Основна вимога Кремля, на яку акцентують увагу і США, полягає у відмові України від контролю над територіями Донбасу, які наразі не підпорядковуються російським збройним силам. У Вашингтоні помилково вважають, що в такому випадку Москва може погодитися на припинення вогню, що дозволить Дональду Трампу нарешті отримати бажану Нобелівську премію миру. Однак група людей у оточенні Трампа, яка виступає за "мир" за рахунок України, не звертає уваги на інші вимоги Путіна, такі як повернення НАТО до стану 1997 року.
Згідно з повідомленнями американських медіа, наступний етап переговорів, який проводить спецпредставник Трампа Стів Віткофф, заплановано на 14-15 грудня в Берліні. Віткофф, який вже здійснив шість візитів до Росії для зустрічей з Путіним, буде обговорювати питання з українськими та європейськими чиновниками. Проте, ймовірно, ці переговори не призведуть до істотних зрушень. Щодо ключових аспектів, таких як територіальні питання і забезпечення безпеки для України, компроміси не можуть бути досягнуті.
Тож чи можливе взагалі укладення якоїсь угоди з Росією чи хоча б досягнення домовленості щодо припинення вогню? Якщо адміністрація Трампа побачить, що це неможливо, чи можуть США взагалі вийти з переговорного процесу? Та що стане переломним моментом для України та Європи у відносинах зі США у 2026 році?
Детальніше про це можна дізнатися з інтерв'ю ТСН.ua з Марком Канчіаном, старшим радником у Департаменті оборони та безпеки Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS). Він є колишнім полковником Корпусу морської піхоти США і має понад 30 років досвіду в цій сфері.
Підсумовуючи 2025 рік, можна стверджувати, що найзначнішим потрясінням для глобальної спільноти стало повернення Дональда Трампа до президентського крісла. Я мешкаю в Києві, і вважаю, що цей розвиток подій найбільше відобразився на Україні та Європі загалом. Чи погоджуєтеся ви з такою думкою?
- Звісно. Коли президент Трамп прийшов на свій другий термін, він дуже суттєво змінив політику США щодо України. Він більше не дав жодного фінансування для війни в Україні. Він все ж дозволив європейцям купувати американське озброєння, щоб передавати його Україні. Не зрозуміло, чи призведе це до збільшення загального обсягу зброї, хоча це дасть можливість певним американським системам озброєння потрапити в Україну. Він також дозволив продовжити раніше укладені контракти на постачання зброї. Їх було призупинено на короткий період у лютому, але потім поставки відновилися.
Іншим суттєвим аспектом є невтішний стан мирних переговорів. Президент Трамп обіцяв покласти край війні. В один момент він стверджував, що це можна зробити за 24 години, згодом назвав термін у 100 днів. Але, звісно, ці строки вже давно минули. Відбулося кілька зустрічей, і нещодавно виникли суперечливі пропозиції. Проте суттєва проблема полягає в тому, що Росія, по суті, не має наміру досягати миру. Вони вважають, що у них є шанс на перемогу. Вони вірять, що час працює на них, а США та Європа зрештою втомляться від конфлікту. Тому вони не готові йти на компроміси під час цих переговорів. На мою думку, ситуація зайшла в глухий кут, хоча обмін думками все ще триває.
Я можу помилитися, але складається враження, що ми, Україна та Європейський Союз, упустили можливість налагодити зв'язок з адміністрацією Трампа. Чи дійсно у нас не було жодних шансів? Наприклад, наразі в Україні активно обговорюють можливість залучення до переговорів зятя Трампа, Джареда Кушнера.
На мою думку, Україна, безумовно, вклала всі зусилля, щоб впоратися з ситуацією, враховуючи позицію президента Трампа та його команди. Зокрема, варто згадати про ту невдалу зустріч у лютому в Овальному кабінеті. Президент Зеленський зробив важливі висновки з цього досвіду і зумів дистанціюватися, надаючи Трампу можливість перенаправити свій гнів на Путіна та російську сторону. Він виявив готовність до компромісів і діалогу, що допомогло йому уникнути негативної реакції з боку Трампа.
Отже, на мою думку, він, напевно, вдався до всіх можливих заходів у цій ситуації. Це дійсно дуже складний випадок, оскільки в адміністрації є чимало осіб — зокрема віцепрезидент (Джей Ді Венс — Ред.), — які не бажають мати жодного стосунку ані до України, ані до Європи. Я вважаю, що він міг би навіть відкликати всі американські сили (з Європи — Ред.) та припинити будь-яку форму підтримки. У таких умовах Україна, ймовірно, діяла максимально ефективно.
