Зустріч у Осло, що відбулася за участю Володимира Зеленського, представників адміністрації президента США та європейських партнерів, мала на меті визначити, чи існує можливість для мирного вирішення конфлікту на даному етапі війни. Українська делегація стверджує, що досягнуто прогресу, зокрема в питанні гарантій безпеки та відновлення співпраці в обміні розвідданими зі Сполученими Штатами. Серед обговорюваних варіантів були механізми, схожі на п'яту статтю статуту НАТО. Однак у громадському обговоренні знову з'являються припущення, що для досягнення миру Україні, можливо, доведеться поступитися частиною території Донбасу.
Та справжня перевірка цих домовленостей відбувається в Кремлі, де повинні дати відповідь на питання: чи готовий Путін обговорювати реальне припинення війни, а не використати переговори для затягування часу та поступового зняття санкцій? Після переговорів із президентом України спецпосланець Дональда Трампа якраз і вирушив до РФ з завданням - представити Володимиру Путіну пропозиції, які Вашингтон і Київ узгодили за участю європейців. За результатами чергової розмови Москва не демонструє готовності до поступок.
В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA своїм баченням з цих та інших актуальних тем поділився український дипломат і політичний діяч Роман Безсмертний.
Напередодні зустрічі сторони обмінялися різкими заявами, і здавалося, що продуктивний діалог неможливий. Проте тепер з'являються повідомлення про досягнуті домовленості, затверджений план і його передачу Путіну. Давайте докладніше розглянемо події, що відбулися в Осло. Як американська, так і українська сторони вважають зустріч успішною. В Україні навіть стверджують, що це була найкраща зустріч за останні кілька місяців. Але що насправді ховається за цими оптимістичними заявами? Які конкретні умови були узгоджені в Осло, і чи можуть вони вплинути на зміну поведінки Кремля?
Я абсолютно погоджуюсь з тим, що переговори, які відбулися два дні тому, фактично зайшли в глухий кут. Тоді можна було сміливо стверджувати, що Віткофф, Кушнер і Трамп стали непотрібними. І, по суті, вчинити так не було б великою трагедією.
Звідки походить ця реанімація і хто її організував?
- Це держсекретар США Рубіо. Згадайте, як усе відбувалося цього року, коли з'явилися 28 пунктів. Ситуація була дуже напруженою. І тут з'являється Рубіо, збираються сторони, і замість початкового плану виникає вже 21 пункт. Починають рухатися далі, щось обговорювати, але напруження нікуди не зникає. Зараз відбувається телефонна розмова Рубіо із президентом Зеленським тривалістю 45 хвилин. І з'ясовується, що можна вирішити питання, які стосуються Starlink, Starshield та інших технологій, зокрема доступу до розвідувальних даних і взаємодії з Міністерством війни, а також питань, пов'язаних із Patriot.
Існує й інша важлива складова. До команди, що займається відновленням діалогу під керівництвом Марка Рубіо, приєднуються два досвідчені дипломати з Європи — Йонас Гар Стьоре та Александр Стубб. Обидва мали честь обіймати посаду міністра закордонних справ у своїх країнах і мають вагомий дипломатичний бекґраунд. Під час останнього брифінгу можна було помітити, як Стьоре і Стубб намагалися утримати президента України Зеленського у визначених рамках. Яскравий приклад — питання журналістки щодо Ірану. Президент зазначив, що Україні відомо про постачання зброї з Росії до Ірану, але й додав, що в цілому є багато невідомого. Він усвідомлює, що може перейти межу, з якої його щойно вивели завдяки Стьоре і Стуббу. Тому це можна розглядати як особливі "ін'єкції", які сприяють відновленню переговорного процесу.
Переговори між США та Україною відбулися успішно та з конструктивним підходом, зазначив прем'єр-міністр Норвегії. Які саме угоди були досягнуті під час зустрічі в Осло? Чи є серед них щось кардинально нове?
Це все те, про що говорили протягом минулого року. Процес відновлено, і до нього додано унікальний аспект — п'яту статтю НАТО. Це саме та концепція, яку Джорджа Мелоні пропонувала півтора-два роки тому: якщо ви не готові вводити війська, давайте переосмислимо п'яту статтю НАТО як основний елемент гарантій безпеки для України. Але що ж таке ця п'ята стаття? Ми вже не раз обговорювали це питання. У ній міститься положення, яке дозволяє кожній країні самостійно визначати свою роль і формат участі в забезпеченні безпеки у випадку агресії проти будь-якої держави. Саме тому тоді президент України висловив ідею: давайте ухвалимо відповідний закон або підпишемо угоду, що чітко визначить, як цей механізм буде застосовуватися в нашій ситуації. Таким чином, ми повернулися до теми, про яку вже не раз говорили, і яка раніше була відкинута Російською Федерацією.
