Націоналізація ПриватБанку: які питання будуть на розгляді у Верховному Суді?

У вівторок, 26 листопада, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розгляне одну з ключових справ, що стосуються оскарження націоналізації ПриватБанку. Це справа за позовом ексвласників банку Ігоря Коломойського та кіпрської компанії Triantal Investments Ltd.

Позивачі намагаються визнати недійсним договір з державою про купівлю-продаж акцій банку і повернути собі право власності на такі акції, наполягаючи, що у них їх нібито незаконно конфіскували. Своєю чергою адвокати фінустанови наголошують на законності націоналізації.

Як забезпечували безпеку вкладників банку

Нагадаємо, 18 грудня 2016 року Національний банк України ухвалив рішення про визнання ПриватБанку неплатоспроможним та подальше виведення його з ринку за участю держави й звернувся до уряду з пропозицією набути права власності на акції банку. Це рішення, як повідомили в НБУ, ґрунтувалося на зменшенні розміру регулятивного капіталу до від'ємного значення. Нестача капіталу ПриватБанку була підтверджена, зокрема, аудиторською компанією Ernst&Young. Акціонери банку не виконали взяті на себе зобов'язання з його фінансового оздоровлення.

У той самий день Кабінет Міністрів України прийняв рішення про участь держави в капіталі ПриватБанку. Передача фінансової установи у державну власність здійснена відповідно до положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно з поясненнями, наданими представниками Міністерства фінансів та Національного банку України, націоналізація ПриватБанку була вкрай важливою для його порятунку, а також для підтримки фінансової та економічної стабільності в країні. Виведення з ринку найбільшого банківського установи, в якому зберігали свої кошти понад 20 мільйонів українців і через який проходили численні роздрібні транзакції, могло б спричинити серйозну дестабілізацію фінансової системи та мати негативний вплив на всю економіку країни.

У той же час Міністерство фінансів оприлюднило лист колишніх власників банку Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова, в якому вони звернулися до уряду з проханням про викуп державою акцій банку та ухвалення позитивного рішення щодо його подальшої капіталізації, щоб запобігти банкрутству.

Націоналізація проходила через кілька етапів. Спочатку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб запровадив тимчасову адміністрацію в банк, а також реалізував процедуру bail-in, яка полягала в обміні безоблікових зобов'язань банку перед його пов'язаними особами на акції додаткової емісії. Після цього акції були продані Міністерству фінансів за символічну ціну в одну гривню. Для покриття дефіциту капіталу, що становив майже 150 мільярдів гривень, Міністерство фінансів випустило облігації внутрішньої державної позики на суму 116 мільярдів гривень. У межах процедури bail-in тимчасова адміністрація також перетворила зобов'язання перед пов'язаними особами на 29 мільярдів гривень у капітал.

Процедуру bail-in, як вказується на ресурсі ПриватБанку, визнали Банк Англії та затвердив Лондонський арбітражний суд.

А от ексвласники банку вирішили в судовому порядку оскаржити націоналізацію і повернути собі акції, які їм раніше належали. Хоч, коментуючи таку ймовірність, заступниця голови НБУ Катерина Рожкова в інтерв'ю "БізнесЦензору" зазначала: "Я вважаю, що націоналізація була проведена цілком законно, а тому повернення банку попереднім власникам неможливе. Ще раз наголошу, згідно із законом це зробити їм не вдасться". А відповідаючи на питання, чи можуть вони отримати компенсацію від держави, пояснила: "Підстав для компенсації жодних немає. Більше того, держава докапіталізувала Приватбанк на 138 млрд грн. Це означає, що капітал у нього на момент націоналізації був негативним. Хто і кому має доплатити у такому разі?"

Попри це, ексвласники і державний банк тривалий час судяться. Частиною позовів ексвласники і пов'язані з ними особи намагаються вплинути на процеси в інших країнах, частиною - оскаржують націоналізацію і процедуру bail-in.

