Систематичний аналіз сучасного економічного стану Росії, врахування її основних факторів і структурних перешкод, а також здатності протистояти зовнішнім економічним потрясінням і тривалим санкціям з боку ЗСУ, дозволяє об'єктивно визначити можливості Кремля щодо ведення високої інтенсивності війни з Україною та прогнозувати потенційні терміни її продовження.
Після початку повномасштабного вторгнення в Україну та введення західних санкцій, багато експертів і міжнародних організацій прогнозували, що Росія зіткнеться з серйозною економічною кризою. Проте ці прогнози не виправдалися через недосконалість санкційного режиму (недостатня участь країн Глобального Півдня), високі світові ціни на нафту, використання російською владою накопичених фінансових резервів, а також завдяки стратегіям імпортозаміщення та політиці військового кейнсіанства.
На противагу цьому, у 2023-2024 роках було зафіксовано значне збільшення реального ВВП на 4,1% та 4,9% відповідно. Це зростання стало результатом безпрецедентного фінансування державою розширення військово-промислового комплексу (ВПК) та покриття витрат, пов’язаних з веденням війни.
Поточного року економіка агресора увійшла в стадію стагнації, засвідчивши вичерпання ефектів воєнного кейнсіанства. У І кварталі 2026-го реальний ВВП зменшився на 0,2%, а в ІІ кварталі зріс на 1,3% порівняно з попереднім роком. Крім цього, у 2025-2026 роках сповільнюється промислове виробництво (див. рис. 1), скорочуються інвестиції в основний капітал, поглиблюються дефіцит робочої сили та технологічна деградація економіки, зростає бюджетний дефіцит і вичерпуються фінансові резерви держави (детальніше ці тенденції розкрито у дослідженні "Поточний стан і майбутні перспективи воєнної економіки Росії").
Промисловий сектор продовжує демонструвати позитивні темпи зростання, однак це в основному зумовлено виконанням державних замовлень. Основними рушійними силами цього зростання залишаються виробництво озброєнь і військової техніки, а також будівельні проекти, фінансовані з державного бюджету, і логістика, пов'язана з війною. Водночас темпи зростання промислового виробництва знизилися з 4,6% у 2024 році до 2,1% у 2025 році, а в 2026 році опустилися нижче 1%.
ВПК є ядром економіки Росії, але й тут темпи зростання знижуються -- з близько 20% 2024 року до 3-6% 2026-го. Причини цього -- вичерпання вільних виробничих потужностей, дефіцит кадрів, ускладнення доступу до високотехнологічних компонентів. Економіка Росії впритул підійшла до межі своїх виробничих можливостей і стикається зі зменшенням віддачі від вкладень. Ці обмеження накладаються на радикальне скорочення інвестицій в основний капітал, які знижуються шість кварталів поспіль.
Падіння інвестиційної активності -- індикатор серйозних проблем в економіці, який сигналізує про погіршення очікувань бізнесу та високу ймовірність переходу до рецесії. У І півріччі 2026 року спад інвестицій в основний капітал становив 7,3%.
Однак економічна структура Росії все ще демонструє певну стабільність, що зумовлено мікроекономічною адаптивністю ринків, значними прибутками від експорту енергоресурсів, високим рівнем концентрації ресурсів для реалізації військових завдань, а також активним партнерством з Китаєм, Індією та державами Близького Сходу і Центральної Азії.
Обсяги накопичених золотовалютних резервів, що перевищують 700 мільярдів доларів, разом із наявним профіцитом поточного рахунку створюють умови, за яких малоймовірно, що агресор в найближчій перспективі зможе вичерпати свої можливості для фінансування війни. У першій половині 2026 року профіцит поточного рахунку платіжного балансу Росії досяг 34,1 мільярда доларів, що в 1,5 рази перевищує показники аналогічного періоду 2023 та 2025 років (див. рис. 2).
