Основні загрози для України у 2025 році виникатимуть всередині держави. Інтерв'ю з Хара.

Рік 2025 обіцяє бути вкрай важким для України з ряду причин. Зокрема, нове президентство Дональда Трампа в США, на відміну від чинної адміністрації Джо Байдена, має інший підхід до підтримки України в її боротьбі з Росією та до самої суті конфлікту.

Важливим питанням залишається потенційні переговори між Росією та Україною, які можуть розпочатися, але не принести стійкого миру. Також Україна прагне отримати гарантії безпеки від західних партнерів, які б унеможливлювали подальшу агресію Росії, але вони поки що відсутні. Ідея потенційної європейської миротворчої місії досить сира, аби серйозно розглядатися на даному етапі.

Не менш суттєвим є також питання внутрішньої єдності в країні, оскільки за час війни виникло безліч складних проблем, які Росія намагатиметься використовувати для дестабілізації ситуації.

Унікальними міркуваннями про ключові виклики, з якими зіткнеться Україна в наступному році, в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився Олександр Хара, директор Центру оборонних стратегій.

Рік 2024 став часом сподівань на те, що Україна зможе витіснити агресора зі своїх земель. Проте Росія змогла відновити свої сили, а підтримка з боку Заходу тимчасово затрималася через внутрішні суперечності в США. Які, на вашу думку, основні виклики та загрози постануть перед Україною та світом у 2025 році? На які аспекти слід буде звернути особливу увагу?

- Передусім слід сказати абстрактну, але важливу річ, що світ ще буде в такому стані лихоманки, як на мене, 10-15 років, оскільки попередня міжнародна система руйнується. Для цього є об'єктивні причини. Відносний занепад колективного Заходу, Сполучених Штатів, зміна американських пріоритетів з Європи і Близького Сходу на стримування Китаю.Власне, оця глобальна нестабільність, вона, звичайно, буде впливати на те, що відбувається і на європейському континенті.

Другий аспект полягає в тих невизначеностях, що виникають у зв’язку з новою адміністрацією у Вашингтоні та поглядами новообраного президента США Дональда Трампа і його команди на можливість завершення війни в Україні. Останні висловлювання Трампа свідчать про те, що він поступово починає усвідомлювати складність ситуації, і що вирішення цієї проблеми не може відбуватися за принципом «ковбойського підходу», оскільки конфлікт охоплює не лише Україну та Росію.

Росія сприймає себе у війні з усім колективним Заходом і прагне, щоб разом із капітуляцією України, Сполучені Штати також поступилися певними позиціями в Європі. Це, отже, є викликом для нас, європейців.

Для європейських країн постає складне завдання: знайти способи об'єднання, щоб зміцнити свої позиції та мати можливість стримувати можливі провокації або агресію з боку Російської Федерації стосовно країн НАТО. Крім того, важливо визначити, як можна ефективно підтримувати Україну, враховуючи обмежені ресурси, особливо в умовах, коли Сполучені Штати можуть зменшити свою допомогу.

Я вважаю, що адміністрація Дональда Трампа незабаром зіткнеться з реальними викликами, з безцеремонністю російських представників, які прагнуть не лише поразки України, але й ослаблення Європейського Союзу, НАТО та Сполучених Штатів. В результаті цього можуть бути ухвалені нові рішення, які, ймовірно, виявляться вигіднішими для нас.

Безумовно, не варто ігнорувати інші проблеми, зокрема економічного характеру, які можуть вплинути на всіх нас і на світову економіку в цілому. Ясно, що Дональд Трамп планує не лише чинити тиск на Китай та вести з ним торговельні конфлікти, але й буде застосовувати жорсткий підхід у спілкуванні зі своїми партнерами.

Щодо Росії, то вона не лише не зменшить, а навпаки, активізує свою деструктивну діяльність, спрямовану на підрив готовності західних країн до протидії агресії, переважно в європейському регіоні. Водночас всередині країни зростатиме економічний тиск, а структурні проблеми, які не можуть бути швидко вирішені, навіть з фінансовими ресурсами, отриманими від експорту енергоресурсів, лише загостряться. Усі ці внутрішні труднощі будуть продовжувати накопичуватися.