Озираючись на ту початкову катастрофічну зустріч (Зеленського з Трампом в Овальному кабінеті 28 лютого -- Ред.), можна сказати, що, так, президент Зеленський міг би повестися інакше. Але про це легко говорити в ретроспективі. На той момент було важко передбачити, як усе розгортатиметься.
Після цього ми стали свідками зустрічі Трампа і Путіна на Алясці. Який вплив вона мала на зміну позиції Трампа стосовно України та європейських справ загалом? Наразі з Кремля надходять повідомлення про нібито домовленості, які були досягнуті на цій зустрічі, стосовно перспектив мирного врегулювання та навіть нової архітектури безпеки в Європі.
На мою думку, проблема не в цьому. Президент Трамп сподівався, що росіяни виявлять більшу гнучкість і вважав, що це стане початком низки переговорів, які можуть призвести до припинення вогню. Проте цього не трапилося. Можливо, росіяни залишили цю ситуацію з упевненістю, що Трамп ставиться до них більш доброзичливо, ніж це відповідало дійсності.
Перша мирна пропозиція з 28 пунктів, безумовно, відображає багато російських цілей, хоча й не повністю. Там є деякі речі, які б росіянам не сподобалися. Але водночас цей план був очевидно неприйнятним для європейців та українців. Після цього ми пройшли через кілька ітерацій переговорів із американськими переговорниками, які вже приймали ті зміни, що пропонували Україна та Європа.
Я не думаю, що (на Алясці -- Ред.) була укладена якась угода. Трамп вважав, що вони домовилися про шлях до угоди. Але, знову ж таки, Росія не була зацікавлена ні в припиненні вогню, ні в мирній угоді.
- Нова стратегія національної безпеки Сполучених Штатів активно обговорюється в Україні та Європі. Зокрема, ваш колега з Центру стратегічних і міжнародних досліджень, Макс Бергман, зазначив, що цей документ фактично проголошує конфлікт з європейською політикою, політичними лідерами Європи та Європейським Союзом. Які очікування щодо дій адміністрації Трампа в 2026 році? Якою буде їхня політика стосовно Європи?
Є два аспекти, які безсумнівно кидаються в очі.
По-перше, адміністрація Трампа хоче, щоб Європа сама себе захищала і не покладалася на США. Вони вважають, що Європа має взяти на себе головну відповідальність за допомогу Україні.
По-друге, існує розбіжність у культурній та політичній сферах. Це можна помітити навіть у самому документі — зокрема, в оцінках "демократичного відкату в Європі", у позиції адміністрації Трампа щодо великої кількості іммігрантів, а також у думках про те, що деякі країни можуть становити ризик для безпеки через обсяги міграції. Для адміністрації Трампа це питання, безумовно, є надзвичайно важливим.
На мою думку, ми зможемо спостерігати за продовженням поточної політики. Сполучені Штати залишатимуться постачальниками зброї для європейських країн, проте не будуть надавати фінансову підтримку. Це, ймовірно, зберігатиметься у майбутньому, оскільки президент Трамп оцінює глобальні процеси переважно з економічної точки зору. Для нього продаж озброєнь є вигідним для економіки США і сприяє розвитку американського виробництва.
Щодо політико-культурного аспекту, ми вже були свідками висловлювань США стосовно внутрішніх справ окремих європейських держав, і, ймовірно, це продовжиться в подальшому. Не вважаю, що така активність стане більш нав’язливою, але ми, напевно, ще будемо спостерігати за риторичними втручаннями, коли США відкрито підтримують одну зі сторін. У сфері безпеки Європа збережеться під тиском, щоб взяти на себе відповідальність за власну оборону, в той же час, коли будуть продовжуватися риторичні втручання в політичні та соціальні питання.
Я також хотів би підкреслити, що в цій дискусії не вистачає ще одного важливого аспекту — Стратегії національної оборони. Ми вже ознайомилися зі Стратегією національної безпеки, яку представив Білий дім. Однак існує також Стратегія національної оборони, що розробляється Пентагоном, і саме в ній будуть викладені конкретні деталі стосовно американських військових сил та їхнього розташування. Для Європи ключовим питанням залишиться, чи залишаться американські війська на континенті. Очікується, що ті підрозділи, які були терміново перекинуті до Європи на початку конфлікту у 2022 році, повернуться назад до США.
