Друг України, але не лідер: якою є політична спадщина президента Анджея Дуди?

Україна стала полем найбільшої та чи не найважливішої дипломатичної баталії Анджея Дуди

Коли почалась велика війна, саме президент Польщі одним із перших з-поміж європейських лідерів приїхав до Києва й підтримав Україну. Анджей Дуда ніколи не зустрічався з Путіним і послідовно виступав проти російського імперіалізму.

Відповідно, значна частина польського населення має досить критичне ставлення до його внутрішньої політики. Основною причиною цього є відсутність самостійності та підпорядкованість партії "Право і справедливість" ("ПіС").

Напередодні офіційного закінчення президентського терміна Анджея Дуди в Польщі було проведене соціологічне опитування, яке виявило, що позитивно оцінюють його діяльність лише 44% опитаних. Серед цих респондентів 17% вважають, що президентство було "однозначно успішним", тоді як 27% висловили думку, що його діяльність була "переважно позитивною".

Проте, половина респондентів у дослідженні (50%) виявила незадоволення: 34% охарактеризували обидві його каденції як "вкрай негативні", а 16% - як "скоріше негативні".

Як це сталося і чим запам’ятається полякам (та українцям) президент Дуда?

Два президенти Анджея Дуди стали знаковими для політичного розвитку Польщі, відзначаючи особливу епоху в її історії.

У серпні 2015 року, коли його вперше обрали президентом Польщі, Барак Обама займав пост президента США, Ангела Меркель була канцлером Німеччини, а Європа стикалася з першою значною міграційною кризою.

У цьому десятилітті сталося безліч значущих міжнародних подій, наслідки яких відчуватимуться ще тривалий час.

Попри безсумнівні намагання Анджея Дуди перетворити Польщу на одного з лідерів Європи, йому це не вдалося, передусім через безперервні конфлікти з тією ж Європою.

Президент Дуда виступав на стороні партії "ПіС" у їхньому протистоянні за вплив на польські суди. Він також висловлював незадоволення щодо політики Європейського Союзу в питаннях міграції, ідеології рівності та підходу до енергетичної системи, підкреслюючи важливість суверенітету Польщі.

Перші вісім років президентства Анджея Дуди відзначалися, зокрема, його тісною прив'язаністю до власної політичної сили, а саме партії "Право і справедливість". У той же час останні два роки були відзначені напруженим протистоянням з урядом Дональда Туска.

Разом із тим, варто згадати, що Анджей Дуда часом робив наперекір "ПіС" та її лідеру Ярославу Качинському. Скажімо, він так і не підписав проєкт реформи судової системи, який форсувала "Право і справедливість".

Не підтримав він ідею вимагати від Німеччини репарацій за Другу світову війну. А також звільнив відповідального за пропагандистський характер Польського телебачення.

Сьогодні, коли Анджей Дуда йде з посади, світ уже не той, що раніше.

У Білому домі президентує Дональд Трамп. По той бік польського кордону триває активна війна, а Російська Федерація є реальною загрозою для Польщі та всього європейського континенту. Європейський Союз знову стикається з низкою кризових ситуацій.

У політичному світі набирають сили різноманітні популізми та націоналізми, а в багатьох країнах вони навіть диктують свої правила. А світ лише пристосовується до нових обставин: дедалі більшого відсторонення США та зростання впливу Китаю.

Крім того, глобальну свідомість глибоко тривожать загрози, спричинені пандемією коронавірусу, війнами (в Україні та на Близькому Сході), міграціями й стрімким розвитком технологій, зокрема штучного інтелекту.

Анджей Дуда як глава держави радше не підготував поляків до цих викликів. Він частіше плив за течією суспільних страхів, використовуючи їх із політичною метою, ніж намагався їх подолати. Його зовнішня політика не відзначалася великим розмахом.

Варто, однак, відзначити ініціативи, спрямовані на зміцнення позицій Польщі в регіоні, зокрема Ініціативу трьох морів - концепцію тісної співпраці держав Центральної та Південної Європи, від Таллінна до Атен, із залученням України та Молдови.

Дуда будував добросусідські відносини з Литвою, загалом із країнами Балтії, й від самого початку багато інвестував у відносини з Україною.

Він ніколи офіційно не зустрічався з Путіним і не здійснив жодного візиту до Росії.

Ключовим напрямком зовнішньої політики президента Анджея Дуди стали відносини з Сполученими Штатами.

Він будував їх з адміністраціями Барака Обами, Дональда Трампа, Джо Байдена і знову Трампа.

Найбільші емоції радості він висловлював на адресу Дональда Трампа, навіть називаючи його своїм приятелем. Однак у пам'яті людей залишилася сумна фотографія, на якій Дуда в незручній позі підписує папери за столом, за яким сидить Трамп.

