Що відбудеться раніше: Трамп встановить авторитарний режим, або ж Сполучені Штати зіткнуться з економічною кризою, - вважає Аслунд.

#Політика

Андерс Аслунд шведсько-американський економіст і дипломат, провідний міжнародний експерт з питань національних економік України, Росії та країн колишнього СРСР, радник чисельних урядових та економічних організацій в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на Еспресо розповів про проросійську політику Трампа і як Україні вижити в цих обставинах

Хотів би почати нашу бесіду з надзвичайно важливої теми для українського народу — дивної політики Сполучених Штатів. Я досі не можу зрозуміти позицію президента Трампа. Також вразило інтерв'ю Стіва Віткоффа, який виконує роль, схожу на ту, що колись мала Генрі Кіссінджер, але Віткофф є своєрідною його антиподом. В Україні ми стурбовані тим, що США можуть залишити нас наодинці з Росією. Звичайно, у нас є партнери в Європейському Союзі, але допомога Сполучених Штатів є незамінною. Хотів би вас попросити охарактеризувати теперішній історичний етап.

На жаль, я вважаю, що це правильне бачення ситуації. Найточніше політику президента Трампа щодо Росії можна охарактеризувати як поведінку молодшого партнера Путіна.

Під терміном "молодший" я маю на увазі, що Трамп діє відповідно до бажань або підтримки Путіна, не додаючи жодних власних ідей чи внесків у цю політику.

У першій адміністрації Дональда Трампа всі питання зовнішньої політики та управління кризами були делеговані його зятю Джареду Кушнеру. Наразі цю важливу роль виконує Стів Віткофф. Сьогодні його вплив значно більший, ніж у державного секретаря Марка Рубіо чи радника з національної безпеки Майка Волтца, якого багато хто охрестив "живим мерцем", адже він втратив кількох ключових помічників і, зважаючи на обставини, навряд чи зможе довго залишатися на своїй посаді.

Політика Трампа була цілком очевидною. Він двічі голосував разом із Росією, Білоруссю та Північною Кореєю проти резолюцій, що засуджують російську агресію в Україні. Навіть Іран і Китай тоді утрималися. Росію підтримали лише близько десятка країн, але до них приєдналися і Сполучені Штати -- це серйозний і тривожний сигнал. Водночас понад 100 держав в обох випадках проголосували за засудження російської агресії.

Чи має Путін позитивне ставлення до USAID? Ні, його слід ліквідувати. А що з НАТО? Ні, потрібно зменшити його вплив. Щодо Радіо Свобода та Голосу Америки? Ні, їх варто закрити. Чи сприяє він розвитку демократії в інших країнах? Теж ні, це потрібно зупинити. Дії Трампа цілком логічні: він виконує бажання Путіна.

Єдине, що стримує дії Трампа, — це суспільна думка: близько двох третин американців виступають на підтримку України, включаючи майже половину республіканців. Тому він не може діяти абсолютно вільно. Йому необхідно створювати враження, що він намагається чинити тиск на Росію. Трамп зробив кілька заяв, таких як: "Це вже занадто, зупини бомбардування, Владімір", але на цьому його активність закінчилася. Сприймати це всерйоз не варто.

Дивно, але Трамп не скасував жодних важливих санкцій проти Росії, а деякі навіть залишив у силі. Це свідчить про те, що він не готовий зробити крок, який би дав можливість багатьом, як і мені, прямо заявити, що він виступає в ролі підлеглого Путіна.

Які ж кроки повинна вжити Україна? На мою думку, уряд діє розумно і зважено: з одного боку, він веде переговори зі Сполученими Штатами, щоб уникнути блокування ліцензій на постачання зброї; з іншого боку, він категорично відмовляється підписувати будь-які угоди, які можуть завдати шкоди.

Можливо, що Трамп незабаром заявить про свою перемогу і просто відступить, незалежно від фактичних результатів. Тому вкрай необхідно, щоб до цього моменту Україна не зазнала серйозних втрат.

