Що сталося в Абу-Дабі: Путін знову прагне відновити статус Росії як наддержави.
Переговори в Абу-Дабі, які тривали два дні, завершилися. Проте, судячи з графіка, вони не були особливо інтенсивними: перший день зайняв кілька годин, а другий – лише дві години. Якщо поглянути на повідомлення, що надходять від учасників та осіб, які мають до цього відношення, можна помітити, що вони короткі та дуже загальні. Це створює враження, ніби йдеться про абсолютно різні події, адже кожен висловлює свою точку зору.
Україна планувала обговорити питання щодо припинення вогню в окремих секторах, зокрема в енергетичній сфері та на морі, а також гуманітарні аспекти. І, слава Богу, гуманітарні питання, здається, отримали певну згоду — це позитивна новина. Хоча обмін відбудеться через один-два тижні, і кількість осіб, які будуть повернуті Україні, поки що залишається невідомою, сам факт обміну вже підтверджений. Щодо інших питань, то ситуація залишається незрозумілою: неясно, чи порушувалися теми перемир'я на морі та в енергетиці. Також викликають питання слова про загальну європейську безпеку, які нібито обговорювала делегація Росії, як зазначив Мединський. Водночас абсолютно неясно, про яку саме безпеку йдеться, в яких форматах і чому це питання стало актуальним саме зараз.
Невідомо, чим обґрунтований оптимізм американських представників, які посилали дуже оптимістичні сигнали, що все просувається добре, а сторони налаштовані на те, щоб завершити війну і виробити підходи до майбутнього миру. Тому, щоб розібратися, наскільки це можливо, чого збиралися, треба повернутися назад і згадати, що попередні переговори були ще в лютому, майже 9 місяців тому. А потім вони припинилися, і причин було декілька.
Перша з цих подій, ймовірно, є найважливішою, з огляду на посередницьку роль Сполучених Штатів, - це безперервний конфлікт в Ірані. Хоча війна ще триває, варто відзначити, що організація та проведення цієї зустрічі в Абу-Дабі є значним досягненням.
По-друге, стало ясно, що всі попередні напрацювання, будь то 28 або 20 пунктів, чи домовленості, які нібито були досягнуті в Анкориджі, втратили свою актуальність. Усі учасники, зокрема Вашингтон, Москва та, перш за все, Україна, визнали, що раніше обговорений перелік питань не відповідає реаліям і потребам. Це означало, що потрібно формувати новий порядок денний. На столі переговорів мали з'явитися нові ідеї та пропозиції. Україна невпинно працювала над цим. Питання, що мають критичне значення для нашої безпеки, добробуту населення та економіки, вже давно відомі і запропоновані: запровадження перемир'я у сфері енергетики та на морі, аби відкрити порти для транспортування вантажів.
Ніяких значних просувань не відбулося, проте були висунуті нові пропозиції з українського боку. Також відбулося продовження обміну військовополоненими. У той же час, російські пропозиції виявилися менш чіткими і конкретними. Схоже, що російська сторона знову змінила свою позицію, відмовляючись обговорювати питання припинення вогню чи перемир'я. Вони стверджують, що лише комплексне вирішення проблем безпеки в Європі або навіть у Євразії може дати відповіді на всі актуальні питання, після чого можна буде говорити про завершення конфлікту.
Американська сторона так само шукала нові підходи та пропонувала певні ідеї, які генерувалися досить часто, але до кінця не доходили. Наприклад, остання з них, яка набула великого розголосу, - репліка Трампа про те, що Україна процвітатиме, але в дещо іншій формі. Ця згадка про дещо іншу форму одразу зумовила низку коментарів і тлумачень, досить екзотичних. Одне з поширених пояснень - мова про те, щоб Україну переконати змінити адміністративні кордони Донецької та Луганської областей так, щоб запевнити Москву, що повністю Донецька і Луганська області в новій конфігурації - це їхня перемога, і тоді всі будуть задоволені. Звісно, Україну це не влаштовує, тому ця пропозиція зникла без обговорення, так само як і всі інші спроби вирішити територіальні питання.
