Ми дуже любимо захоплюватись історіями успіху інших людей — Стіва Джобса, Ілона Маска, наприклад. Але за фактом успіху геніальних особистостей ми часто не помічаємо того, що йому передувало, — а це їхня власна візія та наполегливість, із якими вони долали скепсис і невіру інших.
Чимало проривних винаходів людства стали повсякденними наперекір думці більшості. Мало хто вірив в електричну лампочку Томаса Едісона. Герой Франції маршал Фош напередодні Першої світової війни казав:
«Літаки — то цікава іграшка для науковців, але вони не мають цінності для військової справи».
З ідеї телефона без кнопок теж сміялися. Проте ідеї перемагають. Я вважаю, що в сучасному світі — від ліберального Заходу до комуністичного Китаю — панівною є концепція зростання добробуту громадян через економічне зростання країни. Тому для України цілком можлива наступна амбітна економічна мета — досягнути валового внутрішнього продукту (ВВП) на рівні 1 трлн доларів у найближчі 10 — 15 років. Нагадаю, нині ВВП дорівнює $156 млрд.
Саме цю тему я обговорював з економістами та підприємцями: Ігорем Ліскі, Віктором Галасюком, Валентином Запорощуком, Дмитром Наталухою та Джованні Сальветті на нещодавньому Київському міжнародному економічному форумі. Один трильйон доларів ВВП для України означає: мова йде про мету зростання, що в 6,5 раза перевищує нинішній рівень. Це в кілька разів вище за цілі уряду. Урядові плани можна здійснити без суттєвих реформ: у 2004 — 2019 роках Україна показала економічне зростання у майже 2,5 раза.
Хтось може запитати: а наскільки реально досягти такого зростання? Чимало держав у наш час змогли збільшити ВВП за короткі строки. Це Туреччина, Індонезія, Угорщина, наприклад. Вони стимулювали національне промислове виробництво та вийшли на абсолютно новий рівень розвитку економіки.
Якщо говорити про більш віддалену історію, то прикладів теж чимало, особливо в 1960-ті — 1980-ті роки. Сінгапур за 15 років зміг збільшити ВВП у 12 разів, а Південна Корея — у 22 рази! Я б навіть сказав, що $1 трлн ВВП — доволі скромна мета.
Я переконаний, що швидкому зростанню України заважають не зовнішні чи внутрішні чинники та кризи, а обмеження в наших головах. Необно позбутись ідеологічних табу щодо нашої економіки. Замість комплексу жертви зовнішніх обставин — повірити, нарешті, у власні сили. Потрібна чітка прагматична візія держави щодо політики зростання та рішучі дії з її втілення.
Для України вихід у тому, щоб створювати й розбудовувати промисловість та інфраструктуру. Якщо ми будемо сподіватися на отримання вигоди винятково від торгівлі сировиною та IT-аутсорсингу, то це шлях у нікуди. Потрібно виробляти кінцеві продукти тут і зараз. Ще краще — товари з високим вмістом інтелектуальної власності та наукових розробок. Тоді більше шансів на те, що світові ціни на енергоресурси чи сировину не вплинуть на прибутковість бізнесу. Інтелектуальні, технологічні та креативні продукти — це гарантія швидкого економічного зростання.
У світі найбільш успішні економіки ідей, знань, креативу та технологій. Ігор Ліскі на форумі зауважив, що Україні потрібна нова індустріалізація:
«Якщо ми не почнемо повторну індустріалізацію — в Україні залишиться 15 млн населення. Тоді досягнення $1 трлн ВВП неможливе. Треба, не втрачаючи старі конкурентні переваги, закласти дієвий фундамент. Для цього потрібне, по-перше, розроблення сучасної інфраструктури: енергетики, доріг, портів, цифрових послуг тощо. По-друге, сучасна медицина. І по-третє — жорстка прагматична політика боротьби за великого інвестора».
Я вважаю, потрібно припинити говорити про наш великий потенціал, а почати його використовувати. Маючи спільну мету — досягти рівня ВВП у $1 трлн, — Україна знатиме, в якому напрямку застосовувати свої ресурси.
Амбітна ціль здатна об’єднати всю країну. Чому? Я переконаний, що якщо ви пригадаєте найкращі з погляду особистих доходів роки та порівняєте їх зі статистикою зростання ВВП, то неодмінно побачите, що зростання економіки мало позитивний вплив і на ваші фінанси. Від зростання ВВП до $1 трлн виграють усі: малий, середній, великий бізнес та громадяни загалом.
Для урядовців така мета означає, що потрібно думати не про виборчий політичний цикл і кулуарні політичні ігрища, а про те, як досягти мети в $1 трлн за 10 — 15 років. Замість ухвалення рішень, які сподобаються на Банковій, на Грушевського чи в МВФ, мають працювати інші критерії: чи допомагає рішення досягти мети в $1 трлн ВВП або заважає її досягненню? З досвіду я знаю, що чітко визначена ціль сприяє фокусуванню людських і фінансових ресурсів навколо неї.
Я розумію, що для визнання такої амбітної мети потрібна нова якість політичної еліти. І вона проявиться або повільно в процесі еволюції, або швидше під зовнішнім тиском того ж малого та середнього бізнесу. Але іншого виходу немає. Світ довкола нині доволі бурхливий. Я часто повторюю відомий вираз: кораблю, який «не знає, куди пливе, жоден вітер не буде попутний». Тому треба тримати свій курс. Наприклад, курс на $1 трлн ВВП.
