Метали в обмін на гарантії безпеки: які родовища привернули увагу Трампа та яку вигоду може отримати Україна?

Які ресурси приховують українські надра та які можливості може запропонувати країна світовій спільноті?

У глобальному масштабі триває конкуренція за рідкісні метали. Йдеться про численні елементи з періодичної таблиці, які є основою сучасного технологічного розвитку.

Амбіції потужних держав зростають швидше, ніж розвідка нових родовищ. Сполучені Штати прагнуть зайняти провідні позиції в сферах штучного інтелекту та напівпровідникових технологій, Європейський Союз зосереджується на екологізації енергетичного сектора та переході до електричного транспорту, тоді як Китай намагається досягти технологічної автономії в критично важливих індустріях та зберегти своє місце як світова фабрика.

У пошуках сировини потужні країни накладають мита одна на одну та активно шукають постачальників рідкісних металів, запаси яких розташовані по всьому світу. Україна вже не перший рік намагається ввійти в цю конкурентну боротьбу та стати важливим джерелом цінних ресурсів для західних партнерів, які прагнуть зменшити залежність від китайських поставок.

Вітчизняні запаси металів відображають нерозкритий потенціал. Наразі цим ресурсом зацікавився президент США, який вбачає в ньому можливість для "компенсації" американської підтримки. Україна ж намагається використати ці сировинні ресурси для залучення приватних інвестицій із Заходу та отримання гарантій безпекового характеру.

Технологічний розвиток неможливий без ряду металів. Наприклад, літій, кобальт і марганець є ключовими компонентами в виробництві акумуляторів, кремній і галій використовуються в напівпровідникових технологіях, титанові та алюмінієві сплави застосовують для виготовлення фюзеляжів літаків, а рідкоземельні метали входять до складу багатьох побутових приладів.

Однак ланцюги постачання цієї сировини нестабільні. Видобуток та переробка металів розкидані по всьому світу, зокрема, у доволі неспокійних країнах. Наприклад, 70% кобальту видобувають у Демократичній Республіці Конго (ДРК), 20% марганцю - у Габоні, 15% урану - у Намібії та Нігері.

Іншим чинником, що сприяє нестабільності, є Китай. Ця країна колись зробила значні інвестиції в видобуток і обробку критично важливих сировин, здобувши монопольну позицію на ринку. Тепер вона використовує цю ситуацію для досягнення своїх політичних цілей.

Китай використовує своє домінуюче становище як інструмент у торговельних конфліктах з США та Європейським Союзом. У 2023 році уряд КНР запровадив заборону на експорт технологій, пов'язаних з обробкою рідкісноземельних металів, а також обмежив постачання графіту. У 2024 році були введені обмеження на продаж сурми, галію, германію, а також посилено контроль за діяльністю переробних підприємств.

У 2025 році Пекін запровадив контроль експорту на вольфрам, індій, вісмут, телур і молібден. Влада країни має намір заборонити експорт технологій, пов'язаних з обробкою літію та галію. Ці заходи можуть загрожувати не лише економікам західних країн, але й їхній національній безпеці, оскільки технологічна зброя також виготовляється з цих металів. Деякі сплави виробляються виключно в Китаї.

У недавні роки Сполучені Штати та Європейський Союз активно працюють над створенням запасів стратегічних матеріалів та розширенням постачальних каналів, щоб зменшити свою залежність від Китаю. Проте, виявити альтернативні джерела рідкісноземельних елементів виявляється досить складним завданням. З 2018 року США збільшили свою частку у глобальному видобутку цих матеріалів з 9% до 12%. Водночас, частка Китаю залишається на рівні 68%, а в сфері переробки вона досягає вражаючих 90%.

Стратегічні метали насправді не є настільки рідкісними, як це може здаватися. Їх запаси, які були виявлені, присутні у багатьох країнах. Наприклад, у Бразилії та В'єтнамі виявлені поклади рідкісноземельних металів, які можуть конкурувати з китайськими, однак їх видобуток там здійснюється в обмежених обсягах. Водночас, у Болівії зосереджені одні з найбільших запасів літію у світі, проте країна практично не займається його експортом.

Проблеми починаються на етапі перетворення джерела металів на рентабельний бізнес-проєкт. Видобувним компаніям важко налагодити видобуток сировини, її переробку та логістику, а також порозумітися з місцевими регуляторами.

Для інвестора країна має бути політично передбачуваною, безпечною, бюрократично зрозумілою, мати інфраструктуру і перебувати ближче до ринку збуту. Якщо цього немає - інвестор шукатиме більш вигідну юрисдикцію.

Наприклад, значні резерви рідкісноземельних металів зосереджені в Гренландії, однак інвестори стикаються з труднощами у розробці конкурентоспроможних родовищ через відсутність належної інфраструктури, зокрема доріг і морських шляхів. Влада острова навіть анулювала ліцензії у деяких компаній, оскільки вони не змогли розпочати ефективний видобуток.

