Росія підтримала кандидатуру Путіна. Чому для Кремля свято не має значення?

Кожна демократична країна має свої особливості, тоді як автократичні режими часто виявляють схожість. Автократії не поважають демократичні цінності, але вдаються до демократичних механізмів, щоб підтвердити свою легітимність. Росія під керівництвом Путіна є яскравим прикладом цього явища.

Відповідно до думки Кремля, на виборах до Держдуми, які проходили з 18 по 20 вересня, "Единая Россия" повинна була отримати не менше голосів та мандатів, ніж у 2021 році, коли партія здобула 49,8% за партійними списками, а разом з мажоритарниками отримала 324 місця, забезпечивши собі конституційну більшість. Цю тенденцію підтверджували також соціологічні опитування, що проводилися структурами, близькими до адміністрації президента: за тиждень до виборів Фонд "Общественное мнение" прогнозував, що "единоросси" отримають 47-49% голосів, а ВЦИОМ — 51-53%. Крім того, явка виборців повинна була перевищити показники 2021 року, коли проголосувало 51,72% виборців. І це дійсно відбулося.

За попередніми даними, після обробки 95,95% протоколів і за орієнтовної явки на виборах 59,32% виборців "Единая Россия" набрала 57,83% голосів, а також завдяки перемозі своїх кандидатів в одномандатних округах (де "единороссы" попередньо здобувають 208 мандатів) із 355 депутатами отримує конституційну більшість у 450-місному парламенті.

Голосування під контролем Кремля

Вибори до Державної Думи та конституційна більшість "Единой России" є важливими для Кремля, оскільки вони дозволяють підтвердити легітимність авторитарного режиму Володимира Путіна, особливо в умовах зниження його популярності. Ці вибори створюють можливість представити результати голосування як відображення національної волі та публічно засвідчити підтримку політики президента Росії, зокрема в контексті війни проти України. Кремлю необхідний парламент, щоб легітимізувати рішення, які Путін ухвалить після 20 вересня, від імені народу.

Хоча сьогодні Державна дума виглядає як "спляча" інституція, позбавлена автономії та фактично виконуюча функції реєстратора рішень Кремля, у разі кризи важко спрогнозувати, як діятиме ця нижня палата. Якщо режим ослабне, Державна дума може стати важливим інструментом для легітимізації нових політичних рішень. Оскільки депутати стають потенційним політичним ресурсом для різних впливових груп, важливо, хто саме буде представленим у складі Держдуми.

Голосування має велике значення для Кремля, особливо враховуючи, що в Україні, через введений воєнний стан, не проводяться ні парламентські, ні президентські вибори. Київ стверджує, що в умовах масштабних бойових дій організувати голосування, що відповідало б стандартам ОБСЄ і забезпечувало б безпеку громадян, є неможливим. Проте в Москві ці аргументи відкидають, наполягаючи на нелегітимності президента Володимира Зеленського. На відміну від нього, Володимир Путін отримав переобрання в 2024 році вп'яте, а вибори до Державної думи заплановані на 2026 рік.

Проводячи вибори на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) України, Кремль також намагається легітимізувати їхню анексію. Дострокове голосування на ТОТ триває з початку вересня. Російська ЦВК дозволила не публікувати списків дільниць, їхніх меж та адрес для голосування "з метою забезпечення безпеки". Медіапроєкт "Можем объяснить" пише, що члени дільничних виборчих комісій (нерідко у супроводі озброєних військових) обходять будинки, і жителі голосують просто на вулиці, на капотах машин або біля своїх воріт, а російські солдати -- безпосередньо на позиціях.

З точки зору Києва, легітимність Держдуми IX скликання повністю знівельована, оскільки голоси мешканців тимчасово окупованих територій України враховуються не лише для одномандатних кандидатів, а й для партійних списків. У цих відсотках неможливо відокремити голоси, отримані на російських виборчих дільницях, від бюлетенів, що надійшли з територій на ТОТ України. Тому депутати, а також рішення, ухвалені цим складом Держдуми, вважаються нелегітимними.

Проте в Москві ці деталі залишаються непоміченими, оскільки там, у своїй впевненості, вважають (і не без підстав), що, хоча світ і висловить обурення з приводу недемократичності виборів, які, до того ж, проходять на анексованих українських територіях, результати голосування все ж таки будуть прийняті, а легітимність Держдуми буде визнана автоматично. Кремль, у свою чергу, вживає всіх необхідних заходів, аби виключити будь-які несподіванки на цих виборах, які могли б зіпсувати ілюзію підтримки політики Владіміра Путіна та його режиму серед населення.

