансів та уряд визначили мету залучити 2 мільярди гривень до державного бюджету. На сьогоднішній день фонд уже отримав 1,26 мільярда гривень завдяки малій приватизації.
Лише півгодини тому завершилося засідання аукціонної комісії, що стосувалося ОПЗ (ми обговорюємо це ввечері 21 липня - ред.). Завтра відбудуться засідання комісій, присвячені "Мотордеталі-Конотоп" і Демурінському ГЗК.
Жовтень справді стане місяцем великої приватизації. 13 жовтня виставляємо "Сумихімпром", 19 жовтня - ОПЗ, 20 жовтня - "Мотордеталь-Конотоп" і Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат.
Який тип аукціону буде організовано — на підвищення чи на зниження? Яким чином це буде визначено?
Коли ми обговорюємо підприємства, на які накладені санкції, зокрема ТОВ "Демурінський ГЗК" та ТОВ "Мотордеталь-Конотоп", важливо зазначити, що механізм продажу таких активів визначається постановою Кабінету Міністрів №75.
Cпочатку аукціони проводяться тільки на підвищення - це так званий англійський аукціон. Якщо ж учасники на торгах не з'являться, то вважатиметься, що перший аукціон фактично не відбувся. Тоді дозволяється грати на пониження.
Це означає, що далі оголошуються повторні торги. Але початкова ціна буде з дисконтом у 50% на об'єкт. Тож основне питання: чи з'являться учасники?
Які нововведення були впроваджені в організації аукціону "Сумихімпром" 13 жовтня в порівнянні з двома попередніми спробами, які не відбулися через брак учасників?
Сумихімпром є надзвичайно складним об'єктом у прифронтовому регіоні, особливо в даний час, коли на сумському напрямку відбуваються інтенсивні бойові дії.
Ми спробували хоч якось підвищити вартість активу перед продажем. Узгодили з Кабміном постанову, яка суттєво компенсує покупцю вартість добрив, що виробляє в тому числі - "Сумихімпром".
Команда фонду обговорила постанову з учасниками ринку, з'ясувала потенційний попит і узгодила питання з Антимонопольним комітетом, щоб не дестабілізувати ринок. Розраховуємо, що це може дати ефект, подібний до програми компенсації вартості української сільгосптехніки.
- Чи допомагає програма компенсацій аграріям підвищити інтерес до Сумихімпрому? Які сигнали зростання попиту?
- Ми спілкувалися з кількома асоціаціями агроринку. Вони підтвердили попит саме на добрива, які виробляються і на "Сумихімпромі".
В Україні аграрії активно шукають якісні добрива, і програма компенсацій слугує вагомим стимулом для них обирати продукцію "Сумихімпрому". Новий власник заводу має можливість скористатися цим попитом відразу ж.
У липні уряд зменшив початкову вартість ОПЗ на 4%, з 4,488 мільярдів гривень до 4,3 мільярдів гривень. Чи вистачить цього кроку для успішного проведення аукціону?
- Ціна знижується не в ручному режимі - вона формується оцінщиками. По заводу було кілька прильотів, підприємство отримало пошкодження. Це природно вплинуло на ціну. По суті - це збитки, які завдала нині Росія, для потенційного інвестора.
Які чинники надають фонду впевненість у позитивному результаті аукціону з продажу ОПЗ цього разу?
- Найпозитивніший сигнал, як не дивно, надав американо-іранський конфлікт. Коли заблокували Ормузьку протоку, з'ясувалося, що близько 30% глобального постачання аміаку йшло саме через неї. Блокування протоки створило дефіцит на ринку, і ціна на аміак пішла в космос.
Світові виробники аміачних добрив почали активно розглядати варіанти хеджування ризиків. В цей період ми помітили значний, на нашу думку, підйом інтересу до цього виду активів.
Фото: Дмитро Наталуха - про попит на активи (колаж РБК-Україна)
На даний момент укладено чотири угоди про конфіденційність з різними потенційними учасниками аукціону. Угоди підписані з чотирма іноземними компаніями, які в рамках цих домовленостей отримують інформацію про підприємство. Представники компаній вже відвідали об'єкт для ознайомлення з виробничими потужностями.