У сфері стратегічних сировин все більше впливу набирає політика, натомість економічні аспекти відіграють дедалі меншу роль, а вартість металів поступово підвищується. У зв'язку з цим, держави з недостатньо розвиненим інвестиційним середовищем і інфраструктурою мають можливість покращити свої перспективи щодо залучення значних іноземних капіталовкладень для освоєння власних ресурсів.

Україна також прагне скористатися вигодами, що виникають на фоні високого попиту та конфліктів між великими країнами. Вона має у своєму розпорядженні родовища, які за кількома показниками є найзначнішими в Європі.

Україна пропонує США цінні викопні ресурси для аерокосмічної, військової, електронної, атомної та хімічної промисловості. Якими надрами багата держава?

Державна служба геології та надр опублікувала повний список критичних мінералів країни до початку великої війни у "Інвестиційному атласі надрокористувача". Найбільшу зацікавленість у американських партнерів викликають метали, які належать до рідкісноземельних.

В Україні запаси п'ятиоксиду танталу, ніобію та берилію зафіксовані на шести комплексних родовищах. Тантал і ніобій добуваються у невеликих обсягах, переважно як супутні компоненти під час видобутку титанових розсипів. Перспективи видобутку рідкоземельних металів значною мірою пов'язані з розробкою Новополтавського родовища апатитових руд, а також кількох інших рудних проявів.

В Україні є одне родовище берилію із запасами 13,9 тис. тонн та супутніми елементами. Спецдозвіл на нього у 2019 році отримала українська компанія BGV Group співвласника корпорації АТБ Геннадія Буткевича та його партнерів.

На сьогоднішній день в Україні не ведеться видобуток літію, незважаючи на те, що запаси цього металу становлять приблизно одну третину від підтверджених ресурсів у Європі та близько 3% від світових запасів. Відомі три розвідані родовища, а також одна ділянка, яка була попередньо досліджена. Крім того, в країні є кілька проявів літієвих руд. Усі ці запаси містяться в твердих гірських породах.

Україна є однією з п'яти країн світу з найбільшими запасами графіту, що складають приблизно 19 мільйонів тонн. Відомо шість родовищ, з яких австралійська компанія Volt Resources активно експлуатує одне. Дослідження трьох інших родовищ проводять BGV Group та турецька компанія Onur Group. Інші родовища, а також понад десять перспективних проявів, наразі доступні для отримання ліцензій.

Україна входить до десятка країн світу з найбільшими обсягами розвіданих запасів титану і забезпечує близько 7% його світового видобутку. Наразі обліковано 28 розсипних та корінних родовищ. Основні титановмісні мінерали - ільменіт і рутил - часто зустрічаються разом із супутнім мінералом цирконом.

У жовтні 2024 року Фонд державного майна України завершив продаж 100% акцій "Об'єднаної гірничо-хімічної компанії", яка є провідним підприємством в Україні, що спеціалізується на видобутку та переробці титанових руд. Аукціон виграла компанія "Цемін Україна", що належить азербайджанському бізнесмену Насібу Хасанову. В структуру цієї компанії входять Вільногірський гірничо-металургійний комбінат у Дніпропетровській області та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат у Житомирській області.

Ще одним значним учасником титанової індустрії є приватна компанія Velta. До початку великої війни вона видобувала приблизно третину титану в Україні та навіть налагоджувала виробництво готових виробів із власного титанового порошку. Андрій Бродський, керівник Velta, зауважив, що наразі підприємства функціонують на 50-60% своїх потужностей через труднощі з енергетичними ресурсами та логістикою.

В Україні налічується 12 родовищ силікатно-нікелевих, які містять запаси кобальту (9 тисяч тонн) та нікелю (215 тисяч тонн), що можуть бути видобуті як супутні компоненти. Серед них найбільш перспективними для видобутку кобальту є Капітанівське і Прутівське родовища.

Україна посідає перше місце в Європі та одинадцяте у світі (близько 2%) за покладами уранових руд. На державному балансі запасів урану обліковане 21 родовище, з яких чотири розробляються (45% запасів країни), а решта запропонована для виставлення на конкурси УРП (угода про розподіл продукції).

Видобуває та переробляє уранові руди лише ДК "СхідГЗК". Усі розвідані запаси сконцентровані на Кіровоградщині, Дніпропетровщині та Миколаївщині.

Вітчизняні підприємства стикаються з дефіцитом фінансування, необхідного для розвитку родовищ, тому уряд прагне залучити іноземні інвестиції. Завдяки зростаючому інтересу до цієї сфери, світові ціни на літій в 2021-2022 роках піднялися в десять разів.

