Путін втрачає контроль над Кавказом: Вірменія та Азербайджан дистанціюються від Москви.

Поки Росія веде війну проти України, її становище на Південному Кавказі значно ускладнилося. Які саме причини конфліктів Москви з Азербайджаном і Вірменією, а також чи зменшиться російський вплив у цьому регіоні в подальшому - дізнайтеся з матеріалу журналіста РБК-Україна Романа Кота.

Основное:

Російські силовики брутально затримують десятки азербайджанців, в Азербайджані жорстко "пакують" російських ФСБшників, Z-блогери закликають до ракетних ударів по Баку і розповідають про "брудних азербайджанських нацистів". Паралельно вірменські священники намагаються скинути діючий уряд, прем'єр-міністр пропонує показати свій статевий орган предстоятелю місцевої церкви, а влада країни хоче закрити російські пропагандистські канали.

Ці бурхливі події протягом буквально кількох останніх днів демонструють, як Росія втрачає свій вплив на Південному Кавказі. До останнього часу вважалося, що справи Москви в регіоні навпаки, виглядають дуже непогано. Особливо коли минулого року Росія змогла закріпити свій вплив у, здавалося б, найбільш недружній з країн - Грузії, де протести проти фальсифікації виборів нічим не завершились.

Водночас відносини Кремля з двома іншими державами регіону, Азербайджаном та Вірменією, завжди виглядали досить міцними. Проте зараз одразу дві паралельні кризи стрімко віддаляють їх від Москви.

Конфлікт між Баку та Москвою розпочався після затримання в Єкатеринбурзі понад 50 громадян Азербайджану, яких звинуватили у причетності до нерозкритої кримінальної справи, що датувалася більш як двадцятьма роками. Двоє з затриманих незабаром померли. У свідоцтві про смерть одного з них, Зіяддіна Сафарова, виданому російською стороною, вказувалося, що він помер від гострої серцево-легеневої недостатності. Проте, експерти в Азербайджані встановили, що справжньою причиною смерті стали численні переломи та важкий травматичний шок.

Азербайджанська влада різко засудила дії Росії. Ба більше, усі культурні заходи, які планували проводити російські державні та приватні організації, було скасовано.

У Баку були затримані двоє агентів ФСБ Росії, які маскувалися під працівників пропагандистського агентства "Sputnik Азербайджан". Окрім цього, прокуратура Азербайджану ініціювала кримінальне провадження проти російських силовиків, звинувачуючи їх у катуваннях і вбивствах. Ця стаття є безпрецедентною для Азербайджану, оскільки раніше її намагалися не застосовувати, адже правозахисники мають чимало зауважень щодо ситуації в країні.

Події, що сталися в Єкатеринбурзі, можна було б розглядати як наслідок неадекватних дій місцевих правоохоронців. Саме таку версію поширює центральна влада з Москви. Проте існує кілька нюансів, які вказують на іншу картину.

По-перше, справа про вбивство, в рамках якої затримали громадян Азербайджану, триває вже 24 роки. По-друге, миттєва реакція російських пропагандистів викликала істерію - від заяв про "азербайджанських нацистів" до твердження, що "Баку є російським містом". Додатково, затримання азербайджанців також відбуваються в інших містах Російської Федерації. Таким чином, політичний контекст цієї справи є безсумнівним.

Раніше Азербайджан прагнув знайти баланс між різними центрами впливу на Південному Кавказі, включаючи й Росію. Це було зумовлено кількома факторами: бажанням використовувати Росію як противагу Туреччині та іншим потужним гравцям, а також економічними інтересами. Існували навіть ідеї щодо можливих постачань російського газу в Європу під маркою азербайджанського. Крім того, важливою залишається тема діаспори – на території Росії, за різними оцінками, проживає від 1,5 до 2 мільйонів азербайджанців.

Президенти Азербайджану і Туреччини - Ільхам Алієв і Реджеп таїп Ердоган (фото: Getty Images)

"Азербайджан у своїх стосунках з Росією робив все можливе, щоб уникнути ескалацій конфліктів, оскільки в Росії проживає значна кількість етнічних азербайджанців. Для Москви трудові мігранти з Азербайджану, Таджикистану та інших країн виступають важливим інструментом тиску", - зазначила в інтерв'ю РБК-Україна колишня представниця державних установ Азербайджанської Республіки в Україні Марина Гончарук.

Ця ситуація трансформувалася в міру зміцнення економічних позицій країни, особливо в галузі видобутку енергоресурсів. Це стало ще більш актуальним на фоні війни Росії з Україною, в яку Москва інвестує більшість своїх ресурсів.

Що стосується Азербайджану, то його уряд прагне не до підпорядкування Росії, а до реалізації багатовекторної зовнішньої політики, яка відображає незалежність та рішучість країни. Таку думку висловив аналітик з питань Південного Кавказу Польського інституту міжнародних відносин Войцех Войтасевич в інтерв'ю РБК-Україна.