Відверто кажучи, подібного давно не спостерігалося. Коли ОПЗ востаннє виставляли на продаж, жодна угода про нерозголошення не була укладена, а зацікавленість проявила лише одна українська компанія, яка зрештою й не взяла участі в конкурсі. Наразі ж ми спостерігаємо інтерес з-за океану, а також з Близького Сходу та Азії.
Які аспекти Демурінського гірничо-збагачувального комбінату привертають увагу інвесторів?
Цей актив викликає великий інтерес, зокрема в контексті можливостей Об'єднаної гірничо-хімічної компанії, яка була приватизована у 2024 році. Демурінка може відіграти роль своєрідного порятунку, забезпечуючи ОГХК необхідними сировинними ресурсами для виробництва.
Демуринський ГЗК постачає ільменіт, рутил, циркон. Зокрема, здійснюються поставки американським контрагентам, одному з топових гравців ринку титану, який уже верифікував якість сировини.
По Демуринському ГЗК теж укладено дві угоди про нерозголошення інформації. Є зацікавленість і з боку локальних українських учасників.
Чим же вирізняється "Мотордеталь-Конотоп" серед інших трьох учасників жовтневих аукціонів?
Це невелике, хоча й менш відоме порівняно з ОПЗ або Сумихімпромом, але доволі цікаве підприємство має значний потенціал для розвитку та стабільну клієнтську базу. Приблизно 90% продукції, що випускається тут, експортується за кордон. Серед партнерів підприємства є один із провідних світових виробників автомобілів та автозапчастин. Зокрема, для цього замовника виготовляються циліндри.
Активи росіян, які підпадають під санкції, і Ocean Plaza.
На якій стадії перебуває підготовка Ocean Plaza до продажу?
У нас є, по суті, всі необхідні юридичні механізми для створення групи активів, яка буде виставлена на продаж. Це стосується не лише акцій ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь", який володіє торговим центром Ocean Plaza, але й прав вимоги за кредитами, земельних ділянок та інших активів.
Ще до минулої середи створити подібний пул з юридичної точки зору було неможливо. Проте, тиждень тому уряд ухвалив нові зміни до постанови, що регулює процес формування пулів для реалізації підсанкційного майна.
Наступне питання полягає в тому, яку роль займе міноритарний акціонер. Наразі спостерігаємо позитивний конструктив, і я не виключаю можливості, що він також візьме участь в аукціоні. Підемо далі і подивимось, адже, згідно з інформацією з медіа, міноритарний пакет Ocean Plaza належить ТОВ "Ланіта Інвест" або пов'язаним з Андрієм Івановим структурам, які контролюють компанію UDP.
У нас, на жаль, немає можливості виставити в одному пулі і державну частку, і приватну. Тому зараз триває дискусія, чи можна знайти конструкцію, щоб виставити 100% ТРЦ, а не наявні 66%. Бо попит є на 100%.
Мене турбує, що через всі ці юридичні складнощі аукціон може відбутися лише в грудні 2026 року, а надходження від продажу надійдуть лише в січні 2027-го. Це означає, що якщо актив буде продано, то отримані кошти будуть враховані в бюджеті наступного року.
Яка можливість встановлення ціни на цей актив?
Відповідно до наших розрахунків та інформації, отриманої від представників ринку, потенційні інвестори готові розпочати переговори про 100% володіння торговими центрами з суми близько 100 мільйонів доларів. Це підтверджується обговореннями навколо можливого продажу торгового центру Dream Town, розташованого на Оболоні, який також пропонується за подібну ціну, хоч і має дещо нижчі характеристики.
- Як прокоментуєте обшуки ОГП у ФДМУ у справі Ocean Plaza в червні цього року? Чи вплинула ця ситуація на терміни підготовки аукціону?
- Усе завершилося діалогом. Зараз начебто є порозуміння, що ми працюємо й співпрацюємо. Правоохоронці зацікавлені отримувати безпосередню інформацію, яка не даватиме підстав думати про якусь корупційну складову, - і ми налагодили це спілкування. Жодних підозр нікому не пред'явили, відбулася комунікація.
Наше головне завдання - забезпечити, щоб подібні ситуації більше не виникали, адже інакше приватизаційний процес ризикує втратити довіру. Потенційні інвестори можуть відчути страх при вступі в конкуренцію за актив, знаючи, що в будь-який момент можуть з'явитися правоохоронці і почати, м'яко кажучи, ставити запитання.