Ця світлина Дуди з візиту в Білому домі 2018 року стала символічною. На жаль, у негативному розумінні - вона показала підрядність польського президента щодо Трампа.

Україна перетворилася на арену однієї з наймасштабніших і найзначніших дипломатичних битв Анджея Дуди.

Ще в період своєї першої каденції він чітко дотримувався антиросійської політики, що базувалася на трьох основних аспектах: трагедія під Смоленськом (авіакатастрофа Ту-154M 2010 року, в якій загинули президент Лех Качинський разом із багатьма представниками уряду, політичними діячами та іншими важливими особами), боротьба проти російського імперіалізму та опір російській історичній політиці.

Після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну Дуда став ключовою фігурою в зусиллях на підтримку української боротьби. Усі ми пам'ятаємо зворушливий візит польського президента до Києва 22 травня 2022 року, який став першим після початку війни. Також варто згадати його запальну промову, виголошену в стінах Верховної Ради. Тоді, під час свого виступу в Києві, президент Польщі наголосив:

"Сьогодні українці, борючись за свою країну, одночасно оберігають і всю Європу, включаючи Польщу, від загрози російського імперіалізму."

"Підтримуючи Україну та українців, я дію в інтересах своєї країни та своїх співвітчизників. В наших спільних інтересах", - додав він.

Анджей Дуда неодноразово заявляв про Володимира Зеленського як про свого товариша, незважаючи на виниклі суперечки між Польщею та Україною щодо імпорту українського зерна до польської території.

Анджей Дуда також попереджав про загрози російського імперіалізму, висловлював пропозицію створення "санітарного кордону" навколо Росії і активно підтримував політику підтримки України.

Після повторної перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США Анджей Дуда гасив емоції й стверджував, що Трамп принесе мир. Так само було під час і відразу після останніх президентських виборів у Польщі.

Під час своєї виборчої кампанії Кароль Навроцький, який отримував підтримку від партії "ПіС", висловив думку про те, що Україні не слід очікувати на вступ до НАТО, поки не будуть вирішені історичні конфлікти між Польщею та Україною. Він також висловлював аналогічні сумніви щодо можливого членства України в Європейському Союзі.

В цілому, його кампанія спиралася на принципи, які суперечили політиці Анджея Дуди, зокрема, акцентуючи увагу на посиленні антиукраїнських наративів.

Після перемоги Навроцького, Дуда висловив намір спробувати переконати його змінити погляд на стосунки з Україною.

Чи зможе Анджей Дуда переконати свого наступника? Скоріш за все, ні.

І Анджей Дуда повинен це розуміти, адже він сам під час свого президентства був заручником політики "ПіС".

Президент Дуда залишався вірним традиційній зовнішньополітичній стратегії Польщі, яка акцентує увагу на партнерстві зі США, підтримці України та укріпленні системи безпеки у відповідь на російські загрози.

І неодноразово звертався до "спадщини Леха Качинського".

Тож якщо Кароль Навроцький дійсно дистанціюється від України, як обіцяв під час виборчої кампанії, це фактично знівелює зовнішньополітичну спадщину Дуди.

Якою мірою це відбудеться, ще належить з'ясувати, але вже зрозуміло, що впродовж наступних двох років, до парламентських виборів, як Навроцький, так і партія "ПіС" активно намагатимуться залучити значну частину націоналістичного виборця.

Таким чином, для досягнення своїх політичних цілей і підвищення популярності, вони можуть активно використовувати риторику, що апелює до націоналістичних та антиукраїнських настроїв, яка приємна для слуху певної частини виборців.

За десятилітнє перебування Анджея Дуди на посаді такого типу емоції поляків не були маргіналізовані - навпаки.

Безперервне збереження рівноваги Дуди між вимогами його політичного оточення та "ПіС", з одного боку, і свідомо усвідомленими державними інтересами - з іншого, завадило президентові реалізувати свої плани в сфері зовнішньої політики.

А він же мав для цього не одну чудову нагоду завдяки переломним моментам в історії Європи, динамічним процесам у світі, зрештою - найкращому в історії стану польської економіки.

Великі виклики й проєкти, однак, були затьмарені характером польської внутрішньої політики - зокрема, замкненістю й зосередженням на боротьбі з опозиційним табором.

Це парадоксально, але саме успіх Кароля Навроцького на президентських виборах відкриває для Анджея Дуди нові перспективи. На фоні цього конкурента Дуда має шанс увійти в історію як президент, який відзначався раціональністю та поміркованістю, керуючись благородними ідеалами.

публіцист, журналіст порталу Biełsat