Останнім часом не перестає дивувати песимізм, який висловлюють керівники Уряду щодо стану економіки в країні
Ця реакція часто передається на пересічних громадян, які дедалі менше сподіваються на якесь чудо і кожний готується до гіршого сам.
Що ж ми справді маємо? Українська економіка увійшла в осінній сезон з майже нульовими темпами зростання, рекордним торговим дисбалансом і значним дефіцитом інвестицій. Для подолання стагнації необхідно змінити саму модель відновлення: державний та споживчий попит повинні сприяти розвитку внутрішнього виробництва, підвищенню продуктивності та експорту, а не зводитися лише до імпорту.
Осіння депресія не є формальним медичним діагнозом або визначенням класичної рецесії. Це, скоріше, влучне відображення стану економіки, яка, після значного спаду в 2022 році, втратила динаміку відновлення.
За даними Міністерства економіки, в період з січня по серпень 2026 року реальний валовий внутрішній продукт зріс лише на 0,2% у порівнянні з аналогічними місяцями минулого року. Наразі його обсяг становить приблизно 79% від показників 2021 року. Після зростання на 5,5% у 2023 році та 3,2% у 2024 році, економічне зростання сповільнилося до 1,8% у 2025 році, а зараз фактично коливається біля нульового рівня.
Війна залишається головною причиною втрат. Ракетно-дронові удари руйнують енергетику й виробничу інфраструктуру, блокування морських шляхів звужує експорт, мобілізація та міграція поглиблюють дефіцит праці. Проте війна не пояснює, чому значні бюджетні видатки, міжнародна допомога і накопичені приватні заощадження так слабко перетворюються на нові виробничі потужності, а розсіюються деколи по дріб'язкових проєктах, які ніякого подальшого ефекту мати не будуть. Саме тут проявляються помилки економічного дизайну.
Попит відновився швидше, ніж темпи виробництва.
Найважливіший висновок вересневих даних полягає в тому, що попит в економіці є, але дедалі більша його частина задовольняється імпортом.
Протягом семи місяців відзначено зростання обороту роздрібної торгівлі на 9%, тоді як первинні витрати державного бюджету за вісім місяців зросли приблизно на 11%. У той же час, промислове виробництво зазнало зменшення на 0,3%, валове нагромадження основного капіталу в першій половині року також знизилося на 0,3%, будівельний сектор впав на 11,2%, а транспортна галузь скоротилася на 8,5%.
Це свідчить про те, що фінансування з державного бюджету не забезпечує адекватної відповіді з боку внутрішнього виробництва. Протягом восьми місяців 2026 року імпорт товарів зріс на 28,4%, тоді як експорт зріс лише на менше ніж 1%. У результаті, дефіцит торгівлі товарами досяг приблизно 40,3 мільярда доларів. Протягом останнього року негативне сальдо у сфері товарів та послуг оцінюється близько 70 мільярдів доларів. Такий дисбаланс уже не можна розглядати як тимчасовий наслідок відновлення зруйнованої економіки; він набуває ознак структурної проблеми.
Держава фактично підтримує платоспроможний попит, міжнародні партнери забезпечують валютне і бюджетне фінансування, а вигоду від частини цього попиту отримує іноземний виробник. У короткостроковому періоді імпорт зброї, енергоносіїв та обладнання є неминучим. Проблема починається тоді, коли імпорт витісняє українське виробництво там, де країна здатна локалізувати ланцюги постачання, а зовнішня допомога не стає капіталом для наступного циклу зростання.
Інвестиційний застій перетворився на головну проблему.
Цивільні капітальні інвестиції становлять близько 10% ВВП. Це майже вдвічі менше за мінімум, потрібний для швидкого відновлення, і значно нижче за світовий середній рівень у 26% ВВП.
Згідно з оцінками RDNA5, Україні для відновлення та відбудови необхідно приблизно 588 мільярдів доларів. Водночас річний обсяг інвестицій, не враховуючи витрати на оборону, складає близько 22 мільярдів доларів. За таких умов процес відновлення може затягнутися на багато років.
