Прогноз на 2026 рік: які перспективи відкриває новий американський глобалізм і яку роль у цьому відіграє Україна.

Світ вступав у 2026 рік з відчуттям обережної стабільності. Міжнародні організації, інвестиційні банки та аналітичні центри майже одночасно характеризували цей період як час помірного, але стійкого економічного зростання. Проте початок року вніс плутанину: на політичну сцену вийшов Дональд Трамп із новим баченням американського глобалізму. І тут почалося: Венесуела, Гренландія, Іран. Що ж тепер з прогнозами? І яке місце займає Україна в цих передбаченнях на 2026 рік?

Світова економіка, за оцінками Світового банку та системи ООН, мала зрости приблизно на 2,6-2,8%, інфляція - знизитися, а ціни на енергоносії стабілізуватися на рівнях, які не створюють системних шоків. Навіть російсько-українська війна та геополітичні конфлікти в цих прогнозах виглядали радше як фонові ризики, ніж як події, здатні радикально змінити траєкторію року.

Але початок 2026 року швидко спростував інерційне бачення. Події довкола Венесуели, напруження щодо Гренландії та передвісники тектонічних змін в Ірані погано вписуються в ці прогнози. І виглядає, це вже не білі або чорні лебеді, на яких зазвичай списують усе непередбачене. Схоже - новий, свідомий американський глобалізм. Його важко класифікувати в класичних термінах жорсткої та м'якої сили. США демонструють принципово новий американський інструментарій та принципово різні підходи - навіть різний менеджмент впливу - на процеси довкола Венесуели, Гренландії й Ірану. Тож нам важливо розуміти, до якої сфери зовнішньополітичного менеджменту США відносять Україну - до РФ з Іраном і Венесуелою. Чи все ж таки до Європи з Гренландією.

У більшості економічних прогнозів 2026 рік виглядає як період стабілізації після кількох років шоків. Світовий банк у січневому огляді Global Economic Prospects оцінює глобальне зростання на рівні близько 2,6%, ООН у доповіді World Economic Situation and Prospects - на рівні, близькому до 2,8%. Мова не йде ані про відновлювальний бум, ані про глобальну рецесію. Це сценарій нормального для світової економіки року з повільним зростанням.

Основною характеристикою прогнозів є поступове зниження показників інфляції. За оцінками Світового банку, середній рівень світової інфляції до 2026 року знизиться до приблизно 2,6%, що є значним зниженням у порівнянні з рекордними значеннями 2022-2023 років. Відповідно до цієї тенденції, центральні банки отримують можливість для обережного зниження жорсткості монетарної політики без загрози нового сплеску інфляції. Інвестиційні банки, такі як Goldman Sachs і Morgan Stanley, у зв'язку з цим прогнозують помірно позитивні тенденції на фондових ринках і збереження інтересу до ризикових активів, особливо в сферах технологій та енергетики.

Енергетичний сектор є основоположним елементом для стабільності економіки у прогнозах на 2026 рік. У своєму базовому сценарії Світовий банк передбачає, що ціна на нафту марки Brent становитиме приблизно 60 доларів за барель у 2026 році. Цей рівень цін вважається достатньо помірним, щоб уникнути інфляційного тиску, але водночас не стане загрозою для країн, які експортують нафту.

Як враховується Україна в економічних прогнозах? Конфлікт між Росією та Україною фігурує серед ризикових факторів, які впливають на енергетичні ринки, нарівні з нестабільною ситуацією на Близькому Сході та можливими перебоями в нафтовому експорті з Венесуели. Це свідчить про те, що ці різні джерела ризику можуть призвести до можливого зменшення пропозиції.

Нафтові танкери у водах неподалік від венесуельського узбережжя, зображення: gettyimages.

В цілому, міжнародні фінансові та економічні інституції у своїх прогнозах зазвичай акцентують увагу на російсько-українському конфлікті, розглядаючи його переважно в контексті загроз для торгівельних відносин, логістичних ланцюгів та цін на енергоресурси. Таким чином, війна інтегрується в макроекономічні моделі як один з численних чинників невизначеності, а не як ключовий аспект глобальної політичної ситуації.

В цілому, Україна виступає як певний виняток у контексті глобальних економічних тенденцій. За прогнозами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), у 2026 році економіка України може зрости приблизно на 1,8%, під умовою, що військові дії продовжаться. Водночас, бюджетний дефіцит залишається на критично високому рівні – понад 18% від валового внутрішнього продукту, а витрати на безпеку та оборону становлять близько 60 мільярдів доларів, що дорівнює приблизно чверті ВВП. Це прогноз базується на припущенні, що конфлікт триватиме і зовнішня фінансова підтримка залишиться стабільною.