Чи вважаєте ви, що існує можливість для дипломатичного вирішення конфлікту, викликаного російською агресією проти України? Сьогодні ми стикаємось із безліччю різних повідомлень, які часто суперечать одне одному. Тим не менш, ми бачимо, як Росія продовжує наступати і обстрілювати наші міста. Водночас, частина нашого населення, здається, живе в надії на можливість досягнення якихось домовленостей. Російська сторона постійно озвучує свої ультимативні вимоги, які включають окупацію навіть тих територій, які ще не захоплені, а також такі концепції, як "денацифікація" та "демілітаризація". Лавров регулярно повторює путінські вимоги, що були висунуті три роки тому. Проте при цьому росіяни продовжують говорити про ведення переговорів. Як ви вважаєте, в чому полягає сенс цієї складної гри?

На жаль, мої настрої досить песимістичні. Наразі, по суті, є два основні сценарії: або Україна укладає угоду, що буде цілковито принизливою і неприйнятною — фактично лише тимчасове затишшя, або ж конфлікт продовжиться. Другий варіант виглядає більш сприятливим, адже Україна демонструє стійкість і гідність, а європейські країни активно підтримують її.

Після невдалого візиту президента Зеленського до Білого дому 28 лютого, країни Європи, за винятком Угорщини, об'єдналися на підтримку України. Європейська військова промисловість, разом із потужними українськими стартапами, вже активно працює над збільшенням обсягів і темпів постачання озброєння. У 2023 році Україна зможе отримати близько 100 мільярдів доларів фінансування з заходу.

Отже, фінансування вже гарантовано, проте я не бачу жодної реальної перспективи, що ці переговори можуть призвести до чогось суттєвого. Цікаво, що під час візиту Віткоффа до Москви він прибув без супроводу, в той час як Путін зустрічав його з Юрієм Ушаковим та Кірілом Дмітрієвим. Я добре знайомий з обома — Дмітрієв є досить вправним і досвідченим гравцем.

Сергій Лавров більше не виконує обов'язки міністра закордонних справ, так само, як і Марко Рубіо у Вашингтоні. Тепер Лавров виконує роль пропагандиста, змагаючись у цьому аспекті з такими особами, як Соловйов чи Симоньян.

Ситуація виглядає таким чином: Лавров не бере участі в жодних серйозних перемовинах, наскільки мені відомо. В цілому, не варто вважати, що ведуться якісь справжні переговори. Швидше навпаки — Путін намагається залучити Віткоффа, щоб через нього здійснити вплив на Трампа.

Складається враження, що Віткофф і Трамп, по суті, формують політичний курс США стосовно Росії. На жаль, на сьогоднішній день найбільш доцільним виглядає підтримка діалогу та забезпечення того, щоб Україна не укладала жодних угод, які можуть завдати шкоди.

У Вашингтоні я мав можливість почути виступ прем'єр-міністра Шмигаля. Він повідомив, що планується укладення міжурядової угоди щодо видобутку корисних копалин в Україні, після чого буде підписана рамкова угода, а потім -- конкретні домовленості щодо окремих проектів. Це виглядає як типовий комерційний процес. Крім того, Україна більше не зобов'язана повертати грантову допомогу, яку вже отримала від Сполучених Штатів.

Загалом, ситуація почала рухатися в правильному напрямку -- на відміну від попереднього періоду, коли все виглядало вкрай тривожно. Водночас переговори про мир або припинення вогню, схоже, заходять у глухий кут. І, цілком ймовірно, що Трамп просто оголосить про певну перемогу без жодних на те підстав і дистанціюється від усієї ситуації.

Які ваші думки стосовно нещодавньої угоди щодо українських корисних копалин, яка неодноразово змінювалася? Спочатку адміністрація Трампа мала великі амбіції, але зараз ситуація, здається, істотно змінилася. Як ви вважаєте, яким чином може функціонувати така схема? Одне з досягнень полягає в тому, що ми не є боржниками Сполучених Штатів. Допомога, яку отримала Україна від адміністрації президента Джозефа Байдена за підтримки Конгресу та Сенату, була безкоштовною. Україні були надані певні ресурси, а от кредитні історії — це вже інша справа, хоча нас намагалися поставити в позицію боржника. Яка серйозність угоди щодо корисних копалин на ваш погляд? Адже раніше американська адміністрація укладала подібні угоди з урядом Афганістану, і це відбулося незадовго до виведення американських військ з цієї країни.

На мою думку, порівнювати ситуацію з Афганістаном не є доцільним. Ясно, що позиція США зазнала значних змін. Тепер стало очевидно, що вимога про те, аби Україна повертала отриману допомогу, більше не існує.

Також відхилили концепцію надання Сполученим Штатам права першочергової пропозиції. Під час виступу прем'єр-міністра Шмигаля він акцентував увагу на двох основних принципах.

