Протягом останніх кількох місяців президент України Володимир Зеленський намагався переконати президента США Дональда Трампа в тому, що російський лідер Путін не має наміру закінчувати війну без відповідного тиску, а пропозиції про поступки лише заохочують його до подальшої агресії. Лише після шостої розмови з Кремлем, Трамп відчув певне "розчарування".
Трампа, до речі, можна зрозуміти: він виконав свою частину угоди, зупинивши постачання озброєння Україні у найневідповідніший момент, що призвело до втрати для українців цінного обладнання для протиповітряної оборони. Цікаво, що це сталося в контексті, де сам Трамп, начебто, не був винен. Вся відповідальність лягла на Пентагон, який очолює Гегсет, завжди готовий взяти на себе тягар президента під час ухвалення найбільш суперечливих рішень.
Раніше Трамп також вдався до безпрецедентних кроків у російсько-американських відносинах, що не мали аналогів. Він дав зрозуміти про можливість повернення Росії до G7 і зазначив, що для європейських партнерів "питання про припинення вогню" не є актуальним. Тепер, схоже, все залежить від Путіна, і саме для цього Трамп зателефонував. Але реакція була нульовою – нічого не змінилося. Здається, російський лідер не оцінив ці кроки. Він традиційно вважає компроміси проявом слабкості, тому продовжує тиснути, поки не доб’ється всього, чого бажає. Водночас американський президент вперше за довгий час згадав про "позитивну та стратегічну" розмову з президентом України, підкреслюючи свою готовність продовжувати підтримувати країну в умовах жорстокої війни. Тепер залишається сподіватися, що ці слова призведуть до конкретних дій.
Унікальними міркуваннями з приводу цих тем в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився Андрій Веселовський, дипломант, який займав посаду надзвичайного і повноважного посла України, а також представляв нашу країну при Європейському Союзі у 2008-2010 роках.
В останні дні спостерігається активізація "телефонної дипломатії". Спочатку Путін провів бесіду з французьким президентом Макроном та Дональдом Трампом. Потім президент США поспілкувався з Володимиром Зеленським та європейськими лідерами, зокрема з Макроном, Мелоні та Мерцем, а також з керівниками Німеччини та Італії. Хоча Трамп і виявляє своє невдоволення щодо Путіна, фактично санкцій, які б мали місце, не існує.
Я взагалі не зміг досягти жодного прогресу в переговорах з Путіним, і це справді розчаровує. Схоже, що він не має наміру зупинятися, і це викликає занепокоєння. Тепер постає питання: які кроки планує робити Трамп далі? Чи завершиться "Трампнаш" для росіян, чи Путін продовжить діяти без обмежень, в той час як Сполучені Штати не відреагують?
Сьогодні Трампу, якщо чесно, не важливо: існує Україна чи ні - це не його питання. Він не виявляє до неї жодного інтересу. Так, він знає, що країни Європи прагнуть, аби Україна була частиною їхньої спільноти, більше, ніж бажають, щоб її захопила Росія. Це ключовий логічний зв'язок.
Другий аспект полягає в тому, що країни НАТО, за винятком Сполучених Штатів, загалом зацікавлені в інтеграції України до Альянсу в тій чи іншій формі. Можливо, це буде якась проміжна модель, але з точки зору військового потенціалу, стану Збройних сил та оборонних структур, Україна є для НАТО не лише об'єктом, а й цінним ресурсом. Ці два чинники змушують Трампа звертати увагу на Україну. Хоча вона йому не є пріоритетом, як тільки питання України стає актуальним для європейських партнерів, воно миттєво перетворюється на "гарячу тему". Це й дозволяє нам зберігати позиції та змінює всю геополітичну динаміку.