Прогнози щодо політичної ситуації у 2026 році формулюються значно стриманіше в порівнянні з економічними, проте їх єднує спільне передбачення нестабільності. У світі спостерігається зростання кількості конфліктів, однак інституційна інерція продовжує перешкоджати швидкому перетворенню цих конфліктів на нові кризи.

Європа виглядає як регіон з внутрішніми ризиками, що викликані фрагментацією партійних систем, постійними бюджетними суперечками, перевантаженням судових та адміністративних органів, а також загальною втомою населення від тривалих криз. У Франції та Іспанії політичні протистояння все частіше вирішуються через суди, що призводить до паралічу урядових структур.

У прогнозах на 2026 рік Сполучені Штати постають одночасно як джерело стабільності та нестабільності. З одного боку, американська економіка вважається одним із ключових двигунів світового зростання. З іншого боку, політичні рішення, що приймаються у Вашингтоні, все частіше сприймаються як чинник непередбачуваності для міжнародної спільноти. Однак це не випадкові коливання, а швидка трансформація правил гри, ініційована Сполученими Штатами.

Дональд Трамп, изображение: gettyimages

В політичному контексті прогнозів Україна майже не має свого власного наративу, а виступає лише як частина більшої розмови про європейську безпеку та виклики, пов'язані з Росією.

В цілому, політична ситуація в 2026 році, згідно з прогнозами, постає як арена контрольованої нестабільності. Проте це все грунтується на основоположному допущенні, що основні правила не зазнають радикальних змін, а навіть послаблені системи продовжують діяти за звичними законами. Проте це припущення виявляється вразливим: швидкі трансформації правил, ініційовані Сполученими Штатами, вже стали загальновизнаним фактом на 2026 рік.

Прогнози щодо безпеки на 2026 рік демонструють майже одностайну думку: світ вступив у еру тривалих конфліктів, де швидкі рішення не виглядають реалістичними. У звітах таких організацій, як World Economic Forum, Foreign Policy, Ernst & Young (EY) та Council on Foreign Relations, війни та військові протистояння визначаються як основні загрози. Однак їх не розглядають як події з чіткою траєкторією розвитку, а скоріше як реалії, в яких країни змушені адаптуватися і жити протягом тривалого часу.

Експерти видання Foreign Policy підкреслюють, що конфлікти між країнами, які не закінчуються впродовж першого року, зазвичай затягуються на значно триваліший період і часто переходять у стан заморожених або частково заморожених зіткнень. Таким чином, у прогнозах на 2026 рік переважає припущення, що активні бойові дії в російсько-українському конфлікті продовжаться. Очікується, що зміни будуть більш кількісними, ніж якісними: варіювання інтенсивності військових дій, коливання в обсягах підтримки, а також адаптація сторін до тривалої війни.

Компанія EY підкреслює, що невизначеність у позиції США стосовно подальшої підтримки України створює додаткові загрози для безпеки в Європі. Проте навіть у цьому контексті не йдеться про різкі зміни – ані про швидке завершення конфлікту, ані про його неконтрольовану ескалацію. Війна сприймається як чинник, що впливає на оборонні витрати, промислову політику та енергетичні ринки, але не розглядається як подія, здатна суттєво змінити глобальний порядок до 2026 року.

У безпекових прогнозах на 2026 рік Україна опиняється між двома рівнями аналізу. На стратегічному рівні вона виступає як важливий компонент європейської безпеки та механізму стримування Росії. Водночас, з практичної точки зору, країна має надзвичайно високі витрати на оборону, залежить від зовнішньої підтримки та постійної мобілізації своїх ресурсів. Хоча прогнози враховують ці аспекти, вони не дають відповідей на питання, що саме може змінити саму природу конфлікту.

Отже, безпекова ситуація в 2026 році, сформульована аналітичними центрами в контексті подій у Венесуелі, виглядає парадоксально стабільною. Світ усвідомлює існування конфліктів, але водночас виходить з припущення, що жоден з них не викличе швидкого та системного колапсу.

Це припущення починає втрачати свою стабільність, коли виникають дії, які не відповідають концепції "тривалого конфлікту". Натомість вони виявляють логіку активного втручання політичної волі, підтримуваної необхідними ресурсами.

Ситуація в Венесуелі наприкінці 2025 року розглядалася як тривала криза: економіка страждає від обмеженого фінансування, нафтовий сектор підпадає під санкції, а режим не має внутрішньої легітимності, проте демонструє високу стійкість. Однак події на початку 2026 року вказали на новий підхід США — замість очікування неминучого краху системи, акцент зробили на роботу з конкретними її аспектами. Це не означає зміну влади в традиційному розумінні. Це радше корекція поведінки існуючого режиму за допомогою обмежених, але потенційно дієвих інструментів.

