Гра президента Сполучених Штатів Дональда Трампа в "мирні домовленості" з Путіним лише затягує час, продовжуючи війну Російської Федерації в Україні
Він вже неодноразово визначав російському диктатору останній термін, після якого нібито планувалися дуже різкі дії Америки та велика допомога Українській державі, а далі все вкотре зводилося до необхідності особистої зустрічі Трампа і Путіна.
Миршавий, але геополітично агресивний Путін, вважає, що Російська Федерація успішно переживе всі додаткові санкції проти її торгівельних партнерів. В такому разі для нього нібито немає жодного сенсу вести якісь реальні переговори. Адже в американського президента Дональда Трампа і російського диктатора абсолютно різні цілі.
Трамп прагне досягти мирної угоди будь-якою ціною, при цьому інтереси України виявляються не на першому плані. У той же час, Путін налаштований на створення нової російської імперії, здійснюючи агресію проти України та намагаючись знищити її суверенітет.
Тепер усе залежить від того, наскільки швидко Трамп усвідомить, що Путін не має жодних намірів до миру і ніколи їх не мав. Основна мета кремлівського лідера полягає в затягуванні процесів. Він прагне затримати введення санкцій, сповільнити єдність Заходу та відстрочити допомогу Україні. Цю гру він веде з моменту першого телефонного дзвінка Трампа. Кожна затримка - це ще один крок до затягування краху російської економіки, яка вже відчуває тиск з боку Заходу і стає все більш уразливою.
Та вправно підігруючи Трампу в його бажаннях отримати економічну вигоду від стосунків з Москвою, Путіну вдалося фактично домінувати в їхніх взаєминах. А постійні заклики президента США до миру, якого в Кремлі не хочуть, тільки затягує ситуацію невизначеності. Коли будь-які реалістичні мирні домовленості з Росією не проглядаються, а Російська Федерація й далі продовжує систематично вбивати цивільне українське населення.
Читайте також: Чи доцільно покладатися на нового Трампа?
Дуже дивує, що коли диктатор вкотре дає якісь розпливчаті запевнення, то Трамп знову оголошує про черговий останній термін, після чого все знову повторюється спочатку.
Жахливі "страшилки" у вигляді санкцій, запевнення Москви про її прагнення до "мирного вирішення", а потім оголошення про нові терміни — все це перетворює будь-які наміри щодо мирних переговорів на політичний обман. Проте саме так Путін отримує можливість уникати серйозних економічних штрафів.
Путін не має можливості здатися, оскільки це означало б кінець його влади. Вже зараз чимало представників російської еліти готові усунути його, щоб згодом звинуватити в усіх злочинах, скоєних в Україні, і таким чином спробувати виправдатися. Проте Путін погодиться на будь-які угоди лише в тому випадку, якщо вони будуть йому вигідні. Наразі його основна мета - спробувати домовитися з Трампом про умови, на які Київ ніколи не піде. Потім він має намір звинуватити Україну в порушенні цих умов і в небажанні досягти "миру".
Важливо усвідомлювати, що Путін вважає себе світовим ватажком, який формує хід історії. Він, подібно до Сі Цзіньпіна, мислить у довгостроковій перспективі, оцінюючи ситуацію через призму століть. Вони вважають, що їхня історична роль полягає в тому, щоб виправити "історичні помилки", допущені їхніми попередниками, і роблять це без огляду на ціну та наслідки свого геополітичного божевілля. Саме в цьому і полягає основна загроза, яку представляють ці "лідери".
Американського президента Дональда Трампа обидва лідери сприймають як тимчасову перешкоду, яка не лише не заважатиме їхнім амбіціям на глобальній арені, а, за певних умов, навіть сприятиме реалізації їхньої "історичної місії". Путін і Сі Цзіньпін об'єднали свої зусилля в прагненні покласти край домінуванню Заходу, пересформувати сфери впливу великих держав та ліквідувати гегемонію США на міжнародній сцені.
Схоже, що Трамп не здобув жодного уроку протягом більш ніж півроку свого другого президентства. Його імпульсивні рішення, які не ведуть до справедливого миру, часто здаються спробою надати Росії перевагу у конфлікті з Україною.