З іншого боку, ми усвідомлюємо підходи правоохоронних органів - вони вважають це активом з підвищеним ризиком. Тому ми надали всю необхідну інформацію про процес формування ціни, осіб, які її визначають, а також про критерії вибору переможця аукціону. Ми продовжимо інформувати, щоб уникнути повторних безпідставних підозр.
- Загалом у реєстрі ФДМУ вже більше 1500 підсанкційних активів росіян і колаборантів, але реалізовано менше 5%. Чому економіка досі не відчула ефекту від їхньої реалізації?
Слід усвідомлювати, що означають ці 1537 активів, які були зафіксовані на лютий. Варто зазначити, що ця цифра не є сталою; протягом останніх двох місяців їх кількість зросла приблизно на десять.
Отже, якщо проаналізувати склад цих активів, можна помітити, що основну частину становить так зване індивідуально визначене майно. Це означає, що 41% загального обсягу займають автомобілі, житло та подібні речі. На другому місці розташовані раритетна зброя, твори мистецтва, ікони та інші подібні предмети, які належать до сегменту ювелірних виробів і антикваріату. Загалом це приблизно 500 позицій із 1537.
Зображення: Дмитро Наталуха - стосовно продажу активів, які підлягають санкціям (колаж РБК-Україна)
Ця цифра справді вражає. Однак, насправді, значні фінансові надходження до бюджету можуть забезпечити лише корпоративні права. Це складає 123 активи з загальної кількості.
З цих активів - ліквідних, напевно, близько 35%. Десь 20% з них перебуває на тимчасово окупованій території. 17% узагалі ще не зареєстровано і проходять етап ідентифікації.
Лише близько 25% ліквідних активів планується виставити на продаж у 2026 році. До цього переліку входять Демурінка, Ocean Plaza, "Мотордеталь", Глухівський кварцитовий кар'єр і Миколаївський завод з виробництва глинозему.
Останні два активи плануємо виставити на продаж приблизно в листопаді. Що стосується групи підприємств навколо СМНПО ім. Фрунзе в Сумах, разом із "Енергомашем" з Сум, їх реалізацію плануємо здійснити ближче до завершення першого кварталу 2027 року.
Якщо поділити активи на групи, наприклад, у випадку з Миколаївським глиноземним, де формально є сім окремих підприємств, що утворюють один пул, то можна побачити, що з 23 запланованих на 2026 рік вже ухвалено рішення по 15 пулах. Це свідчить про те, що процес дійсно триває.
Яким чином відбувається реалізація унікальних антикварних та ювелірних предметів, які знаходяться під управлінням фонду?
Тут справді вражаюча кількість об'єктів, але варто зазначити, що ринок має свої особливості. Проте, ми також можемо похвалитися успішними прикладами. Наприклад, нещодавно ми реалізували квартиру Артемія Лебедєва, і поряд із нею виставили на продаж чотири автомобілі Олега Дерипаски, і всі вони знайшли своїх покупців.
Що стосується решти позицій серед цих 1500 активів, таких як раритетна зброя, шаблі, картини чи ікони, то в Україні відсутній антикварний ринок такого масштабу, а міжнародний ринок для нас залишається закритим. Отже, наразі єдине, що ми можемо зробити з цими предметами, - це проводити їх облік, аудіювання та передавати до музеїв.
Земельні ділянки, обмежена приватизація та співпраця між державним і приватним секторами.
Які наміри стосовно малої приватизації в другій половині року?
Їх дійсно надзвичайно багато, активи налічують сотні одиниць. Ми обговорювали з новим міністром економіки можливість створення окремого пулу для активів малої приватизації, які не продаються з різних причин. Це досить інноваційна пропозиція – передати їх в управління приватній компанії, яка має досвід у веденні подібних портфелів.
Чи недостатньо у вас власних ресурсів для ефективного управління таким масштабним господарством?
Отже, в нашій країні спостерігається брак робочої сили, зокрема серед спеціалістів, які володіють управлінськими навичками. Потреба в таких фахівцях буде лише збільшуватися.
В тому числі через цей дефіцит складно йде і реформа з формування наглядових рад. Такої культури в нас історично не було, вона почала з'являтися тільки приблизно з 2015 року. Але все, що ми можемо перетворити на акціонерні товариства й запровадити там корпоративне управління, ми запроваджуємо.