По-перше, жодна угода не повинна порушувати процес вступу України до Європейського Союзу. Я вважаю, що Україна повинна максимально залучати ЄС до цього процесу -- і, схоже, саме так і відбувається.

По-друге, жодна домовленість не повинна суперечити Конституції України та, відповідно, іншим національним законам.

Схоже, що ця міжурядова угода, яка фактично є двостороннім інвестиційним договором, рухається в правильному напрямку. Наступний крок -- укладення конкретних комерційних угод у межах цієї рамки, але вони не повинні передбачати жодних преференцій для Сполучених Штатів. Це мають бути стандартні інвестиційні домовленості. І, на мою думку, український уряд послідовно дотримується правильних принципів, і нині ми рухаємося саме в цьому напрямку.

Усі раніше озвучені Трампом заяви про те, що Україні слід повернути нібито отримані від США величезні суми, не відповідають дійсності і більше не лунають. Як ви вже підкреслили, адміністрація Байдена здійснювала фінансування України у формі грантів, а не кредитів. Проте Трамп діє, як шантажист, і цьому потрібно протистояти рішуче. Схоже, український уряд справляється з цим завданням з гідністю та впевненістю.

Хочу вас розпитати про велику торгівельну війну. Хочеться вірити, що все якось унормується і перейде у формат осмислених дій. Але ми бачили дивні рішення та реакції, потім все це переграється і шановну публіку інформують через повідомлення у мережі X. Однак, світову економіку лихоманить і, відповідно, хтось на цьому хоче заробити, комусь це потрібно для того, щоб натиснути на той чи інший уряд. За вашим відчуттям, це кудись рухається цілеспрямовано чи вже починається хаотичне розповзання, зокрема, і Бреттон-Вудської системи?

Я вважаю, що важливо зосередити свою увагу на самій торговельній стратегії. Її основа є абсолютно нелогічною. Сполучені Штати мали значні переваги від безпрецедентного рівня зовнішніх інвестицій.

Сьогодні приблизно $32 трильйони іноземних інвестицій знаходяться в американських цінних паперах — акціях і облігаціях. Це стало можливим завдяки високій репутації США як стабільного фінансового центру. Проте ситуація змінилася, і тепер існує реальна ймовірність того, що значна частина цих фінансових ресурсів може покинути країну. Чому ж тоді Сполучені Штати стикаються з таким суттєвим дефіцитом у торговельному балансі?

Частково це пояснюється суттєвим профіцитом у сфері послуг. Інша причина -- готовність іноземних інвесторів покривати масштабний дефіцит державного бюджету, який щороку становить приблизно 6,5% ВВП. За логікою відповідальної політики, цей показник мав би знижуватися щонайменше вдвічі, але жодних ознак таких змін немає.

Саме з цієї причини Трамп постійно акцентує на ідеї, що нібито інші країни використовують США в своїх інтересах.

Справжня ситуація виглядає так: світ виявив надзвичайну доброту, забезпечивши Сполучені Штати значними фінансовими ресурсами. Проте, саме США, ймовірно, найбільше відчують наслідки нових тарифів, оскільки їх сплачуватимуть не іноземні підприємці, а американські споживачі.

Трамп настійливо розповсюджує дезінформацію, стверджуючи, що китайці покриють витрати, хоча це абсолютно не відповідає дійсності. Більшість його висловлювань є маніпуляціями. Так звані "взаємні тарифи", які ми спостерігаємо нині, значною мірою є вигаданими без належних підстав.

Найабсурднішим прикладом є те, що навіть острів, населений лише пінгвінами, мав би сплачувати 20% мита. Це повний нонсенс.

У Детройті Трамп знову озвучив більшість своїх неправдивих тверджень, проте цього разу у надзвичайно агресивному стилі. Він не планує змінювати свою позицію. Це, безумовно, є трагедією для самих Сполучених Штатів, але також може завдати серйозної шкоди світовій економіці. Як ви вже підкреслювали, Трамп почувається найкомфортніше в умовах безладу.

Президент дійсно має повноваження запроваджувати тарифи. Він сам визнає, що ці рішення можуть бути оскаржені в суді, оскільки базуються на надзвичайному указі.