Гренландія виглядає ще показовішою. Вона не потрапила ані у визначальні кейси, ані в контрастний фон прогнозів. Проте саме навколо неї дедалі чіткіше проявляється нова логіка американського впливу на світові події: боротьба за контроль над простором, ресурсами та доступом, яка ведеться через комплексний політичний і дипломатичний тиск, з посиланнями на військові опції, економічні стимули, комунікацію з елітами та населенням у зоні американського інтересу. Жоден із базових прогнозів на 2026 рік не розглядав Гренландію як джерело системного ризику. Але саме тут видно, як великі держави тестують межі допустимого без формального порушення правил.

Іран є звичним об'єктом прогнозування. Сама назва країни міцно асоційована в останні роки із санкціями, ядерною програмою, переговорами та регіональною напругою. Але і тут акцент непрогнозовано змінюється на початку року. Складається враження, що США ще не обрали інструмент впливу і нових партнерів усередині Ірану. Можна лише констатувати, що так само як у Венесуелі, для США поширення американського способу життя, принаймні у формі демократичної експансії, більше не є базовим інструментом впливу.

Спільною рисою всіх трьох випадків є те, що повільні інерційні зміни спростовуються самими подіями, за якими можливо криється політична воля Сполучених Штатів.

Це створює відчутний розрив між прогнозами на 2026 рік і реаліями, що оточують нас. Не кожного року прогнози починають давати збій вже на початку першого місяця. Наприклад, у 2022 році, попри те, що перед масштабним вторгненням Росії ситуація виглядала зовсім інакше, великі конфлікти не відображалися у прогнозах публічних інститутів ще в лютому, хоча світ все ж готувався до них і аналізував ключові параметри. Наразі ж прогнози не врахували, що події в Венесуелі, Гренландії та Ірані розвиваються зовсім інакше, ніж очікувалося. І, звичайно ж, ніхто не зміг передбачити, куди може привести цей новий, несподіваний тренд.

Іноді складається враження, що ключовою концепцією MAGA, що формує зовнішньополітичний курс Дональда Трампа, є прагнення США дистанціюватися від глобальних подій. Однак тут мова йде не стільки про самоусунення, скільки про відмову використовувати американські ресурси на міжнародні справи, які не приносять вигоди для США.

Чи дійсно світ потребує Сполучених Штатів, які пропонують свій вплив за ціною економ-класу або навіть намагаються отримати безкоштовний доступ до глобальних процесів? Минулого року світова реакція була однозначною — "ні", адже багато країн звикли до щедрої американської м'якої сили. Проте, яка існує альтернатива для світу, якщо США справді вирішать ізолюватися у рамках доктрини Монро-Трампа?

Дональд Трамп, изображение: gettyimages

Події, які починають визначати характер 2026 року, можуть свідчити не про відхід США від глобальних питань, а про створення нового механізму впливу на міжнародні процеси. Вашингтон більше не зосереджується на зміні режимів чи просуванні демократичних цінностей. Навіть з найбільш неприємними урядами США готові до співпраці, щоб здійснити точкові корективи.

У взаєминах із традиційними партнерами США адаптують свої підходи, зберігаючи вплив. Демократична спорідненість вже не виступає в США як аргумент для накладення обмежень на американські компанії на ринках союзників. Проте, ця спорідненість навряд чи повністю ігнорується.

Отже, у США існуватимуть різні набори інструментів впливу, однаково незатратні з погляду ресурсів, однак суттєво відмінні залежно від політичної географії. У Латинській Америці це може бути стабілізація міграційних потоків і контроль над енергетичними ресурсами. У Північній Атлантиці - доступ до стратегічних територій і комунікацій. На Близькому Сході - стримування ядерних ризиків без великої війни.

Це підводить до питання: який набір інструментів у межах світової політичної географії обраний США для впливу на Україну: той, що застосовується до Європи, чи той, що використовується щодо РФ, Ірану і Венесуели.

Прогнози на 2026 рік не дають відповіді, який із цих сценаріїв візьме гору. У цьому сенсі Україна стає тестовим випадком для нової моделі американського впливу. Якщо корекція режимів і поведінки справді витісняє класичну демократизацію, то політична географія може переважити в американському баченні демократичну спорідненість.

Для України це питання постає як вибір між Європою і її відсутністю, що має серйозні наслідки для взаємин із союзниками та партнерами. Відповідь слід шукати не в прогностичних оцінках, а в активній ролі України на міжнародній арені.