Гастарбайтери з Бангладеш: хто (не) забере робочі місця у українців

#Політика

У контексті гострої нестачі робочої сили знову виникає актуальність питання залучення трудових мігрантів. Скільки іноземців трудяться в Україні, з яких країн вони прибувають, скільки їх знадобиться після завершення війни, а також чи загрожують вони нашим робочим місцям — ці питання розглянуло агентство УНІАН.

Останніми тижнями ми все частіше чуємо про іноземних трудових мігрантів в Україні. Роботодавці "б'ють на сполох" щодо дефіциту робочих рук.

Таким чином, бізнес-омбудсмен Роман Ващук нещодавно висловив думку, що загиблі українці на війні "освобождають" робочі місця для іноземних працівників.

"З кожним українцем, який залишає країну або втрачає життя, відкривається можливість для іноземця зайняти цю вакансію", - зазначив він в одному з інтерв'ю. Він також підкреслив, що для багатьох іноземців переїзд до України став би "вражаючим покращенням".

Колишній міністр економіки та науковець Київської школи економіки Тимофій Мілованов зазначив, що у випадку розвитку "песимістичного сценарію" в Україні може залишитися лише 10-15 мільйонів людей, що вимагатиме залучення мільйонів мігрантів.

"Необхідно залучити близько 10 мільйонів трудових мігрантів, аби забезпечити позитивні зміни в українській економіці, - повідомляє УНІАН. Підготуйтеся до нової України. Якщо ми не почнемо самостійно підвищувати свій інтелектуальний рівень, нам доведеться імпортувати не просто десятки тисяч, а мільйони працівників, переважно для робітничих професій," - зазначив колишній чиновник.

Цікаву заяву зробив Михайло Непран, перший віце-президент Торгово-промислової палати України (ТППУ), стосовно майбутнього ринку праці в Україні. Він підкреслив, що в країні може з'явитися до мільйона мігрантів з держав, де $10-15 вважаються значними коштами. Проте, варто зазначити, що один мільйон - це не те саме, що десять.

Економіст та експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин підкреслив, що в Україні вже знаходяться трудові мігранти, зокрема з Бангладеш.

"В Закарпатському регіоні функціонує деревообробне підприємство, яке налічує 150 працівників з Бангладеш. Це демонструє, що в умовах значного недостатку робочої сили, особливо в категорії малокваліфікованих спеціалістів, в Україні виникає потреба в іноземних трудових мігрантах", - підкреслив експерт.

Згідно з інформацією компанії Info Sapiens, з липня цього року українці почали все більше хвилюватися через зростаючий рівень безробіття. Це свідчить про труднощі, з якими стикаються люди під час пошуку вакансій. Отже, в нашій країні спостерігається парадокс: одночасно відчувається дефіцит як робочої сили, так і робочих місць.

У ТППУ для УНІАН підготували інформацію про кількість українців, які виїхали за межі країни, зокрема до Європейського Союзу, котрий став прихистком для найбільшої кількості біженців і переселенців. Це є ключовим фактором, що впливає на "людський баланс".

На кінець травня 2025 року, згідно з інформацією Євростату, у європейських країнах перебувало 4,26 мільйона українців, які отримали тимчасовий захист. Найбільшу кількість українців прийняла Німеччина — 1 189 355 осіб (27,9%), за нею йдуть Польща з 986 925 особами (23,2%) та Чехія, де перебувають 370 600 українців (8,7%).

Жінки у віці від 18 років становили 44,6%, діти - 31,6%, а чоловіки - 23,8%. Серед осіб молодшого віку до 18 років хлопчики трохи перевершували дівчаток, з показником 16,6% проти 15%.

У ТППУ підкреслюють, що кількість чинних дозволів для українців на перебування в Європейському Союзі на основі тимчасового захисту на 2 мільйони менша за загальну кількість виданих. Це свідчить про те, що українці повертаються на батьківщину. Однак це також вказує на те, що наші співгромадяни шукають більш надійні варіанти для тривалого проживання за кордоном, замінюючи "тимчасовий захист" на довгострокові дозволи.