Однак після завершення дискусій Кушнер знову відзначив, що існує вагомий прогрес у питаннях безпеки України, Європи та навіть Росії після війни. Проте він підкреслив, що без розв'язання територіальних суперечок ця угода не може бути вважатися завершеною. Таким чином, ми знову опинилися на початковій стадії.
Обговорювати результати зустрічі в Абу-Дабі виявляється досить складним завданням, оскільки сторони, схоже, заздалегідь домовилися утримуватися від розкриття деталей переговорів. У цьому є своя логіка, адже ситуація залишається невирішеною, і, відповідно, немає сенсу публічно звітувати про неї. Якщо вдалося досягти угоди щодо обміну військовополоненими, це безумовно варто вітати, і ми з нетерпінням чекаємо повернення наших хлопців додому. Що стосується інших питань, то тут ситуація виглядає досить розмито і має багато нюансів.
У перший день переговорів, ще до зустрічі делегацій України, США та Росії, відбулася окрема сесія за участю представників України, Сполучених Штатів, а також європейських партнерів, зокрема Європейської п'ятірки, Євросоюзу та НАТО. Після цієї зустрічі пролунали чіткі заяви про те, що основою будь-яких угод повинна стати повага до суверенітету України, захист її територіальної цілісності та надання гарантій безпеки. Здавалося б, все стало зрозуміло. Це питання обговорювалося і в Осло, а також під час попередніх розмов американських представників з командою Путіна, і навіть у бесіді Віткоффа з самим Путіним.
Проте, згідно з висловлюваннями учасників, які оцінюють або підсумовують результати двох днів зустрічі, нічого подібного не відбулося. Більше того, напередодні Лавров, який є голосом Путіна, заявив, що європейцям не варто брати участь у цих переговорах, оскільки це не той формат, у якому їх чекають росіяни. Він підкреслив, що немає спільних тем для обговорення, і тому переговори повинні проходити в узгодженому форматі.
У цьому криється підступність і хитрість російського підходу, їхня двозначність. З одного боку, Росія розмиває питання, які є першочерговими, і виводить все на рівень євразійської безпеки, а з іншого боку, усуває всіх європейців і європейські структури як такі, що тут не потрібні й не мають до цього ніякого стосунку. Це дуже дивно й дуже контрпродуктивно, оскільки розмиває всі поняття, а переговори втрачають зміст і сенс.
І тут ми доходимо до головного: Україна почала активніше й ефективніше використовувати далекобійні санкції, результати цих санкцій стали очевидними не тільки для керівництва в Кремлі, а й для населення Росії, військові підприємства та об'єкти РФ також потрапляють під удари, а радіус цих ударів уже перетнув 2500 кілометрів, - і це змусило агресора про щось думати.
Про що варто замислитися? Як змінити ситуацію, зокрема, продовжуючи атакувати енергетичну інфраструктуру, погіршуючи становище в Україні та руйнуючи єдність Європи. Їм необхідно підривати цю єдність, щоб вплинути на допомогу, яку Україні надають європейські держави і наші союзники, максимально ускладнюючи фінансову та військову підтримку нашої країни. Для досягнення цього потрібно посіяти сумніви серед європейців, а для викликання такої реакції необхідно обговорювати питання європейської безпеки без їхньої участі.
Фактично це означає повернення до ультиматуму, який Росія поставила Вашингтону й НАТО в грудні 2021 року, якраз перед тим як розпочати повномасштабну агресію в Україні. Щоправда, якщо проаналізувати історію, то ці російські амбіції можна простежити ще раніше. У 2008 році в рамках ОБСЄ вони пропонували свій проєкт якоїсь загальної безпеки. По суті, це означало, що Росія претендувала на те, щоб мати право вето не тільки в Раді Безпеки ООН, а й у Європі.
Росія хоче мати право вето на розширення НАТО. Вона прагне повернути НАТО до ситуації 1997 року, до розширення, і хоче, щоб військові підрозділи країн-членів НАТО не розміщувалися на території нових членів, уже маючи на увазі, безумовно, Фінляндію і Швецію. Росія хоче втягнути в цю так звану систему євразійської безпеки по-путінськи ОДКБ - картонну безпекову псевдоорганізацію, яку Москва створила після розвалу СРСР і Варшавського пакту.