Баку може дозволити собі таку позицію завдяки перемозі в Карабаху, сильній армії, а також військовій підтримці Туреччини та Ізраїлю. Тож силовий тиск на Азербайджан малоефективний.

"Внаслідок конфлікту в Україні, Росія наразі є занадто ослабленою, щоб активно втручатися у ситуацію на Південному Кавказі з метою тиску на певні держави. Зрештою, Кремль зрозуміє, що закулісні переговори з Ільхамом Алієвим, президентом Азербайджану, принесуть більше користі, ніж пряме протистояння", - підкреслив Войтасевич.

Проте наслідки від цієї конфронтації вже є - щодо можливостей РФ впливати на внутрішню політику Азербайджану.

Особливо виразно це проявляється в ситуаціях, коли відносини між Баку і Москвою стають напруженими і виникають кризові моменти. Азербайджан нарешті усвідомив, яку серйозну загрозу для національної безпеки становить "рускій сектор". Головним чином це стосується мережі російськомовних навчальних закладів, а також всіх, хто має зв'язки з Росією. Адже "рускій сектор" означає формування лояльності і симпатій, насамперед, до Росії, - зазначила Гончарук.

Вперше подібне можна було спостерігати після того, як у грудні минулого року російська ППО збила літак "Азербайджанських авіаліній". Тоді загинули 38 людей. Росія офіційно не визнала своєї провини, хоча Путін вибачився перед Алієвим за "трагічний інцидент". Азербайджан, зі свого боку, наполягає на визнанні відповідальності РФ, покаранні винних та виплаті компенсацій.

Збитий літак Азербайджану, атакований Росією (фото: Getty Images)

"В Азербайджані існує певна соціальна ієрархія, де дії адміністрації президента та висловлене незадоволення з боку вищого керівництва щодо Росії отримують підтримку суспільства. Коли російські військові збили літак, президент Алієв висловився дуже різко, а також підтримали його державні експерти та журналісти. Однак, представники 'руського сектора' не поділили цю позицію державного незадоволення і, навпаки, почали захищати Росію", - зазначила експертка.

Вона зазначила, що в керівництві країни усвідомили, що російські агенти впливу можуть діяти як "п'ята колона" в умовах кризи. Повністю ліквідувати їх не вдасться, адже значна частина освітньої системи складається з російськомовних шкіл та університетів, не кажучи вже про потужний вплив російського бізнесу в Азербайджані. Проте, спроби підвищити контроль над "російським сектором" безумовно активізуються.

На даний момент напруга між цими двома державами продовжує наростати: як Росія, так і Азербайджан щодня вживають нові дії, що свідчать про ворожість один до одного.

Цікаво, що в умовах загострення конфлікту між Росією та Азербайджаном також спостерігається значне охолодження відносин між Російською Федерацією та Вірменією. Як це часто буває в міжнародній політиці, принцип "ворог мого ворога - мій союзник" не завжди спрацьовує.

У Вірменії останніми днями події теж розвиваються дуже драматично. 25 червня в країні провели серію резонансних затримань. Серед заарештованих - кілька священнослужителів панівної в країні Вірменської апостольської церкви (ВАЦ), зокрема архієпископ Баграт (Галстанян), який очолював багатотисячні протести проти уряду минулого року. Також був затриманий російський олігарх вірменського походження Самвел Карапетян.

Одночасно прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян ініціював публічний конфлікт із керівництвом ВАЦ. Серед інших вимог, він закликає до відставки предстоятеля Гарегіна II.

Уряд країни оголосив про розкриття мережі, що готувала "насильницьке захоплення влади". При цьому, деякі вірменські медіа та представники еліти, близькі до уряду, натякають на можливу причетність Росії. Хоча наразі немає переконливих доказів цього, подібний розвиток подій міг би відбутися, враховуючи поточну ситуацію в регіоні.

Войцех Войтасевич зазначив, що Вірменська церква від початку виступала проти Нікола Пашиняна. Це пояснюється її тісними зв'язками зі старим політичним режимом у Вірменії, який було знесено в ході оксамитової революції 2018 року, а також зв'язками з Росією.

Архієпископ Баграт Галстанян під час мітингу опозиції (фото: Getty Images)

У цьому контексті особа затриманого олігарха Самвела Карапетяна відіграє центральну роль. Незважаючи на те, що його головний бізнес розташований у Росії, він є власником оператора національної енергетичної мережі Вірменії. На думку слідчих, це надавало Карапетяну можливість сприяти дестабілізації ситуації в країні. Додатково, незадовго до арешту, він публічно висловив підтримку дій церкви проти державної влади.

"Москва виявляє активний інтерес до того, щоб церква виступила проти уряду, ставши ключовим елементом кампанії, спрямованої на дестабілізацію ситуації в країні. Власне, саме ці обставини стали причиною відрядження Самвела Карапетяна до Єревану", - зазначив у коментарі РБК-Україна вірменський експерт Рубен Меграбян.