Згідно з даними, наданими Міжнародною організацією з міграції, які ґрунтуються на результатах масштабних опитувань населення, до квітня 2025 року в Україну повернулися приблизно 1,1 мільйона осіб, серед яких близько 400 тисяч — з Польщі, 200 тисяч — з Німеччини та понад 50 тисяч — з Чехії.

Крім того, біженці переїздили з Європи до неєвропейських країн - передусім до США та Канади. Згідно з даними Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), у неєвропейських країнах перебувають 560 тисяч біженців війни з України.

І, що важливо, далеко не всі мають намір повернутися в Україну, навіть коли війна закінчиться.

Згідно з інфляційним звітом Національного банку України за жовтень, прогнозується, що чистий відплив населення з країни триватиме в 2025-2026 роках. Це означає, що число людей, які виїжджають, перевищуватиме кількість тих, хто повертається. Регулятор очікує, що щороку Україну залишатимуть приблизно 200 тисяч осіб. Лише в 2027 році, за прогнозами, розпочнеться процес чистого повернення мігрантів.

"Відповідно, зберігатиметься високий попит на робочу силу. З одного боку, це сприятиме як подальшому зниженню безробіття (до близько 9% наприкінці прогнозного періоду), так і зростанню реальних зарплат. З іншого, - обмежуватиме можливості підприємств нарощувати виробництво", - пояснюють у Нацбанку.

Михайло Непран, який займає посаду першого віце-президента ТППУ, звертає увагу на існуючі диспропорції на ринку праці в Україні. Проте він закликає "не перебільшувати" негативні наслідки еміграції українців. На його думку, на дефіцит робочої сили значно більше впливає процес мобілізації.

"Основним чинником на ринку праці сьогодні є не кількість осіб, які виїхали за межі країни, а те, що наша армія налічує понад мільйон військовослужбовців, відповідно до офіційних даних", - зазначив експерт у коментарі для УНІАН.

Вчорашні далекобійники, будівельники, зв'язківці пішли до війська, створивши безліч незаповнених вакансій. Це спонукає роботодавців до нестандартних рішень - зокрема, перекваліфікації жінок на спеціальності, що раніше вважалися суто чоловічими.

"Є жінки-таксисти, жінки-водії автобусів чи тролейбусів. Але є важкі або небезпечні роботи, де жінки просто не зможуть замінити чоловіків", - каже фахівець.

Тому так актуалізувалося питання залучення трудових мігрантів, які, теоретично, могли б замістити тих спеціалістів, яких бракує на ринку. Тим паче, за словами пана Непрана, ця практика не є новою в українській історії.

"Ще у Радянському Союзі були працівники з країн соціалістичної співдружності, попри закритий характер економіки. В'єтнамці працювали на наших підприємствах легкої промисловості, корейці - у сільському господарстві і так далі. Тобто це в нас вже було", - вважає він.

Проте в цій концепції не все так просто. Експерт підкреслює, що рівень кваліфікації мігрантів є критично важливим аспектом цього "пазлу". Однак тут виникає основна проблема: які саме представники з інших країн виявлять бажання працювати в Україні та заповнювати "вільні місця" на вітчизняному ринку праці. І чи відповідатимуть ці фахівці нашим вимогам?

Кого конкретно мають на увазі? Зазвичай йдеться про людей з країн Південно-Східної Азії, таких як Індія, Пакистан і Бангладеш. На мою думку, це неправильно, адже така позиція не зможе вирішити проблему з трудовими ресурсами, - зазначає представник Торгово-промислової палати України. - Враховуючи ситуацію в нашій промисловості та економіці, нам потрібні не стільки працівники з низькою кваліфікацією (або взагалі без неї), скільки фахівці, які мають як мінімум технічну освіту. Попит на низькокваліфіковану робочу силу становить лише невелику частину від загальної потреби.

Він підкріплює цю ситуацію статистикою, наданою будівельниками.

