Коли держава говорить про приватизацію великого промислового підприємства, публічна дискусія передовсім зводиться до стартової ціни. Для інвестора ж ключове питання інше - як саме ця ціна сформована і що реально стоїть за цим показником.
Цей контекст особливо показовий сьогодні. У державному бюджеті України на 2026 рік заплановані надходження від приватизації в обсязі близько 2 млрд гривень. Водночас стартова ціна Одеського припортового заводу (ОПЗ) на аукціоні, який так і не відбувся у листопаді 2025, становила понад 4,5 млрд грн. Фактично, один лише цей актив оцінювався дорожче, ніж усі приватизаційні надходження, закладені державою на майбутній рік. Це не привід для критики. Це привід для фахової розмови - про логіку ціноутворення та інвесторське сприйняття вартості активів, які держава виставляє на приватизацію.
У економічній науці не має єдиного універсального методу для оцінки вартості активів. Вибір підходу залежить від цілей оцінювання та характеру активу, при цьому існує декілька основних методів, кожен з яких має свої сильні та слабкі сторони, а також певні обмеження.
По-перше, цей метод базується на ринковому аналізі — він передбачає порівняння активу з подібними об'єктами та реальними транзакціями на ринку. Цей підхід ефективний, коли існує достатня кількість аналогічних угод купівлі-продажу, проте він практично не підходить для оцінки унікальних або непрацюючих промислових активів.
По-друге, дохідний підхід - спирається на оцінку активу через його здатність генерувати майбутні грошові потоки з урахуванням ризиків. Для інвестора це ключовий підхід, але без доступу до повної технічної та фінансової інформації про актив він неминуче перетворюється на набір припущень і знижує готовність платити високу ціну.
Третім аспектом є витратний метод, який грунтується на вартості відтворення або заміщення активу. Цей підхід надає чітке уявлення про стратегічну важливість об'єкта, однак не забезпечує високої ринкової вартості, якщо актив не здатний ефективно функціонувати.
Усі ці методи заслуговують на увагу. Жоден з них не може вважатися абсолютною істиною. Для інвестора ключовими є не лише формальні бухгалтерські показники, а й те, наскільки вони відображають реальні ризики, можливості та економічні аспекти проєкту.
Важливо зазначити, що механізм встановлення початкової ціни на приватизаційні активи в Україні регулюється не ринковими умовами, а відповідно до закону "Про приватизацію державного і комунального майна". Для підприємств та окремих активів стартова ціна визначається на основі їх балансової вартості, тобто тієї, що відображена у фінансовій звітності. Щодо пакетів акцій, що виставляються на приватизацію, береться до уваги два показники: номінальна вартість акцій і балансовий показник підприємства, і вибирається більша з цих величин як основа для стартової ціни.
У мирний час стартова вартість могла бути визначена на основі результатів незалежної оцінки, однак воєнний стан накладає обмеження на проведення таких оцінок. Таким чином, якщо актив не має балансової вартості або вона становить нуль, його можуть виставити на аукціон з початковою ціною в 1 гривню.
З формальної точки зору це відповідає нормам закону. Проте для інвестора така початкова вартість часто не відображає справжні ринкові умови, створює зайву інформаційну плутанину і може відштовхувати потенційних учасників так само, як і явно завищена ціна, що не відповідає ринку.
На глобальному інвестиційному ринку промислові підприємства не оцінюють у вакуумі. Ключовими є операційні параметри - фактичне виробництво, структура собівартості, енергоефективність, знос обладнання, потреби в капітальних інвестиціях, логістика, екологічні та регуляторні ризики. Саме ці фактори формують економічну цінність активу, а не формальний бухгалтерський показник.
У контексті приватизації ОПЗ варто зазначити, що початкова ціна була визначена для підприємства, яке фактично не веде основного виробництва, а його діяльність зводиться до виконання обмежених допоміжних функцій і логістичних операцій. Економічна ефективність цих функцій, в кращому випадку, може досягати лише 5-10% від потенційних можливостей підприємства. Це означає, що стартова ціна була встановлена без врахування актуальних виробничих показників, без надійних даних про технічний стан обладнання та без чіткого розуміння економічних аспектів відновлення виробництв аміаку та карбаміду.
Без доступу до повного масиву технічної та фінансової інформації, включно з можливістю проведення аудиту після підписання договору про нерозголошення (NDA), жоден інвестор не може коректно оцінити, які припущення закладені в ціну.
Проектна потужність ОПЗ складає приблизно 1,1 мільйона тонн аміаку та 900 тисяч тонн карбаміду щорічно. Проте фактичні обсяги виробництва після відновлення роботи можуть істотно варіюватися і будуть залежати від реального технічного стану обладнання, рівня безпеки та ряду інших факторів. Радянські промислові компанії не користуються значним попитом на інвестиційних ринках, і в даний час не спостерігається черг на їх активи. Тому продавець має ретельно організувати процес приватизації та вжити всіх можливих заходів для забезпечення повної прозорості та відкритості, аби зменшити ризик виникнення непередбачуваних ситуацій і максимально знизити ризики, які можуть безпосередньо вплинути на обсяги майбутнього виробництва.
Останній період, коли економіку ОПЗ і його технічний стан можна було оцінювати як стабільного працюючого підприємства, - це напевно 2019-2021 роки. Після багаторічного простою, а згодом і в умовах повномасштабної війни, реальний стан виробничих потужностей неможливо визначити без глибокого технічного аудиту.
Для інвестора це означає одне - ризик. А ризик у фінансовій логіці завжди трансформується в дисконт до ціни. В нинішніх реаліях ситуація ускладнюється тим, що, як було зазначено раніше, за умов воєнного стану можливості для повноцінної незалежної оцінки та технічного аудиту істотно обмежені, а це створює ще більше аргументів на користь дисконтування ціни.
Водночас очевидно й інше - відтворення аналогічного промислового комплексу з нуля сьогодні коштувало б у рази дорожче. Інфраструктура, логістика, причали, комунікації мають високу відновлювальну вартість. Це підтверджує стратегічну значущість активу, але не скасовує базову інвесторську вимогу - прозорої та заснованої на реальних даних оцінки.
Діючі законодавчі процедури встановлення початкової вартості виконують переважно формальну роль, проте не завжди сприяють реалізації основної мети приватизації - залученню інвестицій у конкурентних умовах за активи.
Навіть у режимі воєнного стану ці методи повинні бути адаптивнішими та більш відкритими. Я щиро вірю, що з такою концепцією слід підходити до нового етапу приватизації, що розпочнеться у 2026 році.
Це принесе вигоду всім учасникам. Інвестори отримають чіткіші умови для діяльності. Держава отримає податкові надходження, що сприятимуть соціальній стабільності, громади ж отримають нові робочі місця та розвиток інфраструктури. Для економіки в цілому це означатиме активізацію капітальних流ів, нові ринки та перспективи розвитку.
Для підприємств успішна приватизація не просто показник, зазначений у протоколі аукціону, а можливість активу функціонувати після його продажу, генерувати додану вартість і забезпечувати стійкий результат для економіки в довгостроковій перспективі.
Саме в таких умовах інвестор готовий конкурувати, інвестувати та пропонувати вищу ціну - не за формальну цифру, а за зрозумілий, працюючий і економічно обґрунтований актив.
#Українська гривня #Економіка #Інвестор #Логістика #Ціна #Приватизація #Аукціон #Шум #Економічна теорія #Сприйняття #Аміак #Держава (політика) #Підприємство #Логічно #Військовий стан #Він чує #Сечовина #За номінальною вартістю #Одеський припортовий завод #Договір купівлі-продажу #Ціни
