Михаил Гончар: Ситуация в Венесуэле. Зачем не стоит поддерживать Трампа аплодисментами -- Блоги | OBOZ.UA

Щось багатьох в українському сегменті Facebook на третьому дні нового року захоплює венесуельський кидок Трампа. Мовляв, швидко, ефективно, і далі йде пряма чи опосередкована проєкція на Пу. Причому, низка цілком адекватних і тверезо мислячих (нібито) людей перелічують переваги того, що зробив Трамп і як це класно взагалі. Типу, ось дивись Пу, тобі Трамп показує "кузькіну мать" на прикладі Мадуро, якого ти навіть не встиг вивезти з Каракасу.

Якщо хтось вважає це сценарієм для Путіна, то це помилкове сприйняття. Рекомендується звернути увагу на "Проєкт 2025. Мандат на лідерство", про який я вже не раз згадував, оскільки дії Трампа цілком відповідають концепції, яку йому було окреслено в цій передвиборчій програмі.

"У світі, що палає, кілька країн потребують підвищеної уваги. Деякі представляють екзистенційні загрози безпеці американського народу, інші загрожують завдати шкоди економіці США, а ще інші є непередбачуваними, повний масштаб загрози яких невідомий, але все ж викликає занепокоєння. П'ять країн, на яких наступна адміністрація повинна зосередити свою увагу та енергію - це Китай, Іран, Венесуела, Росія та Північна Корея".

"...Щоб стримати комунізм у Венесуелі (читай - Китай) та допомогти міжнародним партнерам, наступна адміністрація повинна... ...працювати над об'єднанням проти цієї значної, але недооціненої загрози в Південній півкулі".

Таким чином, конфлікт між США та режимом Мадуро, у разі успіху Трампа на виборах 2024 року, був прогнозований ще до початку виборчої кампанії. Тому Дональд діє відповідно до програмних установок коаліції американських технофашистів і нафтогазових компаній. Венесуела, перш за все, асоціюється з нафтою, а великі американські компанії, які традиційно працювали в цьому регіоні, тепер відомі як Шеврон і ЕксонМобіл, після серії злиттів і поглинань за останнє півстоліття.

Згадаймо висловлювання Трампа від 17 грудня 2025 року: "Вони (в даному випадку маються на увазі Чавес та Мадуро) захопили всі наші енергетичні права... вони зовсім нещодавно відібрали у нас всю нафту... і ми прагнемо її повернути. Вони вчинили це незаконно... Ми хочемо повернути те, що належить нам". Чи не нагадує це вам путінське "повертаємо своє" стосовно України?

Трамп, фактично, намагається врятувати Росію, як "християнську країну", яка хоча й не поділяє усіх західних цінностей, тим не менше є "західною країною". "Китай - не західна країна. Це інша цивілізація з іншою історією та іншим набором цінностей" - це те, що було окреслено згаданим вище "Мандатом на лідерство". Тобто, Трампу Росія потрібна для утворення "християнського альянсу" з метою стримування Китаю.

Нагадаю, що у квітні Трамп на запрошення Сі відвідає Пекін. На мій погляд, надзавданням, яке Трамп собі окреслив, є - прибути в Пекін з двома "картами" в рукаві - венесуельською та російською. Венесуельська карта, вважайте, вже в колоді Трампа, тим більше що понад половину експорту нафти з цієї країни, а в окремі місяці минулого року і до 70-80%, йшло до Китаю (однак, слід мати на увазі, що попри колосальні запаси нафти, Венесуела не є великим гравцем на глобальному нафтовому ринку та й у дочавесовськові часи не була ним). Для Китаю втрата венесуельської нафти не стане ніякою катастрофою, це мізерні обсяги, порівняно з загальним обсягом імпорту з різних джерел, зокрема, з Росії, Ірану, Саудівської Аравії.

З російською картою в рукаві, тобто, "віддиранням" Росії від Китаю - складніше, а взагалі - безперспективно, однак, не в уяві Трампа Всемогутнього. Тут його дії вписуються в заохочувальну поведінку щодо Путіна - санкції не запроваджую, а якщо й запроваджую, то з винятками, або відстроченням набуття чинності.

Діяльність Трампа в даний момент можна охарактеризувати як реалізацію двосторонньої стратегії. З одного боку, він намагається переконати Україну прийняти "мир" на умовах Путіна, що в свою чергу означає поразку для української сторони. З іншого боку, він обмежено підтримує Україну з метою виснаження Росії. У його уявленні, це має призвести до того, що Росія, врешті-решт, погодиться з американською пропозицією "віддалитися" від Китаю та приєднатися до антикитайського альянсу.

Таким чином, венесуельський бліцкриг від Трампа є яскравим прикладом для Путіна, як варто організовувати свої військові кампанії. Ти ж, якщо чесно, не впорався з "Києвом за три дні" і вже чотири роки затягуєш конфлікт. Тож, можливо, варто обдумати мою пропозицію про обмін інтересами? У тебе є ще три місяці, поки я намагатимусь витиснути з Києва згоду на мирну капітуляцію в обмін на твоє відсторонення від Китаю. Якщо ж це не спрацює, можу знову згадати про "Томагавки" для України, хоча й не гарантую їх використання.

У Пекіні сприймуть Трампову стратегію в Венесуелі як натхнення для дій стосовно Тайваню. Насправді, Китай уже продемонстрував це наприкінці минулого року, провівши швидкі, але добре організовані навчання своїх різноманітних військових сил навколо Тайваню, зосередившись на його блокаді. Одночасно Китай намагався дестабілізувати ситуацію всередині, провокуючи політичну кризу, яка могла б призвести до приходу до влади прорежимних сил, подібно до сценарію, що відбувся в Україні з Януковичем.

Додатковим перевагою для Трампа перед його поїздкою до Китаю може стати зміна уряду в Ірані, який є ключовим постачальником нафти для китайської економіки, що має значно більше значення, ніж Венесуела.

Отже, не варто обманювати себе щодо Трампа та його дій у Венесуелі. Слід усвідомлювати, що найближчі три місяці стануть часом жорстоких боїв на фронті, а також інтенсивних спроб з боку "чотирьох рук Трампа і Путіна" підірвати нашу єдність зсередини та перервати європейську підтримку України.

А ще ситуативний альянс ТрамПут вже практично розв'язав агресію проти Німеччини зсередини країни, діючи прихованими методами через своїх проксіз та агентуру. Мета - дестабілізація, створення політичної кризи, і як наслідок - розпад правлячої коаліції, падіння уряду "залізного канцлера" Мерца з тим, щоб привести до влади "правильні сили". Хаос у Німеччині означає хаос в Європі і тоді ЄС не врятують його "залізні леді" - Урсула фон Ляєн, Кая Каллас, Метте Фредеріксен.

Отже, наші дії повинні бути організовані таким чином, щоб завдавати подальших ударів агресору, завдаючи йому несподіваних ударів. Капітуляція, яка маскується під мирні пропозиції, нав'язувана нам з усіх боків, не є нашою метою. Наша мета – це рішуче ураження та ліквідація ворога. Тому маніпуляції на політичній сцені не повинні підривати наші можливості для оборони та наступу!

З новим роком, християнська спільното! Бажаю нових досягнень "бавовняним підприємствам" та їхнім керівникам-"бавовнярам"!