Песимістичні коментарі Путіна про майбутнє Росії та "Томагавки" викликали обурення у Трампа, а також привернули увагу до незвичного підготовчого процесу Європи до можливого конфлікту. Інтерв'ю з Огризком.

Рішення Дональда Трампа дозволити передачу Україні розвідувальних даних для ударів по російській енергетичній інфраструктурі стало найгучнішим сигналом зміни американської політики з початку його другого терміну. Хоча США з самого початку війни ділилися з Україною розвідданими, новий крок адміністрації полегшує завдання точкових ударів по нафтопереробних заводах, трубопроводах, електростанціях та інших об'єктах енергетики на території Росії. На думку експертів, Трамп демонструє диктатору Путіну, що у нього більше немає простору для маневрів, а "реалістичні переговори" тепер вимірюються не дипломатичними формулами, а конкретними бойовими можливостями України.

Українська сторона вже натякала на готовність завдавати відповідні удари по РФ у відповідь на атаки росіян по своїй інфраструктурі, і що Україна знайде способи та озброєння для блекауту в Москві, якщо Кремль продовжить ескалацію. Тим часом російська пропаганда намагається знецінити ці загрози, проте саме коментарі Кремля свідчать про реальне занепокоєння щодо можливих ударів у відповідь. Путін намагається зберегти образ сили, запевняючи світ, що погрози України його не лякають і "Томагавки нічого не змінять на фронті". Проте, риторика диктатора за лічені дні трансформувалася з "нам нічого не страшно", до "постачання Україні далекобійних систем, у тому числі "Томагавків", призведуть до руйнування позитивних тенденцій, що намітилися у відносинах РФ і США". Коментарі говорять самі за себе: загрози ударів по енергетиці та інших стратегічних об'єктах змушують Москву серйозно рахуватися з наслідками.

Європейський контекст також лишається критичним. Саміт ЄС не розв'язав ключових проблем. Експерти попереджають, що країни НАТО продовжують реагувати на нові загрози лише після їх появи, замість того, щоб діяти на випередження. На фоні цих подій стає очевидним: мова сили, а не дипломатії, залишається єдиною, яку Кремль готовий розуміти.

Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.

Рішення Трампа надати Україні підтримку в проведенні атак на цілі в Росії свідчить про те, що США готові діяти рішуче, одночасно спонукаючи Росію усвідомити реалії війни і сісти за стіл переговорів, яких Москва уникала з самого початку конфлікту.

Новини виглядають позитивно, враховуючи попередню ситуацію, але давайте зосередимося не на словах, а на діях. На даний момент у нас немає ані "томагавків", ані "баракуд", а також інших дальнобійних ракет — наразі це лише заяви. Проте це також важливий аспект тиску на Путіна, адже Трамп фактично дає йому зрозуміти: це твоє останнє попередження. Якщо ти продовжуватимеш гратися в свої небезпечні ігри, українці отримають ці ракети. Кажуть, що зараз у нього пошкоджено близько 40% нафтогазової інфраструктури, а з ракетами ситуацію можна буде вирішити швидко й ефективно.

Отож подумай і приймай рішення. Мені здається, що йдеться саме про такий варіант, бо передача такого типу озброєнь - справа непроста, вона потребує часу і підготовки. Але головний сигнал, який Трамп посилає Путіну - думай і приймай рішення, бо потім буде пізно. Подивіться: колись один американський сенатор називав Росію "країною бензоколонкою", так от тепер ця "країна бензоколонка" лишилася без бензину. Це означає, що перспектива для всієї країни справді кепська.

На фоні того, що Трамп відкрито висловлює можливість підтримки для України, Путіну, якщо в його свідомості ще є хоч трохи здорового глузду, варто серйозно замислитися над тим, в якому напрямку йому слід рухатися.

Щодо "Томагавків", багато аналітиків висловлюють думку, що їх постачання є малоймовірним. По-перше, технічні аспекти доставки та використання таких систем є доволі складними. По-друге, це передбачає новий рівень військових потужностей, що може призвести до ескалації конфлікту, якої Захід, схоже, намагається уникнути. Водночас президент України Володимир Зеленський зробив натяк, що "до цього часу ми використовували лише українську зброю для ударів по території Росії, зокрема по об'єктам нафтогазового сектору. Після моєї бесіди з Трампом можливо з'являться нові можливості". Риторика Путіна також зазнала змін: він перейшов від скепсису до заяви, що "постачання американських "Томагавків" або іншої далекобійної зброї Україні може спровокувати руйнування відносин між Росією та США, які останнім часом були досить складними".

Є два важливі аспекти. Далекобійна зброя не обмежується лише американськими зразками – є також європейські варіанти. Не слід забувати про системи типу Storm Shadow або німецькі розробки, які мають радіус дії до 500 км. Це досить значна відстань. А українські засоби, такі як "Нептун", здатні вражати цілі на відстані до тисячі кілометрів, що значно перевищує 200 км. Це зовсім інша стратегічна можливість. Тому важливо розглядати ситуацію комплексно.