Також буде цікаво дізнатися, чи з інших регіонів повернуться до США інші сили. На даний момент Пентагон не висловлював жодних намірів у цьому напрямку, але більше інформації можна буде отримати з Стратегії національної оборони.
Або, можливо, наступного року ми знову станемо свідками вражаючої промови Джей Ді Венса на Мюнхенській конференції з безпеки, де він поділиться додатковими подробицями. Також я натрапила на статтю в CNN, що стосується нової Стратегії національної безпеки США, в якій її порівнюють із відповідним документом адміністрації Джо Байдена. Цікаво, що перше згадування про Китай з’являється лише на 19-й сторінці, якщо я не помиляюся.
- Так. І весь документ, зокрема й частина про Китай, написаний радше з економічної, а не безпекової перспективи. Тож значна частина про Китай стосується торгівлі. Водночас там є розділ про Тайвань, який підтверджує зобов'язання США щодо автономії Тайваню. Думаю, це хороша новина для тайванців.
Коли ми ознайомимося зі Стратегією національної оборони США, ми зможемо глибше зрозуміти її вплив на безпеку: чи продовжать США акцентувати увагу на Тихоокеанському регіоні, чи посилять свої військові сили там, або залишать їх на нинішніх позиціях, чи, можливо, в деяких районах зменшать свою присутність. Стратегія національної безпеки, безумовно, ставить в пріоритет захист Західної півкулі та забезпечення внутрішньої безпеки США.
Міністр Гегсет (глава Пентагону Піт Гегсет -- Ред.) у виступі на Reagan Forum (6 грудня -- Ред.) зазначив, що США планують перекинути частину сил для потреб внутрішньої безпеки. Тож наскільки масштабним це буде -- дуже важливе питання. Поки що запит на війська не був надмірним, особливо на сухопутні сили США. Війська направляли на південно-західний кордон, а також у міста всередині країни. Це має великі політичні та стратегічні наслідки, але за чисельністю ці контингенти були відносно невеликими -- загалом менше 30 тис., приблизно 27 тис. із понад 2 млн військовослужбовців.
Замість цього, зміцнення військових потужностей у Карибському регіоні є значним. В даний час там розташовано приблизно 20% флоту ВМС США. Якщо така ситуація збережеться, тобто стане постійною потребою, це, безсумнівно, призведе до скорочення американських військ в Європі та на Близькому Сході, що, власне, і є їхньою метою. Однак, існує ймовірність, що це торкнеться й Тихоокеанського регіону.
- Читаючи нову Стратегію нацбезпеки США, у мене склалося враження, що найбільший ворог США вже не Китай і Росія та їхні "друзі", а Європа. Нещодавно також з'явилася інформація, що адміністрація Трампа обговорювала ідею створення нової групи під назвою "Core 5" -- за участі Китаю, Росії, Індії та Японії -- як противаги G7. Водночас саме разом з Європою США могли б ефективно протистояти новій "осі зла", яку очолюють Китай і Росія.
Адміністрація Трампа зосереджена на внутрішніх справах та безпеці країни. Наразі акцент робиться на боротьбі з наркозлочинністю, а також ми всі спостерігаємо за ситуацією у Венесуелі. Однак справжня увага зосереджена на Західній півкулі, тому Європа для них виступає скоріше на другому плані, оскільки вони прагнуть зменшити свою присутність там. Існують певні незадоволення щодо європейських партнерів, але це не є їхнім основним пріоритетом. Щодо нових міжнародних ініціатив, адміністрація час від часу пропонує різні ідеї, але сумніваюся, що хоча б одна з них буде втілена в життя. Трамп висловлював бажання повернути Росію до глобальної економіки, але поки триває війна, це видається практично неможливим. Хоча документ містить помітний антиєвропейський акцент, насправді це не є основним напрямком їхньої політики.
Ви щойно висловили думку, що Трамп та його команда прагнуть інтегрувати Росію назад у світову економіку, що також згадується в мирному плані. Але в чому полягає причина цього бажання?
Трамп розглядає світ через економічну та торговельну призму. Він вбачає перспективу укладення комерційних угод з Росією. Це питання постійно піднімає Путін під час їхніх телефонних розмов і зустрічей. Отже, те, що ми спостерігаємо зараз, є результатом саме такого підходу.
Давайте перейдемо до обговорення так званого мирного плану. Останнім часом навколо нього з'явилося безліч новин. Але спершу хочу задати питання, яке хвилює багатьох українців: чи можливо найближчим часом досягти хоча б угоди про припинення вогню?