Знову ведуться розмови про необхідність розширення певних рамок. Мединський, підсумовуючи результати двох днів обговорень, відзначив, що війна в Україні продемонструвала вкрай слабку європейську архітектуру безпеки, яка не здатна на дії. Проте жодного слова не було сказано про те, що саме Росія спровокувала цю війну і що її агресія зруйнувала існуючу систему безпеки. Наразі представники Кремля говорять про потребу відновлення цієї архітектури, яку не слід було б знищувати. Але саме цього і прагнув Путін — зламати її. Чому? Щоб досягти реваншу та відновити свій уявний статус наддержави. Цей статус більше не повернеться, але в Кремлі продовжують реалізовувати подібні амбіції і проєкти. Тож намагання обговорювати європейську безпеку без участі Європи виглядає як дивна і непрозора спроба з очевидними намірами.
Нещодавно на зустрічі в Осло виробляли спільну позицію України, європейців, ЄС та НАТО і США. Ця спільна позиція дуже чітка: є демократична Європа і є Україна, яка захищає спільні демократичні цінності. І є решта Європи - Білорусь і Російська Федерація до Уралу. А далі - якийсь простір, що його Росія вважає своїм.
Проте, якщо глянути на реальний стан справ у рамках ОДКБ (варто зазначити, що повна назва цього союзу - Організація договору про колективну безпеку), то можна помітити, що учасників стає все менше. Вірменія вже не бере участі в засіданнях (а, по суті, там майже нічого, окрім засідань, не відбувається) і ймовірно незабаром вийде з організації. Туркменістан ніколи не був частиною цього формату, а Узбекистан також дистанціюється від нього. Таким чином, колективна безпека на сьогодні складається лише з Росії, Білорусі, Казахстану, Таджикистану і Киргизстану. І це все. Кінець.
Ще якимось чином російські політики намагаються до цього прив'язати Шанхайську організацію співробітництва, яка нібито теж має своє слово в європейській безпеці. Нагадаю, що в цій Шанхайській організації головну роль тепер відіграє Китай, тому це дуже далеко від європейської безпеки. Китаю цього не треба. Це потрібно тільки Путіну.
Отже, варто визнати, що ці два дні переговорів не внесли ясності в ситуацію. Разом з тим, можемо знову відзначити досягнення угоди щодо обміну військовополоненими, і сподіваємося, що це відбудеться в найшвидші терміни.
Ось ще один важливий висновок: Європа обов'язково висловить свою думку, і її позиція в даний момент є надзвичайно актуальною. Сполучені Штати, відсторонившись від активної підтримки України, беруть на себе роль посередника, прагнучи пришвидшити мирні перемовини та досягти угоди. Дональд Трамп потребує цього для вирішення своїх внутрішніх проблем.
А Україна продовжує захищати свою незалежність, боронити принципи свободи і демократії для всієї Європи. Очевидно, будуть нові раунди, зустрічі. І завжди є надія, що про щось можна домовитися. Але коли кожен учасник приходить із своїм порядком денним, шукати спільні знаменники дуже важко. А якщо один з учасників чекає, що йому підуть на поступки лише тому, що він великий і має ядерну зброю, то також чекати хороших результатів, які влаштовували б усіх учасників, підстав не так багато. Але все ж таки сподіватимемося на краще.
Ігор Долгов can be rephrased as "Igor Dolgov."
Перегляньте повну відеоверсію коментаря на YouTube-каналі Ukrinform.
#НАТО #Дональд Трамп #порт #Європа #Агресія #Росія #Економіка #Україна #Москва #Китай (регіон) #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Кремль (фортифікаційна споруда) #Росіяни #Демократія #Володимир Путін #Вашингтон, округ Колумбія #Олександр Лукашенко #Білорусь #Військовополонений #Розширення НАТО #Суверенітет #Донецька область #Країни-члени НАТО #Луганська область #Туркменістан #Мир #Абу-Дабі #Узбекистан #Ультиматум #Євразія #Архітектура #Організація Договору про колективну безпеку #Розпад Радянського Союзу #Донецьк #Урал #Варшавський договір #Таджикистан #Америка #Осло #Ставка #Організація з безпеки та співробітництва в Європі #Супердержава #Європейський Союз #Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй #Я побіг