Чому б не розглянути можливість, що має на увазі Зеленський: Трамп може вплинути на європейські країни, і вони стануть більш готовими передавати нам необхідну зброю. Особливо враховуючи, що Трамп говорить: "я можу надати". На мою думку, зараз відбувається активна політична кампанія проти Кремля - тиск, про який сам Кремль може навіть не здогадуватися: які домовленості укладаються у європейських столицях та у Вашингтоні. Таким чином, наразі все виглядає таким чином. А ми, маючи можливості для виробництва справді далекобійної зброї за підтримки європейських партнерів, можемо почати її використовувати на повну потужність. Тут варто розглянути обидва можливі сценарії.

Ви зазначили, що, можливо, тиск може змусити Путіна розглянути можливість переговорів. Проте наразі Росія лише посилює свої напади. Нещодавно відбулася масована атака на Львів і його околиці, а також удар по місту Славутич, що призвело до тривалого блекауту на Чорнобильській атомній електростанції. Під час Валдайського форуму Путін погрожував, що російські сили можуть націлитися на українську електростанцію, нібито у відповідь на удари українців по Запорізькій АЕС. Загалом, його риторика свідчить про те, що він налаштований продовжувати війну.

- Щодо тону: поставте собі запитання, що в нього ще лишилося? Які інструменти має Путін, щоб хоч якось зберегти марку перед своїм народом? Якщо він відступить із побитою головою, йому треба робити вигляд, що ми перемагаємо. Ви ж згадали Валдай - туди готують аналітичні доповіді й записки. І в цьому році говорять, що війни не завжди мають завершуватися якимись яскравими перемогами - це можуть бути способи переформатування порядку. Мовляв, так зване "сво" вже показала своє, і тепер будуть жити за іншими принципами - "ми побудуємо новий поліцентричний світ" і так далі.

Це слугує підготовкою громадської думки: що, можливо, є сенс завершувати війну. Але для населення треба говорити одне й те саме: "ми переможці, Захід поганий" - і таке інше. До речі, звернули увагу на новий термін у заяві Путіна - не просто "першопричини", а "корінні першопричини" конфлікту. Для Трампа і Заходу такі "науково-подібні" побудови - сигнал: давайте шукати варіанти виходу, бо в них підгорає. І підгорає серйозно, якщо останні дані в пресі про те, що 40% російського нафтогазового комплексу вже не працює, правдиві. А якщо додати ще ту далекобійну зброю, про яку ми говорили, то може вийти, мабуть, дуже швидко й ефективно - і до сотні постраждалих об'єктів дійде.

- На Валдаї Путін в непритаманному йому песимістичному стилі заявив: "Ми вступили в тривалий період пошуку, багато в чому рухаючись навпомацки. Коли остаточно сформується нова стійка система - невідомо. Треба бути готовими, що протягом тривалого часу соціальний, політичний та економічний розвиток матимуть важкопередбачуваний характер, а часом і нервовий характер". Якось не дуже оптимістично, як для того у кого "все йде за планом". Питання щодо оточення Путіна. Зважаючи на такі реалії, на те, що Трамп все ж пропонував Путіну можливість вийти з війни, наскільки це можливо позитивно для Москви за даних обставин, чи можуть ці "бояри" нарешті втомитися і зрозуміти всю "хибність путінського курсу" і діяти щодо його усунення? Чи варто про це забути?

Продовжуючи вашу думку щодо його висловлювання про "необхідність страждати", давайте знову звернемося до теми "бензоколонок". Що ми спостерігаємо? Зараз розглядаються варіанти, що Росія почне імпортувати бензин і дизель із Сінгапуру, Південної Кореї та інших країн. Ви тільки уявіть, до чого дійшло, якщо країна, відома як "бензоколонка", змушена купувати паливо за межами своїх кордонів. Це наочно демонструє, до якого критичного стану "великий стратег" довів свою "велику" країну.

Тепер про "бояр". Сучасна Росія, якщо бути відвертим, мало чим відрізняється від деяких її попередників, зокрема від Радянського Союзу. У ті часи, коли генеральний секретар на певному етапі втратив довіру, хоч і залишався на посаді, оточення починало діяти, усвідомлюючи, що ситуація розвивається не в правильному напрямку. Адже впевнене рухання у невірному напрямку може призвести до катастрофи — саме так і трапилося зі СРСР. Десятиліття 1980-х стали періодом маневрів партійних "бояр", які намагалися уникнути неминучого фіналу.

Мені здається, зараз Росія входить у той момент, коли навколо Путіна почнуть формуватися групи людей, які будуть стояти перед ним "на задніх лапках", але водночас приходити і казати: "Дорогий наш вождь, ти найкращий, ти найрозумніший, але треба змінити вектор, бо нам усім скоро буде погано". І в той момент, коли вождь знову скаже "ні, усе добре, ви нічого не розумієте, я розумніший за всіх", можливо, станеться щось на зразок того, що ця колективна боярщина просто усуне його від влади. Яким способом - це вже інше питання.