Не встигла ця ідея як слід оформитися, як із Москви вже пролунала відмова. Це додало ще одного подразника до тієї ін'єкції, яку ввели Рубіо, Стере і Стубб. Ситуація начебто заспокоїлася, але постає питання: а що насправді змінилося? Нічого принципово не змінилося. Просто з'явилися люди, здатні тримати емоційних учасників у певних рамках, не дозволяти їм переходити на особистості й змушувати говорити дипломатичною мовою, яку можуть правильно розшифрувати далеко не всі.
Але що саме приховано за цими дипломатичними висловлюваннями?
Документ, представлений Віткоффом за підсумками переговорів у Осло, орієнтований на Європу та Україну. Це слугує нам сигналом для продовження діалогу та організації зустрічей у Європейському регіоні. Україна розглядає ці матеріали як індикатор відновлення переговорного процесу. Проте в Санкт-Петербурзі їх не планують демонструвати, оскільки відповідь вже відома заздалегідь.
Ситуація виглядає наступним чином: американська делегація відвідала Санкт-Петербург, де провела переговори з Путіним та Дмитрієвим. Очевидно, що були задіяні всі ресурси КДБ-ФСБ для того, щоб знайти способи зберегти Трампа на потрібному курсі. Важливо, щоб він не збився з цього шляху, адже його дії непередбачувані: сьогодні він може критикувати Україну, а завтра висловити зовсім інші думки. Європа фактично зруйнувала весь цей процес, який ще тиждень тому здавався цілком реальним. Але потрібно щось говорити, оскільки наближається третє листопада — критично важлива дата для Трампа. Він намагатиметься вплинути на результати голосування, але, ймовірно, помиляється. Уже нічого не зміниться: він отримає те, чого заслуговує. Проте переговорний процес продовжиться. Ця зустріч надала Трампу можливість стверджувати, що якщо не в листопаді, то в грудні сторони все ж таки зможуть досягти згоди.
Є ще один аспект, який варто врахувати - Віткофф вирушив до Росії для ведення бізнесу. І тут варто акцентувати на одному важливому моменті - відсутності Кушнера. Його хвороба викликає певні сумніви. Якби він прибув до Санкт-Петербурга, це могло б підтвердити, що його відсутність у Женеві дійсно пов'язана з проблемами зі здоров'ям. Проте, якщо він не з'явиться і в Санкт-Петербурзі, це може свідчити про те, що для Трампа питання бізнесу до третього листопада, а, можливо, і далі, перестає бути актуальним.
- Актуальна чи неосуществима?
Я згодна, ви дійсно обрали більш влучне слово. Це стає неможливим до третього листопада, адже в Конгресі та Сенаті почнуть висловлювати незадоволення: мовляв, Трамп вже зовсім зраджує інтереси США.
Зустріч у Осло: для кого вона була більш важливою — для Трампа чи для Зеленського? Чи її метою було зменшити ескалацію конфлікту, що виник і посилився в останні дні?
По-перше, ця ситуація є критично важливою саме для Трампа. Він усвідомлює, що під ним все палає, і наслідки можуть виявитися катастрофічними. Тому цей фактор, безумовно, необхідний для його особистого порятунку. Усі усвідомлюють, що з Трампом та його Америкою, можливо, доведеться прощатися. Жодної підтримки не слід очікувати, лише нові виклики та розчарування. Останні події лише підкреслюють цей факт. Не випадково все частіше лунають заяви від європейських лідерів, таких як Каллас, Мерц і Рютте. Європа готова взяти на себе відповідальність, якщо Сполучені Штати ухиляться від активної участі. На таку перспективу запроваджені американські аналітики натякали ще багато років тому. Тому я не можу оцінити те, що сталося, як ані регрес, ані прогрес. Це звичайні політичні ігри, в яких Трамп намагається врятувати свою шкуру. Його не цікавить доля Республіканської партії чи Сполучених Штатів, він лише намагається уникнути серйозних політичних наслідків, які його чекають.
Ситуація стає дедалі яснішою: демократи мають всі шанси на те, щоб здобути контроль над Палатою представників і, ймовірно, отримати більшість у Сенаті. У разі реалізації цього сценарію, Трамп опиниться в обмежених умовах. Він може провести залишок свого терміну в статусі так званої "кульгавої качки", з істотно зменшеними можливостями для дій.
Проте, президент США все ж має значні повноваження, тож деякі дії йому під силу.