Згадаємо про ці телефонні дзвінки, які завжди сигналізують про занепокоєння або потребу в чомусь. Життя триває – десь ведуться бої, хтось піддається осуду, і раптом лунає дзвінок. Розпочинаються переговори. І знову Путін повторює свою звичну риторику: "Ми будемо боротися до останнього, не підемо на поступки, Україна приречена, тож краще підготуйтеся до наших умов, тоді, можливо, отримаєте щось". Потім відбувається розмова між Путіним і Трампом. За маскою "привітань" прихований той самий меседж: жодних компромісів щодо України, поки ми не досягнемо своїх цілей. Спочатку ми усунемо "причини", як вони це називають, а вже потім, можливо, поговоримо про припинення вогню.
Важливо зазначити, що до ситуації приєднався і Мерц. Що, на мою думку, це може означати? Це свідчить про занепокоєння Путіна: чи не зросте підтримка України? І це не лише в контексті слів, а в реальних, суттєвих поставках. Це хвилювання виникло після двох важливих самітів - Європейського Союзу і НАТО. На обох форумах, незважаючи на численні спроби Росії вплинути на порядок денний, Україна займала, якщо не перше, то друге місце у списку обговорень. Це, безсумнівно, викликало занепокоєння в Москві. Це сигнал про те, що конфлікт триватиме. На Петербурзькому економічному форумі, навіть на менш значущих панелях, всі почали говорити про кризу в російській економіці. Фінансові ресурси скорочуються, і доведеться пояснювати громадянам, чому зменшуються зарплати, чому підприємства закриваються, чому йдуть звільнення. "Золота ера", коли Росія могла безперешкодно вести війну, витрачати мільярди та продавати залишки нафти і газу, добігає кінця. Саме тому Путін заговорив про "величезний літній наступ". Ось чому розпочалися переговори з Європою та США. І, зрештою, Трамп також змушений реагувати на ці події.
- Ви зазначаєте: Путін занепокоєний, що США разом із Європою можуть серйозно наростити військову допомогу Україні. Але ж насправді зараз Сполучені Штати призупинили погоджену Байденом допомогу, принаймні станом на сьогодні. Так, після розмови з Зеленським - риторика Трампа дещо змінилася. Це просто зміна тональності, яка нічого не варта? Чи можна все ж очікувати якихось реальних рішень?
Щодо зупинки постачання зброї, це стосувалося лише певного сегменту, і саме того, що найбільше викликало занепокоєння в Росії. На мою думку, причина цього полягає не в словах Трампа, а в діях певних осіб, яких можна назвати "поганими боярами". Після попереднього скандального рішення, коли міністр оборони США Гегсет вирішив проявити ініціативу, щоб сподобатись керівництву, було розпочато серйозне розслідування. Його результати були опубліковані і включали думки журналістів, експертів та спеціалістів. Всі дійшли висновку, що це було особисте рішення Гегсета. Мовляв, ми продемонструємо, як вміємо діяти. Це типовий приклад ексцесу виконавця.
Програм, які постачають ті чи інші види озброєння, в Україні - не одна, не десять, а більше. Вони всі різні, заплутані, складно структуровані. Деякі санкціонуються тільки міністерством, а інші ще й за участю департаментів, деякі напряму. І я схиляюся до думки, що в цьому випадку спрацював саме такий варіант: був політичний сигнал згори, який формує заступник міністра оборони США з політичних питань Елбрідж Колбі. Це людина, яка все своє політичне життя повторювала одне й те саме: "Жодної Європи, тим паче жодної України. Є тільки Китай". Усе. Все, що стосується Китаю - так, усе інше - забудьте. Російська Федерація? Та немає такої країни, порожнє місце. Тільки Китай. Саме тому, до речі, попри те, що його розглядали як кандидата на посаду міністра оборони або радника з нацбезпеки, Конгрес його і "зарубав". Бо він казав - забудьте про Ізраїль. Це була його позиція. Я не стверджую, що саме так усе і сталося. Дайте 2-3 місяці - й усе вилізе на світло. Але я не відкидаю, що знову зіграли ті ж самі бюрократичні алгоритми. Тому Трамп каже: "Так, ми перевіряємо, чи у нас достатньо зброї".