У Сполучених Штатах немає жодних серйозних кризових ситуацій, але Трамп намагається створити ілюзію їхнього існування. Якщо країна введе 10% тарифи на всі імпортовані товари, це може призвести до зниження ВВП приблизно на 1%. Разом із додатковими митами це може досягти до 2% ВВП. Хоча ці цифри виглядають значними, їх недостатньо для покриття витрат федерального бюджету. Я впевнений, що Трамп продовжить підтримувати атмосферу невизначеності. Його стратегія базується на страху і хаосі, тому боятися його — це помилка. Він лише підсилюватиме нестабільність.

Недавні статистичні дані показують, що валовий внутрішній продукт США за перший квартал цього року знизився на 0,3%. Я прогнозую, що темпи цього зниження можуть лише посилитися через реалізацію поточної політики. У нинішніх умовах панує абсолютна невизначеність у всіх сферах, і жодна розумна компанія не наважиться робити значні інвестиції в США в таких обставинах.

Зростання тарифів неминуче призведе до підвищення цін, що, в свою чергу, посилить інфляцію. Багато підприємств зрозуміють, що в нових умовах їхня здатність залишатися прибутковими зменшилася, і багато з них можуть бути змушені закрити свої двері. Долар вже втратив 10% своєї вартості по відношенню до євро, і, ймовірно, продовжить знижуватися.

Фондовий ринок знизився приблизно на 20% і, судячи з усього, це ще не межа. Економічна політика Трампа -- це пряма загроза як для економіки Сполучених Штатів, так і для світової фінансової стабільності. Його базовий принцип -- атакувати, заперечувати, оголошувати перемогу, але ніколи не визнавати помилок і не змінювати курс.

Ситуація, ймовірно, продовжить ускладнюватися. Питання лише в тому, що відбудеться раніше: чи встигне Трамп зосередити в своїх руках авторитарні повноваження, чи ж ми станемо свідками великої економічної кризи. І чи відбудуться взагалі демократичні вибори до Конгресу наступного року? Перед нами постає серйозна криза – як у сфері демократії, так і в економіці.

На жаль, ми спостерігаємо, що потужні демократичні інституції, які повинні були захищати та зміцнювати демократію, виявилися неспроможними забезпечити правопорядок у колисці демократії — Сполучених Штатах. Ми сподіваємося, що європейські країни зможуть вистояти. Водночас, ми стали свідками формування військово-стратегічного альянсу між Північною Кореєю та Росією. Неясно, які рішення можуть ухвалити в Китайській Народній Республіці. Світ опинився на межі серйозних змін.

Глобальні проблеми є серйозними і вимагають пильної уваги, проте ми також маємо на увазі ситуацію в Україні. Я хотів би дізнатися вашу думку щодо цього: коли, на ваш погляд, США можуть відмовитися від активної підтримки Європи, враховуючи, що війна загрожує не лише Східній, а й Західній Європі? Мова йде про країни Балтії, Фінляндію та Швецію. Ми розуміємо, що ультиматум Путіна вимагав повернення до старих кордонів Євроатлантичного альянсу. Але Швеція та Фінляндія стали членами НАТО, що стало результатом, зокрема, рішення Джозефа Байдена. Як, на вашу думку, Україні слід діяти в цій ситуації? Це питання потребує термінового вирішення.

На жаль, те, що я чую, повністю відповідає реальності. Я вважаю, що Україна сьогодні діє дуже обдумано — як для власної безпеки, так і для безпеки всього європейського континенту. Вона, безумовно, є опорою, яка стримує загрози. Європі варто зробити все можливе, щоб надати Україні необхідні фінансові ресурси та озброєння.

На жаль, європейські збройні сили виявилися недостатньо потужними. Нині найсильнішою армією на континенті є українська, за нею слідує армія Туреччини. Для Європи надзвичайно важливо мати таких партнерів, як Україна, як близьких союзників. Україна має повне право очікувати на ту підтримку, котру Європа готова надати.

Особливо сумно, що Німеччина та Франція не змогли знайти політичну волю для арешту $200 мільярдів заморожених російських активів у Бельгії та їх передачі на підтримку України. Такий крок міг би суттєво змінити хід війни вже протягом року. Але для цього необхідно ухвалити відповідне рішення. Я щиро сподіваюся, що зміни відбудуться тепер, коли Фрідріх Мерц, ймовірно, стане канцлером Німеччини 6 травня.

Німеччина повинна стати лідером у Європейському контексті та надати Україні реальну, безумовну підтримку, якої, на жаль, не спостерігалося раніше.