Структура фінансування показує глибину проблеми. Понад 70% капітальних інвестицій підприємства здійснюють власним коштом. Банківські кредити забезпечують лише 4%, кошти нерезидентів -- близько 1%. Фондовий ринок та інвестиційні фонди майже не працюють як джерело довгого капіталу, а приватні інвестиції залишаються приблизно на третину нижчими за довоєнний рівень.
Внаслідок цього спостерігається технологічне спрощення. Згідно з даними Harvard Growth Lab, індекс економічної складності України знизився з 0,79 у 2012 році до 0,40 у 2024-му. Частка високотехнологічних продуктів у загальному експорті не перевищує кілька відсотків, тоді як основну частину експорту складають продовольчі товари, мінеральні ресурси та метали. Оборонно-промисловий комплекс демонструє значну динаміку і вже сформував окремий технологічний контур, проте його розвиток поки що не призвів до суттєвого оновлення цивільної промисловості.
Бюджет не повинен бути єдиним рушієм.
Фіскальна політика стала тим фактором, який допоміг уникнути ще більш серйозного економічного спаду. Закупівлі для оборонних потреб, фінансова підтримка військових, соціальні виплати та відновлення інфраструктури сприяють збереженню робочих місць і доходів населення, проте бюджетні ресурси мають свої обмеження.
Протягом минулого року витрати державного бюджету становили близько 67% від валового внутрішнього продукту, а дефіцит, не враховуючи гранти, досяг 28% ВВП. Державний та гарантований борги зросли до 103% ВВП. Близько 71% бюджетних витрат іде на забезпечення безпеки та оборони, а понад 40% загальних витрат покриваються за рахунок міжнародної допомоги.
За такої організаційної структури навіть значний фіскальний імпульс має обмежений ефект мультиплікатора. Численні витрати на оборону спрямовуються на імпорт, тоді як інша частина ресурсів йде на відновлення знищених активів, а високі процентні платежі не сприяють створенню нового виробничого потенціалу. Збільшення податкового навантаження на формальний сектор також має свої межі: коли ВВП майже не демонструє зростання, підвищення вилучень зменшує власні кошти підприємств, які залишаються основним джерелом інвестицій.
Отже, розмова про подолання стагнації не може обмежуватися лише закликами до збільшення бюджетних витрат. Оборонні витрати залишаються безумовно важливими. Основне завдання полягає в тому, щоб забезпечити, щоб кожна гривня, витрачена на цивільні капітальні проекти, кожен євро, отриманий у вигляді зовнішньої допомоги, та кожна державна гарантія діяли як каталізатор для приватних інвестицій, розвитку локальної економіки та стимулювання експорту.
Монетарна політика сприяє посиленню інвестиційних обмежень.
У вересні облікова ставка Національного банку України становить 16% при річній інфляції на рівні 8,1%. Реальна ключова ставка є однією з найвищих у Європейському Союзі. Ринкові процентні ставки на кредити для підприємств коливаються в межах 20-25% річних. В умовах економічного зростання, що наближається до нуля, більшість довгострокових інвестиційних проектів не в змозі погасити такі зобов'язання. На жаль, нинішнє керівництво НБУ не усвідомлює цієї проблеми і продовжує стверджувати, що ситуація налагодиться "в перспективі політики".
Фінансове посередництво звузилося до аномально низького рівня. Банківські кредити становлять близько 15% ВВП, а частка кредитів в активах банків скоротилася приблизно до 32%. Натомість банки нарощують вкладення у депозитні сертифікати НБУ, ОВДП та іноземні боргові папери. Понад половину процентних доходів банків формують державні інструменти.
В економічній системі накопичено приблизно 10 трильйонів гривень заощаджень від підприємств та населення, проте обсяг виданих банківських кредитів ледь досягає 1,4 трильйона гривень. Це явище можна охарактеризувати як особливий вид парамонетаризму, притаманний діяльності національного банку.