- Які перші результати публічно-приватного партнерства як стратегічного напрямку роботи Фонду?
Фонд не займався цим питанням до минулого місяця, коли ми започаткували новий департамент з нуля. Справа в тому, що в нашій управлінській структурі є кілька активів, які не підлягають продажу через законодавчі обмеження, оскільки вони мають історичну та культурну цінність. Найяскравіші приклади – це Палац Шенборнів у Закарпатті та санаторій "Куяльник" в Одеській області.
Куяльник перебуває в такому жахливому стані, що просто хочеться його обійняти і плакати. Необхідно сформувати команду, яка працюватиме над його відновленням цілодобово, і визначити, що саме робити: створити SPA-курорт чи щось інше. У світі є всього кілька десятків компаній, які мають досвід у розробці таких проектів. На жаль, у нашому фонді немає жодного співробітника з подібним досвідом.
Та сама історія із замками. Є країни на кшталт Австрії, Чехії, Іспанії, Франції з досвідом приведення таких об'єктів до ладу й відкриття на їхній базі готелів, ресторанів, музеїв. У нас такого досвіду немає або він незначний.
Тому виникла ідея залучити приватний капітал і приватну експертизу, не передаючи власність у приватні руки. Власником лишається держава, а керує приватний інвестор або бізнес.
Це два зразкові проєкти. Щодо Шенборнського палацу, ми провели оголошення конкурсу на різних платформах і форумах. На даний момент ми маємо принаймні двох потенційних учасників, які бажають отримати його в концесію.
Якщо вдасться реалізувати перший пілотний проєкт, можна буде говорити з іншими міністерствами, в управлінні яких є подібні об'єкти історико-культурної спадщини. Наприклад, у Міноборони знайдеться три-чотири маєтки та замки.
Стратегія: чи повинна держава зберігати свої права власності?
Яким чином ви оцінюєте ситуацію з управлінням ліквідними активами через пів року на вашій посаді?
Керування є складним завданням, і я скажу це відверто. Об'єднати в рамках одного державного органу фахівців з експертизи у таких різних сферах, як титан, хімічні речовини, аміак або гірничий бізнес, є практично неможливим. По-перше, наші зарплати не дозволяють залучати висококваліфікованих спеціалістів. По-друге, просто не існує такого складу кадрів, де кожен працівник мав би глибокі знання в усіх цих різних напрямках.
Це піднімає важливе концептуальне питання: чи варто інвестувати наші ресурси – інтелектуальні, фінансові, часові, людські тощо – у підвищення ефективності державних активів, якщо в підсумку їх все одно планують продати?
- Чому взагалі держава вважає за доцільне продавати великі підприємства саме зараз, під час війни, а не чекати миру?
- Тут немає однозначно правильної відповіді. Можна зайняти як одну позицію, так і іншу, і в обох буде своя правда. Хтось каже: почекайте закінчення війни і тоді продавайте. Але якщо актив не продався до війни, чому він має продатися після?
Підприємство не функціонує ізольовано. Воно зобов’язане виплачувати заробітну плату своїм працівникам, навіть у разі зупинки, а також розраховуватися за спожиту електроенергію та виконувати податкові зобов’язання. У випадку відсутності виробництва — наразі активно діють лише "Мотордеталь" і Демурінка — коштів для виплат просто немає, що призводить до зростання заборгованості щомісяця.
Цей тягар неминуче потрібно буде зняти: чи то погасити борги, чи довести бізнес до банкрутства, а потім розрахуватися з кредиторами. Найзначнішими з них стануть постачальники електричної енергії, податкові органи, а також працівники.
Одночасно існують інвестори, які почуваються комфортно в таких обставинах. Вони шукають активи, які втрачають в ціні через підвищений ризик на ринку, і очікують зручний момент для їх подальшого продажу.
Продаж надає можливість: по-перше, звільнити державу від цього тягаря; по-друге, скористатися коштами інвестора для швидкої виплати боргів, замість того щоб чекати роками; по-третє, передати ризики, пов'язані з можливим знищенням або пошкодженням активу, на приватний сектор.
