У липні 2018 року я висловив свою думку Порошенку: "Добре, ми беремо участь у виборах, але, безумовно, не зможемо їх виграти", - ділиться Ігор Гринів, який є стратегом найбільш значущих політичних кампаній в Україні.
Саме він у 2004 році сприяв обранню Віктора Ющенка на пост президента, у 2014 році підтримав Петра Порошенка, а у 2016 році висловлював думку, що наступним президентом міг би стати Володимир Зеленський.
Після невдачі Порошенка на виборах 2019 року Гринів, як він сам зазначає, залишив політичну арену та консалтингову діяльність у цій сфері.
Утім, не припинив стежити за соціологічними рейтингами головних політичних гравців України.
І сьогодні, як запевняє Гринів, найбільш перспективним політиком виглядає колишній головком, а нині посол України у Британії Валерій Залужний.
Гринів впевнений: "Навіть без моєї допомоги він все одно досягне президентського крісла".
При цьому додає, що сам би проголосував за Порошенка.
Детальніше про це - у великому інтерв'ю Ігоря Гриніва для проєкту BBC News України "Портрет Середи".
Ось короткий виклад бесіди. Повну версію можна переглянути тут:
ВВС: Раніше ви сприяли в обранні на посаду депутата молодшого Чорновола, підтримували Ющенка під час президентських перегонів 2004 року, а також допомагали Кличку у виборах мера Києва 2006 року. Крім того, ви організували дві президентські кампанії для Порошенка.
З яким із цих політиків ви відчули найбільше зацікавлення та зручності під час співпраці?
Та у кому із них ви згодом найбільше розчарувались і, можливо, навіть пошкодували про свою співпрацю із ними?
І.Г.: Не можу сказати, що пошкодував. Такого точно немає.
А розчарування — це зовсім інша річ. Це стається, коли ти покладаєш великі надії на певного політика, який має значні можливості та потенціал, проте чомусь не використовує їх на повну силу.
І ось це, на жаль, про Віктора Ющенка.
ВВС: Тобто виходить, що його виборче гасло "Не словом, а ділом" перетворилось у реальності на "Не ділом, а словом"?
І.Г.: Ні, ні, ні.
Цікаво, що слоган "Не словом, а ділом" є дуже логічним. Його суть можна передати так: "Віктор Ющенко продемонстрував свої досягнення не пустими обіцянками, а реальними справами, адже під час роботи прем'єр-міністром він добився найвищих економічних показників за всю історію незалежності. Тож, у якості президента, він, безумовно, зможе повторити ці успіхи".
При цьому це був атакуючий слоган, бо підсвічував неякісні сторони інших "товарів".
Однак насправді Віктор Андрійович зайняв президентську посаду не стільки як управлінець, скільки як свого роду Соломон, покликаний ухвалювати рішення, визначати добро і зло.
Найбільш неприємна фраза, яку я коли-небудь чув від Віктора Андрійовича, прозвучала всього через кілька місяців після його виборів. Це сталося в Львівській опері під час святкування річниці міста Львова.
Звучала вона так: "Я буду великим президентом, якщо ви виявитесь великим народом, і я буду малим президентом, якщо ви виявитесь малим народом". Тобто він просто зняв із себе відповідальність.
Ющенко, безсумнівно, є дуже позитивною та патріотично налаштованою особистістю. Проте, виконання обов'язків президента вимагає постійної праці, а не думок про те, що після виборів можна дозволити собі відпочинок, вважаючи: "Мене вже обрали, тепер лише залишилося вказувати, хто правий, а хто ні".
У нас взагалі дуже часто люди, які приходять до влади, сприймають це як данину своїм заслугам, а не як виклик, який перед ними стоїть.
Але люди обирають політиків не за попередні заслуги. За попередні заслуги лише довіряють, а от обирають заради боротьби за майбутнє.
ВВС: Чому ви ніколи не працювали як політтехнолог із Тимошенко, а лише були її радником?
І.Г.: Як правило, я як політтехнолог обираю сам собі кандидата.
Коли Юлія Володимирівна запросила мене приєднатися до кампанії, я відповів, що ніколи цього не зроблю, щоб уникнути конфліктів.
Висловивши свою думку, я зазначив: "Ти все одно вчинятимеш так, як вважаєш за потрібне. Тому залиш мені лише можливість надавати поради, без тиску на їх реалізацію. Лише іноді можу промовити: 'Які ж це безглузді рішення!'"
ВВС: Чи були у вас які-небудь рекомендації, які вона все ж прийняла до уваги?
І.Г.: На жаль, гадаю, що майже жодну мою пораду за весь час Юлія Володимирівна не послухала.
А головне - не дослухалась у 2007-2008-му роках до моєї ключової поради, через що був серйозний конфлікт.
Віктор Андрійович хотів тоді розпустити парламент, тож я прийшов до Юлії Володимирівни і сказав: "Такого подарунка долі тяжко уявити. Хай розпускає: ти перестанеш бути прем'єром, ми підемо в опозицію. Зараз - криза, тож як опозиція ми виграємо парламентські вибори. І хоч крісло прем'єра не отримаємо, бо Віктор Андрійович домовиться з "Партією регіонів", але навіть без нього ти у 2009-му виграєш президентські".