Зокрема, щоб оскаржити націоналізацію, в 2017 році Ігор Коломойський звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва. В 2019 році Ігор Коломойський разом із компанією Triantal Investments Ltd подали позов до Господарського суду міста Києва, в якому, оскаржували договір купівлі-продажу акцій Приватбанку, укладений в процедурі націоналізації, а також висували вимоги щодо повернення собі у власність акцій. У травні 2024 року, з урахуванням того, що Позивачами було заявлено вимоги, які не можуть бути задоволені в силу Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", адже інвестор, в даному випадку держава, в силу закону не може бути позбавлена права власності на акції банку, а також зважаючи на положення Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" № 590-ІХ, суд першої інстанції закрив провадження за даним позовом.

Північний апеляційний господарський суд підтвердив правомірність дій суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі на підставі Закону 590-ІХ.

Позивачі оскаржили ці рішення суду в касаційній інстанції. Серед численних позовів, поданих проти банку, адвокати фінансової установи вважають цю справу однією з найперспективніших. Вони підкреслюють, що вона представляє найбільшу загрозу для держави, оскільки може призвести до втрати державного права власності на банк, у відновлення якого, як було зазначено, було інвестовано чималі кошти.

Ця ситуація також виступає як своєрідний захист для колишніх власників від судових процесів, пов'язаних із виведенням капіталу банку, які були ініційовані самим банком проти них в інших державах. Отримавши контроль над банком, що подав позови за кордоном, вони мають можливість припинити ці позови через дії банку.

За словами адвокатів ПриватБанку, в судах першої і другої інстанцій, де засідання проходили переважно в закритому режимі, аргументи позивачів зводились до того, що в них нібито безоплатно було вилучено акції банку. "Тобто, на їхнє переконання, відбулася процедура конфіскації без судового рішення, що суперечить законодавству і Конституції України. Вони також вказують на певні недоліки, які на їхню думку існують в законі про систему гарантування вкладів та стверджують про незаконність дій органів та осіб, які проводили або брали участь у націоналізації ПриватБанку", - розповів у коментарі "Цензор.НЕТ" адвокат банку Віктор Тарасенков.

Він також зазначив, що процедура конфіскації детально прописана в законодавстві. Однак у цій конкретній ситуації цього не відбулося. "У даному випадку існує чітко визначений механізм, за допомогою якого банк може бути виведений з ринку за участі держави, що регулюється спеціальним законом", - підкреслив він. - "Цей закон передбачає виконання певних дій з боку уповноважених осіб для реалізації процесу виведення банку з ринку. Спочатку ухвалюються відповідні рішення, банк укладає контракти від імені акціонерів та пов'язаних осіб, здійснюється додаткова емісія акцій банку тощо."

Ця процедура чітко окреслена та регламентована законодавством і не має нічого спільного з конфіскацією. Конфіскація, в свою чергу, є безкоштовним вилученням майна на основі рішення суду в рамках кримінальної справи і фактично виступає як форма покарання. У противагу цьому, виведення банку з ринку за підтримки держави слугує механізмом для стабілізації фінансової установи, що дозволяє їй залишатися функціональною та захищає інтереси вкладників, запобігаючи їх фінансовим втратам.

Адвокат Андрій Пожидаєв, колега позивачів, підкреслив, що вони вимагали не лише витребування акцій та визнання договору купівлі-продажу недійсним, а й зобов'язання банків-зберігачів провести необхідні технічні маніпуляції для переказу цих акцій з державних рахунків на рахунки, що належать Коломойському. У позовній заяві, окрім банку, згадані також кілька державних установ, а також чітко викладено вимоги, які потрібно виконати.

"Цей позов не є загрозою для когось, щоб його налякати; він ретельно розроблений з огляду на можливість подальшого виконання, якщо буде задоволений", - зазначив адвокат.

Сума збитків, завданих попередніми власниками, не була озвучена.

За його словами, банківська сфера регулюється у всьому світі, і Україна не є винятком. Він також підкреслив, що акціонери володіють банком лише в межах своїх інвестицій (статутний капітал). "Усі інші фінансові ресурси, з якими працює банк, не належать акціонерам або керівництву. Це кошти звичайних громадян, які користуються картками, мають депозити, а також підприємств, які ведуть свої операції через рахунки в ПриватБанку", - зазначив він. - "У всьому світі існують певні процедури для закриття таких бізнесів. Наш закон про гарантування вкладів значною мірою запозичив положення з європейської директиви, що регулює вихід банків з ринку. Отже, він не є чимось особливим чи надто суворим".

