Від'їзд українських компаній за межі країни, що в 2022 році відбувався у формі термінової евакуації, тепер перетворюється на процес стратегічного планування. Це необхідно для зменшення ризиків, виходу на ринки Європейського Союзу та забезпечення стабільності операцій, зазначає Катерина Данилова, партнер юридичної компанії АО Barristers.
"Якщо в 2022 році релокація часто мала характер екстреної евакуації, то наразі вона набуває рис стратегічного планування з метою диверсифікації ризиків, виходу на ринки ЄС та забезпечення безперервності операційної діяльності", - сказала вона агентству "Інтерфакс-Україна".
Данилова підкреслила, що "від початку повномасштабного вторгнення інтерес українських підприємств до механізмів релокації залишається на високому рівні, хоча його активність коливалася в залежності від обставин на фронті та загальної економічної ситуації".
Відповідно до аналізу юриста, сектор інформаційних технологій (ІТ) демонструє найвищу активність у процесі релокації. Це пояснюється його високою мобільністю, спрямованістю на міжнародні ринки та незначною залежністю від матеріальних ресурсів.
"Для ІТ-компаній процес релокації зазвичай пов'язаний з відкриттям офісів у країнах Європейського Союзу, що допомагає зберегти команду, забезпечуючи безперервність та стабільність у наданні послуг клієнтам, а також полегшує доступ до міжнародної фінансової системи. Багато компаній, які є резидентами Дія.City, створюють закордонні хаби, при цьому продовжуючи значну частину розробок в Україні", - зазначила вона.
Крім того, за словами Данилової, високу активність в напрямку релокації проявляють виробничі підприємства у сферах легкої промисловості, деревообробки, виробництва компонентів та харчової промисловості.
"Головним рушієм для них є прагнення захистити виробничі потужності від фізичного знищення, наблизити виробництво до європейських споживачів, розширити ринок збуту тощо", - сказала вона.
Також активні в напрямку релокації є підприємства аграрного сектору та переробки, які шукають можливості для створення переробних потужностей у сусідніх країнах ЄС для доступу до ринку без логістичних ускладнень на кордоні.
Крім того, це компанії креативної індустрії, консалтингу, маркетингу, які подібно до ІТ, є мобільними та активно інтегруються у європейський ринок.
Обговорюючи географічні аспекти релокації, Данилова підкреслила, що вибір країни для переїзду визначається численними чинниками. Серед них важливими є географічна близькість, логістичні можливості, умови для ведення бізнесу, доступність програм підтримки, податковий клімат, а також культурні й мовні зв'язки.
На сьогодні ключовими ринками для українських підприємств виступають Польща, яка займає провідні позиції за числом переміщених українських компаній, а також Німеччина. Тут український бізнес приваблює економічна стабільність, можливість виходу на найбільший ринок ЄС і значна купівельна спроможність. Однак варто зазначити, що Німеччина також "відзначається підвищеним рівнем бюрократичних процедур та податкового навантаження".
Окрім цього, українські підприємства активно переміщуються до Румунії та Болгарії, які стають все більш привабливими через свої конкурентоспроможні податкові умови та нижчі витрати на робочу силу. Чехія та Словаччина, які традиційно приваблюють бізнес завдяки культурній спорідненості та вигідним умовам для малих і середніх компаній, а також країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія), котрі представляють інтерес для технологічних та інноваційних фірм завдяки добре розвиненій цифровій інфраструктурі та позитивному інвестиційному середовищу.
Проте Данилова зазначила, що "з юридичної точки зору перевести працівника з української компанії до закордонної неможливо, оскільки це різні господарські суб'єкти, які функціонують під різними правовими системами". Тим не менш, на практиці організації застосовують різні способи для вирішення цього питання.
Серед них, зокрема, звільнення в Україні та працевлаштування за кордоном, яке є найпоширенішим та найпрозорішим механізмом, втім вимагає від співробітника отримання дозволу на проживання та роботу в країні релокації, відрядження, яке є ризикованим для тривалої роботи за кордоном.
Крім того, компанії використовують механізми укладення цивільно-правового договору, коли співробітник реєструється як фізична особа-підприємець в Україні (або як індивідуальний підприємець у країні релокації) та укладає договір про надання послуг з іноземною компанією. Ця модель є гнучкою, але несе ризики донарахування податків та штрафів.
Розповсюджений також механізм внутрішньокорпоративного переведення (Intra-Corporate Transferee), який використовується в країнах ЄС, які імплементували відповідну Директиву ЄС, яка створює спрощені умови для тимчасового переведення ключових менеджерів, спеціалістів та стажерів у межах однієї групи компаній. Це, зокрема, вимагає наявності юридично пов'язаних української та іноземної компаній. Також популярним є механізм аутстафінгу або "оренди" працівників, який передбачає виведення співробітників за штат за умови оформлення їх у штат іноземної компанії, втім українське законодавство не містить чіткого нормативного регулювання таких правовідносин.
Коментуючи підводні камені з боку українського законодавства в сфері релокації Данилова зазначила низку обмежень українського правового поля, зокрема, валютні обмеження, правила контрольованих іноземних компаній (КІК), трансфертне ціноутворення (ТЦУ), а також обмеження на виїзд за кордон і переміщення активів.
Додатково, проблеми релокації залишаються актуальними, включаючи питання банківського комплаєнсу та відкриття рахунків для нових компаній в ЄС, заснованих українськими громадянами. Серед складнощів – управління двома структурами, втрата пільгових умов при фактичному переїзді бізнесу за межі країни, зокрема для IT-компаній, які можуть позбутися переваг спеціального правового та податкового режиму Дія.City. Також важливо враховувати необхідність адаптації до іноземного законодавства.
"Переміщення бізнесу за межі країни виступає ефективним засобом для зменшення ризиків, пов'язаних з війною, проте це також складний юридичний та організаційний процес. Результативність такого переміщення безпосередньо залежить від всебічного стратегічного планування, яке враховує всі правові, податкові, фінансові та оперативні нюанси," - зазначила вона.
#Литва #Європейський Союз #Економіка #Україна #Бізнес #Логістика #Польща #Німеччина #Інфраструктура #Ризик #Законодавство #Словаччина #Болгарія #Країни Балтії #Клімат #Споживач #Латвія #Естонія #Юрист #Маркетинг #Чеська Республіка #Екстрена евакуація #Диверсифікація (фінанси) #Рис #Харчова промисловість #Підприємницька діяльність #Інтерфакс-Україна #Легка промисловість #Інформаційні технології #Географія #Кон'юнктура #Консультант