Голова Будівельного альянсу зазначив, що для компенсації мобілізованих потрібно близько 200-300 тисяч будівельників. Він підкреслив, що пошук робочої сили ведеться не в Південно-Східній Азії, а в пострадянських країнах та на Балканах. Зокрема, йдеться про Киргизстан, Узбекистан та Таджикистан, де наразі існують труднощі з працевлаштуванням у Росії, але ці країни мають з нами культурну спорідненість. Також він згадав про країни колишньої Югославії, які здатні адаптуватися до наших умов і знайти своє місце в нашій інфраструктурі. У Будівельному альянсі також звертають увагу на наявність у цих працівників відповідної кваліфікації.

У сільському господарстві та інших галузях ситуація схожа, зауважує Непран.

"Кращі танкісти часто виходять з числа трактористів та комбайнерів, оскільки для роботи з такою технікою потрібні спеціальні навички. Тому саме цих працівників мобілізують найбільше. Чи зможуть іноземці заповнити вакансії українських трактористів і комбайнерів? Я висловлюю значний скепсис щодо цього", - зазначає він, хоча і підкреслює, що "іноземні спеціалісти нам дійсно потрібні".

Економічний експерт підкреслює, що ключові події в цій ситуації розпочнуться після закінчення війни. Щоб залучити мігрантів з країн, які ми прагнемо, і стимулювати українців повернутися з-за кордону, нам потрібно створити для них належні умови. Ці умови повинні бути не гіршими за ті, що вони мають у країнах, де наразі проживають. В іншому випадку, вони не матимуть бажання працювати в Україні.

Цю думку підтримує Василь Воскобойник, керівник "Офісу міграційної політики". Він зазначає, що мігранти з пострадянських країн не проявляють великого бажання переселятися до нашої країни, незважаючи на культурну схожість. Натомість, трудові мігранти з Бангладеш та Колумбії, хоч і в обмеженій кількості, виявляють більшу активність у пошуках роботи тут.

"Активніше зараз запрошують саме робітників з Бангладешу, Непалу, Колумбії. Це люди, які працюють у Польщі, але в них закінчуються робочі візи і вони зголошуються попрацювати в Україні. Бо в них вибір - або перетнути кордон (з Україною, - УНІАН), або повернутися додому. Вони обирають Україну", - додає фахівець.

В загальному, він вважає, що в даний момент іноземці займаються певним "дослідженням обставин", і говорити про конкретних лідерів не є доцільним. Як посередники, так і українські роботодавці перевіряють ситуацію, оцінюючи, чи виправдають себе витрати на залучення іноземців.

"Якщо ці ініціативи виявляться успішними, ми можемо очікувати зростання кількості іноземців, які приїжджають в Україну. Війна, зрештою, закінчиться, і тоді ми побачимо, як зміниться ситуація. В будь-якому випадку, спочатку йдеться про тисячі, а згодом - про десятки тисяч людей щорічно. Проте щодо досягнення цифри в сотні тисяч в найближчі три роки, у мене є серйозні сумніви. А те, що ми зможемо залучити 10 мільйонів мігрантів, про які згадував Мілованов, абсолютно не відповідає дійсності", - зазначає Воскобойник.

При чому головним індикатором, на його думку, буде не сам факт завершення війни у будь-якому форматі, а повне відкриття кордонів. Лише у цьому разі почнеться нова хвиля трудової міграції - як українців до інших країн, так і наших співгромадян та іноземців з-за кордону до України.

Усе, що відбувається в даний момент і що станеться незабаром після встановлення миру, експерт характеризує як "бурхливий котел невизначеності".

Пан Воскобойник ділиться з УНІАН актуальною інформацією про брак робочої сили в Україні на сьогоднішній день.

У таких сферах, як освіта, охорона здоров'я, а також у будівельних та інженерних професіях, спостерігається серйозна нестача фахівців. В системі освіти залишається незакритими 40% вакансій. Аналогічна ситуація спостерігається в охороні здоров'я та серед будівельників. У водогосподарських підприємствах потреба в працівниках досягає майже 50%. Все більше компаній повідомляють про труднощі в заповненні нових посад. Загальний дефіцит робочої сили в країні становить приблизно 30%, що підкреслює масштаби цієї кризи.

