Протягом останніх чотирьох років тричі ситуації розвивалися зовсім не так, як можна було б очікувати.
На початку лютого 2022 року найбільш ймовірним виглядав сценарій, при якому повномасштабна війна не відбудеться. Росія могла отримати значні вигоди від великого вторгнення, але ризики, пов'язані з можливими невдачами, здавалися ще більшими. Потенційні втрати Росії — економічні та геополітичні — у разі провалу були б неймовірно великими. Найбільш реалістичним виглядало таке розвиток подій: Росія, демонструючи військову міць, намагається виторгувати від України певні політичні поступки, а потім завершує "військові навчання". У термінах покеру це можна було б охарактеризувати як "взяти банк" — закріпити виграш та зменшити можливі втрати.
На початку квітня 2022 року здавалося, що найбільш вірогідним розвитком подій стане відсутність війни на виснаження. Спочатку запланований блискавичний наступ регулярної армії не виправдав себе, а перехід економіки на військові рейки, масова мобілізація та війна, що вимагала б масштабного й тривалого зусилля в різних сферах – військовій, промисловій, ресурсній, демографічній та психологічній – виглядали надто ризикованими. Найбільш реалістичним сценарієм вважався варіант, при якому Росія переведе конфлікт у стадію замороженого протистояння, що супроводжуватиметься лінією бойового зіткнення, яка суттєво зміщувалася на її користь у порівнянні з періодом 2014-2021. Основна мета – зафіксувати досягнуті переваги та зменшити можливі втрати.
Читайте також: Враження після нової зустрічі Трампа та Зеленського.
На початку листопада 2025 року найбільш вірогідним виглядало, що Росія може почати мирні переговори. Війна виявилася виснажливою, не зламала Україну, але суттєво витратила ресурси Росії, накопичені раніше, і наблизилася до ситуації, коли фінансування через інфляцію стало неминучим. Виходячи з цього, найбільш імовірним сценарієм виглядало те, що Росія прагне отримати максимум політичних поступок від України та Європи, скориставшись симпатією президента Трампа до ідеї швидкого завершення конфлікту на будь-яких умовах. Після цього вона могла б перейти до активнішого тиску на Україну в політичній сфері, де можливості для маневру були б значними. Головною метою було б зафіксувати здобуте, зменшивши можливі втрати.
Таке системне відхилення свідчить про те, що ми недооцінюємо низку факторів, які впливають на ухвалення рішень у Москві. По-перше, варто враховувати, що ця війна сприймається як екзистенційна загроза не лише для України, але й для Кремля. По-друге, в авторитарній вертикалі існує спотворене сприйняття реальності. По-третє, механізм ухвалення рішень має свою специфіку – він базується на логіці, притаманній тюремним і чекістським структурам, а не на раціональному аналізі.
Протягом повномасштабної війни тричі виникали критичні моменти, коли можна було обрати інший шлях. І тричі Кремль надавав перевагу ескалації конфлікту та підвищенню ставок. Хоча стратегічно більш доцільним варіантом було б зафіксувати досягнуті успіхи та зменшити можливі втрати. Проте в його розумінні це означало б визнання обмеженості своїх сил, що еквівалентно поразці.
Ця логіка добре знайома покеристам. Справа не тільки в тому, що Кремль часто помиляється в своїх оцінках, а в тому, що він свідомо обирає стратегію, яка не є оптимальною для досягнення виграшу, але зосереджена на ескалації, оскільки фіксація на виграші суперечить його самоідентифікації. Рішення приймаються не на основі вигідності, а відповідно до принципу "що не суперечить нашому уявленню про себе". Не маючи гарантії перемоги, діє так, ніби вона вже здобута. Цю стратегію називають домінуванням за столом — мета не в конкретному виграші, а в тому, щоб залякати, зламати волю та змусити інших учасників вийти з гри.
Дивіться також: Трампу байдуже, хто є ініціатором цієї війни.
Справа не в тому, що Кремль погано оцінює свої можливості — він просто не керується цими оцінками. Відмовитися від ескалації для нього означає визнати поразку, навіть якщо це приносить певні переваги. Кремль не діє ірраціонально — його дії слідують чіткій логіці.
Висновок: Кремль не піддається раціональним угодам, незалежно від дій України, Європи, США чи Китаю. Єдиний шлях змусити його відступити — це виснажити його ресурси. Лише тоді він змушений буде піти.
Це не добре, оскільки конфлікт триватиме незалежно від наших дій.
Це позитивно, оскільки стратегії Кремля є передбачуваними та руйнівними для самих себе.
Два результати, що випливають з цього висновку.
По-перше, мирна угода не відбудеться. Навіть якщо Україна погодиться на найширші компроміси, Росія завжди висуватиме нові вимоги і продовжуватиме тиснути, повторюючи цей процес знову і знову.
По-друге, конфлікт в Європі не обмежиться лише Україною. Знову опинившись на важливому перехресті, Кремль обере не найвигідніший шлях для закріплення своїх здобутків, а шлях ескалації, адже не має можливості знизити ставки. Четвертий раз спрацює аналогічна логіка.
У цьому стратегічному контексті ми будемо змушені вжити заходів у наступному році.
P.S. Важливе зауваження. Типовою реакцією на цей аналіз є страх, що стратегія, заснована на невпинній ескалації, зрештою призведе до ядерної війни. Однак цей висновок ґрунтується на концептуальній помилці. Ескалація, яку практикує Кремль, не є нескінченною. Вона обмежена основною метою режиму: зберегти власне виживання та свою роль як ключового гравця на міжнародній арені. Ядерна війна була б не піком ескалації, а її запереченням -- не сильним кроком у грі, а руйнуванням самої гри.
Кремль використовує ескалацію як засіб для підтримки своєї участі в переговорах, залякуючи інших і змушуючи їх до поступок, а не для того, щоб повністю зірвати процес. Таким чином, ядерна зброя виступає передусім як інструмент стримування та збереження влади, а не як спосіб досягнення перемоги у війні. Ця різниця має велике значення: усвідомлення внутрішніх обмежень логіки ескалації Кремля не зменшує загрози продовження агресії, але спростовує песимістичне переконання, що постійний тиск неминуче призводить до ядерної катастрофи. Ескалація є небезпечною саме через те, що залишається в межах можливостей, а не через те, що намагається зупинити конфлікт.
Джерело
Автор: Валерій Пекар, педагог Києво-Могилянської академії.
#Дональд Трамп #Інфляція #Європа #Росія #Економіка #Україна #Мобілізація #Володимир Зеленський #Москва #Китай (регіон) #Північна та Південна Америка #Московський Кремль #Ядерна зброя #Стратегія #Учитель #Геополітика #Агресивна війна #Логіка #Ядерна війна #Війна на виснаження #Києво-Могилянська академія (1659—1817) #Бліцкриг