Майже нічого, оскільки його рішення підлягатимуть блокуванню, а деякі з них можуть бути скасовані. Конгрес володіє відповідними повноваженнями для цього. Мене хвилює тільки одне: між Трампом і Конгресом може виникнути відкритий конфлікт за участю окремих штатів. Це може призвести до серйозного внутрішнього загострення, навіть до громадянської війни. Не можна виключати такого розвитку подій, адже вже зараз помітно, що Трамп готує своїх прихильників до можливих вуличних протестів. Його поїздки та публічні виступи не є лише спробами отримати політичну підтримку. Він формує атмосферу для майбутньої боротьби, зокрема повторюючи заяви про фальсифікацію виборів. Яскравим прикладом стала ситуація в Техасі: після виступу Трампа підтримка згаданого політика знизилася на шість відсотків. Тому важливо розуміти, що Трамп готує своїх прихильників до можливого конфлікту. Отже, саме він найбільше потребував цього саміту.
Щодо України, важливо визначити, чи зможе країна в подальшому забезпечити постачання ракет PAC-3 для систем Patriot, а також ракет-перехоплювачів, розвідувальних даних і балістичних загроз. Це фактично залишилася єдина сфера співпраці, що має значення. Багато аспектів вже стали зрозумілими, і тепер особливо актуальним є питання попередження про запуски балістичних ракет.
Чому Дональд Трамп так відкрито підтримує Росію напередодні зустрічі в Осло та візиту до Санкт-Петербурга? Він заявляє, що Україні слід самій виявити бажання завершити конфлікт, особисто тисне на Зеленського, згадує про витрати США та попереджає, що без переговорів ситуація лише ускладниться. Які причини такого вибору тону з боку американського президента в цей час? Це може бути спробою підвищити тиск на Київ перед можливими домовленостями з Путіним, чи, можливо, свідченням того, що Вашингтон починає схилятися до російських умов закінчення війни?
У цьому випадку зібралися всі фактори. Для Трампа критично важливо виявити винуватця зростання цін і посилення інфляції в США. Це явища безпосередньо пов'язані з його агресивною та недостатньо продуманою зовнішньою політикою, а також митно-тарифною політикою. Я вже давно підтримую думку американських економістів, які вважають, що якби не ці два аспекти — неадекватна зовнішня політика і неналежно встановлені митні тарифи, Трамп у багатьох питаннях міг би діяти схоже на Рейгана. Останній зменшив соціальне навантаження на бізнес і економіку, що дозволило їй розвиватися.
Справжня чесна та моральна особа на місці Трампа давно усвідомила б, що здійснила серйозні помилки. Проте Трамп не є тим, хто готовий визнати свої прорахунки. Він знову і знову повторює одні й ті ж тези, намагаючись переконати самого себе, що винна Україна. Всі, хто має бажання, вже пояснили, що підвищення цін на енергетичному ринку зумовлене війною та загальною нестабільністю на нафтовому ринку. Але президент США продовжує наполягати на тому, що українські атаки на російські нафтопереробні заводи є причиною всіх проблем. Всім зрозуміло, що це не відповідає дійсності, та він все ж продовжує повторювати цю ідею. Варто зазначити, що Трамп в певному сенсі нагадує Путіна. Як казала Меркель, він живе у своїй власній оболонці, створює свою філософію та логіку, інтерпретуючи події так, як йому вигідно.
- Трамп знову згадує якогось російського генерала, який нібито загубився в українських полях після того, як його танки загрузли. Хтось знову повертає його до цієї теми. Це ж просто якийсь абсурд.
- Путін і Трамп набагато більше спілкуються, ніж ми думаємо. Це по-перше. А по-друге, навколо Трампа сформувалося ціле кодло людей, з якими безпосередньо контактує оточення Путіна. Це люди, які постійно нашіптують йому певні речі. Саме вони й вносять цю нісенітницю "про генералів, тисячу танків, три години до Києва" і так далі. Йому вже 80 років. Йому казки на ніч для дітей читати, а не бути президентом Сполучених Штатів Америки. Американцям це вже теж важко сприймати. Нехай говорить собі, що хоче. Нам потрібно робити свою роботу, а не прислухатися до кожної його заяви.
Існує один дуже цікавий аспект. Соціальні мережі переповнені повідомленнями, які поширюють джерела з Китаю та Росії, і які мають на меті знизити репутацію Трампа. Вони створюють для нього настільки напружену атмосферу, що це може призвести до внутрішніх суперечок в Америці. Якщо це станеться, то вони продовжать тиснути на Трампа, формуючи умови, які дозволять використовувати його як важіль впливу на Україну. Зниження його авторитету відбувається, серед іншого, через те, що він дедалі більше наближається до позицій російської та китайської політики.
Недарма саме зараз знову з'явилася ідея тристоронньої зустрічі. За своєю суттю це новий Мюнхен. Але чомусь її подають як Ялту, тобто зустріч переможців. Над ким вони перемогли? Яке зло перемогли Трамп, Путін і Сі Цзіньпін, щоб тепер влаштовувати нову Ялту? Вони хочуть організувати Мюнхен, але треба розуміти: Україна - це не Чехословаччина, а Зеленський - не Бенеш. Україна не погодиться на те, щоб її долю вирішували за її спиною.