Ні, і причина, про яку я вже згадував раніше, полягає в тому, що Росія не має наміру укладати мирну угоду. Вони переконані, що зможуть домогтися перемоги та що час працює на них. Вони не готові йти на компроміси. Росія продовжує вимагати контроль над рештою території Донецької області. Якщо б вони погодилися на припинення вогню відповідно до нинішніх позицій на фронті, це могло б стати важливим кроком у напрямку до мирних переговорів.
Далі постає питання гарантій безпеки. Теоретично тут можна було б щось узгодити. Росія заявила, що не хоче присутності військ НАТО в Україні. Водночас існують й інші можливі форми гарантій безпеки. Але небажання Росії відмовитися від територіальних вимог робить угоду фактично неможливою. Переговори триватимуть, але я не бачу реального вікна можливостей.
Мирні переговори продовжуються, спецпредставники Трампа відвідують Москву, різні столиці Європи, ведуть діалоги з Києвом, європейськими урядами та знову повертаються до Кремля. Проте, як ви правильно зазначили, Росія не виявляє інтересу до будь-якої угоди про мир, оскільки вважає, що час грає на її користь. Чи усвідомлює це адміністрація Трампа?
Вважаю, що в певний момент вони знову вирішать зробити паузу. Ми вже спостерігали подібне влітку. Після зустрічі з Путіним на Алясці виник великий інтерес і очікування стосовно можливого мирного процесу. Але швидко стало зрозуміло, що російська сторона не має наміру рухатися в цьому напрямку. Після цього на деякий час все затихло, поки не з’явилася 28-очкова пропозиція. Мені здається, що це може повторитися. Переговори триватимуть, але відчуття близькості до угоди не з'явиться, поки одна зі сторін не зробить вагомі поступки. Наразі я не бачу готовності ні з боку українців і європейців, ні, тим паче, з боку росіян.
В Україні "мирний план", що його просуває команда Трампа, часто характеризується як продукція Кремля, оскільки багато його положень вигідні Росії. Адміністрація Трампа фактично займається торгівлею українськими землями, нехтуючи основами міжнародного права. Як ви вважаєте, чи продовжить вона наполягати на вимозі, щоб Україна відмовилася від своїх територій? Чи розуміє команда Трампа, що таким чином надає Росії зручну позицію для ймовірного нового наступу на Україну?
На мою думку, адміністрація відхилилася від початкового плану, який складався з 28 пунктів. Після цього європейські країни запропонували свій варіант, що включає 24 пункти. Відтоді тривають нові обговорення. Існує ймовірність, що з'явилася ще одна версія (президент Зеленський зазначав, що разом із європейськими лідерами було підготовлено документ із 20 пунктів -- Ред.). Цей варіант набагато більше відповідає спільним пропозиціям Європи та України, та вже не передбачає поступок щодо територій.
Насправді Трампу просто потрібна угода. Йому не так важливо, якою саме вона буде. Він хоче угоду, бо бачить себе майстром домовленостей. Так він сприймав себе ще з часів роботи в Нью-Йорку як девелопера нерухомості. Його книжка так і називається -- "Мистецтво укладати угоди". Він мислить саме в цій логіці. Останнім часом він часто говорить про всі ці мирні домовленості, яких він нібито досяг у світі, зокрема й про свої обіцянки завершити війну в Україні.
Отже, йому просто необхідна угода — будь-якого характеру. Тому Україні та Європі важливо зайняти чітку і рішучу позицію щодо своїх вимог. В іншому випадку, Трамп може прийняти умови, які вигідні Путіну, лише б укласти угоду. Проте, якщо українці та європейці ясно висловлять свою незгоду: "Ні, це нам не підходить", — Трампу доведеться знову розглянути умови мирної пропозиції.
Які запевнення в безпеці може надати Україні США та Європейські країни? Президент Зеленський, зокрема, підкреслював, що Україні надзвичайно важливо отримати гарантії, які були б затверджені Конгресом США.
- Ухвалити щось у Конгресі було б надзвичайно складно, адже він дуже глибоко розділений. Це був би найкращий варіант, тому як стратегічна мета він цілком логічний. Але в найближчій перспективі це дуже важко реалізувати.
Путін визначив чітку "червону лінію" стосовно розміщення військ НАТО на українській території. США, очевидно, не планують відправляти своїх солдатів, натомість зосередяться на постачанні озброєння європейським країнам або Україні. Це зумовлено тим, що Трамп розглядає експорт зброї як складову частину економічної та промислової стратегії. Таким чином, основна відповідальність за забезпечення безпеки, ймовірно, ляже на плечі Європи та, можливо, НАТО.
