Логістика як каталізатор розвитку: Аналіз гри Anno 117: Pax Romana.

Дмитро Курятник Автор видання "Межа". Дмитро вже понад 20 років пише про відеоігри, фільми та серіали. Окрім електронних розваг, полюбляє настільні ігри, графічні новели та гарну фантастику.

Нова економічна стратегія Anno 117: Pax Romana від Ubisoft переносить легендарну серію у добу Римської імперії та пропонує подивитися на давно знайому формулу під дещо іншим кутом.

Серія Anno, як і більшість містобудівних економічних стратегій, завжди була багаторівневою головоломкою, у якій гравцю доводилося жонглювати виробничими ланцюгами, логістикою та плануванням забудови, щоб задовольнити потреби мешканців. Проте в Anno є одна ключова особливість, яка вирізняє її поміж інших представників жанру - постійна нестача місця, через що доводиться колонізувати навколишні острови та налагоджувати нові шляхи постачання.

Цей шаблон настільки звичний, що у гравця ще при встановленні першої лісопильні в голові вже складається план майбутнього міста. Anno 117: Pax Romana теж не відходить від цієї схеми, але зміщує акценти так, що знайомі процеси працюють інакше: земля відчутно цінніша, логістика вимогливіша, а культурні відмінності стають частиною економіки.

В ролі одного з дітей Децимуса, губернатора Нижнього Кемета та Дельти, гравець прибуває в провінцію Латіум, щоб дати друге життя колонії, знищеній виверженням вулкана. Початок знайомий кожному, хто грав хоча б у одну частину серії - порожній, вкритий руїнами острів, кілька ключових ресурсів, стандартні будівлі для задоволення базових потреб. Це своєрідна навчальна зона з простішим рельєфом і доволі передбачуваними виробничими ланцюгами.

Збираєш деревину, створюєш житловий район, закладаєш основи інфраструктури. Що ж ми маємо? Основне населення складають вільновідпущені, з трьома рівнями потреб. У меню – сардини чи вівсянка, з публічних послуг – таверна або ринок, а з одягу – туніка чи пілос. І вже з самого початку доводиться йти на компроміси.

Рибацька хижа розташована на пляжі, який у майбутньому може знадобитися для розбудови більш складної інфраструктури. Проте постачання сардин не тільки сприяє зростанню населення, але й приносить додатковий дохід. Хоча населення, яке споживає вівсянку, зростає вдвічі швидше, фінансовий прибуток у цьому випадку відсутній. Для цього потрібно не лише звести ферму та висіяти овес, але й знайти місце для ятки з кашею між житловими будівлями. Ринок має вплив на доходи, а таверна — на рівень задоволення мешканців, і так далі. Принаймні, варто зазначити, що кожну категорію можна закрити одним єдиним варіантом, що дозволяє не забезпечувати все відразу.

Поселення поступово набирає свої обриси, тож настав час розпочати виготовлення черепиці і підвищити статус деяких мешканців до рівня плебеїв. Лише окремих, оскільки кожен вид виробництва потребує специфічної робочої сили.

Отже, шукаємо місце де зможемо видобувати глину і не забуваємо розмістити вугляра якомога далі від житлових будинків, він негативно впливає на здоровʼя оточуючих та погіршує пожежну безпеку. Поруч ставимо плиточника й другий склад, адже старий уже не дістає до нових виробництв. Нічого нового, колись потім покращимо дороги та ефективний радіус будівель збільшиться.

Ось і перші прості люди оселилися на наших землях, додавши кілька нових вимог у вже відомих категоріях. Тепер вони також потребують побутових предметів, таких як амфори та оливкова олія. У нас вже є все необхідне для виробництва амфор – глина та вугілля, залишилося лише встановити збирача смоли. Проте оливковий сад ще потрібно виростити. Не хочеться сповільнювати виробництво черепиці, тому вибір є очевидним. Можливо, варто зайнятися вирощуванням хліба?

Ага, млин для помолу борошна ставиться тільки в річковий слот, кількість яких на острові обмежена. Починаємо тасувати будівлі та переміщувати вже впорядковані квартали, бо раптом з'ясовується, що лавандові поля поруч із житлом підіймають настрій мешканців, свиноферма погіршує здоров'я, а виробник сандалів збільшує дохід домогосподарств.