Яким чином тиск Трампа на Україну та Зеленського, що триває, може бути більше пов'язаний не з ударами по російських нафтопереробних підприємствах, а з його прагненням показати хоч якісь досягнення, які йому необхідні перед виборами в Конгрес?
Трамп усвідомлює, і сам це підтверджував, що Конституція України не допускає передачі територій у запропонованому форматі. Він це розуміє, але, незважаючи на це, продовжує нападати на Україну та стверджувати, що подібні варіанти можливі. Більше того, деякі журналісти починають підтримувати його позицію, хоча й вони знають, що це не реалізується. Європейські країни вже закріпили цю думку. Кая Каллас минулого тижня чітко заявила, що конституції багатьох країн забороняють проводити вибори, продавати території та ухвалювати подібні рішення під час війни.
Чому ж Трамп все ще піднімає цю тему?
Цим він знову намагається уникнути відповідальності за свої дії. На такі заяви слід реагувати з холодною головою. Нехай говорить все, що хоче, нехай розповідає про якихось генералів, які, за його словами, зникли в Україні, чи про російські вигадки. Нам потрібно чітко усвідомлювати реальний стан справ. Зараз важливо активно працювати над інформаційною кампанією та постійно пояснювати, що ці троє політиків готують щось на кшталт нового Мюнхена, де хочуть самі собі оголосити перемогу, проте насправді прокладають шлях до Третьої світової війни. Цю ідею потрібно послідовно донести до міжнародної спільноти. Трамп - новий Чемберлен, який обіцяє мир, але може привести до війни, як колись попереджав Черчилль. На цьому напрямку слід працювати систематично.
Друге важливе завдання - узгоджувати всі кроки з Європою. Треба також думати, як зупинити процеси, які почали виходити з-під контролю в Європейському Союзі, і як повернути ситуацію в кероване русло. Маю на увазі події у Франції, Іспанії, Італії та інших країнах ЄС. Хочу окремо наголосити: цього разу до появи такого "джина з пляшки" причетні і Вашингтон, і Москва.
Давайте повернемося до зустрічі Віткоффа з Путіним. Американські медіа повідомляють, що в команді Трампа, ймовірно, вважають, що Росія може переглянути свою позицію щодо запропонованого плану і, можливо, згодитися на деякі його умови. Існує навіть ймовірність, що може бути досягнуто енергетичного перемир’я або укладено часткові угоди. Це, мовляв, стане реакцією на дії Трампа, серед яких пропозиції про економічну співпрацю, відмова від введення жорстких санкцій, а також можливість зняття обмежень з російського енергетичного сектору. Варто зазначити, що основні позитивні коментарі після цієї зустрічі стосувалися саме економічного зближення між Росією та США.
- Я переконаний, що з цієї поїздки ми не отримаємо абсолютно нічого. Спектакль, який ми бачили, триватиме. Путін ніколи не сприймає такі зустрічі винятково як переговори про завершення війни. Для нього це передусім можливість прямого діалогу із Вашингтоном, щодо своїх питань, особливо економічного блоку. Подивіться на порядок денний цієї зустрічі. Україна, припинення вогню, гуманітарні питання - і поруч дизельне пальне, добрива, економічна співпраця, Іран, можлива зустріч Трампа з Путіним у Китаї. Кремль намагається розширити переговори настільки, щоб українське питання стало лише одним із багатьох елементів торгу зі Сполученими Штатами.
Слід звернути увагу на слова Пєскова, який зазначив, що всі пропозиції, представлені Віткоффом, будуть ретельно розглянуті та оцінені Путіним. Проте це не свідчить про те, що Москва готова погодитися на припинення вогню. Насправді, Кремль залишає за собою право вирішувати, які з цих пропозицій можуть бути прийнятими, а які ні. Путін не квапиться з відповіддю, адже час для нього є важливим інструментом у політичних іграх.
- Але ж Віткофф не може просто поїхати, сфотографуватися й повернутися, нічого не досягнувши. Чи все, що буде результатом - звільнення американця Стівена Габбарда, які перебувають у російському ув'язненні? Віткофф же має привезти якийсь результат.
Після поїздки Реткліффа у мене склалося враження, що всі ці зусилля зосереджені на одному - визволенні американців, які наразі перебувають у Росії. Наразі триває процес узгодження списків осіб, яких можуть звільнити. Послаблення санкцій, як видається, безпосередньо пов'язані з цим звільненням, а не з бізнес-угодами чи іншими аспектами. Нагадаю, що приблизно місяць тому уповноважений Трампа з питань політичних в'язнів, Коул, висловлював думки про це. Перед третьою листопада вони прагнуть досягти звільнення хоча б кількох людей. Проте питання миру і переговорів залишається досить віддаленим від реальності.
#
