У 2018 році концепції сталого розвитку лісового господарства виповнюється 305 років – за цей період науковий підхід трансформувався від принципу забезпечення невичерпності лісових ресурсів до багатоцільового та інноваційного лісокористування.
У 1713 році німецький вчений, керівник гірничодобувного комплексу Саксонії, Ганс Карл фон Карловіц видав працю «Економіка лісового господарства: інструкція з вирощування дикоростучих дерев». Головною ідеєю праці стало зберігання, вирощування та користування лісовими ресурсами непереривним, стабільним та сталим чином. Публікація поклала початок розвитку наукового підходу до ведення лісового господарства, який згодом з Центральної Європи розповсюдився на увесь світ. 
Портрет обер-берггауптману Саксонії Ганса Карла фон Карловіца
Обкладинка головної праці фон Карловіца «Sylvicultura oeconomica, oder Hausswirthschaftliche Nachricht und Naturmässige Anweisung zur wilden Baumzucht»
Несистематичний підхід до стабільного лісокористування європейські держави демонстрували ще з Середніх віків. У XIV столітті заклики до збереження лісу та підтримки його у необхідно гарному стані зафіксовані у деяких законодавчих документах Німеччини та Франції. В Англії у 1664 році вийшла праця Джона Евеліна «Ліс: дискусія про лісові дерева та відтворення деревини в домініонах Його Величності». Книга мала великий вплив: завдяки ній на Британських островах були висаджені мільйони дерев.
На початку XVIII сторіччя попит на деревину дуже різко зріс. Німецькі князівства та Австрійська імперія потребували колосальних об’ємів деревини задля задоволення потреб гірничодобувної та соляної промисловостей. Франція, Англія, Іспанія та Швеція були зацікавлені головним чином у деревині для кораблебудування. Агресивні темпи вирубки лісів на великих ареалах призвели до швидкого зникнення більшості лісових ландшафтів у цих країнах. Згадки сучасників повні описами важкого стану лісу та деградованих площ. 
Масштаби збезлісення Європи 1000 р. до н.е – 1850 р. н.е.
У цих умовах і була написана перша наукова праця щодо необхідності сталого розвитку лісового господарства. У цій праці на 300 сторінок фон Карловіц, досліджуючи власний та міжнародний досвід, спираючись на роботи інших лісоводів, робить висновок, що для лісокористування сталим шляхом потрібні геть нові підходи. Також автор досліджує дефіцит лісових ресурсів у Європі та вказує на його причини. У праці закладені основи вивчення та формування сучасного лісового сектору та лісозаготівельної діяльності, а також вперше застосовано термін «сталий» відносно цієї галузі економіки. Найбільш важливою ідеєю фон Карловіца стала теза про те, що за відсутності систематичної висадки на територіях, де були проведені вирубки, лісовий ресурс – зникає.
Наукове товариство прийняло ідеї фон Карловіца, їх популяризаторами стали відомі лісознавці Вільгельм Готфрід Мозер та Георг-Людвіг Гартіг. Але на законодавчому рівні концепцію сталого розвитку лісового господарства держави почали приймати лише на початку ХІХ століття. Крок за кроком у Європі почали приймати політики та закони, що вводили у практику принципи використання лісових ресурсів, що відтворюються. Лісоводи-практики отримали широке визнання, а профільні школи та академії стали престижними учбовими закладами, які приваблювали іноземних студентів. Так, наприклад, батько лісоводства Данії та Норвегії Іоганн Георг Ланген навчався та проходив практику у Німеччині. З середини позаминулого століття корони Іспанії та Португалії надавали своїм студентам гранти на навчання у провідних лісових закладах Франції та Німеччини.
Німецька система сталого лісокористування крокувала світом: Дітріх Брандіс запровадив її в Британській Індії (вона досі діє у Пакистані, Індії, Бангладеші, Бірмі), Бернхард Ферноу очолював відділ лісового господарства Міністерства сільського господарства США.
Розвиток промисловості та економіки XIX сторіччя створив ідеальні умови для впровадження сталих систем лісокористування по всьому світу: впровадження металів та вугілля у виробництві значно зменшило тиск на лісові ресурси. Значну роль у цьому процесі також зіграв розвиток сільського господарства, оскільки на цей час припала його інтенсифікація та механізація.
З іншого боку вдосконалення системи сталого лісокористування проходило в аспекті розвитку та покращення лісового законодавства. Сучасний корпус юридичних прав на ліси у Європі сформувався у XIX сторіччі: такі землі були виявлені, картовані та внесені у кадастри. Перше покоління європейських законів щодо лісу мали на меті ліквідацію узуфрукту (прав володіння лісами на чужих землях) та трансформацію розпливчастих колективних прав у чітко визначені приватні, общинні або державні права на ліс. Трохи пізніше структура форм власності на ліси змінилася у результаті торгівлі землями, насадженням нових лісів на колишніх сільськогосподарських угіддях, тощо. Друге покоління таких законів було призване гарантувати права землевласників на лісові ресурси та користування ними як прибутковим капіталом. Законодавство також визначало відповідальність землевласників у забезпеченні їх лісами суспільно корисних послуг, зокрема екологічних функцій водозбірних басейнів, стабільності лісового покрову.
На сьогодні лісоводи усього світу мають цілий арсенал ефективних засобів, які забезпечують сталий спосіб лісового господарювання. Двома основними трендами сучасного лісоводства є: по-перше, створення таких умов розвитку лісу, що зумовлюють його відновлення природнім шляхом; по-друге, введення певної частки листяних лісів у масив хвойних – тобто створення змішаних насаджень. Ці тренди є наслідком встановленого в останні десятиліття пріоритету екологічної та рекреаційної функцій лісу. Багатоцільове лісокористування, яке неможливе без сталої моделі його розвитку, гнучко реагує на різні інтереси суспільства та адаптує увесь промисловий комплекс до локальних соціально-економічних та екологічних умов. Воно забезпечує можливість багатоваріантного реагування на ринкові зміни, мінливі цінності та потреби суспільства, але при цьому не звужує весь спектр можливостей у лісогосподарюванні для майбутніх поколінь.
Симисенко Ігор
журналист
#лес #Лесная отрасль