Ситуація між урядом країни та церковними представниками досягла нового піку напруги: один з священнослужителів висловив підозру, що Пашинян пройшов обрізання, на що прем'єр-міністр відповів пропозицією церковникам довести протилежне наочно.

Спікер Національних зборів Вірменії Ален Симонян, реагуючи на недавні події, висловив пропозицію повністю заборонити російське телебачення в країні через його втручання у внутрішні справи Вірменії.

Вірменія зараз переживає період болючих трансформацій. Після програшу Азербайджану у війні 2020 року та повної втрати у 2023-ому Нагірного Карабаху - невизнаної республіки на території Азербайджану, де абсолютну більшість населення складали вірмени - Єреван намагається остаточно замиритися з Баку. Наразі готується підписання мирної угоди.

Крім того, уряд Пашиняна відновлює відносини з Туреччиною. 18 червня вірменський прем'єр здійснив перший за десятиліття офіційний візит до Анкари. Офіційні контакти з Туреччиною, так само як і з Азербайджаном, фактично припинилися на початку 90-х, коли вірменські війська взяли під контроль Нагірний Карабах.

Одним із наслідків стало те, що кордони Вірменії з двома ключовими сусідами були закриті протягом десятиліть. Єдине наземне сполучення із зовнішнім світом здійснювалось лише через Іран та Грузію. Така напівізоляція не дозволяла ні розвивати економіку, ні інтегруватися у зовнішній світ. Власне, на зняття цієї ізоляції якраз і спрямовані зусилля Пашиняна у відносинах з Азербайджаном і Туреччиною. Одночасно відбувається поступовий вихід країни з російської орбіти (зокрема, фактична зупинка активності в ОДКБ) та посилення співпраці із Євросоюзом - аж до майбутнього референдуму про намір вступити в ЄС.

"Це, зрозуміло, не одноактний процес. Він досить трудомісткий, вимагає переосмислення. Але цей процес, можна сказати, незворотний. Є певна втома від усіх цих конфліктів. Є розуміння того, що формулою вічності вірменської держави є мир з сусідами", - зазначив РБК-Україна Рубен Меграбян.

Експерт зазначив, що хоча переважна більшість вірмен підтримує цю думку, існують і незгодні. Важливо врахувати, що Азербайджан, будучи сильнішою стороною, має можливість нав'язувати свої умови Єревану в процесі остаточного мирного врегулювання.

Ільхам Алієв, Володимир Путін та Нікол Пашинян під час їхньої зустрічі в Сочі у 2021 році (джерело: Getty Images).

Важливу роль у цьому контексті відіграватимуть парламентські вибори в Вірменії, заплановані на наступний рік. Як зазначив Войцех Войтасевич, популярність прем'єр-міністра Пашиняна, його адміністрації та правлячої партії значно знизилася в порівнянні з останніми парламентськими виборами 2021 року, не кажучи вже про 2018 рік та події оксамитової революції.

"Громадянський договір" (партія Пашиняна - ред.) має шанси отримати підтримку в межах 11-18%. Інші політичні сили можуть розраховувати лише на кілька відсотків голосів від виборців Вірменії. Пашинян сподівається, що на майбутніх виборах його підтримка перевищить 30%, і, враховуючи слабкість опозиції, це дозволить йому здобути понад 50% місць у парламенті, що означатиме створення більшості, - зазначив експерт.

За його словами, в ході передвиборчої кампанії Пашинян має намір похвалитися гарною економічною ситуацією в країні, зближенням із Євросоюзом, перспективами отримати безвізовий режим з Європою, зниженням залежності від Росії, встановленням миру з Азербайджаном, а також підписаним стратегічним партнерством із США. Саме тому він так наполегливо домагається підписання мирного договору та нормалізації відносин із Туреччиною.

В Кремлі відповідають на це гібридними методами впливу. "Росія готує дестабілізацію, щодня реалізуючи кроки, спрямовані на дискредитацію уряду Вірменії та дестабілізацію суспільства через кампанії дезінформації. Останнім часом ми також спостерігаємо, що вона не вагається вдаватися до диверсійно-терористичних методів", - зазначив у своїй заяві Рубен Меграбян.

По суті, це остання можливість для Росії утримати свої позиції в регіоні, використовуючи стратегію розділення та панування.

"Росія стурбована тим, що підписання мирної угоди між Азербайджаном та Вірменією, яке завершить карабахський конфлікт, позбавить її можливості використовувати цей конфлікт для збільшення свого впливу в регіоні", - підкреслив Войтасевич.

За його словами, Кремль має намір трансформувати політичний курс Азербайджану в бік більшої проросійськості, а також прагне усунути Пашиняна з посади, щоб встановити уряд, що підтримує російські інтереси, у Вірменії.

Отже, ставки у "великій грі" на Південному Кавказі є надзвичайно високими, і можна очікувати, що Росія вдасться до ще більш агресивних дій. Проте, ресурсів для серйозного втручання у справи регіону в неї стає все менше. Парадоксально, але частково Вірменію та Азербайджан рятує ситуація в Україні, де російські війська зазнають значних втрат.