Це розраховується, незважаючи на те, що Путін оточений численними рівнями захисту — його охороняють, напевно, п'ятьма лініями безпеки. Але це не ті фактори, які врешті-решт можуть його врятувати. Отже, я вважаю, що цей варіант є єдиним можливим для того, щоб найближчим часом — або разом з ним, або без нього — змінити ситуацію. В іншому випадку ми можемо стати свідками того, як економіка Росії — а це критично важливо для будь-якого суспільства — почне руйнуватися.

- На ваш погляд, чи справді Трамп надовго змінив свою позицію? Чи може Путін знову повернути "друга Дональда" до себе? Бо діючий президент США відомий тим, що може кілька раз на день змінити свою думку. Чи все ж Путін таки його дістав за живе?

Розумієте, Трамп - це людина, яка живе емоціями. І не просто емоціями, а справжнім емоційним вибухом. Уявіть собі ситуацію, коли вас принижує той, кого ви вважаєте партнером - це момент, який важко забути. Згадаймо, як Зеленський відвідав Вашингтон у супроводі європейських лідерів. Вони пояснили Трампу реальний стан справ: ситуація зовсім не така, як її описує Путін, і що той блефує. Вони наголосили, що настав час діяти. Що зробив Трамп у відповідь? Він вийшов з зустрічі, зателефонував Путіну і розмовляв з ним 40 хвилин. Потім повернувся і заявив: "Я щойно розмовляв із Путіним - він запевнив мене, що прагне миру, і мир настане". І що сталося далі? Після цієї розмови Росія почала ще більше обстрілювати Україну. В очах Заходу Путін остаточно здався брехуном і невдахою.

Такі моменти не стираються з пам'яті. Вважаю, що саме тоді впав останній щит, який дозволяв Трампу сприймати Путіна як "миротворця та союзника". З того часу розпочалася зміна курсу - від наївної довіри до більш прагматичного підходу. Крім того, тепер Трамп отримує значно більше достовірної інформації як від європейських партнерів, так і від України. Раніше він не довіряв навіть своїм розвідникам, вірячи більше словам Путіна. Зараз же він розуміє: розвідка, Європа та Україна говорять правду, тоді як Путін вводить в оману. І саме це змусило його усвідомити, що продовжувати "партнерство" з Кремлем вже неможливо.

На останньому форумі в Валдаї Путін знову намагався підкреслити свою позицію, стверджуючи, що якщо б Трамп залишався при владі, подібних подій не сталося б. Він повторював свої звичні тези, які, на його думку, мали б викликати позитивну реакцію. Хоча Москва, безумовно, прагне повернути Трампа, видається, що межа вже перейдена.

Тема Європи знову опинилася в центрі уваги. Генерал П'єр Шиль, командувач сухопутних військ Франції, нещодавно висловив думку, що континент повинен бути готовий до можливого військового конфлікту з Росією вже зараз. Він зазначив, що президент Путін може влаштувати несподівану атаку, і лише питання часу стоїть між миром і війною. Проте нещодавній саміт ЄС у Копенгагені виявився не надто продуктивним. Багато аспектів, пов'язаних з підтримкою України та зміцненням європейської оборони, знову залишилися без рішення. Вето угорського прем'єра Орбана стало серйозним бар'єром, а ініціатива президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн щодо виділення 140 мільярдів євро з російських активів не отримала підтримки. Питання з "стеною дронів" також залишилося невирішеним. З одного боку, з'являється риторика про готовність до війни, але з іншого - знову з'являються лише "розмови про розмови". Хоча всі європейські лідери висловлюють підтримку Україні, конкретні кроки залишаються на рівні обіцянок. Чи повертається Європа до старих звичок, коли красиві слова не супроводжуються реальними діями?

Розпочну з теми дронів. Якщо дійсно два мільярди з чотирьох, які ЄС має намір виділити Україні з російських активів, будуть направлені на виробництво безпілотників, це стане значною фінансовою підтримкою. Для нас це має критичне значення, адже саме дрони дозволяють наносити удари по російській енергетичній інфраструктурі, нафтопереробній галузі та логістичним шляхам.

Станом на сьогодні, щодо інших аспектів - так, наразі спостерігається затримка. Проте Урсула фон дер Ляєн вже оголосила, що до кінця місяця Європейська комісія знайде спосіб вирішення питання з російськими замороженими активами, а канцлер Німеччини Мерц це підтвердив. Отже, процес триває - наразі вони займаються юридичними та технічними деталями.

Щодо висловлювань генерала Шиля, основна проблема полягає не в браку бажання, а в темпах змін. Європа тільки-но починає переходити до нової стадії — від ментального стану "аби не провокувати" до усвідомлення необхідності готовності до конфлікту або, принаймні, серйозної підготовки. Це вимагає часу. Потрібно перебудувати економіку, збільшити виробництво озброєнь, інвестувати в оборонну промисловість — ці процеси вже розпочалися, але результати не є миттєвими. Тому, хоча реакція Європи може виглядати повільною, це не свідчить про байдужість, а про те, що вона ще не адаптувалася до нових умов. Проте, вважаю, що цей процес тепер прискориться. Риторика Путіна — як на Валдаї, так і в нових погрозах — фактично змушує Європу до мобілізації.