Протокол майбутньої катастрофи: що світ дізнався про Україну та можливу війну ще у 1994 році.

Перед святом Дня Незалежності мені хочеться поділитися цим матеріалом.

Наразі я займаюся одним проектом і під час пошуку інформації випадково знайшла статтю з The New York Times, датовану 16 січня 1994 року. Ця публікація була опублікована за одинадцять місяців до підписання Будапештського меморандуму, в часи, коли Україна ще обирала майбутнє свого третього за величиною ядерного арсеналу у світі.

Цьому тексту 32 роки. Але читається він не як архівна публікація, а як протокол майбутньої катастрофи.

У ньому вже є все: страх України перед Росією, сумніви щодо ядерного роззброєння, економічна залежність від Москви, російські претензії на Севастополь і Крим, віра Заходу в те, що поступки зроблять Росію безпечнішою, а також українська корупція, слабкість інституцій і спротив реформам.

Практично всі фактори, що можуть призвести до майбутнього конфлікту, були озвучені ще раніше. Однак світ обрав їх не помічати.

Ця стаття насправді розглядає питання, чи існувала можливість уникнення війни. Відповідь є досить зрозумілою: Росія або б інтегрувала Україну в свої політичні структури, зберігши зовнішні символи, але позбавивши нас справжньої незалежності, або врешті-решт намагалася б завоювати нас силовими методами.

Наше історичне завдання полягає не лише у виживанні. Ми маємо нарешті стати справжньою державою, здатною забезпечувати свою безпеку не лише на фронті, але й у внутрішніх справах.

Проте на шляху до цього стоїть не лише потужний зовнішній супротив, а й занепад українських еліт, які за роки незалежності так і не спромоглися осягнути концепції державності, відповідальності та історичного розвитку. Вони занадто часто дивляться на Україну не як на спільний проект, що потребує будівництва та захисту, а скоріше як на ресурс, який можна розподіляти та експлуатувати задля власних корисливих цілей.

Або ми адаптуємося, або нас не стане. Іншого виходу не існує.

Нижче -- переклад статті.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.

Проблема ракетної угоди

У України страх перед Росією перетворився на невід'ємну частину повсякденності.

Джейн Перлез можно назвать уникальной личностью.

Київ, країна Україна

Протягом трьох сотень років, майже без перерви, російські війська контролювали всю територію України або її значні частини, часто застосовуючи жорстокість. Вони зневажливо називали українців "малоросами".

Отже, коли у 1991 році відбувся референдум про незалежність України, 90% з 52 мільйонів її громадян висловилися за відокремлення від Москви. Вони сподівалися, що здобуття незалежності дозволить їм вийти з російського впливу та інтегруватися з іншими європейськими країнами.

"На карті Європи виникла нова держава," -- оголосив президент Леонід Кравчук.

Однак у міру того, як економічна ситуація різко погіршувалася -- тепер Росія порівняно з Україною видавалася острівцем економічної стабільності, -- а ультранаціоналісти в Москві набирали силу, українці дедалі більше починали остерігатися свого "старшого брата".

Це пояснює, чому багатьом громадянам України, навіть тим, хто виступає за ядерне роззброєння, важко прийняти умови, що стосуються українських ракет, згідно з угодою, підписаною минулого тижня лідерами Росії, США та України.

По-перше, деякі українці не хочуть залишатися без ядерної зброї, поки вона є в Росії. По-друге, українські ракети мають відправити до самої Росії для демонтажу.

У різних регіонах країни ці страхи сприймаються по-різному.

На західних теренах, де католицтво має сильні позиції, а зв'язки з Польщею є міцними, опір всім проявам, пов'язаним з Росією, будь то православна церква чи радянська влада, завжди був надзвичайно потужним.

У промисловій зоні на сході, що розташована біля річки Дон, росіяни складають значну частину місцевого населення, а антиросійські настрої тут проявляються менш виразно.

Адміністрація Клінтона, усвідомлюючи занепокоєння українців щодо загрози з боку Росії та їхньої вразливості, намагалася заспокоїти населення через фінансову допомогу, компенсації за ядерні матеріали та пропозицію долучитися до програми "Партнерство заради миру" — нової ініціативи для співпраці країн Східної Європи з НАТО. Крім того, президенту Кравчуку було запропоновано відвідати Вашингтон. Також Росія повинна списати значну частину величезного боргу України за постачання російської нафти, від якої країна має серйозну залежність.

Американці стверджували, що все це повинно зміцнити незалежність України, а не підірвати її. Вони вважали, що стабільна Україна, яка не є загрозою, буде більш прийнятною для російських лідерів. Коли пан Кравчук підписав угоду в Москві в п'ятницю, він фактично підтвердив цю ідею.

Проте численні українці, зокрема найбільш активні націоналісти в парламенті, переконані, що історичний досвід доводить: подібні методи не дають результатів.

Російське панування яскраво проявилося ще 1709 року, коли Іван Мазепа, козацький гетьман, уклав союз із королем Швеції Карлом XII проти російського царя Петра І, але зазнав поразки у знаменитій Полтавській битві. Катерина II довершила придушення, ліквідувавши 1775 року Запорозьку Січ. Вона також проголосила Кримський півострів частиною Росії.

Стислий період автономії.

Після завершення Першої світової війни Україна відчула мить незалежності, але її східні області знову стали частиною Російської імперії, що трансформувалася на той час у радянську республіку. Тим часом західні території потрапили під контроль Польщі.

Сталінська колективізація завдала Україні більшої шкоди, ніж будь-якій іншій частині Радянського Союзу: під час штучно організованого голоду 1933 року мільйони українців померли від голоду. Українці часто звинувачують у цьому росіян, хоча Сталін був грузином, а голод організувала Комуністична партія. Як зворушливе свідчення нової незалежності України від Москви, у сосновому лісі поблизу Києва нещодавно встановили меморіал на місці, де у братських могилах поховали тіла тисяч жертв.

Сьогодні, коли українська економіка ледь витримує тиск, багато місцевих лідерів звинувачують в хаосі Росію. Проте існує чимало доказів того, що їм просто необхідно знайти винуватця для власного неефективного управління, корупційних схем та опору впровадженню реформ. Цієї зими Росія ще більше ускладнила ситуацію, піднявши ціну на нафту для України практично до світового рівня.

Дії російського парламенту, які викликають провокації, не приносять жодної користі. У рамках тривалої суперечки щодо прав на Чорноморський флот, минулого року російські законодавці ухвалили резолюцію, що стосується повернення Севастополя — бази флоту в Криму — під контроль Росії. Водночас Кримський півострів вважається частиною України з 1954 року, коли Микита Хрущов передав цей регіон, раніше анексований Катериною II.

Багато західних експертів вважають без'ядерну Україну, яка отримує економічну підтримку, необхідною умовою стабільності. Серед них -- Збіґнєв Бжезінський, колишній радник президента Джиммі Картера з питань національної безпеки, чий син Ян входить до ради радників українського парламенту. Бжезінський-старший критикував адміністрацію Клінтона за надмірну зосередженість на Москві та закликав приділяти більше уваги Україні.

"Якщо ми прагнемо запобігти відродженню російської еліти, Україні необхідно стати сильною," — зазначив він.

За його словами, це означає не лише вивезення зброї, а й використання економічних стимулів, які дали б Україні відчути, що вона потрібна Заходу не менше, ніж Росія.