Якими можуть бути майбутні сценарії? Це може стати розвитком нинішніх тісних зв’язків між НАТО та Україною, хоча Україна офіційно не є членом Альянсу. Існує ймовірність, що деякі держави зголоситься надіслати миротворчі сили, проте не слід сподіватися на значні зусилля з їхнього боку. Якщо мова йде про треті країни, такі як Індія, Туреччина чи інші нейтральні нації, то, скоріш за все, їхня роль обмежиться спостереженням, а не активними діями. Вони можуть бути на місці з планшетами, фіксуючи події: "Ось тут російські війська атакували, українці відповіли...". І ці дані будуть передаватися далі. Це може мати певну цінність, але не більше. Вони не братимуть участі в забезпеченні миру чи контролі за дотриманням режиму припинення вогню.
В результаті Україні, ймовірно, потрібно буде продовжувати укріплювати свою оборону та розвивати фортифікаційні споруди на фронтовій лінії. Можливо, ці зміцнення стануть ще більш складними, що допоможе підтримати обороноздатність країни, особливо за активної підтримки з боку Європи. Наприклад, Україна могла б оновити своє озброєння за рахунок техніки, яку європейські країни придбаватимуть у США. Це б значно сприяло співпраці та збереженню необхідної підтримки. Путін, звісно, намагається цього уникнути, прагнучи обмежити кількість озброєнь, доступних Україні. Це є критично важливим аспектом для української сторони.
Однією з основних проблем стало питання чисельності Збройних сил України. Я не вважаю, що це така критична ситуація, як її часто змальовують. На мою думку, нині чисельність ЗСУ складає приблизно 900 тисяч. Розглядалися можливі обмеження на рівні 600 або 800 тисяч. Відверто кажучи, після введення режиму припинення вогню чисельність армії, як правило, зменшується до 300-400 тисяч. Це завжди трапляється після завершення бойових дій.
- Також є питання бюджету та грошей...
- Саме так. Це і гроші, і люди. Люди хочуть повернутися додому. Якщо війна завершується або настає перемир'я, люди хочуть жити нормальним життям. Це обмеження, з яким Україна цілком могла б змиритися. І моя порада переговорній команді -- використати це як можливу поступку, адже чисельність армії в будь-якому разі скорочуватиметься. Це може нагадувати ситуацію, подібну до корейської.
Одна ключова деталь щодо Кореї: американські війська (ред.) продовжують бути присутніми на її території. Хоча між Північною та Південною Кореєю було укладено перемир'я, мирний договір так і не був підписаний. Існує демілітаризована зона (DMZ), де обидві сторони мають потужні укріплення та перебувають у стані підвищеної бойової готовності. Незважаючи на численні випадки напруження, відновлення війни поки не сталося. Можливо, ми можемо спостерігати щось подібне у відносинах між Україною та Росією.
- Уточню щодо гарантій безпеки. В Україні кажуть, що Америка могла б надати певну повітряну підтримку в координації з європейськими союзниками.
На мою думку, це навряд чи станеться. Адміністрація Трампа не планує відправляти жодних військових до України. Я чув про ініціативи, які стосуються повітряної підтримки чи зміцнення українських авіаційних сил. США можуть бути готові розмістити додаткові повітряні сили в Східній Європі, зокрема в Польщі. Ми вже маємо там сухопутні війська, і цілком можливо, що авіація також може бути перекинута туди як засіб стримування для інших сил НАТО. Це могло б стати певним компромісом між прямим розміщенням сил НАТО на землі та повною відсутністю їхньої участі. Теоретично можуть бути реалізовані авіаційні операції НАТО з території Східної Європи над Україною. Це, безсумнівно, один з можливих варіантів компромісу.
Недавнє виступ генсека НАТО Марка Рютте в Берліні отримало заголовок "Суворе попередження". Він підкреслив: "Якщо Україна зазнає поразки, ми станемо наступною метою Росії". Який, на вашу думку, сценарій міг би призвести до агресії Росії проти Альянсу?