Внаслідок цього, компанії почали більш активно залучати іноземних спеціалістів, хоча поки що це відбувається в "експериментальному" режимі, що проявляється у невеликій (на даний момент) активності.

Згідно з первинними даними, у першій половині цього року в Україні було видано 4 тисячі дозволів на роботу для іноземців. Однак експерт зазначає, що робити висновки про значний наплив трудових мігрантів до країни ще зарано.

Він додає, що за оцінками Міжнародної організації праці, Україні бракує 8,6-8,7 мільйона робітників.

"Якщо в нашій країні цього року з'явиться хоча б 10 тисяч трудових мігрантів, які отримають дозволи на працю, це покриє лише незначну частку від загальної потреби в робочій силі", - підкреслює пан Воскобойник.

Згідно з думкою експерта, в Україні немає нелегально працюючих робітників, про яких часто повідомляють у новинах Європи, США та навіть Росії. Це пояснюється тим, що в умовах війни навряд чи хтось ризикне незаконно ввозити людей для праці в країну.

Проте які спонукальні причини стоять за цими 4 тисячами мігрантів, які приїхали протягом першого півріччя?

Це люди, що походять з країн з низьким рівнем доходу, які прагнуть заробити більше і мають можливість приїхати сюди. На мою думку, багато хто не усвідомлює потенційні ризики. З іншого боку, 4 тисячі осіб за півроку — це велика кількість чи ні, якщо взяти до уваги, наприклад, вихідців з Бангладеш, де населення перевищує 100 мільйонів (близько 170 мільйонів, за даними УНІАН)? Завжди знайдуться ті, хто подумає: "Чому б не спробувати?" Проте їхня чисельність залишається незначною, — зазначає керівник "Офісу міграційної політики".

Михайло Непран зазначає, що за інформацією Державної міграційної служби, у 2024 році в Україні було видано 4,9 тисячі нових посвідок на проживання для іноземців. На 1 січня 2025 року в нашій країні легально проживало 306 тисяч іноземців. Проте варто відзначити, що трудові мігранти становлять лише невелику частину цього числа.

"Коли фахівець офіційно "по-білому" запрошується на роботу в Україні, то подається обґрунтування, списки таких працівників до Міграційної служби. Після цього дається дозвіл цієї служби на працевлаштування, де вони потім стоять на обліку. Тому ця кількість, яку надає Міграційна служба, є близькою до реальної. Проте ці люди можуть стояти на обліку і рік, і два - офіційної інформації саме по тих, хто заїхав 2025 року, ще немає. Тому динаміка по 2025 року це просто "гадання на кавовій гущі"", - вважає топменеджер ТППУ.

Проте потреба в робочій силі з-за кордону не свідчить про те, що Україна готова до цього з точки зору законодавства, правових норм і навіть у плані суспільної свідомості.

Ситуація з готовністю країни та її громадян є складною і суперечливою. Експерти висловлюють різні думки з цього приводу.

Михайло Непран переконаний, що механізм залучення мігрантів функціонує, але потребує удосконалення в деяких аспектах.

"Існує закон, прийнятий у 2015 році, а також його зміни, що були внесені у 2023 році. Вся процедура, яка регламентує запрошення іноземних спеціалістів, детально описана. Хоча роботодавці висловлюють занепокоєння щодо складності цієї системи, це питання залишається предметом обговорення. Законодавство було розроблено за участю міжнародних експертів. Отже, ця система не є проблемною," - зазначає Михайло Непран.

Тоді як Василь Воскобойник називає існуючу одним з головних чинників, що блокує зростання потоку трудових мігрантів на тлі війни.