На вересень 2026 року в Росії не спостерігається явних ознак неминучої економічної кризи, хоча існуючі макроекономічні дисбаланси продовжують загострюватися, що підвищує ризик впливу негативних соціально-політичних шоків як ззовні, так і зсередини країни. Економічна стійкість знижується через структурні обмеження, такі як дефіцит робочої сили, погіршення технологічного розвитку, недостаток приватних інвестицій та значна залежність від державних програм стимулювання.
Перерозподіл фінансових і трудових ресурсів на користь військово-промислового комплексу (ВПК) негативно впливає на розвиток цивільних секторів промисловості. Сучасна російська економіка все більше проявляє риси "двошвидкісної" системи. Перший сектор — ВПК та суміжні галузі — продовжує демонструвати зростання завдяки значному державному фінансуванню та іншим формам підтримки. У той час, як другий сектор — цивільне виробництво — зазнає скорочення через зростання податків, зниження внутрішнього попиту, нестачу робочої сили, а також труднощі з імпортом і експортом.
У секторах, що орієнтуються на приватний попит та залежать від приватних інвестицій, ситуація стала особливо складною. Найзначніші темпи зниження промислового виробництва у першій половині 2026 року спостерігалися в металургії (9,4% у порівнянні з аналогічним періодом 2025 року), а також у виробництві коксу та нафтопродуктів (7,5%), поліграфічній галузі (7,3%), виготовленні будівельних матеріалів (6,8%), добуванні інших корисних копалин (крім вугілля та металевих руд, 5,7%), виробництві одягу (5,6%) та в машинобудуванні (4,9%).
За даними Центру макроекономічного аналізу і короткострокового прогнозування, який має тісні зв’язки з російським урядом, у червні 2026 року промислове виробництво в цивільному секторі знизилося на 2,1% у порівнянні з аналогічним місяцем 2025 року. У липні спостерігався незначний позитивний приріст, проте обсяги виробництва залишалися на 3,2% нижче середньомісячних показників 2024 року.
Модель двошвидкісної економіки сприяє зміцненню та підтримці оборонних можливостей країни, однак водночас негативно впливає на її структуру, гальмує зростання продуктивності праці та зменшує перспективи для стійкого економічного розвитку в довгостроковій перспективі.
Різні галузі економіки Російської Федерації стикаються з серйозною нестачею робочої сили. За даними Міжнародної організації праці, рівень безробіття у липні 2026 року становив всього 2,3%. Ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну негативний приріст населення Росії оцінювався приблизно у 600 тисяч осіб на рік. З осені 2022 року сотні тисяч росіян вирушили за межі країни, намагаючись уникнути мобілізації та політичних репресій. Відповідно до оцінок, воєнні втрати Росії в період з 2022 по 2026 рік наближаються до 1,5 мільйона осіб, включаючи загиблих, поранених та зниклих безвісти.
Додатково відбувається постійний перехід людей із цивільної економіки до ВПК та армії РФ. Крім того, обсяги зовнішньої імміграції в Росію останніми роками суттєво зменшилися. Усі ці чинники формують значний дефіцит трудових ресурсів в економіці, який тисне на зростання заробітних плат і витрат бізнесу.
У період з січня по травень 2026 року щомісячне зростання реальних зарплат у порівнянні з аналогічними місяцями 2025 року варіювалося від 4,5% до 8,6%. У 2024 році ці показники були ще вищими, зокрема у березні зростання становило 12,9%, а у лютому — 10,8%. Відсутність робочої сили, безсумнівно, буде стримуючим фактором для подальшого розвитку російської економіки в довгостроковій перспективі.
Помітний негативний вплив на економіку агресора справляють і "далекобійні" санкції Сил оборони України. Атаки на нафтопереробну промисловість та енергетичну інфраструктуру створили в Росії паливну кризу, яка з червня 2026 року почергово проходить стадії загострення і пом'якшення. Станом на кінець вересня 2026-го близько 50% потужностей російських НПЗ виведено з ладу. Паливна криза супроводжується гальмуванням промисловості, збільшенням логістичних витрат, погіршенням стану федерального бюджету. Сільське господарство виявилося особливо вразливим, оскільки паливна криза збіглася із сезоном збирання врожаю, коли стрімко зростає попит фермерів на пальне.