День інаугурації Дональда Трампа, що відбудеться 20 січня, невпинно наближається. Обраний президент США запевняє, що знайде рішення для конфлікту в найкоротші терміни. Яка ваша думка з огляду на нинішні заяви сторін? Чи можемо очікувати на мирні переговори, і якщо так, то в якому форматі вони можуть відбутися?

Для того щоб сісти за стіл переговорів з Росією, Україні необхідно мати надійні гарантії безпеки. Це стане основою для можливого припинення війни на певних умовах. Очевидно, що з поточним рівнем підтримки від західних партнерів неможливо досягти поставлених цілей, зокрема звільнення всіх територій, які опинилися під контролем Москви.

Особисто я маю сумніви, що з'являться реальні передумови для того, щоб почалися перемовини. РФ вважає, що вікно можливостей для того, щоб зламати Україну, захопити якомога більше територій, ще не закрилося, і тому я не бачу, власне, готовності з боку Кремля вступати в такі перемовини. Але якщо вони й відбудуться, то я жодних сумнів не маю, що Росія не буде в цих перемовинах намагатися знайти порозуміння, компроміси для того, щоб розв'язати конфлікт.

Безумовно, необхідно створити тиск на Російську Федерацію. Це може проявитися через введення нових санкцій. Наприклад, рішення Трампа про скасування обмежень на видобуток нафти в США, а також налагодження тісних зв'язків із Саудівською Аравією, що дозволить знизити ціну на нафту до рівня, який буде болючим для Росії.

Щодо європейської миротворчої місії, у мене є серйозні сумніви. По-перше, якщо говорити про масштаби цієї місії, нині йдеться про можливу кількість в 40 тисяч європейських військових, або навіть 100 тисяч. Проте навіть така кількість не зможе ефективно розділити дві країни та лінію конфлікту. Слід також врахувати білоруський кордон і наші території в Чорному морі. Таким чином, кількість миротворців виглядає абсолютно недостатньою.

Другий аспект - це склад місії. Сполучені Штати не бажають, щоб їхні військові перебували на українській території, тому ми можемо розглядати варіанти з участю інших країн. Однак навіть у такому випадку, я сумніваюся, що Росія погодиться на присутність представників НАТО на лінії розмежування, оскільки це є одним із найбільших подразників для них. Наші партнери також підкреслюють, що без згоди Росії європейські миротворці не зможуть бути в Україні. Отже, це означає, що доведеться шукати миротворців в інших регіонах, але, найімовірніше, з таким же результатом. Тому концепція миротворців виглядає привабливою в ідеальному світі, але очевидно, що Путін не бажає і не дозволить їхнє присутність.

Беручи до уваги ваше висловлювання, ви не вважаєте, що Трамп зможе швидко знайти рішення для завершення війни в Україні?

- Абсолютно так, бо ця війна Росії проти України має два рівні. Перший - знищення України, або принаймні повний контроль над Україною, аби не дозволити країні бути суверенною, демократичною, незалежною державою. Це нікуди не ділося.

Інша мета полягає в тому, щоб використати Україну для підриву єдності Європейського Союзу та НАТО, що означає послаблення трансатлантичної солідарності.

- Тобто, якщо підсумувати, то плани Кремля - продовження війни і ніяких мирних перемовин, ніяких домовленостей, ніякого припинення вогню. Чи якийсь варіант заморозки все-таки Путін для себе залишає?

Безумовно, вони розглядають можливість переговорів, але ключова відмінність між позицією Кремля і позицією України полягає в меті цього процесу. Ми прагнемо до перемовин для вирішення існуючих проблем і забезпечення стратегічної безпеки нашої держави. Це означає, що ми шукаємо справедливий, стійкий і довготривалий мир. Задля цього за кожним із цих термінів стоїть ціла низка умов, які потрібно виконати. Адже справедливий мир неможливий, якщо нас змушують прийняти "нові територіальні реалії", як це формулюють у Москві, тобто відмовитися від наших територій і співгромадян, які опинилися під окупацією.