- Та все ж коли дзвонить Путін і руйнує всі плани Трампа про "миротворчість", про припинення війни, про Нобелівську премію, то в цій ситуації він змушений знову повертатися до теми України та реагувати. Як Трамп виходитиме з цієї незручної позиції? Знову тиснутиме на Україну, одночасно імітуючи тиск на російського диктатора Путіна?
Для президента США питання України є більш складним, ніж ситуації з Іраном, Сирією чи Газою. Складніше в тому сенсі, що ситуація в Україні вимагає більш делікатного підходу. Наприклад, він може вказати на Нетаньягу, і той відреагує відповідно. Щодо Ірану, можливо, США можуть завдати удару, і той залишиться без відповіді. Так indeed і сталося. Але з Путіним ситуація зовсім інша. Важко вжити якісь потужні дії проти нього або позбавити його чогось важливого. Отже, у президента немає можливості просто завершити конфлікт, тому йому доводиться шукати альтернативні рішення.
І єдиний шлях - це асоціюватися з Європейським Союзом, виробити з ними спільну тактику, виділити серйозні ресурси й довести справу до кінця. Тут маються на увазі фінансові, енергетичні, іміджеві складові - усе в комплексі. Наприклад, ось ця його заява, що "ми запровадимо додаткові 10% мит на товари з країн, які підтримують БРІКС" - це ж, очевидно, удар і по РФ. Тобто зараз він змушений повернутися до теми України. Вона його дратує, вона йому болить, вона заважає, але він не може її ігнорувати. І ті аргументи, які йому приносять європейці, - вони не українські, нас слухати не хоче, але вони досить переконливі. От тому він і бурмоче: "Ну, побачимо, може щось вам і дамо". Україні напряму - ні. Але через Німеччину, Британію - можливо. Можливо, навіть через Італію щось дадуть.
Отже, чи можемо сподіватися на відновлення допомоги у форматі пакету, подібного до того, що пропонував Байден?
Отже, те, що було призупинено десять днів тому, ймовірно, незабаром знову відновиться. Заплановані певні поставки, хоча й у малих обсягах, з обережністю та в мінімальних кількостях, щоб не викликати роздратування у Путіна, але й не зіпсувати власний імідж. На мою думку, момент перемоги ще не настав. Адже кардинальних змін у поглядах Трампа на Росію та Україну також не відбулося.
В цілому, чи вважаєте ви, що істотних змін у політиці Трампа стосовно російсько-українського конфлікту не очікується? Чи вважаєте ви, що Путін не скоїв критичної помилки, знову відмовивши Трампу, навіть після того, як США фактично зменшили свою підтримку Україні?
Отже, з самого початку свого президентства Трамп мав амбіцію: обманути Китай і встановити мирні стосунки з Росією. Він прагнув використати ці відносини для створення економічної або фінансової співпраці з Кремлем. Ця ідея була, м'яко кажучи, ризикованою ще тоді, але вона закріплена в ключовому ідеологічному документі республіканців – Project 2025. Цей документ був розроблений минулого літа для виборчої платформи, і Трамп активно на ньому базується. Він все ще вірить, що можна знайти спільну мову з Росією, що Путін – це людина, яка дотримується своїх обіцянок. Трамп розглядає Путіна як партнера, здатного допомогти йому зробити Америку великою не лише всередині країни, а й на міжнародній арені. На жаль, багато з його оточення також поділяють цю думку, включаючи навіть віцепрезидента Венса. Саме тому Трамп поки що не змінив свій підхід до міжнародних питань, зокрема, стосовно Росії.
Добре, давайте вважати, що ми принаймні на порозі змін. Оптимістично уявимо ситуацію. Що стосується тиску всередині Сполучених Штатів, то конгресмени вимагають від Трампа термінових пояснень щодо призупинення військової допомоги Україні. Частина республіканців активно закликає забезпечити Україну всім необхідним озброєнням. Тим часом демократи ініціюють розслідування, аби з'ясувати, чому Трамп не вводить санкції проти Росії. Найцікавіше, на мій погляд, те, що улюблене видання Трампа — New York Post — після його розмови з Путіним оприлюднило результати опитування. Виявляється, близько 70-80% його виборців вважають Росію основною загрозою, закликаючи до посилення санкцій та максимального захисту європейських країн з боку США. Чи випадково це з’явилося? Чи справді цей тиск може щось змінити?