Слід зазначити, що стверджувати, ніби висока процентна ставка є єдиною або навіть основною причиною економічної стагнації, було б хибним. Безпекові загрози, руйнування інфраструктури, ненадійний захист інвестицій, а також проблеми в енергетиці й логістиці мають значно більший вплив. Різке зниження монетарної політики на фоні валютного дефіциту та нестабільних очікувань могло б призвести до прискорення девальвації та інфляції, але було б неправильно ігнорувати наслідки занадто тривалого утримування жорсткої політики. У ситуації, коли кредитний канал ослаблений, а інфляцію визначають тарифи, витрати на енергію, податки, логістика та валютний курс, додаткові підвищення процентних ставок мають все менший ефект на стримування інфляції, завдаючи при цьому значних збитків інвестиціям. Час усвідомити цю реальність.
Зовнішня підтримка надає можливість виграти час, однак не вирішує проблему дисбалансу.
Міжнародна фінансова підтримка залишається основою для досягнення стабільності в економіці. Протягом останнього року обсяг цієї допомоги у вигляді грантів та кредитів досяг приблизно 64 мільярдів доларів, і саме ці кошти дозволяють покривати структурний дефіцит платіжного балансу, який без зовнішньої підтримки оцінюється приблизно в 50 мільярдів доларів. На початку вересня валові резерви становили 48,7 мільярда доларів, однак за період з січня по серпень НБУ витратив близько 33 мільярдів доларів на валютні інтервенції.
Резерви поки достатні для згладжування коливань, але ця конструкція залежить від безперервності зовнішнього фінансування. Додатковий удар завдає морська блокада: втрати експортної виторгу за липень-серпень у матеріалах оцінено приблизно у 2 млрд дол. Україна не може нескінченно компенсувати дефіцит конкурентоспроможності резервами і допомогою. Зовнішня підтримка має поступово змінити функцію: від покриття поточного розриву до фінансування енергетичної стійкості, виробництва, логістики та експорту.
Вихід зі стагнації потребує узгодженого пакета рішень. Зараз окреме зниження ставки, нова пільгова програма або чергове підвищення податків не змінять модель економіки. На наш погляд -- потрібна низка взаємопов'язаних кроків.
Спочатку необхідно визначити інвестиційну мету в рамках економічної політики. Рекомендується збільшити частку цивільних капітальних інвестицій щонайменше до 15% від ВВП протягом наступних двох років, а в подальшому — до 20% і вище. Для досягнення цієї мети уряду слід об'єднати державні капітальні витрати, фінансові ресурси ЄС, кошти міжнародних фінансових установ, страхування від воєнних ризиків та приватне співфінансування в єдиний портфель. Вибір проектів повинен ґрунтуватися на їхньому впливі на продуктивність, енергетичну стійкість, експортні можливості та рівень зайнятості, а не на приналежності до певних відомств.
Доцільно перебудувати державну підтримку кредитування, зокрема -- програми на кшталт "5-7-9%" мають фінансувати насамперед нове обладнання, технологічну модернізацію, експортні контракти та локалізацію, а не підміняти ринкове кредитування оборотного капіталу. Держава повинна брати на себе чітко визначену частину воєнного ризику через портфельні гарантії та страхування, залишаючи банкам оцінку комерційної життєздатності проєкту.
Вважаю, що варто почати обережну нормалізацію монетарної політики. Це не означає, що ми повинні впроваджувати адміністративно дешеві фінансові ресурси або покладатись на емісійне фінансування дефіциту. Тривалість зниження процентної ставки має визначатися базовим рівнем інфляції, наявними резервами, графіком міжнародної допомоги та ситуацією на валютному ринку. У контексті війни доцільно розглянути більш реалістичний інфляційний коридор на рівні 7% з допуском плюс-мінус 2 процентні пункти, з чітким планом повернення до нижчої цілі. Крім того, необхідно зменшити стимули для банків утримувати надлишкову ліквідність у безризикових інвестиціях, замість того щоб надавати кредити.
Необхідно інтегрувати оборонну та цивільну промислову політику. Український оборонно-промисловий комплекс вже формує попит на електроніку, оптику, металургію, машинобудування та наукові дослідження. Важливо, щоб державні замовлення включали умови локалізації, тривалі контракти, захист прав інтелектуальної власності та можливість експорту продукції, що перевищує потреби Збройних Сил. Технології, які можуть використовуватися в обох сферах, повинні переходити до цивільного виробництва.