Друга історія, це, наприклад, покарання тих військових злочинців, хто замислив, спланував, почав і веде агресивну війну проти України. Тих, хто вчинив злочини проти людяності і акти геноциду. Давайте згадаємо, що російський диктатор Путін є злочинцем, якого розшукує міжнародний кримінальний суд за, фактично, викрадення українських дітей. Що, фактично, є одним з актів геноциду. Звичайно, ми не можемо відмовитися від того, щоб шукати справедливості у цьому відношенні.

Я думаю, що росіяни якщо і розглядають можливість перемовин у 2025-му році, то виключно у контексті того, що вони мають можливість воювати далі чи ні. Тобто, чи дозволяє стан економіки, наскільки вона може протягнути в такому воєнному режимі. Адже ж така модель, вона не може втриматися довго. Тому далі треба щось робити. Або вигравати цю війну, або робити паузу. І знов таки, Путін не розглядає реальний мир, а використає це припинення вогню для того, щоб підготуватися краще до наступного удару по Україні.

Якщо, наприклад, фактично відбудеться припинення вогню, постане питання про подальшу підтримку України. Незважаючи на те, що ми часто критикуємо наших західних партнерів за недостатність та запізнілість їхньої допомоги, у ситуації реального мирного процесу їхня увага буде зосереджена на власних безпекових та економічних викликах. Це може призвести до значного скорочення допомоги Україні після завершення бойових дій. Безумовно, Польща, країни Балтії, Північна Європа та Британія продовжать надавати підтримку в повному обсязі, але цього може бути недостатньо.

Натомість російські війська продовжать зміцнювати свої позиції та зосереджувати ресурси для підготовки до нового наступу...

Так, безумовно. Цей процес триватиме й надалі, залучаючи Китай, Північну Корею та Іран, і є ймовірність, що список партнерів може розширитися.

- Стосовно внутрішніх процесів в середині країни - які загрози ви вбачаєте?

Я не виключаю, що російські сили можуть сприймати українські вибори як можливий інструмент для дестабілізації внутрішньої ситуації. Не випадково Бойко та інші подібні персонажі знову з'явилися на сцені — вони відчули шанс вплинути на розвиток подій.

Це стане серйозним випробуванням для українського суспільства, починаючи з організації виборів. Зараз 6,5 мільйона українців перебувають за межами країни, а близько 7 мільйонів - це внутрішньо переміщені особи. Це дійсно істотний виклик для української держави, оскільки потрібно провести вибори так, щоб вони відповідали демократичним стандартам і не викликали нарікань. Крім того, це може вплинути на національну єдність України, яка є одним з основних факторів, що допомогли країні вистояти у 2022 році. Тоді всі усвідомили, хто є справжнім ворогом, і важливість співпраці без політичних розбіжностей. Усі зусилля мають бути спрямовані на виживання України.

Саме з цієї причини російська сторона може сприймати режим припинення вогню як складову продовження "неактивної", але все ж війни, метою якої є ослаблення єдності українського народу і проведення впливових кампаній на наших союзників, щоб зменшити їхню підтримку та інші аспекти.

Отже, у 2025 році дестабілізація внутрішньої обстановки в Україні, яку здійснюють наші противники, є не меншою загрозою, ніж безпосередні бойові дії з російськими військами. Так виходить?

Безсумнівно, це один з найважливіших аспектів. Чому, наприклад, Афганістан так швидко впав, або чому режим сирійського диктатора Асада зіткнувся з такими труднощами? Звичайно, тут є свої нюанси, але для багатьох афганців і сирійців залишалося незрозумілим, за що саме їм потрібно боротися. Якщо немає усвідомлення спільного ворога чи загрози, яка б вимагала об'єднання і подолання всіх внутрішніх суперечностей до досягнення миру, це, безумовно, призводить до таких наслідків, як ми спостерігали в Афганістані та Сирії.

В Україні, на щастя, цього не трапилося в 2022 році, хоча деякі висловлювали думки, що наша країна може стати новим Афганістаном для США, попри їхню підтримку. Проте цього не сталося. Тим не менш, важливо продовжувати рухатися в напрямку національної єдності.