Польща та балтійські держави висловлюють глибоке занепокоєння щодо можливих наслідків після завершення військових дій. Росії можуть знадобитися роки для відновлення після понесених втрат, проте вона здатна на це. Якщо Росія продовжить інвестувати в модернізацію своїх збройних сил і зберігатиме агресивний курс стосовно НАТО, то вже через 4-5 років вона зможе відновити свій військовий потенціал. Ці сили отримають значний бойовий досвід, можливо, один з найбільших у світі, порівняно з українськими. Це робить країни Балтії особливо вразливими. Польща також відчуває серйозну тривогу, враховуючи свою історію конфліктів із Росією та втрати територій у минулому. Я вважаю, що повномасштабна агресія Росії проти Польщі малоймовірна. Можливо, ми будемо спостерігати за певними порушеннями повітряного простору, ракетними інцидентами та напруженістю на кордонах. Однак, на мою думку, саме країни Балтії опиняться в найбільшій небезпеці, оскільки вони є маленькими й вразливими.
Що ж може принести нам 2026 рік? Не хотів би торкатися теми прогнозів чи передбачень — у нас немає чітких вказівок, як зазвичай зазначає Трамп. Отже, 2026 рік: що чекає на Україну та Європу, і які зміни можуть відбутися в політиці адміністрації Трампа, особливо після виборів до Конгресу, які відбудуться в листопаді наступного року?
- Адміністрація Трампа продовжить нинішній курс. Я не бачу тут якихось радикальних змін. Ми вже говорили про мирні переговори -- вони триватимуть, але без реального результату.
Одним із непередбачуваних факторів є українські атаки на російську енергетичну інфраструктуру. Україна активно проводить ці операції та отримує нові можливості для їх реалізації. Наприклад, нещодавно на озброєння поступає система "Фламінго", яка, на мою думку, є дуже потужним інструментом тиску на Росію, здатним змусити її піти на компроміси. Енергетичний сектор є основою російської економіки, що дозволяє їй продовжувати військові дії, фінансувати своїх союзників і уникати серйозних соціальних потрясінь.
Втрати на передовій, здається, не впливають на їхню рішучість. Натомість енергетичний сектор — це інша справа. Якби я мав змогу дати рекомендації Генеральному штабу України, я б запропонував зосередитися саме на цій сфері: продовжувати атаки на енергетичні об'єкти та знижувати обсяги виробництва енергії. Під час Другої світової війни Сполучені Штати зрозуміли, що удари по енергетичній інфраструктурі Німеччини мали значний вплив на хід війни.
У листопаді в США відбудуться (проміжні -- Ред.) вибори (до Конгресу США, американці переоберуть третину Сенату й всю Палату представників -- Ред.), а новий склад Конгресу розпочне роботу на початку січня 2027 року. Очікується, що демократи отримають більшість у Палаті представників. Останнім часом вони демонстрували серйозні успіхи, тож не можна виключати, що вони зможуть отримати контроль і над Сенатом. Це змусить адміністрацію Трампа значно більше зосередитися на внутрішніх питаннях і шукати двопартійні рішення, що для них надзвичайно складно. Але водночас це означатиме, що уваги до України може стати менше. Можливо це навіть піде на користь, адже фокус зміститься на внутрішню політику США.
Не виключено й те, що демократи тиснутимуть на адміністрацію Трампа з вимогою активніше допомагати Україні. Наприклад серед республіканців є суперечки, що в оборонному бюджеті передбачено певні кошти для України. Йдеться приблизно про $400 млн у межах NDAA (оборонного бюджету США на майже $1 трлн -- Ред.). Ця стаття існує ще від 2014 року, тоді як решта допомоги надходить через так звані додаткові асигнування. Адміністрація Трампа може погодитися зберегти цю суму або навіть розширити можливості для України. Наприклад, для закупівлі озброєння чи навіть для його отримання. Отже, розділений Конгрес цілком може зіграти Україні на користь.
#НАТО #Дональд Трамп #CNN #Європейський Союз #Європа #Росія #Економіка #Україна #Президент (державна посада) #Київ #Українці #Володимир Зеленський #Москва #Китай (регіон) #Північна та Південна Америка #Московський Кремль #Демократична партія (США) #Збройні сили України #Росіяни #Володимир Путін #Група семи #Вашингтон, округ Колумбія #Берлін #Стратегія #Білий дім #Близький Схід #Овальний кабінет #Національна безпека #Пентагон #Південна Корея #Озброєння #Лінія фронту #Джо Байден #Документ #Країни Балтії #Компроміс #Сполучені Штати #Тайвань (острів) #Марк Рютте #Армія США #Нобелівська премія миру #Мюнхен #Донецький вугільний басейн #Автономія #Полковнику. #Армія #Карибський басейн #Аляска #Конгрес Сполучених Штатів Америки