Франція та Великобританія рухаються в правильному напрямку, а найбільша підтримка, на мою думку, надходить від Північно-Балтійської вісімки, Швеції та, безумовно, Польщі. Європа стає все більш рішучою у своїй підтримці України, проте їй необхідно йти до кінця — адже досягнення України за останні три роки є справжнім героїзмом і заслуговують на глибоку повагу.

Якою є сучасна ситуація в російській економіці? Відомо, що частина військового виробництва в Росії була перенесена на військові рейки, проте, як кажуть, за це хтось мусить заплатити. Раніше голова Центрального банку Росії, пані Набіулліна, досягла, на жаль, певного економічного дива — російська економіка змогла витримати навантаження. Я спілкувався з нашим спільним знайомим Деніелом Фрідом, який раніше очолював у Державному департаменті напрямок, що займався санкціями проти Росії. Виявилося, що санкції, запроваджені США та ЄС, виявилися недостатньо ефективними. Чи здатна російська економіка витримати тягар війни? Чи є якісь додаткові механізми, які міг би використати колективний Захід, Дональд Трамп або навіть вища сила, щоб зупинити російську економіку? Я не можу зрозуміти, за рахунок чого вона не лише продовжує функціонувати, а й підтримує свою агресію. Можливо, це лише питання останніх кількох місяців?

Абсолютно згоден. Даніел Фрід є дійсно визначною особистістю. Санкції, в цілому, привели до трьох ключових наслідків.

Перш за все, економічні санкції ефективно перекрили доступ Росії до міжнародного фінансування. Москва більше не має можливості залучати кошти на зовнішніх ринках.

Другий результат -- це технологічні санкції. Росія втратила доступ до значної частини сучасних технологій. Попри спроби завозити окремі компоненти контрабандою або через треті країни, дефіцит критичних технологій стає дедалі відчутнішим, і країна явно страждає.

Третій аспект -- нафтові санкції. Спочатку вони були малоефективними, однак тепер набирають сили. Частково це пояснюється тим, що адміністрація Байдена спершу остерігалася зростання цін на нафту всередині США. Натомість нині ми бачимо протилежну тенденцію: світові ціни на нафту падають. Вартість нафти Urals опустилася до $50 за барель, що на $20 менше, ніж закладено в російському бюджеті. Це суттєво скорочує доходи Кремля й посилює тиск на економіку Росії.

Це обтяжить російський бюджет приблизно на 2,5% від ВВП. До того ж, ліквідні резерви Фонду національного добробуту в Росії швидко зменшуються — наразі там залишилося лише близько 2% від ВВП.

Це свідчить про те, що в другій половині року владі потрібно буде зменшити державні витрати приблизно на 4% від ВВП. Таке зменшення стане істотним викликом для системи.

Сьогодні військові витрати Росії становлять близько 10% ВВП, тоді як в Україні -- близько 50%. Росія теоретично ще має ресурс для збільшення витрат, адже її економіка не переведена в повністю воєнний режим.

Як зазначила Ельвіра Набіулліна, цього року в Росії очікується стагфляція з приростом ВВП на рівні 1-2%. Це не колапс, але й аж ніяк не ознака стабільності. Уралвагонзавод нині випускає лише близько 300 танків на рік -- надто мало для війни таких масштабів.

Схоже, що військово-повітряні сили перебувають у стані серйозного виснаження. Таким чином, Росія вже не здається такою потужною, хоча й не переживає кризу, що загрожує її розпадом.

А чи витримає українська економіка ту чи іншу негативну політику Сполучених Штатів, якщо американці вийдуть з гри?

Президент Байден забезпечив виділення приблизно $20 мільярдів американської допомоги, яка цього року надходить через довірчий фонд Світового банку.

Трамп уже не здатен вплинути на цю ситуацію — фінанси фактично залишили Вашингтон.

Допомогу Україні також надають Європейський Союз, Велика Британія, Японія та Канада. Протягом останніх двох років країна отримувала близько 100 мільярдів доларів зовнішньої підтримки щорічно, і в цьому році обсяг фінансування передбачається на такому ж рівні. Можна навіть стверджувати, що бюджет було переформатовано, але цього все ж недостатньо. Україні критично потрібно суттєво збільшити витрати на озброєння, аби мати реальний шанс на перемогу у цій війні.