Парадокс ядерної енергетики

Різниця між очікуваннями та реальністю.

У статті наводиться наочний приклад, пов'язаний із прогнозами МАГАТЕ. Автори проаналізували сценарії, представлені агентством за період з 1982 по 2023 рік, і зіставили їх з реальною встановленою потужністю атомних електростанцій у світі. На графіку можна помітити чітку тенденцію: лінії прогнозів стабільно підвищуються, тоді як фактична потужність після стрімкого зростання в другій половині ХХ століття переходить на значно повільнішу траєкторію.

Реклама

Глобальна атомна генерація у світовому виробництві електроенергії, за даними, наведеними в роботі, досягла піку в 1996 році на рівні 17,5%, а до 2023 року опустилася нижче 10%. Встановлена потужність у світі так і не перетнула рівень у 400 ГВт електричної потужності, тоді як частина сценаріїв передбачала набагато швидше зростання.

Аналогічні висновки можна знайти в звітах Міжнародного енергетичного агентства. У цих документах часто прогнозували значніше зростання атомної енергетики. Проте, в ранніх версіях огляду суттєво недооцінювали потенціал сонячної та вітрової енергетики. Це є важливим моментом, адже справа не лише в тому, що атомну енергетику переоцінювали. В той же час, сонячні та вітрові електростанції, які насправді розвивалися дуже швидко, тривалий час у прогностичних сценаріях виглядали менш потужними, ніж виявилися в реальності.

Ознайомтесь також: Ядерна енергетика Європи під впливом політичних факторів.

Чому атоми в різних моделях часто здаються більш потужними?

Основне пояснення авторів стосується припусків щодо вартості. У багатьох випадках атомна енергетика виглядає привабливою завдяки прогнозованому зниженню витрат. Це стосується як великих реакторів, так і новіших концепцій, таких як малі модульні реактори (ММР). Проте проєкти атомних реакторів у США та Європі часто стикаються із затримками та перевищенням бюджету. У дослідженні наводиться приклад Вогтля у США як одного з найбільш показових випадків. Вартість його будівництва зросла до приблизно 15 000 доларів за кіловат встановленої потужності. Для порівняння, в огляді Міжнародного енергетичного агентства 2006 року капітальні витрати для атомної енергетики оцінювалися в 2000-2500 доларів за кіловат. Таким чином, американський проєкт виявився значно дорожчим за попередні розрахунки, на яких базувалися прогнози розвитку атомної енергетики.

Ситуація з малими модульними реакторами (ММР) є ще більш складною, оскільки їх економічна основа базується на серійному виробництві. Менші реактори, як правило, програють великим за рахунок ефекту масштабу, але, згідно з теорією, можуть компенсувати ці недоліки завдяки масовому виробництву. Проте, до тих пір, поки не сформується значний ринок для серійно виготовлених ММР, це твердження залишається більше на рівні обіцянки, ніж перевіреного факту.

Саме з цієї причини автори описують економіку малих модульних реакторів як новий підхід до атомної енергетики, де перспективи зниження витрат вже частково враховані в планах. Проте насправді промислова база для реалізації цього зниження витрат ще не створена.

Історія давніх зобов’язань

У 1950-х та 1960-х роках атомна енергетика сприймалася як практично безмежне джерело енергії. На фоні побоювань щодо вичерпання викопних ресурсів реактори-розмножувачі (які виробляють більше ядерного пального, ніж споживають) виглядали як перспективне рішення, здатне позбавити від обмежень ресурсів. У 1970-х роках ця концепція знайшла своє відображення в національних енергетичних стратегіях. У США та Франції розглядали можливі сценарії, згідно з якими атомна енергетика повинна була розвиватися набагато швидше, ніж це сталося насправді.

Французький досвід є особливо показовим, оскільки його часто згадують як приклад успіху. Після нафтової кризи 1973 року французький уряд вирішив зосередитися на швидкому зведенні атомних електростанцій, щоб зменшити залежність від імпортованої нафти. Проте навіть цей найвідоміший випадок масштабування атомної енергетики не виправдав найсміливіших очікувань. У 1973 році французька комісія PEON, що займалася плануванням розвитку атомної генерації, прогнозувала, що до 2000 року країна досягне близько 200 ГВт атомних потужностей. Однак у наступних планах 1974 і 1976 років ця цифра була знижена до 158 ГВт. Насправді, у 2000 році у Франції налічувалося близько 63 ГВт атомних потужностей. Таким чином, країна дійсно збудувала один з найбільших у світі комплексів атомних енергоблоків, але навіть він виявився значно меншим за прогнози, зроблені в 1970-х роках.

Реклама

Цей історичний фон є ключовим для сьогоднішньої розмови про ММРи, оскільки він підкреслює, що технологічні обіцянки можуть тривалий час існувати в концепціях, виступах і планах, не стаючи реальністю.

Чому це має значення для України

Парадокс атомної енергетики полягає в тому, що вона залишається великою частиною енергетики багатьох країн, але її майбутнє десятиліттями виглядало в сценаріях значно масштабнішим, дешевшим і швидшим, ніж виявлялося на практиці. Тому коли хтось обіцяє атомний ренесанс, варто подивитись, що показує попередня історія таких прогнозів.

Отже, оцінювати проекти нових масштабних блоків або ММРів не слід лише на основі рекламних обіцянок. Важливо мати прозорі розрахунки, які включають вартість, терміни, джерела фінансування, ризики, тарифи на електроенергію, потреби енергосистеми, а також альтернативи у вигляді відновлювальних джерел енергії та реалізації заходів з енергоефективності.

Автор: Артем Колесник, спеціаліст з енергетичної політики в ГО "Екодія". Він є експертом у галузі атомної енергетики в Україні, зокрема в питаннях виведення атомних електростанцій з експлуатації та управління радіаційними відходами.

Читайте також: Шмигаль повідомив, що Україна має намір відновити енергосистему до рівня 54 ГВт.