Було активовано адміністративний ресурс, а губернаторам було поставлено завдання забезпечити високу явку виборців. У регіонах, де виникали сумніви щодо здатності адміністративного ресурсу гарантувати необхідну кількість голосів, впровадили дистанційне електронне голосування. Спостерігачі на виборах, зокрема в тимчасово окупованих територіях України, з самого початку демонстрували прихильність до Кремля. Голос опозиції, яка здебільшого залишила країну, був придушений. Зрештою, Центральна виборча комісія виключила з виборів партію "Яблоко", що перебуває під контролем Кремля, яка була єдиною політичною силою, що виступала за мир.

Після 2003 року партія "Яблоко" не змогла подолати п'ятивідсотковий бар'єр на федеральних виборах. Проте, завдяки своїй антивоєнній програмі, влітку її рейтинги почали стрімко зростати: реальна підтримка досягла 6% (в Москві та Санкт-Петербурзі – до 10%), що значно перевищило офіційні 3%. Це викликало великий занепокоєння в Кремлі, адже партія могла потрапити до складу Держдуми. У результаті ситуацію вирішили, як і з американським репером Каньє Вестом, терміновим зняттям "Яблока" з виборів під вигаданим приводом. Одночасно було усунуто й третину кандидатів від "Яблока" в одномандатних округах: влада систематично намагається позбавити можливості будь-який антивоєнний голос.

Утім, попри підконтрольність Кремлю, лідери "Яблока" набагато розсудливіші та краще розуміють російські реалії, ніж російські опозиціонери, які проживають за межами РФ.

Так, лідер партії "Яблоко" Ніколай Рибаков розкритикував стратегію голосування на виборах до Держдуми, запропоновану Юлією Навальною та Максімом Кацем росіянам, які виступають проти війни, -- голосувати за найсильніших супротивників "Единой России" за партійними списками, а в одномандатних округах -- за найсильнішого кандидата, який може перемогти представника "Единой России". Дивна пропозиція, зважаючи на те, що всі партії, які пройшли відбір ЦВК, підтримують війну проти України. Стратегія "Яблока" полягає в тому, щоб зіпсувати бюлетень для голосування за партійними списками.

"Путін щойно звернувся до громадян із закликом відвідати "виборчі" (так зазначено в тексті. -- В. К.) дільниці. Він стверджує, що участь у голосуванні є внеском у перемогу. Ну що ж, шановні опозиціонери, продовжуйте заохочувати своїх прибічників прийти та зробити свій внесок у цю перемогу," -- іронічно прокоментував російський журналіст Андрєй Мальгін, який вже багато років живе в Італії.

Недостатня оцінка негативних наслідків допуску до виборів партії з антивоєнною платформою в Кремлі свідчить про серйозні прорахунки в прогнозуванні на етапі ухвалення рішень в адміністрації президента. Цей прорахунок стосовно "Яблока" тепер привертає увагу численних політичних гравців в Росії, які прагнуть використати ситуацію в своїх інтересах для ослаблення позицій Сергія Кірієнка, відповідального за організацію виборів.

На цьому тлі деякою інтригою цих вихолощених виборів залишалися хіба що такі запитання: чи вдасться заступнику голови АП Сєргєю Кірієнку штучно стримати зростання популярності КПРФ, якій прогнозували друге місце з 13,1-16%? Чи потрапить до Держдуми "Справедливая Россия"? Кому в АП дозволять посісти третє місце -- партії "Новые люди" чи ЛДПР? Як і "Яблоко", "Новые люди" підконтрольні Кремлю і покликані створювати видимість демократичних сил у Держдумі. Але на тлі блокувань Інтернету та репресій рейтинг партії навіть за опитуваннями ВЦИОМ перевищує 13%.

У результаті в комуністів виявилося 13,76%, а третє і четверте місця посіли ЛДПР і "Новые люди" з 9,01% та 7,96% відповідно. Щодо "Справедливой России", яка до останнього балансувала на межі проходження до Держдуми, то партії допомогли подолати прохідний бар'єр: після підрахунку 96,95% бюлетенів "эсеры" отримали такі бажані 5%.

Перехрестя Путіна

Здавалося, що результати виборів ясно продемонстрували абсолютний контроль над голосуванням у Росії, а отже, і над суспільством в цілому. Проте в Кремлі відчувають певну стурбованість. Вперше за багато років ті, хто ухвалює рішення про ведення війни проти України, змушені враховувати думки в самій Росії. У країні зростають не лише тривожні настрої, але й незадоволення через посилення репресій, обмеження Інтернету, можливість проведення мобілізації, довгі черги за паливом (зокрема в Москві та Санкт-Петербурзі), удари по складам Wildberries і Ozon, запровадження нових податків, а також економічні труднощі.