Скорочення зовнішнього дефіциту потрібно досягати через підвищення конкурентоспроможності, а не шляхом адміністративного зменшення імпорту. Основними напрямками повинні стати відновлення морської логістики, забезпечення страхування експортних маршрутів, адаптація металургійної галузі до екологічних стандартів ЄС, переробка сільськогосподарських сировин, локалізація виробництва енергетичного обладнання та розвиток фінансування експорту. Імпортозаміщення має сенс лише в тих випадках, коли українські виробники здатні забезпечити необхідну якість і обсяги продукції.
На заключення, варто зосередитися на підвищенні продуктивності праці. Протягом перших семи місяців 2026 року реальна заробітна плата зросла приблизно на 14%, незважаючи на майже відсутній приріст ВВП. Це свідчить про дефіцит робочої сили, а не про покращення ефективності. Необхідні термінові програми перепідготовки, адаптовані під потреби підприємств, повернення ветеранів до цивільного життя, активніше залучення жінок та внутрішньо переміщених осіб, а також створення стимулів для повернення українців з-за кордону та інвестиції в автоматизацію процесів.
Потрібна нова якість координації
Україна потребує не підпорядкування Національного банку урядовим структурам та не втрати його інституційної автономії, а покращення координації політик. Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів та НБУ повинні діяти на основі єдиного набору макроекономічних прогнозів, що стосуються інфляції, валютного курсу, зовнішнього фінансування, імпорту та кредитування. Різниця в думках повинна бути відкритою та зрозумілою. Незалежність не означає відокремленість від наслідків власних рішень.
Уряд не має права зводити всю відповідальність за низькі темпи зростання лише до рівня процентної ставки. Без належного дотримання верховенства права, захисту власності, стабільних податкових умов, професійного управління державними інвестиціями та демонополізації, дешеві кредити не зможуть стати ефективним капіталом. Політика економічного зростання розпочинається з довіри до державних інститутів, так само як монетарна стабільність залежить від довіри до національної валюти.
Відшкодування збитків до формування можливостей.
Головний ризик осені полягає не в одному слабкому кварталі. Небезпека в тому, що модель, побудована на державному попиті, імпорті та зовнішній допомозі, може закріпитися на роки, й тоді кожне збільшення видатків посилюватиме потребу у валюті, підвищення податків звужуватиме інвестиційні можливості бізнесу, а загострення війни знову повертатиме економіку до межі спаду.
Преодоление стагнации требует изменения вектора распределения ресурсов. Бюджетные средства должны привлекать частные инвестиции. Сбережения в банках должны использоваться для кредитования и вложений. Международная помощь должна способствовать созданию производственных активов и увеличению экспортных доходов. Оборонные технологии должны способствовать усложнению всей экономики. Уровень зарплат должен расти в унисон с производительностью труда.
Україна не може зволікати до закінчення війни, щоб розпочати необхідні зміни. Саме в умовах війни формується структура виробництва, боргові зобов’язання, експортні можливості та людський капітал, з якими країна увійде в етап відновлення після конфлікту. Якщо до осені 2026 року ми зосередимося не на компенсації втрат, а на створенні нових економічних можливостей, нинішня стагнація не перетвориться на тривалу депресію.
Ексклюзивно для Еспресо.
Про автора: Богдан Данилишин — академік Національної академії наук України, який обіймав посаду міністра економіки України в період з 2007 по 2010 рік, а також був головою Ради Національного банку України з 2016 до 2023 року.
#бюджет #Інфляція #Національний банк України #Європа #Економіка #Імпорт #Україна #Дефіцит #Товари #Інвестиції #Логістика #Банк #Експорт #Попит #Валовий внутрішній продукт #Економіка України #Військово-промисловий комплекс #Державний бюджет #Національна академія наук України #Економічна стагнація #Данилишин Богдан Михайлович #Чому #Збереження #Європейський Союз #Кредит (значення) #Капітал (економіка)