"З боку держави на рівні центрів занятості - все достатньо автоматизовано щодо отримання дозволів на роботу іноземцями. Там дійсно жодних проблем не з'являється. Але вони з'являються під час отримання візи. Мені телефонують роботодавці, які хочуть залучити трудових мігрантів і кажуть, що у деяких наших консульських установах черга на отримання робочої візи складає 3-6 місяців, - обурюється пан Воскобойник. - Наступна проблема - це транспорт. Бо літаком можна дістатися до Румунії, Польщі або Молдови, але для цього потрібно отримати ще транзитну візу".

І це ще не всі "пригоди" трудових мігрантів в Україні. Адже коли вже людина доїхала до українського кордону та потім дісталася роботодавця, вона ще повинна отримати в Україні дозвіл на проживання у Міграційній службі, що теж "розтягується у часі". Це мало того що складно, так ще й дорожче, ніж у наших сусідів.

"Окремо дозвіл на працевлаштування для іноземця, котрий видається на 2 роки, коштує більше 10 тисяч гривень. Це дорожче, ніж у поляків, наприклад. А зарплатня в нас менша, ніш у Польщі. І все це на тлі складнішої логістики. Це не підвищує економічну доцільність переїзду до України, - розповідає він. - І всі розуміють, що якщо роботодавець щось витратить на робітника, то він захоче це собі компенсувати за рахунок заробітної плати цього робітника. Тому суто економічно звичайному робітнику їхати до України не має особливого сенсу".

Отже, фахівець доходить висновку, що наразі ми все ще "не вистачаємо на конкурентному світовому ринку праці" і висловлює сподівання, що ці питання будуть вирішені. Ідеально було б, якби це сталося до завершення війни.

"Найважливіше — це вирішити питання, пов’язані з війною, відкрити кордони та відновити цивільну авіаційну логістику", - підсумовує Василь Воскобойник.

Однак ще однією проблемою є те, що більшість наших співвітчизників не готові до великої хвилі мігрантів.

"Разом з Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи ми проводили дослідження щодо ставлення місцевих громад, влади, бізнесу і звичайних людей до залучення іноземців. І майже всі у своїх відповідях говорили, що наша країна ще не готова до масового залучення будь-кого, - пригадує голова "Офісу міграційної політики", - В якості прикладу наводили те, що в Україні ще до 2021 року не була вирішена проблема ВПО, яких не змогли навіть тоді забезпечити роботою, житлом. І на тлі цих проблем бізнес питав - "як ви ще когось до України будете заводити, якщо з власними громадянами не можете впоратися?". Це серйозні побоювання".

Ставлення українців до трудових мігрантів та іноземців в цілому є складним питанням. Згідно з останніми даними, отриманими від КМІС у 2023 році, рівень толерантності українців оцінюється на 3,7 бали за шкалою, де 1 означає "готовий прийняти як члена родини", а 7 — "не допустив би в Україну".

Зрозуміло, що наше населення має різні погляди на представників інших націй. Нажаль, досліджень, що стосуються ставлення до іммігрантів з Бангладеш, Індії чи Колумбії, не проводилось.

Війна кардинально трансформувала ринок праці, який перебуває в стані "постійного стресу". Проте вже всім зрозуміло, що без залучення іноземних робітників відновити економіку буде вкрай складно. Адже навіть у мирний час кордони залишаться відкритими, і ми будемо прагнути інтегруватися в ЄС — один з найбільш конкурентоспроможних ринків праці у світі.

Отже, необхідно заздалегідь визначитися не лише з технічними аспектами, такими як процес запрошення та оформлення трудових мігрантів, але й з того, кого саме залучати (з урахуванням країни походження та кваліфікації) і в яких обсягах. Важливо також врахувати інші чинники, зокрема програми підтримки для повернення українців додому та ініціативи для підвищення рівня автоматизації виробництв в Україні.

Проте, враховуючи той "бюрократичний лабіринт", який іноземцям потрібно подолати для отримання української (не серед найвищих у світі) зарплати, можна не турбуватися, що іноземці займатимуть робочі місця українців — охочих, якщо ситуація не зміниться, навряд чи буде багато. Так само і з українцями, які прагнуть повернутися на такі ж невигідні умови.