Безсумнівно, ці явища не є випадковими. Якщо ми розглянемо загальні статистичні дані, то виявимо, що 70, 75, навіть 78% американців висловлюють підтримку Україні. Проте, якщо запитати: "Наскільки важливою є ця допомога для вас?", то Україна опиниться приблизно на двадцятому місці в пріоритетах. На першому місці буде вартість пального, на другому - підтримка матерів-одиначок, на третьому - інші питання. Міжнародні проблеми займають нижчі позиції, і навіть серед них Тайвань буде на першому місці, далі - Газа, Ізраїль, Іран, а також Пуерто-Рико... Україна ж, у найкращому випадку, займе п'ятнадцяте місце. Отже, хоча підтримка і існує, для Трампа це не є вирішальним фактором.
Ось уже три місяці, як New York Post, Politico та інші медіа активно обговорюють ідею спеціальної резолюції, що передбачає введення жорстких мит на товари з Росії у відповідь на її агресію проти України. Але що в результаті? Резолюція виглядає більше як побажання, а її впровадження залежить лише від волі президента Трампа. Таким чином, ситуація залишається незмінною. Трамп міг би ініціювати спеціальні мита за акт агресії навіть без цієї резолюції. Натомість ми спостерігаємо затягування процесу, яке надсилає сигнали Кремлю: "Дивіться, ми можемо діяти ось так. Можливо, вам варто подумати про компроміс? Може, варто зупинитися на цій лінії?"
- Але в Путіна зовсім інша логіка. Російський диктатор традиційно сприймає будь-які компроміси та поступки на його користь як слабкість, а значить - треба тиснути далі, поки не отримаєш усе, що хочеш.
- Так, його платформа проста: "Ми захопимо всю Україну. І наші корисні копалини: газ, руда, зерно - нікуди не подінуться. Ми не повинні зараз ділитися з американцями. Ми спочатку заберемо, а потім поділимося. І Трамп нікуди не дінеться. Воно вже у нас, воно наше". Абсолютно цинічний, але у його розумінні безпомилковий підхід. Тому Путін і поводиться так впевнено. Тому він і каже: "Давайте разом фільми знімати, давайте в хокей пограємо..."
Чи справді Трамп залишиться на своєму місці назавжди? Або, наприклад, внаслідок нових обставин – чергового виклику чи кризи, він може раптом зникнути з поля зору Москви?
Щоб це сталося, необхідно, аби основна мрія Трампа – досягти угоди з Росією – зникла. Доки ця мета існує і залишається в центрі його зовнішньої політики, нічого не відбудеться.
Отже, він все ще сподівається на угоду з Путіним?
Звичайно. Припустимо на мить: завтра Путін помре. З'явиться якийсь "Мутін". Але що насправді зміниться? Росія зі своїми багатствами залишиться на місці. Мрія залишається незмінною: "Ми не можемо дозволити Китаю заволодіти цим. Це повинні зробити ми, розділити ці ресурси між собою". Коли його радники згадують, що попередні спроби "розподілу" з росіянами закінчувалися невдачами, що це завжди було важким, болісним і витратним процесом — і в кінцевому підсумку американці залишалися з нічим — він просто ігнорує їхні зауваження.
- Продаж американської зброї. Зазначається, що кілька європейських урядів вивчають варіанти закупівлі для України американської зброї коштом своїх військових бюджетів. Але багато хто підозрює, що, можливо, і щодо цього питання Путін просив або натякав Трампу. Канцлер Німеччини Мерц після розмови Зеленського із Трампом обговорив телефоном ситуацію в Україні з президентом США. І зокрема питання постачання установок Patriot. Німеччина давно вже готова передати їх. Навіть заявку подали до Пентагону, але відповіді немає. А Трамп знову: "Я подумаю". То питання: продаж зброї напряму Україні чи навіть через Європу - це проблемний, а можливо і не реальний сценарій? Чи все ж таки можливий?