Синхронізація ударів по НПЗ, портах, нафтобазах, тіньовому флоту й товарній логістиці Росії засвідчила реалізацію Силами оборони України комплексної стратегії, націленої на руйнування вразливих ланок економіки агресора.
Найбільш ймовірним розвитком подій у майбутньому виглядає сценарій повільного виснаження російської економіки. У такому випадку держава зможе протягом кількох років продовжувати фінансувати значні військові витрати, але це матиме свої наслідки: економічний спад або стагнацію, накопичення внутрішніх дисбалансів і зменшення терпимості населення до агресивної війни.
Військова економіка Росії залишатиметься активною, проте це призведе до зниження ефективності ресурсів. Нестача робочої сили, занепад цивільних галузей, зменшення приватних інвестицій та проблеми з фінансуванням військових витрат поступово обмежать можливості агресорської держави підтримувати війну на високому рівні інтенсивності.
Економіка Росії все більше виявляє симптоми нездужання, і в такому стані вона не зможе тривалий час підтримувати великі військові витрати. Час не є нейтральним чинником для РФ — кожен наступний етап конфлікту лише підвищуватиме його вартість для агресора. Щоб підтримати військові зусилля, російському керівництву знадобиться посилити централізовані заходи щодо примусової мобілізації людських і матеріальних ресурсів на оборонні потреби. Однак такі дії, через свою непопулярність, можуть зменшити підтримку війни серед населення Росії.
Найбільш вразливим аспектом економіки РФ є зростання витрат на ведення війни та ізоляцію від західних країн, що обмежує ресурсну базу для військових амбіцій Кремля і підриває соціальну стабільність режиму. Макроекономічний та соціальний контекст Росії для продовження агресивних дій проти України поступово звужується. Швидкість цього процесу залежить від ефективності та постійності ударів Збройних Сил України по ключових секторах економіки агресора, коливання цін на нафту на світових ринках, результативності міжнародних санкцій та динаміки соціальних процесів у Росії.
Одночасно не можна ігнорувати потенціал Росії для підтримки актуальної інтенсивності бойових дій у найближчій перспективі. Якщо санкції залишаться на тому ж жорсткому рівні, а ціни на нафту коливатимуться в межах 70-80 доларів за барель і політика Китаю залишиться стабільною, агресор, ймовірно, зможе продовжувати фінансування своєї військової кампанії ще принаймні протягом двох років.
У політичній площині отримані висновки означають необхідність відмови від очікувань швидкої економічної кризи в Росії під час застосування стратегії економічного виснаження агресора та його "підштовхування" до соціальної турбулентності. Зупинити військову машину Кремля можна як через послаблення військово-економічної спроможності агресора, так і через каскадне наростання труднощів серед широких мас населення, що підриватимуть соціальну стабільність режиму.
У цьому контексті ключовими є дії, які знижують прибутковість експорту, ускладнюють роботу логістичних мереж та вражають уразливі місця агресора в економічній та соціальній сферах. Атаки Сил оборони повинні бути націлені на найбільш соціально важливі напрямки та об'єкти, що мають найвищий соціальний мультиплікатор.
Окрім безперервних атак на нафтопереробні заводи, військові підприємства, інфраструктуру морського експорту та електронну комерцію, доцільно було б також звернути увагу на інші напрямки "дальньобійних санкцій" проти Росії:
* скоординовані удари по енергетичній інфраструктурі Московської агломерації та досяжних міст -- обласних центрів для переривання постійної подачі електроенергії;
* Щоденне розгортання відповідних БпЛА для контролю ключових аеропортів та блокування авіасполучення в європейській частині Російської Федерації.
* здійснення кібератак на інфраструктуру цифрового рубля для нарощування попиту на готівку і посилення дестабілізаційних тенденцій у банківському секторі.
Ці кроки могли б призвести до значних втрат для агресора та сформувати обстановку для внутрішніх соціальних протестів проти російського режиму, який, під впливом нових умов, буде змушений відмовитися від своїх намірів поглинути Україну.
#