Але Юлія Володимирівна тоді сказала, що цього робити не можна: "Як мінімум тому, що мене посадять, якщо я не буду прем'єром".
Я у це не повірив і далі не вірю, що в 2008-му вони б могли це зробити. І досі вважаю, що тоді треба було йти на президентську кампанію не з позиції прем'єра, а з позиції опозиції. І тоді б вона точно виграла.
Тимошенко дуже талановита політикиня, але вона не йде за настроями людей, а просто має дуже велику потребу у владі, тож люди їй не вірять. Їй не дається переконати суспільство, що влада їй потрібна не заради влади, а заради суспільства.
Від президента Порошенка до президента Зеленського.
ВВС: Існує думка, що ви ще у 2012-му замислились про те, що Петро Порошенко може стати наступним президентом. Це правда чи вигадки журналістів?
І.Г.: Навіть у 2011 році.
Все почалося з доволі хитрої політичної тактики, коли Петро Олексійович задумався над тим, чи варто йому приймати пропозицію стати міністром економіки в уряді Януковича.
Я порадив йому неодмінно взяти участь у виборах 2012 року. Сказав, що це чудова можливість, щоб заявити про себе: "Ти зможеш рішуче закрити цю главу, пояснити свою позицію, чому не можеш залишатися в цій команді, і розпочати власну політичну кар'єру".
Тоді я вважав, що на парламентських виборах 2012 року перед ним відкриваються два шляхи: або створити власну фракцію та політичну силу, або ж змагатися за посаду мера Києва, що стане природним стартом його амбіцій на президентське крісло.
Проте події на Майдані у 2014 році значно пришвидшили розвиток ситуації. Завдяки нашій виборчій кампанії ми змогли переконати громадськість у тому, що на той час Порошенко був найбільш підготовлений до президентської посади та найнеобхідніший для України.
ВВС: У 2011-му Петро Порошенко вас послухав. А чи послухав він вас у 2016-му, коли ви вже прогнозували, що наступним президентом може стати Володимир Зеленський?
Чи ділитесь ви своїми міркуваннями з Петром Олексійовичем, і яка була його реакція на них?
І.Г.: У 2016-му для мене дійсно основним конкурентом був Зеленський, якого, я вважав, неможливо буде перемогти у 2019 році.
Справа в тому, що в той період у суспільстві та бізнес-середовищі почала активно обговорюватися ідея: "Освіта та професійний досвід особи не мають значення, головне – це її мотивація".
Зеленський не усвідомлював, яка величезна відповідальність ляже на його плечі, і які складні рішення йому доведеться приймати. Він наївно вважав, що все можна вирішити так само просто, як у фільмах.
На тлі цього, у липні 2018-го, я прийшов до Петра Олексійовича і сказав: "Гаразд, йдемо на вибори, хоча ми точно їх не виграємо. Але я не буду себе відчувати задоволеним, якщо ми бодай не спробуємо усе це зупинити".
ВВС: Існує думка, що Петро Олексійович достатньо довго не дуже серйозно ставився до Володимира Зеленського як до свого серйозного конкурента.
У який момент, за вашими відчуттями, він усвідомив все ж, що Зеленський сильніший за нього в плані електоральних уподобань?
І.Г.: Петро Олексійович дуже досвідчений політик і дуже досвідчений політтехнолог навіть.
Не можу стверджувати, що він недооцінював Зеленського. Можливо, він був впевнений у своїй здатності здолати його, це - правда.
Цікаво, що Ігор Валерійович Коломойський, один із ключових спонсорів виборчої кампанії Зеленського, насправді не вірив у його успіх.
Він просто був переконаний у тому, що існує система, яка здатна знищити кандидатуру Порошенка, і до листопада 2018 року мав впевненість, що президентом стане Юлія Володимирівна.
Перспективи Залужного можуть бути різноманітними.
Проте в той час Зеленський користувався величезною популярністю серед людей, виступаючи в ролі справжнього героя, готового прийти і знищити все, що викликає наше незадоволення.
При цьому він був гарною, яскравою коробкою, в якій всередині щось було, але ніхто не розумів до кінця, що саме.
ВВС: Чи можна зараз вважати Валерія Залужного такою фігурою, про політичні погляди і позицію якої суспільство має обмежене уявлення? Водночас, за результатами соціологічних опитувань, громадяни, схоже, готові віддати йому свої голоси на майбутніх виборах.
І.Г.: Давайте розглянемо ситуацію: якщо вибори пройдуть протягом найближчих двох-трьох років, я впевнений, що Залужний стане наступним президентом України. Це безперечно.
Коли мова заходить про Зеленського в 2019 році, варто зазначити, що, крім його популярного телевізійного шоу "Слуга народу" та досягнень персонажа Василя Голобородька, які він намагався привласнити, у нього не було нічого більшого.