Проте це незадоволення поки що не ставить під загрозу стабільність режиму.

Політичні та економічні еліти, хоч і не надто охоче, але все ж підтримують Путіна в його особистій війні проти України. Ліберальна опозиція або проводить час у європейських містах за кавою, або опинилася за ґратами. Суспільство демонструє пасивність, а росіяни, хоч і з меншим ентузіазмом, продовжують вирушати "за стрічку" для участі у бойових діях на українському Донбасі. Z-спільнота відчуває пригніченість. Доказів децентралізації не спостерігається. Хоча економіка стикається з серйозними труднощами через зростаючі витрати на війну, вона не колапсує: Росія, попри певні витрати, адаптується до санкцій швидше, ніж очікували в Україні та Європі.

Російський економіст Владіслав Інозємцев вважає, що сподіватися на те, що "незначні" економічні труднощі приведуть до змін у країні, є марним заняттям. У свою чергу, експертка з Центру стратегічних і міжнародних досліджень у США, Марія Снєгова, переконана, що для цього має статися ефект снігової кулі, коли негативні чинники, що підривають російську економіку, накопичуються й запускають ланцюгову реакцію, що призведе до значної кризи. Проте, хто може передбачити, коли і де може спалахнути той самий російський бунт, який буде безглуздим і жорстоким? Адже ще в січні 2023 року небагато хто міг уявити, що через пів року Євгєній Прігожин ініціює заколот...

Еліта та суспільство адаптуються до нових умов життя в країні, що дедалі більше нагадує Північну Корею. У Росії наростають репресії, а роль ФСБ стає все більш помітною. Усередині політичного істеблішменту, включаючи найближче оточення Путіна, триває боротьба за доступ до фінансових ресурсів, особливо в умовах зменшення "кормової бази". Влада переживає перерозподіл сил, і, зрештою, брати Ротенберги поступово втрачають свій вплив. Все це відбувається на фоні того, як стара модель функціонування влади в Росії втрачає свою актуальність.

Епоха колоніальної війни, в якій російське суспільство практично не відчувало наслідків, наближається до свого завершення. Перед Путіним постає складний вибір: зупинити військові дії та укласти мирну угоду, або ж росіяни зіткнуться з серйозними втратами внаслідок тривалої війни. Водночас, подальше нарощування військової потужності або проведення мобілізації можуть викликати невдоволення серед населення. Близько 60% росіян виступають за початок мирних переговорів, процес набору контрактників сповільнюється, а регіони відмовляються від багатомільйонних виплат за контракти з Міністерством оборони.

Проте Путін не бажає ані зупиняти війну, ані переводити країну на військову економіку. Він відкладатиме прийняття рішення так довго, як це можливо, сподіваючись на внутрішній розпад України та зменшення її підтримки з боку ЄС і США.

Підстави для оптимізму він вбачає в самій Україні та її постійній політичній кризі, коли під час чергового розкриття гнійника корупції українське суспільство починає лихоманити: це ми, українці, бачимо в протестах силу країни та суспільства, а Путін -- слабкість української держави та влади. Надію дають і успіх на виборах до ландтагу Саксонії-Ангальт праворадикальної партії "Альтернатива для Німеччини", і можлива перемога кандидата від "Національного об'єднання" на президентських виборах у Франції 2027 року. Очікування підсилює непослідовність президента США Дональда Трампа.

Прагнучи знищити Україну, підпорядкувати ЄС та вести переговори на рівних із США та Китаєм, Путін зосередився не лише на продовженні війни, а й на її нарощуванні, зокрема у відносинах із Заходом. Судячи з усього, він планує провести приховану мобілізацію. Постійні удари по житлових будинках, складам харчів, автозаправним станціям, великим супермаркетам та енергетичній інфраструктурі, за задумом Кремля, мають на меті психологічно зламати дух українців і змусити їх просити про мир ще до того, як у самій Росії почнуться серйозні труднощі.

На цьому фоні вибори виступають черговим підтвердженням стійкості чинного режиму. Проте варто зауважити, що контрольованість російської системи не повинна вводити в оману. Чим більше внутрішніх суперечностей накопичується, тим ймовірніше, що наступна політична криза стане несподіванкою для самої системи. Сьогоднішні вибори в Росії можуть стати знаковим моментом, коли контрольована процедура почне діяти проти тих, хто її створив.