Що стоїть за ескалацією риторики та військових дій Росії щодо європейських країн?
Цю інформацію містить стаття Інституту національної безпеки та стратегічних досліджень, переклад якої представлений на Еспресо.
Путін бачить можливість розколоти НАТО, використовуючи розбіжності між Вашингтоном та його європейськими союзниками щодо "українського питання". Для Москви Європа залишається останньою перешкодою для досягнення цілей у війні через географічну близькість до України та Росії, економічну міць, всебічну підтримку України та готовність надавати як військову, так і економічну допомогу. На цьому тлі Росія загострила риторику щодо Європи та посилила військову активність, зокрема останні дії проти Польщі, Румунії та Естонії.
Останні кілька тижнів, особливо після зустрічі Трампа і Путіна на Алясці 15 серпня, а також переговорів президента Трампа з європейськими лідерами і українським президентом у Вашингтоні 18 серпня, риторика Росії щодо європейських країн та їх керівництва стала більш агресивною. Це не дивно, адже європейські уряди продовжують демонструвати єдність і рішучу підтримку суверенітету України, її військових зусиль та захисту національних інтересів у будь-яких майбутніх мирних угодах.
Зустріч Трампа і Путіна на Алясці, зображення: gettyimages.
Поки Путін шукає підтримки президента Трампа для завершення війни в Україні на вигідних для Росії умовах, він вважає європейські країни основною перешкодою. Він бачить в позиції Трампа, який акцентує увагу на необхідності припинення вогню та/або швидкого закінчення конфлікту без детального обговорення угоди між Росією та Україною, потенціал для своїх цілей. На пресконференції в Алясці Путін підкреслив можливість завершення війни: "Ми сподіваємось, що Київ та європейські столиці сприймуть це конструктивно і не стануть заважати. Вони не повинні намагатися використовувати якісь таємні угоди або провокувати ситуацію, щоб зірвати початковий прогрес".
Ці висловлювання відображають побоювання Путіна щодо рішучості Європи у стримуванні його спроб налагодити діалог з Трампом з приводу української проблематики. За межами дипломатичних переговорів, Путін також занепокоєний зростаючими можливостями Європи надавати військову допомогу Україні. Статистика свідчить про те, що європейські країни підтримують стабільний та значний рівень військової допомоги. Більшість постачаного озброєння більше не надходить із наявних запасів, а закуповується безпосередньо у виробників оборонної промисловості. Від березня Європа обійшла Сполучені Штати за загальним обсягом військової допомоги, наданої через контракти з оборонними фірмами. 9 вересня Кая Каллас, верховна представниця ЄС у закордонних справах, оголосила, що лише цього року країни ЄС надали Україні допомогу на загальну суму 25 мільярдів євро — це рекордна сума з початку війни. Загальна фінансова підтримка наразі становить приблизно 169 мільярдів євро, з яких 63 мільярди євро – це військова допомога.
Україна активно розширює своє партнерство з різними європейськими державами в області виробництва боєприпасів і сучасних озброєнь. Наприклад, у травні цього року Німеччина і Україна оголосили про спільний проект, метою якого є створення виробничих потужностей для розробки сучасних ракет великої дальності в обох країнах. У серпні 2025 року уряд Швеції також анонсував нову співпрацю з Україною, що стосується виробництва боєприпасів і озброєння, яка буде реалізована на шведській території. Подібні угоди також укладені з Румунією, Польщею та Данією в останні місяці. Ця стратегія сприяє зміцненню військової та економічної інтеграції України в Європу, чого Росія намагалася уникнути через своє вторгнення. Водночас, Путін усвідомлює, що Європа навчила понад 150 000 українських військовослужбовців і офіцерів, включаючи пілотів Військово-повітряних сил України.
Одне з ключових занепокоєнь Путіна пов’язане з можливим впливом Європи на майбутнє вирішення конфлікту в Україні, яке може включати розміщення європейських військових на українських землях. Після саміту на Алясці російський лідер не раз підкреслював свою рішучу думку про те, що така присутність не є необхідною та неприйнятною для Росії.
Європейські санкції проти Росії продовжують чинити тиск на її економіку, хоча їхня ефективність викликає суперечки. У липні 2025 року набув чинності 18-й пакет санкцій Європейського Союзу, який передбачає зниження цінового обмеження на російську нафту до 47 доларів за барель, заборону на купівлю нафтопродуктів, виготовлених із російської сировини, а також обмеження на діяльність російського тіньового флоту, що займається експортом нафти. До того ж, запроваджено санкції проти ряду посадовців енергетичного сектора та осіб, відповідальних за операції впливу на європейські інституції. Наразі ЄС співпрацює з адміністрацією Трампа для підготовки нового пакету санкцій. Хоча Росія знайшла способи обходити частину обмежень і адаптуватися до нових умов, зростаючі економічні труднощі негативно впливають на її здатність фінансувати війну. Останні дані вказують на наявність системних проблем і стагнації: рівень інфляції залишається високим, облікова ставка центрального банку становить 17%, а більшість економічних секторів Росії демонструє уповільнення.
