"Ердоган прагне балансувати між двома сторонами". Семенюк висловлює думку про внесок Туреччини у зусилля щодо завершення конфлікту.

Реджеп Тайїп Ердоган. Зображення: АР

"Турки не вступлять у конфлікт ані з росіянами, ані з українцями."

Давайте обговоримо, яку роль відіграє Туреччина в процесі переговорів. Раніше ми характеризували її як платформу для діалогу, але якщо розглянути її більш значущу роль, то наскільки можна довіряти тому, що Туреччина справді матиме вплив на різноманітні процеси в кількох напрямках, які можуть призвести до потенційної угоди про перемир'я чи припинення вогню?

Коли йдеться про перемовини між Україною та Росією, першим помітним посередником, який прагнув швидко знайти вирішення цього питання, став, безперечно, Дональд Трамп і Сполучені Штати. Проте, як ми бачимо, йому не вдалося досягти бажаного результату, тож він, можна сказати, зійшов на другий план. США зосереджують свої зусилля на відновленні двосторонніх відносин із Росією. Хоча питання України залишається важливим, воно не є пріоритетним для американської адміністрації. Натомість Туреччина вже давно має сформовані зв’язки з Росією, які розвиваються швидко і без необхідності наздоганяти, як це роблять американці. Туреччина повертається до своєї ролі, яку вона почала відігравати у 2022 році, з кількох причин. По-перше, турки піклуються про безпеку своєї країни, і для них безпека в Чорному морі є критично важливою. Це ключовий аспект їхньої гегемонії — як економічної, так і контролю над регіоном. Україні та Росії Туреччина продовжує залишатися партнерами. Вона не конфліктує ані з росіянами, ані з українцями, намагаючись підтримувати баланс між обома країнами. Це виглядає як спроба перевершити саму себе та примирити дві сторони на найскладнішому майданчику — під час переговорів.

Коли мова заходить про Росію та Україну, кожна зі сторін має свої власні цілі в рамках цих переговорів. Для Росії мета полягає не в переговорах, а в прагненні домінувати, намагаючись використати напружену ситуацію на фронті як інструмент тиску на Україну. Росія може спробувати переконати, що "ми завершимо цю катастрофу, але лише за умови, що ви погодитесь на певні умови". Україна, в свою чергу, розглядає ситуацію з іншої точки зору — необхідно терміново завершити війну та планувати майбутнє, адже ми залишаємося сусідами. На цьому етапі присутні також Європейський Союз і, в певній мірі, США. Наразі Росія не виявляє бажання вести конструктивний діалог щодо завершення конфлікту. Є багато слів, але бракує реальних дій.

Тарас Семенюк. Фото: facebook/Taras Semenyuk

"Дипломатія Фідана у форматі «човникової»"

А яка роль в цих процесах, що зараз відбуваються, міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана? Він напередодні зʼїздив в Москву, вчора побував в Києві і чітко заявив, що займається "човниковою" дипломатією. Після візиту до РФ він сказав, що "привіз Росії цілком конкретні сигнали" що можна, а що -- ні, на що готові йти партнери. Що реально він туди повіз і чи почує його Росія? Що буде внаслідок цієї "човникової" дипломатії?

Хасан Фідан, під час свого останнього виступу, заявив, що існує ймовірність завершення війни між Україною та Росією до кінця 2025 року. Це вперше отримує публічне підтвердження, і така інформація з'явилася після його візиту до Москви, що може свідчити про певні результати переговорів. Після цього Фідан здійснив другий візит до України, продовжуючи свою "човникову" дипломатію. Цей підхід є важливим, оскільки коли прямий діалог між сторонами ускладнений, посередники можуть ефективно передавати ключові повідомлення. Це має значення для розуміння подальших кроків, оскільки увага зосереджена на так званому "меморандумі". Путін запропонував документ, який не є угодою, а лише попередніми домовленостями, створюючи рамки для подальших переговорів. Хоча деталі російських пропозицій залишаються невідомими, Україна демонструє готовність до діалогу, що визнають усі учасники, окрім самої Росії. Важливість "човникової" дипломатії також полягає в ролі Туреччини, яка має значні досягнення в економіці та геополітиці, виступаючи авторитетом для обох країн. Туреччина є важливим партнером як для Росії, так і для України.

Чотиристороння зустріч: "Ердогану потрібна активність в геополітичному плані"

А що ви скажете про можливість чотиристоронньої зустрічі? Зеленський висунув ідею запросити Ердогана до трійки Зеленський-Трамп-Путін. Які можуть бути причини такого кроку?

Трамп проявляє невизначеність у своїй позиції: з одного боку, він подає сигнали про можливий вихід з переговорів, якщо не буде досягнуто прогресу, а з іншого – намагається зберегти свою участь у процесі. Хоча він не прагне покинути переговори, його увага зосереджена на Туреччині. Для Трампа Україна є віддаленою, тоді як Росія знаходиться ближче до його інтересів. Ідеологічно Трамп має більше спільного з Путіним...

А як щодо Туреччини?

На мою думку, Трампу було б доцільно залишитися в межах певних рамок, оскільки як президент провідної країни світу він не може обіцяти одне, а на ділі втілювати зовсім інше. Що стосується Ердогана, то він прагне активності в геополітичному контексті. З 2022 року Туреччина дещо відійшла від міжнародних переговорів, але тепер має намір зміцнити свою геополітичну позицію, зокрема в Чорному морі. Туреччина займає ідеальну географічну позицію. У 2023 році був укладений так званий "зерновий коридор", в рамках якого три основні українські порти відновили свою діяльність, і судна з українськими товарами знову почали курсувати морем. Туреччина тоді продемонструвала свою здатність виступати посередником і забезпечувати безпеку. Щодо Трампа, то йому легше передати відповідальність іншій особі, ніж взяти її на себе, оскільки він не може впоратися з усіма викликами.