- Це не настільки складно, але й не вирішує нічого. Чи це образить друга Путіна? Ні. Чи це змусить Путіна розірвати відносини зі США? Та теж ні. Балістичні ракети - це серйозно. Але серйозніша загроза сьогодні - це дрони, "Шахеди". Ми можемо збити п'ять із п'яти ракет, але із 500 дронів не зіб'ємо усі.
Терор, страх і хаос, які відчувають українці, виникають саме через ці "невеликі", проте дієві засоби. Чи завдасть шкоди російським інтересам передача Україні тридцяти чи п’ятдесяти ракет до системи Patriot? На мою думку, це не має вирішального значення. Насправді, для Росії істинною загрозою є удари по економіці, фінансах та енергетичній сфері. Ось що дійсно може змусити Путіна задуматися.
А що стосовно санкцій? Чи залишаться вони "на розгляді" в Сенаті?
Отже, я стверджую: доти, поки Трамп не змінить своє сприйняття ідеї "налагодження відносин з Росією", поки його команда не зможе донести до нього, що на Росію покладатися не варто, і поки не відбудеться радикальна переоцінка всієї політики, серйозних санкцій не варто очікувати.
Європейці продовжують працювати над своїм оборонним пакетом. Цілком можливо, що вони зможуть переконати Словаччину та інші країни. Це, безсумнівно, піде на шкоду Росії, адже її ресурсна потужність знизиться до 80-90%, а не залишиться на 100%. Проте навіть з такими показниками вони здатні вести бойові дії тривалий час.
На посаду Верховного головнокомандувача об'єднаних Збройних сил НАТО в Європі нещодавно призначили нового генерала з США, Алексуса Гринкевича. Зазначимо, що під час свого виступу в Сенаті, де розглядалася його кандидатура, він відзначив, що Україна має шанси на перемогу у війні з Росією. Це прямо контрастує з висловлюваннями Дональда Трампа, який заявляє: "Все, Україна програла", "українці без карт", "треба приймати все, що є". Чи може думка нового головнокомандувача НАТО в Європі мати значення і вплинути на ситуацію?
Найголовніше, що він чітко висловлює свою позицію. Це безумовно позитивно. Але чи спровокує це якісь кардинальні зміни? Якщо завтра з'явиться ще сотня подібних заяв — від керівника Об'єднаного комітету штабів, спікера Сенату чи Палати представників... Але найважливіше — якщо Сюзан Вайлз, керівниця апарату Білого дому, також висловить свою думку. Вона формує його уявлення. Якщо Вайлз раптом заявить: "Необхідно боротися з Росією, а не фліртувати з нею", ми побачимо цікаві зрушення. У такому випадку Трамп почне довіряти не лише Вайлз, а й іншим, хто входить до його найближчого оточення. Він усвідомить, що з Росією слід не домовлятися, а вести боротьбу. І якщо це станеться, то багато чого може змінитися.
#НАТО #Дональд Трамп #Природний газ #Європейський Союз #Європа #Агресія #Росія #Україна #Президент (державна посада) #Українці #Володимир Зеленський #Президент України #Москва #Китай (регіон) #Північна та Південна Америка #Сполучене Королівство #Республіканська партія (США) #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Московський Кремль #Демократична партія (США) #Німеччина #Кремль (фортифікаційна споруда) #Володимир Путін #Пентагон #Ізраїль #Озброєння #Словаччина #Геополітика #Компроміс #Міністр оборони #Сполучені Штати #Іран #Дипломат #Італія #Міністр оборони США #Санкт-Петербург #Диктатор. #Верховний головнокомандувач #Пуерто-Ріко #Сирія #Протиповітряна оборона #Тайвань #Мито (податок) #Дрон #Ока (річка) #Біньямін Нетаньяху #Місто Газа #Конгрес Сполучених Штатів Америки