Він зазначив, що відповідно до законодавства, банк має право припинити свою діяльність за рішенням своїх власників. У такому випадку, фінансова установа розраховується з усіма кредиторами та повертає свою ліцензію. Усе, що залишиться після цього, переходить до акціонерів.

Існує альтернативний підхід до вирішення питань, пов'язаних з проблемними банками. У разі, якщо діяльність банку загрожує стабільності фінансової системи або не відповідає встановленим стандартам, регулятор може прийняти рішення про виведення його з ринку. У такій ситуації можливі різні варіанти дій. Наприклад, певні активи можуть бути передані іншій фінансовій установі або продані інвестору. Згідно з українським законодавством, інвестором може бути фізична особа, яка відповідає критеріям Національного банку України, або ж держава. Основним завданням інвестора є порятунок банківського бізнесу та захист заощаджень клієнтів, які довірили свої кошти цій установі. Андрій Пожидаєв зазначає, що інвестор не отримує активи Коломойського та Боголюбова безкоштовно; він вкладає значні кошти для компенсації дефіциту, щоб банк міг виконувати свої зобов'язання перед вкладниками та бізнесом. У будь-якому випадку, процес закриття банків повинен бути справедливим. Як визначити цю справедливість? Спочатку необхідно задовольнити вимоги всіх кредиторів: фізичних осіб у межах гарантованих вкладів, зобов'язань перед державою, а також вимог юридичних осіб. Кошти осіб та компаній, пов'язаних з менеджментом банку чи його власниками, мають розглядатися в останню чергу, а самі власники — на останньому місці. Таким чином, оцінюючи справедливість будь-якого механізму, варто порівняти, що б отримав власник у випадку повної ліквідації банку та в разі, якщо обрати інший шлях, який обрала держава. Відомо, що з дефіцитом, який існував на момент націоналізації ПриватБанку, вкладники не отримали б нічого, оскільки держава була б змушена покривати всі виплати фізичним особам-вкладникам. Акціонери та особи, пов'язані з банком, взагалі не отримали б жодної компенсації. Тому говорити про конфіскацію в даному випадку не коректно. Це законний механізм, який не є чимось незвичним і передбачений законодавством інших країн. Наприклад, під час фінансової кризи на Кіпрі вкладники ставали акціонерами банків. У нашій ситуації держава стала акціонером, і цей підхід є справедливим, оскільки, порівнюючи з ліквідацією, акціонери нічого б не отримали.

Цікаво, що будь-якої суми збитків позивачами не заявлено. Вони хочуть отримати назад банк.

Представники банку зазначають, що відповідно до закону №590, всі провадження, які не були розглянуті на момент його ухвалення, повинні бути закритими. Це означає, що закриття провадження відбувається без детального розгляду суті справи.

Адвокат Віктор Тарасенков вказав, що у цій справі ще не було ухвалено рішення стосовно суті питання про правомірність чи неправомірність націоналізації. Спосіб захисту, обраний позивачами, виявився неефективним і суперечить чинному законодавству. Закон № 590, ухвалений у 2020 році, який став підставою для закриття справи, насправді не ввів нових заборон на повернення акцій банку колишніми власниками. Подібна заборона вже діяла під час націоналізації банку у 2016 році та була закріплена в законі, що стосується системи гарантування вкладів. Закон № 590 окреслив механізм захисту прав колишніх власників банку, забезпечуючи відшкодування збитків у грошовій формі у випадку їх порушення. Ексвласники не мають права вимагати повернення акцій чи скасування угод, укладених під час націоналізації. "Згідно з законом, провадження у справах, де позивачі обрали способи захисту, що не відповідають вимогам закону, підлягають закриттю. Справа, порушена Ігорем Коломойським та компанією Triantal Investments Ltd, не є першою, де провадження закрили на основі закону № 590. У лютому 2023 року Велика палата Верховного Суду ухвалила рішення у справі за позовом Дубілета (одного з колишніх акціонерів банку), у якому були сформульовані обов'язкові для інших судів висновки щодо застосування закону № 590 та закриття справ у подібних випадках. Наразі це питання знову розглядатиме Касаційний господарський суд, який зобов'язаний враховувати та використовувати висновки Великої палати відповідно до закону.