Тривале затягування часу з боку Путіна.

Проте Ердоган не настільки наївний, аби взяти на себе цю відповідальність, залишивши Трампа осторонь... Я також хотів би дізнатися більше про меморандум, який пропонує Путін. Він може його пропонувати, але до цього часу нікому так і не продемонстрував.

Ця стратегія полягає в затягуванні часу. Він робить це з метою перетворення затраченого часу на територіальні вигоди. Якби Путін дійсно прагнув мирних переговорів і завершення війни, рішення вже давно були б знайдені, а їх реалізація активно обговорювалася б. Наразі це виглядає як безглузде затягування процесу. До того ж, він висуває нереалістичні вимоги, що всі розуміють. Це просто спроба дати своїй армії можливість ще більше просунутися вглиб території і захопити нові землі. Як тільки Путін відчує слабкість на фронті чи нестачу фінансів для постачання озброєння, він відразу ж повернеться до переговорів. Його головний страх — це поразка, оскільки вона означає його політичну смерть. Поки ця загроза не стає реальною, він продовжує грати в азартні ігри, блефувати та робити незначні кроки.

Ердоган не планує вводити санкції против Росії.

Пане Тарасе, повернімося до Ердогана. Що реально він може зробити?

Малоймовірно, що Ердоган зможе ввести санкції, і, скоріш за все, він цього не зробить. Проте, Туреччина, здається, не перешкоджає нашим євроатлантичним прагненням, оскільки я ніколи не чув з його уст заперечень щодо вступу України до НАТО. Політики часто вживають загальні фрази, залишаючи простір для інтерпретацій. Конкретних заяв бракує. Або ж у кулуарах триває активна робота, де ще не готові оголосити про певні результати, або ж це просто процес заради процесу без чіткої мети.

"Від Ердогана чіткості не буде, тому що він хоче сидіти на двох стільцях"

Які дії б вжив Ердоган, якби Росія не дотримувалася окремих умов угод, що будуть укладені?

Підтримка лише України з боку Ердогана суттєво ускладнила б його взаємини з Росією. Це навряд чи станеться. Я не пригадую, щоб у подібних складних обставинах він виявлявся надто однозначним або зрозумілим. Він зазвичай не займає чітку позицію. Єдине, коли він віддав перевагу національним інтересам, сталося під час знищення Су-27 під час війни в Сирії, коли літак на кілька секунд зайшов на територію Туреччини і був збитий. Це було в інтересах Туреччини. Наразі ми не спостерігаємо від Ердогана чіткої позиції, і, скоріш за все, не побачимо її в майбутньому, оскільки він прагне зберегти баланс між двома сторонами.

КОНТЕКСТ может быть перефразирован как "ОКРУЖАЮЩАЯ СИТУАЦИЯ" или "СООБЩЕНИЕ".

Відсутність гнучкості з боку Росії в переговорах щодо припинення війни проти України може поставити її в невигідне становище в очах США та міжнародної спільноти. Про це він сказав міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан, коментуючи роль Анкари у мирному посередництві, інформує Суспільне.

За його словами, Туреччина вже довела до відома керівництво Російської Федерації, зокрема президента Путіна та міністра закордонних справ Сергія Лаврова, своє бачення реалістичних умов для досягнення мирного угоди і висловила готовність стати посередником. Фідан також підтвердив, що Сполучені Штати мають значну роль у врегулюванні конфлікту між Росією та Україною. Він зазначив, що Анкара обмінялася думками з Вашингтоном з цього приводу.

Президент Трамп висловив чітке бажання досягти негайного припинення вогню, що спонукало Україну та європейські країни адаптувати свою позицію відповідно до США. Проте Росія не виявила такої ж гнучкості, що знизило її статус в очах як Сполучених Штатів, так і інших прихильників мирного врегулювання, зазначив Фідан. Він також підкреслив, що перші кроки у переговорах, включаючи обмін полоненими та узгодження позицій сторін щодо умов для припинення вогню, стали можливими завдяки готовності до діалогу з обох боків — України та Росії. Однак подальший прогрес у цих питаннях залежатиме від політичної волі, зокрема з боку Кремля.

Наступний раунд мирних переговорів може пройти в Стамбулі 2 червня.

Перший раунд відбувся у Стамбулі 16 травня. Україну представляв міністр оборони Рустем Умєров, перші заступники очільників МЗС, СБУ, ГУР та інші представники.

Російську делегацію очолював Володимир Мединський, який вже був головою групи РФ на перемовинах у 2022, а також заступники голів російських МЗС і Міноборони, начальник Головного управління Генштабу.

Переговори відбулись за сприяння Туреччини. У результаті зустрічі учасники схвалили ряд рішень, зокрема:

Сторони досягли угоди про обмін по 1000 полоненим з кожної зі сторін як крок до зміцнення довіри; також визначили намір обмінятися письмовими пропозиціями стосовно умов можливого припинення вогню; погодилися організувати ще одну зустріч.

Також з'явилася інформація, що Росія не лише поставила умову щодо виведення українських сил з територій, які не були захоплені внаслідок військових дій, але й пригрозила окупацією Харківської та Сумської областей у разі відмови. Ця вимога подавалася як одна з основних умов для встановлення режиму припинення вогню.