Зображення: Дмитро Наталуха - про плюси приватизації (колаж РБК-Україна)
Я цілком погоджуюсь з думкою, що після завершення конфлікту вартість підприємства може зрости. Це дійсно ймовірно. Проте до цього часу борг може зрости настільки, що інвестор скаже: "Я не готовий заплатити 600 мільйонів гривень за актив, який оцінюється в 100 мільйонів, адже це просто не економічно обґрунтовано. Мені знадобляться 200 років, щоб повернути цю суму". У такому випадку підприємство залишиться в стагнації, поки не виникне необхідність розпочати процедуру банкрутства.
Невідомо, коли бойові дії завершаться і коли компанії зможуть відновити свої прибутки до рівня, який був до війни. Деякі підприємства взагалі не мають права на ведення виробничої діяльності, оскільки ризик, пов'язаний зі можливим ударом дронів чи ракет, наприклад, по аміаку, може мати катастрофічні наслідки.
Проте я впевнений, що можу визначити, які втрати нестиме держава внаслідок зростання боргових зобов'язань до вересня чи січня. До того ж, продаж активів у даний момент — це, без сумніву, пряма фінансова підтримка для нашої оборони. А якщо мова йде про конфісковані російські кошти, то всі отримані кошти перераховуються безпосередньо до Фонду для ліквідації наслідків збройної агресії.
Проблемні підприємства – це зрозуміло. Але чи варто розглядати продаж активів, що приносять доходи?
- Уявімо таку ситуацію. Маємо "Сумихімпром", що здатен виробляти добрива. А ще є "Украгролізинг" - державна лізингова компанія, яку за рік-два консультацій можна вивести в топ-три лізингових компаній країни. Додамо Земельний банк, який здає в суборенду сільськогосподарську державну землю на 14 чи 25 років і за минулий рік заробив понад 1 мільярд гривень.
Виходить замкнутий цикл: фермер бере техніку в лізинг у державній компанії, купує добрива на державному заводі, бере в суборенду державну землю - і цим усім обробляє цю землю. А прибуток Земельного банку може фінансувати розширення "Украгролізингу" й нарощування виробництва на "Сумихімпромі". Питання: якщо система здатна сама себе фінансувати й приносити прибуток, чи є сенс це продавати?
Багато людей вважають, що держава за замовчуванням є неефективним власником. Яка ваша точка зору на це питання?
- Я не вважаю, що держава за визначенням неефективний власник або неефективний менеджер. Це питання державних політик і людей, які їх реалізують.
Якщо державна політика полягала в тому, щоб не господарювати державним майном, а розставляти своїх людей на позиції, укладати контракти зі зрозумілими приватними контрагентами, які отримують надприбутки, а всі ризики несе держава у вигляді державних підприємств, - звісно, жодного якісного управління й ефективності не буде.
Якщо ж відбувається зміна парадигми і ми ставимося до державного майна як до державного капіталу, а не як до якогось непотребу, - цілком реалістично побудувати повноцінний фонд національного багатства, на кшталт того, що є в Норвегії.
Які державні активи з нинішнього портфеля, на вашу думку, країна не повинна буде зберігати, скажімо, через три роки?
- Питання не в тому, скільки має бути державного сектору - 219 чи 220 активів на балансі. Питання в доцільності. Навіщо, наприклад, нам горілчаний завод в Умані, що виробляє кошерну горілку, Це, звісно, колоритний актив. Але чи має ним володіти держава? Навряд чи. Або пекарня в Чернівцях, або якесь видавництво у Львівській області.
Водночас, зрозуміло, стратегічні підприємства держава, мені здається, має за собою залишити. Особливо в тих неоднозначних умовах, у яких ми існуємо. Справа в тому, що ці активи треба ефективно розвивати.
У світі це стала практика. Подивіться, наприклад, на публічний сектор Польщі, який генерує 8% ВВП. В ньому кілька державних компаній-монстрів - від енергетичного гіганту Orlen до найбільшої страхової компанії PZU. Вони об'єднані під Міністерством державних активів, це аналог нашого Держфонду майна.
У Франції державний вплив простежується практично у кожному великому бізнесі. Наприклад, у приватній компанії Renault обов'язково присутній представник держави в наглядовій раді. У Сінгапурі державний сектор відіграє одну з ключових ролей в економічному розвитку країни.
Отже, виявляється, що держава не є таким вже й неефективним управлінцем, як зазвичай вважається. Економічна ефективність залежить не стільки від форми власності, скільки від реальних державних стратегій та їх реалізації.
#