Тепер острів вже не здається великим, і це ж ми тільки на самому початку шляху. Після кількох ігрових сесій в Anno 117: Pax Romana стає зрозумілим, що покращення, які ти ще вчора вважав потенційно непоганим варіантом на майбутнє, насправді обов'язкові й бажано просто зараз.

Замість кількох складів, поєднаних з виробництвами ґрунтовими дорогами, доводиться переходити на один склад з більшою кількістю рамп, а ґрунтовку заміняєш на кам'яну дорогу, це дозволяє робітникам переміщуватися швидше. Але утримання такої дороги вже потребує витрат з бюджету, не кажучи про необхідність побудови вапнякової шахти, перероблювання піску та виробництва бетону.

У проміжках між вирішенням цих завдань доводиться займатися також сюжетними квестами та завданнями, які пропонує ваш радник. Загалом, вони представлені в Anno 117: Pax Romana з легким гумором, хоча насправді можуть бути досить одноманітними. Вам доведеться подорожувати по карті, збирати вантажі, доставляти різні товари, часом у значних обсягах, вступати в сутички з іншими кораблями або просто обирати один із запропонованих варіантів, що приносить вам різні ефекти на кілька годин. Загалом, Латіум — це класичний представник серії Anno, але не переживайте, далі буде ще цікавіше.

Переходячи до Альбіону, Anno 117: Pax Romana отримує новий відтінок, і саме тут стартує справжня гра. У попередній провінції не вистачало простору? Ласкаво просимо на холодні землі боліт, які розривають карту так, що спочатку може бути важко визначити, де саме можна розмістити адекватний житловий блок. Приготуйтеся до обчислення кутів, під яким новий район зможе гармонійно вписатися в навколишній ландшафт. До речі, велике спасибі за можливість діагональної забудови — це справжня знахідка!

Перенесення виробництва подалі від міських меж – це розкіш, про яку, на жаль, доведеться забути. В індустріальних зонах мешканці частіше стикаються з хворобами та протестами, а окремі райони іноді знищуються вщент, адже доводиться обирати між новими робочими місцями для нової фабрики та необхідністю розміщувати додаткову пожежну команду. Осушення болотистих територій надає деякі нові земельні ділянки, але не вирішує головної проблеми.

Альбіон - це територія з вузькими межами, де кожен крок потребує ретельного планування. Ви можете отримати додаткові метри землі для забудови, проте постає питання: де ж добувати ресурси, якщо вони доступні лише на заболочених ділянках? Якщо ви вирішите не інтегрувати місцеве населення, а залучити представників обох культур, ситуація з простором стане ще складнішою. Адже смаки римлян і місцевих жителів суттєво різняться, і їм необхідні різні товари.

Власне, Альбіон спонукає гравців відмовитися від концепції колоній, здатних до самозабезпечення. Це стосується не лише товарів високого рівня, які потребують складних виробничих ланцюгів. Замість цього, гравцям доводиться спеціалізувати свої острови: один може стати центром металургії, інший — займатися виключно виробництвом розкоші чи базових товарів, а деякі залишаються на рівні простого постачання сировини. Іноді ресурси видобувають на одному острові, обробляють на іншому, а фінальний продукт виготовляє вже третій.

І тут ми приходимо до однієї з найбільш чутливих тем Anno 117: Pax Romana - морської логістики. Здавалося б, нічого складного. Будуєш кораблі, що, звісно ж, потребує робочих рук і зменшує кількість населення, якого і так не вистачає, обираєш товари для перевезення, зупинки, перевантаження і радієш життю. Але не може ж все бути так просто, правда?

Якщо ворог знищить корабель, який транспортує життєво важливі ресурси, наслідки відчують не лише на одному острові. Порушення ланцюга постачання в одному регіоні здатне спричинити затримки в багатьох інших. Виробничі процеси зупиняються, острови змушені покладатися на запаси з складів, які швидко вичерпуються, розвиток гальмується, а настрої мешканців поступово погіршуються.

Деякі ланцюги постачання можуть зупинятися через відсутність проміжних товарів, тоді як нові кораблі ще не встигли вийти в море. Хоча це не є критичною ситуацією, це все ж відчутно сповільнює темп роботи. В такі моменти ворог може відчути вашу вразливість і вирішити атакувати колонію. Саме тому в грі Anno 117: Pax Romana ескорт важливих торгових суден та патрулювання маршрутів бойовими кораблями є невід’ємною частиною логістичних операцій.