Два тижні перед спалахом великої війни Українська рада бізнесу організувала круглий стіл, на якому зібралися геологи, політики та інвестори. Учасники обговорення вказали на кілька причин, чому галузь не розвивається. Серед них були відсутність державного реєстру корисних копалин для отримання пільг, непрозорість процесу ліцензування, застаріла система класифікації та даних про запаси, часті зміни регуляцій, а також негативна репутація в очах західних інвесторів.

На думку Нейтана Калверта, віцепрезидента Privateer Capital Management, що планувала видобуток літію в Україні, саме бюрократичні труднощі викликали у інвесторів більше тривоги, ніж ймовірність російської агресії.

По прошестві трьох років питання видобутку українських родовищ стратегічних металів стало надзвичайно важливим на вищих рівнях. Інтерес з боку американських партнерів і висловлювання президента США Дональда Трампа є позитивним знаком для України.

"Якби ми з 1991 року чули такі заяви від президентів сильних держав, то в нас не було б війни з Росією. Кожна іноземна інвестиція в наші землю та надра - це гарантії безпеки. Інвестори будуть зацікавлені в захисті України та своїх активів", - каже голова Національної асоціації видобувної промисловості Ксенія Оринчак.

"Сильна зацікавленість президента США та його команди повинна викликати впевненість і забезпечити залучення інвесторів. Це підтверджує, що ми на вірному шляху," - зазначає колишній голова Держгеонадр Роман Опімах.

На думку Михайла Гончара, президента Центру глобалістики "Стратегія XXI", ситуація навколо рідкісноземельних металів в Україні поки що залишається лише концептуальним проєктом, що потребує детального аналізу. "Сучасні геологічні дані мають коріння ще в радянському минулому, тому спершу необхідно провести дослідження, а лише потім можна оцінювати комерційну привабливість таких ініціатив", - зазначає Гончар.

Які можливості для співпраці між Україною та її партнерами можуть бути розглянуті? Засновник інформаційного агентства Nadra.Info Володимир Бойко поділився кількома потенційними сценаріями в інтерв'ю з ЕП.

Перший - держава виставить спецдозволи на користування ділянками з вмістом рідкісноземельних елементів на аукціони "як є" - без дорозвідки, спираючись на дані радянської геологорозвідки. Їх купить той, хто запропонує вищу ціну. "Це малоймовірний варіант, якщо рішення про залучення бізнесу з країн - стратегічних партнерів буде ухвалене на політичному рівні", - коментує Бойко.

По-друге, уряд оголосить тендери на укладення, наприклад, 50-річних контрактів на розподіл продукції в ділянках "в тому вигляді, як є".

Третій етап передбачає, що Україна спочатку вкладатиме фінансові ресурси в геологічні дослідження, а потім виставить на торги ділянки, запаси яких підтверджені відповідно до міжнародних стандартів.

"Третій варіант виглядає найбільш раціонально. Він забезпечить запобігання ситуації, коли ми «купуємо котів у мішках», що, у свою чергу, зміцнить позицію держави та суспільства в переговорах щодо наших інтересів у співпраці. Оскільки мова йде про проекти на кілька десятиліть уперед, вкрай важливо вже на початковому етапі закласти в угоди максимально зрозумілі, прозорі та вигідні для України умови", - зазначає Бойко.

Про які обсяги інвестицій може йти мова? Лише на першому етапі виробництва сировини необхідний обсяг інвестицій оцінюється понад 100 млн дол.

"Створення хоча б одного проміжного продукту вимагатиме від 250 до 300 мільйонів доларів. Протягом останніх п’яти років ми активно шукали партнерів, здатних забезпечити не лише інвестиції, але й необхідні технології. Партнери, які до нас приєднаються, повинні мати досвід у розробці, переробці, збагаченні та виробництві кінцевих продуктів. США, безсумнівно, володіють і інвестиціями, і досвідом," - ділиться своїми думками Опімах.

Аби налагодити весь процес, знадобляться щонайменше чотири роки. "Це нешвидка історія. Не тому, що Україна щось робить не так, а тому, що це складний процес, весь світ так розвивається", - пояснює ексголова Держгеонадр.

В цілому, цей напрямок має величезний потенціал, проте спочатку необхідно подолати інвестиційні перешкоди. Однією з таких перешкод є взаємодія з місцевими громадами, зазначає Оринчак.

"Люди все ще негативно реагують на повідомлення про видобуток ресурсів на їхній території. Необхідно налагоджувати співпрацю між громадами та вищими політичними структурами, щоб зрозуміти, як ми будемо взаємодіяти з інвесторами. На місцевому рівні їх часто сприймають як загрозу. Це стосується як американських, так і британських інвесторів", - зазначає голова асоціації.

Серед інших викликів, з якими стикається галузь, можна виділити труднощі у верифікації достовірності інформації щодо запасів корисних копалин та потреби в геологічному бурінні. Також потреба в оновленні обладнання, постійні зміни нормативних вимог та недостатня регуляція є серйозними проблемами.