Слід пам'ятати, що Москва постійно намагається представити цивілізаційну війну як локальну суперечку між двома сусідніми країнами. Їй у значній мірі вдається реалізувати цю стратегію. У цьому цивілізаційному конфлікті можливе лише одне переможне рішення. Ні компроміси, ні відстрочені рішення Путіна не можуть задовольнити цю ситуацію.
За такої критичної ситуації свій остаточний вибір має зробити об'єднана Європа. Тут європейські країни стоять перед важким вибором: між державами загального добробуту для своїх громадян та державами війни, які не бажають допустити того, щоб терористична Російська Федерація силою захопила весь Європейський континент та взяла його під свій тотальний контроль. Якщо вони готові боротися з нашестям московських орд, то потрібне буде не лише різке збільшення витрат на оборону, а й повернення в Європі військової повинності.
Читайте також: Путін не бачить причин завершувати війну
Європейцям належить ухвалити непросте рішення: чи продовжувати економити на фінансуванні допомоги Україні, чи збільшити витрати на оборонні заходи, підтримуючи український народ у його боротьбі, водночас інвестуючи значні кошти в модернізацію власних збройних сил, щоб бути готовими до можливого конфлікту з агресивною Росією. Схоже, що кожен євро, витрачений на підтримку України, може обернутися в десять євро, заощаджених у війні з Російською Федерацією в майбутньому.
Європейський Союз, у такій надскладній ситуації, коли історичну долю України намагаються одноосібно визначити Дональд Трамп і Путін, мав би виступити з терміновою заявою, що жодне важливе рішення стосовно України, не може прийматися без участі Євросоюзу.
Якщо президент Сполучених Штатів Трамп ухвалить рішення прийняти безглузді вимоги Путіна про неправомірний розподіл українських територій, це стане нічим іншим, як визнанням Росії за її жахливу та криваву війну в Україні, яка не була спровокована.
Якщо ж Дональд Трамп погодиться на незаконні та абсурдні вимоги Путіна, то це стане не лише його особистим програшем, який здатен призвести до важких наслідків для міжнародного авторитету Сполучених Штатів. Подібне непродумане рішення може спровокувати численні війни за перегляд міжнародних кордонів, адже чимало держав вважають нинішні кордони несправедливими.
Ознайомтеся також з: Симуляція мирних переговорів.
Отже, будь-які вимоги Путіна щодо повернення йому українського Криму та чотирьох міжнародно визнаних територій України виглядають абсолютно абсурдними.
Не Україна повинна відводити свої війська з власних територій, а Російська Федерація зобов'язана вивести свої агресивні сили з усіх українських земель. Безпека в Європі є єдиним цілим, тому неможливо оцінювати її без врахування гарантій безпеки для України.
У колективного Заходу на сьогодні є всі необхідні важелі впливу для того, щоб примусити російського кривавого диктатора вийти з усіх українських земель. В цьому питанні Європа мусить взяти на себе провідну роль. Адже мова йде не про що інше, як про виживання Європейського континенту, збереження цілісності європейських держав та їхнє майбутнє.
Безсумнівно, що успіх України тепер тісно пов'язаний з позицією, яку займе Європа. Європейські країни мають необхідні ресурси для підтримки. Тепер важливо ухвалити рішення, які кардинально змінять обставини на фронтах російсько-українського конфлікту.
На карту поставлено так багато, як ніколи. І хочеться вірити, що об'єднана Європа зможе успішно скласти цей історичний цивілізаційний тест. Адже Україна є її невід'ємною частиною Європи не лише територіально, але й в культурному, ментальному та духовному вимірі.
Джерело
Про автора. Віктор Каспрук – журналіст з досвідом.
#Дональд Трамп #Європейський Союз #Європа #Росія #Економіка #Україна #Президент (державна посада) #Київ #Москва #Північна та Південна Америка #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Євро #Кремль (фортифікаційна споруда) #Політик #Володимир Путін #Злочин #Журналіст #Західна Європа #Геополітика #Крим #Телефон #Сі Цзіньпін #Російська імперія #Еліта #Диктатор. #Цивілізація #Українська Держава #Тероризм #Гегемонія