Але з логістикою є ще один нюанс. Внутрішньоігрові інструменти для відстежування попиту, пропозиції та запасів на складах в окремо взятій колонії виявилися доволі незручними. Коли плануєш маршрут з великою кількістю зупинок, доводиться тримати в голові все одразу: що виробляє кожна з моїх одинадцяти колоній, які ланцюжки підживлюють конкретний товар, які потреби в населення, і як ці маршрути перетинаються між собою. У якийсь момент це настільки ускладнило процес, що я зібрав усю інформацію в Excel, додав фільтри, залежності й вибудовував маршрути вже там.

І так, тепер ворог справді може напасти, і не лише на морі - у грі з'явились сухопутні війська. Втім, не варто очікувати в Anno 117: Pax Romana глибини повноцінної військової стратегії. Класична "камінь, ножиці, папір" між піхотою, лучниками та кавалерією, кілька типів далекобійної підтримки, унікальні юніти для кожної провінції, пересування у формації й три поведінкові моделі - агресивна, дисциплінована та уникаюча. Цим і доведеться оперувати.

Місто також має оборонні укріплення: башти, стіни з дерева та каменю, ворота з лучниками, а на губернаторській віллі розташовано додатковий гарнізон. Навіть архітектурне планування може стати важливим фактором у захисті. Заплутані вулички уповільнюють ворога, дозволяючи стратегічно розміщеним баштам завдати йому серйозних втрат ще до того, як він добереться до вілли. Іноді так трапляється, що загін, що намагається пробитися до центру міста, зазнає таких великих втрат, що втрачає бойовий дух і змушений відступити, особливо, якщо його атакують з флангу.

Ідея битв, безумовно, захоплива, проте війна в Anno 117: Pax Romana є настільки витратною справою, що я намагався уникати її всіма можливими способами, якщо гра сама не примушувала до цього. Справа в тому, що римляни та місцева аристократія Альбіону мають різні погляди на всі ваші вибори.

Угода з місцевими щодо збереження священного гаїв стала причиною недовіри з боку римських губернаторів. Виконавши завдання імператора, агресивна лідерка кельтів приступає до підготовки кораблів. Ви розвиваєтеся повільно? Тоді ви стаєте легкою мішенню. Розвиваєтеся занадто швидко та агресивно колонізуєте острови? Це також викликає неприємності у когось. Якщо вам вдалося уникнути конфлікту завдяки дипломатії, не забувайте, що хтось із ваших союзників може оголосити війну іншому губернатору, і це призведе до вашої втягнутості в конфлікт. А винуватець війни, чомусь, залишиться осторонь, в той час як ваші острови зазнають регулярних нападів. Чи не чудово?

При цьому формування військових підрозділів, кораблів та захисних споруд виснажує ресурси ваших колоній з неймовірною швидкістю. Виробництво страждає через брак робочої сили, бюджет стрімко скорочується, а ситуація стає критичною, якщо ви не встигли накопичити резерви. У той же час сюжетні губернатори, очевидно, не стикаються з такими труднощами. Вони безперервно створюють флот, у них безмежні ресурси, хоча за реальними економічними законами це було б неможливим. Це трохи дратує.

Втім, з часом Anno 117: Pax Romana таки стає легшою. Спеціалісти, яких можна розміщувати на віллах та в офісах, знижують вартість експлуатації будівель, підвищують їх ефективність, зменшують вимоги до кількості робочої сили й дають інші бонуси. Ви починаєте контролювати ключові ресурси, переплановуєте міста під актуальні потреби та поступово вибудовуєте міцну оборону, яка відлякує ворогів.

Людей вистачає аби утримувати серйозний флот, армію, яку можна задіяти у разі необхідності, а на віллі губернатора розміщується вже достатньо великий гарнізон, який зможе протриматись до прибуття підкріплення. Торгівля налагоджена, альянси укладені й нарешті можна спокійно зосередитися на розвитку нових поселень, накопиченні очок престижу, дослідженні нових технологій чи прокачуванні релігійності, заради додаткових бонусів. Іншими словами, Anno 117: Pax Romana перетворюється на ту саму Anno, яку ми знаємо і любимо.