Натомість образ Валерія Федоровича базується на кількох конкретних речах. Ми знаємо, що він робив під час війни і як себе поводив, зокрема, завдячуємо йому як головнокомандувачу тим, що ми вистояли.
По-друге, для кожного політичного діяча є ключовими два аспекти: чесність і доброзичливість.
У Валерія Федоровича на початку життя є незаповнені сторінки, і я сподіваюся, що вони залишаться такими назавжди.
А щодо другого, то коли він плаче над труною вбитого солдата чи коли щось говорить, то робить це не для власного рейтингу, а тому що так думає. І люди це відчувають.
ВВС: Але, погодьтеся: одна справа - бути вправним військовим, інша - вправним політиком. І не завжди ці дві речі вдало поєднуються.
До речі, чи пропонував вам як політтехнологу Залужний або оточення долучитись до його команди*
І.Г.: Я завжди відмовляюся від роботи, коли мені її пропонують.
ВВС: В такому випадку, чи пропонували ви свої послуги Залужному?
І.Г.: Висловлюсь інакше: незалежно від того, чи я буду поруч, чи ні, він все одно здобуде президентство.
А якщо говорити відверто, то мені не вистачає адреналіну.
ВВС: У сучасній політиці чи в чомусь іншому?
І.Г.: У нинішній політиці і в цій майбутній боротьбі. Мені цікаво займатись компаніями, які майже неможливо або тяжко виграти.
ВВС: А те, що Залужний зараз чітко не артикулює свої політичні погляди, це його помилка чи перевага?
І.Г.: Перевага. З погляду політтехнології це достатньо розумна тактика.
Суспільство не схвалює, коли ситуації містять маніпулятивні складові.
ВВС: Отже, Валерій Федорович, на вашу думку, все ще висловлює свою позицію?
І.Г.: Ні, навпаки, коли восени цього року відбувалося обговорення виборів і йому поставили запитання про його участь, він ясно дав зрозуміти, що не зможе зрадити своїх прихильників.
Тобто він розуміє: якщо так багато людей довіряють йому і якщо вибори будуть, він на них піде. Але він не збирається жодним чином їх пришвидшувати або дестабілізовувати ситуацію.
ВВС: Але чи не вийде так, що він переоцінює свої можливості?
І.Г.: Я висловлюю свою точку зору на цю ситуацію так, як зазначив.
ВВС: А чи потрібен виборцю досі Порошенко?
І.Г.: Порошенко єдиний, хто зумів зберегти впізнаваність серед певної частини виборців, які однозначно не готові зрадити цінності, відомі як "Армія. Мова. Віра".
Ця позиція є досить послідовною як для Петра Олексійовича, так і для його фракції. Нещодавня суперечка з Гончаренком продемонструвала, що для фракцій ключовими є не стільки кількісні показники, скільки здатність зберігати підтримку свого електорату навколо принципів "Армія. Мова. Віра".
ВВС: Але Петро Олексійович, як виглядає, намагається розширювати свій електорат. Зокрема, робить багато відео для TikTok та інших соцмереж. Інколи це виглядає дивно, інколи - цікаво. А як ставитесь до цього ви як політтехнолог?
І.Г.: Я не даю порад Петру Олексійовичу вже багато років, не працюю з ним, але я скажу, що він найбільш готовий до посади президента і, напевно, був би найбільш ефективний на цій посаді.
Якби вибори були зараз, мабуть, я б голосував за нього. При цьому я ніколи б не закликав інших робити те саме, бо він дає знатно мало аргументів, аби я почав за нього агітувати.
Проте, як особа, що добре знайома з ним, можу сказати, що серед усіх політичних варіантів він видається мені найзрозумілішим та найбільш гідним кандидатом.
Якщо розглядати соціальні мережі, то тут він демонструє невдачі: Петро Олексійович вміло поступається Валерію Федоровичу у цій боротьбі, але це його шлях і його стратегія.
На жаль, він не вживає жодних заходів, щоб переконати людей, що його теперішня діяльність є щирою і спрямованою на їх благо, а не на підвищення власної популярності.
У разі, якщо йому коли-небудь знадобиться моя думка, я завжди готовий її надати.
Зізнаюся, у мене є певна професійна деформація: я настільки звик надавати різні рекомендації, що тепер роблю це навіть тоді, коли мене ніхто не просить.
ВВС: Які поради ви могли б дати Володимиру Зеленському в даний момент?
І.Г.: Співпраця з парламентом у питанні розподілу відповідальності - ось що важливо.
Чітко і відверто донести до суспільства, що він не планує знову брати участь у виборах, і його дії не мають на меті залишитися при владі. Не грати роль, а висловити це від щирого серця.
ВВС: До речі, ви раніше зазначали, що "Зеленський просто виконує роль президента". Чи змінилася ваша думка з того часу?
І.Г.: Він продовжує виконувати цю роль, але вона зазнала деяких змін і тепер тісно пов'язана з війною.
Іноді він не пам'ятає, що не варто очікувати на визнання, а якщо виникає свист, важливо не відповідати агресією, а внести зміни у свою поведінку.
#