Росія має широкий арсенал засобів для протидії викликам, які постають з боку Європи, що вже давно стало відомо. Цей арсенал включає в себе інформаційні кампанії, спрямовані на загострення внутрішніх конфліктів в Європейському Союзі; відверте втручання у виборчі процеси (наприклад, в Румунії, де Конституційний суд скасував результати першого туру президентських виборів після виявлення російського впливу через соціальні мережі, такі як Telegram і TikTok); сіяти страх серед населення через різного роду провокації, включаючи спроби вбивства (у липні 2024 року американські розвідники розкрили російський план на вбивство керівника німецького оборонного концерну Rheinmetall); використання потужного пропагандистського апарату; та підкуп європейських політичних діячів. Окрім цього, Кремль активізував військові дії проти Європи. 9 вересня він атакував Польщу за допомогою 19 безпілотників; 13 вересня російський дрон перебував у повітряному просторі Румунії близько 50 хвилин; а 19 вересня три літаки МіГ-31 ВПС РФ порушили повітряний простір Естонії на відстань приблизно 10 кілометрів. Ці дії, які мають високий ризик ескалації, покликані не лише залякати місцеве населення, але й протестувати реакцію Європи на подальші кроки.
російський безпілотник знищено на території Польщі, зображення: facebook/nocnajazdatm
З точки зору Росії, повторне обрання Дональда Трампа на пост президента США суттєво змінило динаміку війни в Україні. На відміну від адміністрації президента Байдена, яка підтримує активну допомогу Україні, команда Трампа висловлювала невдоволення тривалістю конфлікту та участю Америки на боці Києва. Вони виступали за безпосередній діалог з Росією, сподіваючись на відновлення двосторонніх відносин, що повністю відповідає інтересам Москви. Таким чином, рішуча підтримка України з боку Європи створює серйозні труднощі, які Росія прагне подолати.
В останні місяці в російській пропаганді з'явився новий наратив, згідно з яким Європа, а не "колективний Захід" на чолі зі США, стала основним ворогом Росії в її прагненні до військової та стратегічної перемоги в Україні. Ця кампанія спирається на маніпулятивні ідеї, які представляють європейські країни як історично схильні до тоталітаризму, зокрема, пов'язуючи їх з італійським фашизмом та німецьким нацизмом XX століття, що призвели до жахливих світових конфліктів. Канцлера Німеччини Мерца характеризують як "нащадка нацистської родини, яка підтримувала режим Гітлера", звинувачуючи його в бажанні помсти щодо Росії. Францію звинувачують у співпраці з нацистами, а Британію традиційно критикують за геноцид у її колоніальних володіннях.
Згідно з версією Москви, нинішня напруга у відносинах між США та ЄС частково викликана європейськими критиками Трампа, які звинувачують його в авторитаризмі. В цьому контексті Москва бачить можливість для наближення до Вашингтона. Відколи Трамп повернувся до президентської посади, Росія помітила зростаючі розбіжності між США та Європою і прагне їх посилити. У російській риториці США постають як потенційний союзник із "спільними консервативними цінностями", тоді як Європа зображується як упертий історичний супротивник, що традиційно виявляє ворожість до Росії. Основною метою Москви є розколоти трансатлантичне партнерство між Європою та США, що, своєю чергою, послабить НАТО і зменшить мотивацію Європи підтримувати Україну.
Зустріч Трампа і Путіна на Алясці, зображення: gettyimages.
Отже, в Москві політика адміністрації Трампа стосовно Росії сприймається як стратегічна можливість, що, на думку Кремля, наближає їх до перемоги у війні з Україною. Ізоляція Європи та залучення США до всебічної угоди, яка легітимізує російський контроль над Україною, виглядає для Москви реальною метою. Відновлення діалогу з Вашингтоном дає Росії шанс повернути міжнародну легітимність для продовження конфлікту без компромісів, при цьому поглиблюючи розбіжності в трансатлантичному альянсі. Якщо для Росії президент Трамп відкриває нові перспективи, то Європа, завдяки своїй географічній близькості, економічним ресурсам та готовності підтримувати Україну військовою і економічною допомогою, залишається ключовою перешкодою на шляху досягнення російських цілей. Успіх Москви в ослабленні європейської єдності міг би дати їй стратегічну перевагу, але до тих пір, поки Європа підтримує єдиний фронт, вона залишається найбільшою загрозою для амбіцій Путіна.
#НАТО #Facebook #Дональд Трамп #Нафта #Європейський Союз #Європа #Росія #Економіка #Боєприпаси #Україна #Київ #Президент України #Москва #Північна та Південна Америка #Сполучене Королівство #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Євро #Німеччина #Володимир Путін #Солдате! #Вашингтон, округ Колумбія #Російська мова #Стратегія #Озброєння #Реклама #Риторика #Ракета. #Швеція #Естонія #Данія #Італія #Франція #Румунія #Експрес-телебачення #Нацизм #Адольф Гітлер #Військова галузь #Військова розвідка #Військово-повітряні сили #Дрон #Військові дії #Аляска
